Специфічні стратегії ризику

В окрему групу виділяються специфічні види стратегій, які мають ризиковий характер і призначені для управління діяльністю підприємства в умовах ризику або кризи: інноваційні, інвестиційні, стратегії управління ризиками та антикризові стратегії.

Інноваційна стратегія. Інноваційна стратегія – це комплекс стратегічних засобів з розробки і використання різних типів нововведень, які і забезпечують стратегічний розвиток підприємства.

До інноваційних стратегій відносяться:

1. Стратегія проведення досліджень і розробок, що виступає основою для всіх інших інноваційних стратегій: саме на проведених дослідженнях ґрунтуються інновації, які впроваджує підприємство. Кожне підприємство вирішує для себе: або користуватися послугами науково-дослідних організацій, або створювати власну розвинену підсистему НДДКР.

Результатом НДДКР є розробка проектів інновацій для підприємства. