• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

МОНЕТАРНА ПОЛІТИКА ФРС

Операції на відкритому ринку. Операції на відкритому ринку є найефективнішим і найважливішим знаряддям політики ФРС. Кожні купівля або продаж мають безпосередній вплив на величину резервів у банківській системі, а через них і на економіку в цілому. Купівлі збільшують резерви і полегшують доступність кредиту, бо ФРС платить за цінні папери, кредитуючи резервні рахунки депозитних установ покупців. Коли ФРС скуповує державні цінні папери у банків або інших закладів та осіб, вона платить за них чеком (нове джерело грошей, які вона друкує), виписаним на себе. Коли цей чек депонується у банку, то створюються нові резерви, частину яких банк може позичати або інвестувати, збільшуючи тим самим грошову суму.Навпаки, продажі зменшують резерви і утруднюють доступність кредитів, бо Система вилучає частину резервів банків-продавців.

Операції бувають двох видів: наступальні та захисні. Наступальні мають на меті збільшення або зменшення величини резервів для полегшення чи ускладнення отримання кредиту, а захисні служать для нейтралізації впливів на резерви з боку інших факторів.

Дисконтна ставка. - ставка, яку сплачують депозитні установи за свої позики в резервних банках. Рішення про зміну дисконтної ставки приймає Рада директорів кожного окремого резервного банку, але воно підлягає затвердженню Радою керуючих. Така координація веде до приблизно одночасної зміни дисконтної ставки в усіх резервних банках. Зараз 0,25%

Резервні вимоги. право Ради керуючих змінювати резервні вимоги -- змінювати відсоток резервів, які депозитні установи зобов'язані зберігати. Зниження встановленої величини резервів, наприклад, збільшує надлишок резервів і стимулює економічну активність, тоді як підвищення її має зворотний вплив. Як потенційно потужне знаряддя, резервні вимоги рідко змінюються при здійсненні монетарної політики, оскільки зміни їх можуть принести більше шкоди і банківській системі, і ринкам грошей та капіталів, ніж операції на відкритому ринку.

Резервні вимоги за поточними трансакційними вкладами становлять:

$0 to $10.3 million2 0% 1-01-09

$10.3 million -$44.4 million3 3%1-01-09

Понад $44.4 million 10% 1-01-09

Анонімні строкові депозити 0% 12-27-90

Депозити в євровалюті 0% 12-27-90

Додаткові вимоги. Додаткові вимоги встановлюються Радою керуючих і стосуються певного відсотка платежів готівкою, якого повинні дотримуватися покупці при отриманні позик для купівлі деяких видів цінних паперів.

Хоча додаткові вимоги можуть активно використовуватись як знаряддя монетарної політики, на практиці Рада керуючих змінює їх тільки інколи.

Операції з іноземною валютою. З метою поліпшення міжнародної ліквідності і нейтралізації тимчасово небажаного напливу іноземного капіталу Система також час від часу здійснює купівлю і продаж іноземної валюти. Баланс у міжнародних розрахунках досягається або на ринку, або шляхом "обміну" з іноземними центральними банками, які кредитують рахунки Системи в своїх записах в обмін на аналогічні доларові кредити в записах ФРС.

Оскільки операції з іноземною валютою мають великий вплив і на іноземну, і на вітчизняну валюту, вони, природно, повинні здійснюватися в тісній співпраці з відповідними повноважними органами інших країн. Оскільки відповідальність за стан в цій сфері несе і Міністерство фінансів, такі операції повинні тісно координуватися з його діями, які безпосередньо втілюються в життя Нью-Йоркським федеральним резервним банком як представником Міністерства фінансів.

Координація застосування певних знарядь монетарної політики припадає, головним чином, на Федеральний комітет відкритого ринку - найважливіший форум з питань політики ФРС.

Характеристика монетарної політики ФРС

3.Комерційні банки у США.

Історично комерційні банки у США поділяються на національні (які отримали ліцензію уряду США) і банки штатів (зареєстровані на місцевому рівні). Крім того, їх можна поділити на комерційні та інвестиційні.

Сьогодні у США налічується майже 8 500 банківських установ. Основні структурні зміни в банківській сфері відбулися в 1990-х рр.: майже на третину зменшилася кількість банків, суттє­во зросла частка активів та депозитів найбільших банків.

До кінця 1990-х років у банківській системі США мала міс­це строга спеціалізація (запроваджена 1933 року Законом Гласса — Стігала), результатом якої був поділ банківської діяльності на ко­мерційну та інвестиційну. Проте починаючи з 1970-х рр. обмеження почали поступово послаблюватися, а 1999-го були остаточно лікві­довані (Закон Грема — Ліча — Блайлі про модернізацію фінансових послуг).

Іншим видом обмежень на діяльність банків у США були об­меження на створення філій — навіть національні банки мали право відкривати філії лише в тому штаті, де діє їх головний офіс. Щоб обійти такі обмеження, американські банки, починаючи з 1950-х років, активно створювали банківські холдинги, а з 1970-х — суперрегіональні банки.

Зрештою, 1995 року був запроваджений єдиний національ­ний стандарт щодо поширення банківської діяльності на інші шта­ти. Із 1997-го банки можуть зливатися з установами в будь-якому іншому штаті.

До недавнього часу банківське законодавство обмежувало можливості прямої концентрації банків шляхом поширення мережі філій. Банківське законодавство США довгий час забороняло відкриття відділень за межами штату, в якому знаходилася головний офіс банку, у деяких штатах банкам взагалі було заборонено мати відділення. Лише за останній час можна спостерігати зростання чисельності філій та зменшення загальної кількості юридично незалежних банків (колишні дочірні банки перетворюються на філії та відділення).

Тому у післявоєнний період в США були розповсюджені приховані форми концентрації, такі, як кореспондентські зв”язки великих банків, “банківські ланцюги”, холдинг-компанії.

Так, великі банки, підтримуючи кореспондентські зв’язки з безліччю дрібних банків, одержують можливість використовувати значну частину їх капіталів у своїх інтересах. Вони приймають від дрібних банків чеки, векселі, цінні папери й інші вимоги на інкасо, зберігають частину їх грошових резервів, цінні папери, купують і продають для них цінні папери, разом з ними здійснюють кредитування їх клієнтів тощо. При цьому великі банки одержують у своє розпорядження визначену частину капіталів дрібних банків. Користуючись різноманітними послугами великих банків, що приносять більше прибутку виконавцю, ніж поручителю, дрібні банки потрапляють у залежність від них, змушені підпорядковуватись їх кредитній політиці і, власне, перетворюватись в їх філії.

Банківські ланцюги складаються з ряду банків, кожен з яких є юридично самостійним, але контролюється одним чи кількома особами, інтереси яких у цих банках взаємно переплятаються з інтересами акціонерів або членів правлінь. Кількість банків, що входить у банківські ланцюги, не піддається обліку, але беззаперечним фактом є те, що ці ланцюги відіграють важливу роль у централізації банківської системи.

Банківські холдинг-компанії – це групи осіб, що володіють контрольним пакетом акцій двох і більше банків.

В США до останнього часу існували також деякі обмеження на виконання комерційними банками операцій. Перш за все це стосується операцій, пов’язаних з інвестиціями банків та гарантуванням розміщення корпоративних цінних паперів, всього комплексу послуг з страхування, брокерських операцій з нерухомістю та деяких інші. Але в останній час є деякі послаблення в цих питаннях.

Значний вплив на діяльність комерційних банків мав Закон 1980 року “Про дерегулювання депозитних установ та контроль за грошовим обігом». Цей закон ліквідував основний стимул для банків залишатися поза ФРС - більш низькі вимоги до банківських резервів. Зараз всі депозитні установи США (комерційні банки, взаємно-ощадні банки, ощадно-позичкові асоціації, кредитові спілки та інші) повинні зберігати однаковий відсоток своїх чекових та страхових депозитів або у формі готівки у видатковій касі, або у формі депозитів у Федеральних резервних банках.

