Техніка екзистенційної психокорекції.

Процес екзистенціальної корекції полягає в розвитку внутрішньої самосвідомості, що модифікує власні структури сприйняття, що змінює конструкт «Я і зовнішній світ».

На цьому шляху можливий спротив клієнта, оскільки людина обмежена в доступі до своїх внутрішніх потенціалів тим, як вона формує конструкт «Я і зовнішній світ». Можливі наступні моделі цього конструкту: «Я окей і світ окей», «Я окей, а світ не окей», «Я не окей і світ не окей», «Я не окей , а світ окей».

В екзистенціальній психокорекції мова йде не про психотехніку як сукупність прийомів, використовуваних для вирішення задач основної особистої екзистенціальної проблематики, а розглядаються підходи до вирішення цих задач.

Перший підхід— наголос на розвитку самосвідомості. Усвідомлення власних мотивів, виборів, переваг, системи цінностей, мети і значення. У контексті екзистенціальної парадигми наголос робиться на звільненні функції самоусвідомлення, оскільки перевага віддається самоусвідомленню не рефлексивному, а швидше ціннісному переживанню свого «Я», відкриттю для себе значущості і цінності власного життєвого світу. Дати клієнту усвідомити і пережити свої обмеження, свою потенційну свободу від минулого, цінність свого «Я» і життя в теперішньому — такі основні передумови і відповідні до них стосунки екзистенціального психолога.

Другий підхід — культивування свободи відповідальності. Відповідно до даної установки психолог прагне надати клієнту допомогу у виявленні способів втечі від відповідальності та свободи і заохочує до прийняття ризику відповідальності відносно цих цінностей. Пояснення того, що у клієнта завжди є вибір, заохочення до відкритого визнання власної відмови від прийняття відповідальності, підбадьорювання у відстоюванні власної незалежності (автономності) і акцент на особистих бажаннях і переживаннях клієнта, на його особистісному виборі в тій або іншій життєвій ситуації — такі основні передумови реалізації даної установки.

У екзистенціальній психокорекції відсутнє пряме навчання. Людина може навчитися тільки сама. Тому особливу значущість мають саме нюанси в поведінці, установках психолога. Розвиток відвертості, сензитивності клієнта до нюансів відносин і нюансів у спілкуванні — такий шлях в феноменологічній психокорекції.

Третій підхід — робота з тривогою. У екзистенціальній психокорекції (на відміну від інших напрямів) не існує обов'язкового правила — знижувати рівень тривожності клієнта. Тривога розглядається як один з проявів буття, тому психологу цікаво, яким способом клієнт намагається співіснувати з тривогою; яку функцію виконує тривога (зростання особистості або обмеження її особистого буття); чи схильний клієнт прийняти свою тривогу, чи прагне придушити її.

Тривога як прояв ситуації на межі, в якій знаходиться або в яку поміщає себе клієнт, — важливий феномен для корекційної роботи. Її дослідження, вияв, сприйняття, розділення з психологом, повага до клієнта у зв'язку з його тривогою і його відношенням до неї — компоненти психотехніки представника екзистенціальної психокорекції.

Четвертий підхід ─ відношення з часом. Хоча головна увага приділяється актуальному переживанню, відношення до часу (майбутнього, минулого) — важливий момент і прийом корекційної роботи. Просте питання: «Як ви уявляєте собі нашу з вами зустріч через 10 років?» — може викликати цілу гамму переживань, пов'язаних не тільки з осмисленням феномену власного життя, але і з опрацьовуванням його можливих неповторно феноменологічних екзистенційних смислів.

П’ятий підхід — допомога у відкритті або створенні смислу. У реалізації даної установки корисна техніка фіксації на смислі, запропонована Ю. Джендліном. Суть її полягає в зосередженні на тілесних відчуттях в процесі яких-небудь дій. Клієнта просять помовчати, спробувати відчути і зрозуміти свої справжні переживання, їх значущість для нього.

Важливим моментом в застосуванні техніки є відкриття екзистенціального вакууму, тобто безглуздя життя, і конфронтація з клієнтом або полегшення його можливих переживань у зв'язку з цим. Розуміння клієнтом того, що щось у житті нас не влаштовує, болить чи злостить та прояснення того, який саме аспект дійсності викликає ці почуття чи відчуття та що з цим можна зробити.

Психолог не вказує, в чому зміст життя клієнта, а лише створює умови для відкриття клієнтом або створення ним своїх значень. При цьому слід пам'ятати, що значення для екзистенціального психолога не дається безпосередньо, а виявляється саме собою, із залученням людини у творчість, творчу діяльність, в яких її інтенції спрямовані, зазвичай, не на себе, а назовні.

ІІІ питання: Логотерапія В. Франкла.

Однією із провідних теорій та практики екзистенційної психокорекції є логотерапія. Засновником логотерапії (від грецького «1оgos» — слово і therapeia — турбота, догляд, лікування) є В. Франкл. В основі підходу до особистості В. Франкла три основні поняття: «свобода волі», «воля до смислу» і «зміст життя».

У даному напрямі розглядається значення смислу людського існування і здійснюється пошук цього змісту. Згідно поглядам Франкла прагнення людини до пошуку і реалізації змісту життя є природженою мотиваційною тенденцією, властивою всім людям, і основним рушієм поведінки і розвитку особистості. Франкл вважав «прагнення до смислу» протилежним «прагненню до задоволень»: «Людині потрібним є не стан рівноваги, спокою, а боротьба за яку-небудь мету, гідну її існування».

Проте людське прагнення до реалізації змісту життя може бути фрустрованим, і ця екзистенціальна фрустрація здатна призвести до неврозу.

В. Франкл вважає людину творцем, що все життя творить свою духовність через вчинки. Людські вчинки він ділить на три типи:

1. Такі, що сприяють творенню духовної особи.

2. Такі, що руйнують духовність.

3. Байдужі по відношенню до духовності.

Людина несе відповідальність за свої вчинки. Відхід від відповідальності також є вчинком, за який людина розплачується. Людина завжди вільна у виборі своїх вчинків, в прийнятті рішення, але тільки у разі вибору вчинку реалізується смисл життя.

Зроблені вчинки спрямовані на пошук цінностей творчості, переживання і ставлення. Для кожної людини ці цінності унікальні, конкретні і неповторні, тому людина у пошуках значення смислу життя шукає і знаходить свою галузь, в якій вона реалізує себе і будує свою особистість.

За В. Франклом, питання про сенс життя є звичайним для сучасної нормальної людини. І саме те, що людина не прагне до його отримання, не бачить шляхів, що до цього ведуть, виступає основною причиною психологічних труднощів і негативних переживань на зразок відчуття безглуздя, нікчемності життя, депресії. Головною перешкодою виявляється центрація людини на самій собі, замкненість тільки на своїх відчуттях та почуттях без розуміння того, що вони не є самоціллю, а є інструментом у віднайдені смислу; невміння вийти за межі самої себе, відчути важливість у її житті іншої людини або розуміння змісту її неповторного буття.

Якщо у людини виникає стан втрати сенсу життя, В. Франкл рекомендує допомогти їй зрозуміти і відчути свою унікальність і неповторність власної особистості. Знайшовши самоцінність, цінність навколишніх людей і світу, в якому вона живе, людина знаходить упевненість в собі, своїй повноцінності, потрібності, тобто сенсу існування. Життя людини не може позбутися сенсу ні за яких обставин — зміст життя завжди може бути знайденим.

Смисл, за В. Франклом, існує об'єктивно в кожному моменті життя, у тому числі і в найтрагічнішому. Психолог не може дати людині цей сенс, у кожного він свій. Але психолог в силах допомогти клієнту його відшукати та усвідомити. Як правило, втрата сенсу життя відбувається при сильних психотравмуючих подіях: загибелі близьких людей, участі у військових діях тощо або при орієнтації виключно на отримання задоволення (гедонізм). Гонитва за задоволенням зазвичай призводить до того, що для його отримання необхідні все сильніші і сильніші подразники, та до того, що у наслідку людина вже не може отримати задоволення ні від чого.

Отже, задачею логотерапії виступає допомога людині у віднайденні нею істинного сенсу життя. Унікальний сенс життя (або узагальнені цінності, які виконують ту ж функцію) може бути знайдений людиною в одній із трьох сфер:

> творчості;

> емоційних переживаннях;

> свідомому творчому прийнятті тих обставин, які людина не в змозі змінити.

Цінності — це смислові універсалії, що є результатом узагальнення типових ситуацій в житті суспільства. З трьох груп цінностей — творчість, переживання і стосунки — пріоритет належить цінностям творчості. У цінностях переживання Франкл особливо виділяє любов як переживання, що має найбільший смисловий потенціал.

Ще однією із центральних в концепції В. Франкла є проблема відповідальності. Людина вільна в своєму виборі значення чи смислу, але, знайшовши його, вона несе відповідальність за здійснення цього свого унікального значення. Свобода переважає над необхідністю.

Вихід за свої межі В. Франкл позначає поняттям самотрансценденції і вважає самоактуалізацію лише одним з моментів самотрансценденції. Робота над особистісним зростанням має зміст лише тоді, коли це зростання є запорукою творення чогось у світі.

Самотрансценденція і здібність до самовідсторонення — центральні поняття в логотерапії.

Звідси витікають основні положення логотерапії:

· Людина не може нормально жити, якщо її життя стає безглуздим, вона втрачає спокій до тих пір, поки знов не знайде мету і сенс свого життя.

· Сенс життя не може бути даний людині ззовні, запропонований або нав'язаний. Вона повинна знайти його цілком самостійно.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні поняття і положення екзистенціального підходу.	\|	Техніка

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.03 сек.