Матеріали для самостійного опрацювання з теми 6.

Література

Рис. 6.1. Формування порядку із хаосу

Для самоорганізації системи характерні такі риси, як спонтанність і випадковість. Сьогодні це твердження знайшло підтвердження в синергетиці. Характерною умовою самоорганізації є властивість автономності, що означає, що система реагує перш за все на внутрішні зв'язки, тобто орієнтується на особисті цілі. Зовнішнє середовище в кращому разі ініціює певні зміни. При цьому підсумок зміни станів також визначається саме взаємозв'язками у внутрішній структурі, а не зовнішнім поштовхом. Процес самоорганізації системи підтверджує, що з посиленням організації ефективність раціональних і цілеспрямованих дій слабшає, організація сама «створює» себе, деколи протидіючи свідомому керівництву. Дослідження процесів самоорганізації дають можливість не лише виявляти механізм автономної циклічної самопідтримки, але і дозволяють знайти можливість запускати цей механізм. При цьому на певному етапі розвитку в механізм самоорганізації системи втручається розум людини, здатний внести до цього процесу якісно нові елементи. Головна властивість розуму в здатності передбачати окремі фрагменти майбутнього розвитку, оцінювати окремі наслідки відбору, тим самим впливаючи на його характер. Виявилось, що відносно соціальної організації неможливо говорити про її повну самоорганізацію, оскільки розум людини дозволяє удосконалити структуру зворотних зв'язків, а значить, здійснювати цілеспрямовані зміни на користь суспільства.

У системах, що самоорганізуються, впорядкованість і саморозвиток обумовлені утворенням кооперативних зв'язків з безладу, властивого нерівноважному стану. Поняття організації як альтернативи поняттю самоорганізації пов'язано зі свідомою діяльністю людини. Результатом такого симбіозу є процес коеволюції як спільний розвиток природних і виробничих технологій в рамках системи взаємодії (у біології, наприклад, — взаємне пристосування видів). В процесі коеволюції вирішальну роль грають не боротьба за існування, а взаємодопомога, узгодженість і співпраця. Коеволюційний підхід виділяє зі всієї сукупності змін ті, які зв'язані, взаємно адаптовані. Взаємопов’язаність коеволюційних змін виконує двояку функцію — збереження цілісності системи і участь в становленні нової цілісності. В той же час, проте, коеволюційний підхід стверджує, що в реальному світі протистоять один одному не два єства — природа і суспільство, а три: природа, суспільство і «створюваний людиною наочний світ». Визнання самоорганізуючих властивостей системи в розвитку організації дозволяє побачити останню в новому світлі, по-новому інтерпретувати знайомі явища і, можливо, впоратися з окремими проблемами, які при традиційному підході здаються нерозв'язними. Процес самоорганізації підтверджує, що будь-який, навіть сприятливий стан справ потрібно розглядати як тимчасовий в проміжному еволюційному процесі оновлення. Необхідно адаптуватися навіть не до змін, а до темпів змін. Поважно усвідомити ідею, що метою системи є те, що вона робить, і, якщо поведінка організації не здається раціональною, значить, певне розуміння цілей відрізняється від дійсних цілей організації [1, с. 73].

Висновки до лекції за темою 6:

Тепер все ширше признається, що самоорганізація — фундаментальний процес природи. Встановлено, що існують взаємозв'язані і взаємообумовлені матеріальні об'єкти з рівноважною і нерівноважною структурною організацією речовини. Одні з них утворюються в ході процесу, що прагне до рівноваги, інші — в ході процесу, що прагне до нерівноваги. Головною особливістю процесу самоорганізації є його антиентропійна спрямованість.

Термін «самоорганізація» став застосовуватися для позначення природних процесів антиентропій впорядкування, що мають іншу природу, ніж процес рівноважної організації (наприклад, кристалізації), хоча довгий час вважалося, що порушення другого закону термодинаміки можливі лише при свідомому втручанні людини. Приставка «само-» підкреслює як іманентні причини явища, так і існування відмінностей в природі нерівноважного і рівноважного впорядкування, пов'язаних з активною або пасивною їх роллю в становленні відповідного порядку (самоорганізація — активне впорядковування).

В даний час загальновизнаним можна рахувати уявлення про самоорганізацію як про спонтанний перехід відкритої нерівноважної системи від менш складних і впорядкованих форм організації до складніших.

Синергетика заснована на ідеях цілісності світу і наукового знання про нього, спільності закономірностей розвитку об'єктів всіх рівнів матеріальної і духовної організації, нелінійності (багатоваріантності і безповоротності), глибинному взаємозв’язку хаосу і порядку (випадковості і необхідності). Синергетика дає нам новий образ світу, який складно організований і відкритий, тобто є таким, що не став, а стає, що не просто існує, а безперервно виникає, еволюціонує за нелінійними законами.

Синергетика вивчає відкриті (що обмінюються речовиною і енергією із зовнішнім світом, мають джерела і стоки енергії) нелінійні (описувані нелінійними рівняннями) системи. Предмет синергетики — механізми самоорганізації, тобто механізми мимовільного виникнення, відносно стійкого існування і саморуйнування макроскопічних впорядкованих структур, що характеризують такого роду системи.

1. Иванова Т. Ю. Теория организации. Краткий курс : учебю пособие / Т. Ю. Иванова, В. И. Приходько. – СПб. : ООО «Питнр Принт», 2004. – 273 с.

2. Теория организации: Учебник для вузов / [Алиева В. Г., Иваненко Н. К., Мазур П. Р., Собко П. Р.]. – М. : ЗАО “Издательство ”Экономика”, 2003. – 408 с.

6.3. Гнучкість організації.

6.4. Стійкість організації.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Гнучкість процесу

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.029 сек.