КБ в більшості є універсального типу. Послуги: залучення депозитів, кредитування, посередницька діяльність у розрахунках, довірчі операції, вкладають катіал у цінні папери тощо.

Особлива роль належить інвестиційним банкам. Вони здійснюють два основних типи операцій: емісія і розміщення цінних паперів (облігації вітчизняних компаній, федерального і штатних урядів, місцевих органів влади, іноземних урядів і компаній).

Споживчі кредити банків – перевищують загальні темпи росту споживчих кредитів у країні.

Довірчі операції – здійснюються для окремих осіб і корпорацій. Від приватних осіб приймають майно, цінні папери і грошовий капітал. Для корпорацій – обслуговування пенсійних фондів та випуск облігаційних позик.

Надаючи трастові послуги, банк стає повноправним посередником між ринком і клієнтом, приймаючи управлінські та інвестиційні рішення в інтересах свого клієнта і розподіляючи при необхідності засоби покриття боргових зобов’язань клієнта. Трастові відділи банку ставлять добробут своїх клієнтів вище інтересів банку, тоді, як для інших банківських послуг характерне переважання інтересів самого банку.

Як правило, трастові операції банків розділяють на три великі категорії:

1. Трастові послуги приватним особам;

2. Трастові послуги підприємствам (комерційним організаціям);

3. Трастові послуги некомерційним організаціям.

Кожна з цих операцій передбачає діяльність банку як траст-агента клієнта. Трастові відділення банків діють в інтересах своїх клієнтів в тиїхх обсягах, які обумовлені контрактом (трастовою угодою) між банком (гарантом) і клієнтом (довірителем) впродовж певного часу.

Зазвичай законами штатів і загальним законодавством встановлюється граничний термін дії трастових угод, за виключенням благодійних трастів, термін дії яких не обмежується.

Активи, якими розпоряджаються трастові відділи належать не банку, а довірителям або бенефіціару, яких вони призначають. Ці активи не приносять банку відсотків, а трастове управління приносить банку комісійні послуги.

Банки – агенти з реєстрації цінних паперів при їх випуску корпораціями, а також з передачі цих паперів від одного власника іншому у зв’язку з їх купівлею-продажем. Беруть участь у реорганізації, а також ліквідації збанкрутілих корпорацій, виступають у якості фіскальних агентів, виконуючи операції з переказу дивідендів акціонерам і оплати полісів.

Розгалужена мережа закордонних відділень. Характерною є висока питома вага депозитів цих відділень у загальній сумі депозитів. Найважливішою сферою діяльності закордонних відділень є кредитно-розрахункове обслуговування зовнішньої торгівлі. Вони надають кошти амер.міжнар.корпораціям і корпораціям ін..країн світу для поповнення їх оборотного капіталу і основного, виконують операції, пов’язані з засновницько-емісійною діяльністю, участь у якій на території США їм заборонено. Виконують операції з індивідуального обслуговування населення країн, у яких вон розташовані.

Іноземні банки.

4.Спеціалізовані фінансово-кредитні установи.

Структура кредитно системи США:

1. ФРС і Федеральний комітет вільного ринку;

2.1.Депозитні установи:

2.1.1. комерційні банки: національні і штатні;

2.1.2. Ощадні інститути: взаємно-ощадні банки, ощадно-позичкові асоціації, кредитні союзи.

2.2. Недепозитні установи:

- компанії, що страхують майно і життя;

- пенсійні фонди;

- фінансові компанії;

- інвестиційні банки та компанії;

- взаємні фонди грошового ринку.

Спеціальні кредитні і кредитно-фінансові установи можна об’єднати в наступні групи:

1. установи, що мобілізують заощадження і перетворюють їх у позичковий капітал ( взаємно-ощадні банки, акціонерні ощадні банки, державні ощадні каси при поштових відділеннях, інвестиційні компанії або трести, компанії зі страхування житт і пенсійні фонди);

2. установи, що надають споживчі кредии (фінансові компанії, які кредитують покупки з рострочкою платежу, компанії, які дають персональні позики, кредитні союзи, ощадно-позичкові асоціації);

3. установи, що займаються кредитуванням сг;

4. експортно імпортний банк;

5. урядові установи, які підтримують житлове будівництво: Федеральна національна іпотечна асоціація, Урядова національна асоціація іпотечного кредиту, Федеральна компанія іпотечного кредиту житлового будівництва;

6. студентська асоціація ринкових позик – здобуття вищої освіти через студентські позики, надані приватним фінансовими інститутами під гарантовану програму студентських позик.

Взаємно-ощадні банки (1816) – приймають строкові вклади, які можна вилучити через 30-60 днів після повідомлення, за внесками виплачується прибуток, розмір якого визначається прибутковісю банку. Кошти розміщують у позики під забезпечення нерухомим майном і купівля облігацій федерального уряду, штатів, міських органів влади й акціонерних компаній.

Керівництво здійснюється радою довірених осіб, що обираються його вкладниками. Діяльність регулюється законами штатів.

Акціонерні ощадні банки – з погляду організації і управління не відрізняються від акціонерних компаній. Їх кошти складаються з акціонерного капіталу і внесків. Приймають внески двох видів: термінові і поточні. Свої кошти розміщують у цінні папери, надають кредити власникам поточних рахунків і здійснюють для них розрахункове обслуговування. Діяльність регулюється штатним законодавством.

Державні ощадні каси при поштових відділеннях (1910) – Їх кошти вкладаються в облігації федерального уряду і частково – у вигляді строкових вкладів у місцеві КБ.

Інвестиційні компанії або трести – 20-і роки – законом 1940р. передбачено організацію інвестиційних компаній трьох видів. В основу їх класифікації покладено вид цінних паперів (акції або сертифікати), порядок випуску і викупу акцій. Найбільш популярні взаємні фонди – інвестиційні компанії, що пропонують для продажу акції і викуповують їх назад за вимогою власників.

Компанії зі страхування життя – свої кошти вкладають акції й облігації корпорацій, заставні листи і частково використовують для надання позик своїм полісоутримувачам під забезпечення полісами.

Пенісйні фонди – основна частка коштів вкладається в акції та облігації АК.

Фінансові компанії (1915_ – надають споживчі кредити двома способами: непрямим( факторинг) і прямим (персональні позики). За формою організації – акціонерні. Джерелами кредитних ресурсів є власний капітал та мобілізований шляхом випуску облігацій, та позики КБ.

Копанії, що надають персональні позики - приватні акціонерні установи, надають дрібні (до 300 дол.) позики готівкою, відсотки дуже високі 36-42% річних. Забезпечення – меблі, заробітна плата. Кредитні ресурси формуються з власного капіталу, позички КБ і капітал, мобілізований продажем своїх зобов’язань на відкритому рикну. Діяльінсть регулюється законами штатів.

Кредитні союзи – кооперативні установи, об’єднують осіб, що працюють на одному підприємстві чи належать до однієї профспілки, або проживають на одній місцевості. Регулюється законами штатів і федеральних законів (1900). Кошті складаються з вступних внесків, прибутків і внесків. Дають позики членам на споживчі цілі ( до 500 дол, 10-12% річних) під особисті зобов’язання і майноі заробітну плату.

Ощадно-позичкові асоціації – кооперативні установи, надають позики своїм членам накупівлю і будівництво будинків. За характером є закладами споживчого кредиту. Кредити відносять до іпотечних, порівнюючи їх з кредитами під заставу нерухомого майна.. їх кошти акумулюються шляхом продажу спеціальних зобов’язань у вигляді різних видів акцій.

Система фермерського кредиту (СКФ) є другою за величиною групою кредиторів сільського господарства, та є найбільшим кредитором під нерухомість. Першу згадку про СКФ можна знайти в 1908 р., коли президент Теодор Рузвельт створив спеціальну Комісію з вивчення життя в сільській місцевості. СКФ – широко розгалужена в національних масштабах мережа фінансових інститутів, що належать самим позичальникам. Її основна задача полягає в залученні фондів грошового ринку для розміщення їх у вигляді позик сільським товаровиробникам. СКФ була створена з ініціативи Конгресу США в 1916 році для забезпечення сільського господарства надійним джерелом кредиту. Незважаючи на те, що на початковій стадії СКФ розвивалася внаслідок тільки зусиль уряду, вона є приватною власністю банків та асоціацій, які володіють нею на кооперативній основі. Таким чином, СКФ – це система банків та їх асоціацій в формі кооперативів, які належать і керуються обраною пайовиками Радою директорів.

До середини 80- рр. ця система включала:

-12 федеральних земельних банків довгострокового кредиту (5-40років). Їх капітал належить фермерським кредитних асоціаціям.

-12 федеральних банків середньострокового кредиту (від 9 міс. до 3 років), їх капітал належить державі. Вони не надають кредити безпосередньо фермерам, а проводять облік зобов’язань, які надані фермерам іншими кредитними установами.

-12 окружних кооперативних банків, які очолюються центральним банком для фермерських кооперативів. Центральний банк та окружний кооперативний можуть перевраховувати зобов’язання фермерів у федеральних земельних банках середньострокового кредиту.

У середині 80-х років тисячі фермерів разорилися, а зростаючі втрати внаслідок неповернення кредитів привели систему сільськогосподарського кредиту на грань банкрутства. Для її рятування довелося здійснити злиття ряду банків.

Нині СКФ складається з 7 кооперативних банків, що кредитують фермерів, які забезпечують надання коштів 232 локальним асоціаціям позичальників. Саме локальні асоціації розміщують кредити серед сільських клієнтів.

Крім того, існують 2 Банки для кооперативів, створені спеціально для задоволення потреб сільськогосподарських кооперативів, систем електичного і телефонного зв ‘язку, систем водопостачання і каналізаціїю. Ці банки фінансують також експорт сільськогосподарської продукції.

На відміну від комерційних банків, СКФ не має права брати депозити. Ще однією її особлисістю можна вважати відсутність постійних паєнакопичень серед клієнтів. Пай члена СКФ існує тільки в період часу, протягом якого він бере кредит, і становить 5% загальної суми кредиту. Пай збільшується або зменшується в залежності від зміни суми кредиту і повністю відшкодовується в момент виплати боргу. На персональному рахунку клієнта залишається символічна сума в 5 дол., що дає йому право вважати себе членом СКФ і користуватися її послугами.

Крім інспекції, яка здійснюється на федеральному рівні, всі інститути СКФ мають і інші гарантії фінансової стабільності, в тому числі:

-сума капіталу повинна складати не менш ніж 7% активів;

- щорічні відрахування в Страховий фонд, спеціально створений в 1988 р. для страхування зобов ‘язань банків СКФ.

Кредитні ресурси СКФ поповнює за рахунок емісії облігацій під гарантії з боку Федеральної Корпораціїї по фінансуванню банків СКФ. Основне призначення цієї корпорації продавати цінні папери інвесторам і розміщувати мобілізовані кошти серед фермерів. Інвестори охоче купують цінні папери, що випускаються Корпорацією, тому що тут процент вище, ніж по державних облігаціях.

Кредитуванням фермерських господарств займається також створена ще в 40-х рр. як реакція на кризу в США. Її функціїї – надання Об’єднана федеральна агенція по наданню послуг фермерам, яка була сільськогосподарських позик, розробка і реалізація сільськогосподарських програм , забезпечення автоматизації сільськогосподарського виробництва та інш. Агенція стежить за процесом кредитування і рухом застави (землі), оскільки купівля-продаж землі не є бізнесом банків, щорічно аналізує фінансовий стан фермерських господарств, складає звіт перед фермерами про стан їх господарств і перспективи на майбутнє, класифікує ризики по наданим кредитам.

У складі цієї Агенції - Товарно-кредитна корпорація. Будучи власністю держави, ця установа надає кредити під заставу товарів на складі. Корпорація не потребує обов’язкового викупу заборгованості.Якщо до наступу строку платежу з’ясується, що ринкова ціна нижче за розмір позики, боржник може відмовитися від викупу заставленої продукції. Витрати, які при цьому несе Корпорація, відшкодовуються державою.

Державні кредитні програми здійснюються в трьох найважливіших сферах - в сільському господарстві, житловому будівництві, зовнішньоекономічних зв”язках. Найважливіша державна установа в сфері кредитування зовнішньої торгівлі - Експортно-імпортний банк США, який було створено у 1934 році з метою сприяння експорту американських товарів шляхом надання позик іностранним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми позиками.

Експортно-імпортний банк США (Export-Import Bank of theUnited States, скорочено Eximbank) – державний спеціалізований банк, створений у 1934 р. Сучасну назву отримав у 1968 р. Заснований як тимчасовий інститут, банк став важливим інструментом державного регулювання економіки, зовнішньої торгівлі та міжнародних кредитних відносин. Діяльність банку регламентується законом, прийнятим у 1945 р. та наступними доповненнями до нього. Згідно закону банк повинен “доповнювати та заохочувати” приватний капітал, але не конкурувати з ним. Головним завданням банку є сприяння експорту американських товарів шляхом надання позик іноземним імпортерам та гарантій американським комерційним банкам за зовнішніми позиками. Банк надає переважно середньо- та довгострокові експортні позики (до 12 р., в окремих випадках до 20 років+

), які пов`язані із поставками товарів та наданням послуг американськими фірмами. Кредити, як правило, пов`язані із оплатою товарів таких найпотужніших американських фірм, як Боінг, Дженерал електрік, Локхід та інші. Банк надає кредити безпосередньо іноземним фірмам та урядам сам або разом із комерційними банками США. Така практика розпочалася із 60-х років.

Як правило, покупці американських товарів в кредит з участю у кредитуванні Експортно-імпортного банку США сплачують 10-20% їх вартості, комерційні банки – 30-55%, а решту – Експортно-імпортний банк. Така система дає можливість банку з одного боку, приймати участь у кредитуванні багатьох проектів, з іншого – зменшити ризики непогашення кредитів.

Банк тісно співпрацює із провідними приватними та банківськими монополіями. З 1961 р. поряд із наданням кредитів розпочав надавати гарантії за експортними кредитами приватних американських банків. В 1971 р. під егідою банку було створено Приватну корпорацію з фінансування експорту (Прайвит експорт файненс корп.). Її акціонерами є провідні банки та корпорації. Банк підтримує тісні стосунки також з Управлінням міжнародного розвитку, МВФ, групою МБРР та інш. інституціями.

Ресурси банку складаються з власного капіталу, який належить міністерству фінансів та позик казначейства. Ліміт обсягу операцій встановлюється Конгресом США.

4.4. Грошово-кредитна політика ФРС.

Термін "грошово-кредитної політики" відображає до дії ЦБ (Федеральна резервна система), спрямовані на доступність і вартість грошей і кредиту, з метою досягнення загальнонаціональних цілей. Федеральна резервна система законом 1913 року несе відповідальність за здійснення грошово-кредитної політики.

Федеральна резервна система використовує три інструменти грошово-кредитної політики - операції на відкритому ринку, облікова ставка, і резервні вимоги. Рада керуючих ФРС несе відповідальність за облікову ставку і резервні вимоги, а Федеральний комітет відкритого ринку - за операції на відкритому ринку. Використання цих інструментів впливає на попит і пропозицію грошей і кредиту, баланси депозитних установ та їх резерви у ФРБ, і таким чином змінює ринкові ставки. Облікова ставка - процентна ставка, за якою депозитарні установи мають змогу купувати гроші у ФРС на ніч. Зміна облікових ставок спричиняє зміну інших короткострокових процентних ставок, валютних курсів, довгострокових процентних ставок, обсягу грошової маси і кредиту, і, нарешті, низку змін в економіці, включаючи зайнятість, обсяги виробництва, ціни на товари і послуги.

За інформацією сьогодні Федерального Комітету відкритого ринку темпи відновлення обсягів виробництва і зайнятості, як і раніше повільні. Витрати населення поступово збільшуються, але як і раніше стримуються високим рівнем безробіття, скромне зростання доходів, зниження житлового багатства, і жорсткі кредитні умови. Бізнес-витрати на обладнання та програмне забезпечення зростають, хоча і менш швидкими темпами, ніж на початку року, в той час як інвестиції в нежитлові будівлі, споруди незначні. Будівництво нового житла продовжує перебувати в депресії. Довгострокові інфляційні очікування залишаються стабільними. Роботодавці як і раніше неохоче збільшують фонд заробітної плати. В даний час рівень безробіття зростає, і заходи щодо зменшення інфляції не дають бажаного результату.

Згідно статуту Комітет сприяє максимальній зайнятості та ціновій стабільності.

З метою зростання темпів відновлення економіки і зменшення інфляції Комітет прийняв рішення розширити свої авуари (запаси) в цінних паперах. Комітет буде підтримувати існуючу політику реінвестування депозитних установ. Сьогодні Комітет має намір придбати ще $ 600 млрд. довгострокових казначейських цінних паперів на кінець другого кварталу 2011 року, це близько $75 мільярдів на місяць. Комітет регулярно проводить огляд фінансового ринку, вивчає тенденції купівлі-продажу цінних паперів та визначає загальний розмір свого портфелю цінних паперів у світлі інформації, що надходить, і буде коригувати програми, скільки необхідно для кращої сприяти максимальної зайнятості та цінової стабільності.

Комітет буде зберігати цільовий діапазон для облікової ставки від 0 до 0,25 % і продовжує очікувати, що економічні умови, в тому числі низька вартість ресурсів, підкорегувала тенденцій інфляції та стабільні інфляційні очікування, ймовірно, гарантують виключно низький рівень облікової ставки тривалого періоду.

Федеральний комітет з відкритих ринків (FOMC) складається з дванадцяти членів - сім членів Ради керуючих Федеральної резервної системи, президент Федерального резервного банку Нью-Йорка, а чотири залишилися одинадцять президентів Резервного банку, який служити в один рік на ротаційній основі. FOMC проводить вісім регулярних засідань у рік. На цих нарадах, Комітет проводить аналіз економічних і фінансових подій, визначає відповідну грошово-кредитну політику, і оцінює ризики для своєї довгострокової мети цінової стабільності та стійкого економічного зростання.

Операції на відкритому ринку Операції на відкритому ринку - купівлі і продажу американського казначейства і федерального агентства цінних паперів − це основний інструмент Федеральної резервної системи для здійснення грошово-кредитної політики. Короткострокова мета для операцій на відкритому ринку визначається Комітетом з відкритих ринків (FOMC). Ця мета може бути бажана кількість резервів або бажана ціну (облікову ставку).

Мета Федеральної резервної системи для операцій на відкритому ринку змінилася за ці роки. У 1980-х років, основна увага поступово зміщується в бік досягнення заданого рівня облікової ставки, процес, який був в основному завершений до кінця десятиліття. Починаючи з 1994 року, FOMC почав оголошує зміни у свою політичну позицію, і в 1995 році він став явно заявити про свою цільовий рівень для ставки по федеральних фондах. З лютого 2000 року, заява FOMC незабаром після кожного його засідання зазвичай включає оцінку Комітету ризиків для досягнення своїх довгострокових цілей цінової стабільності та стійкого економічного зростання.

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. Аграрна політика
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Активна і пасивна державна політика.
5. Активна політика зайнятості
6. Антиінфляційна державна політика
7. Антиінфляційна політика держави
8. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
9. Антимонопольна політика держави.
10. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
11. Асортиментна політика
12. Асортиментна політика.

Переглядів: 1264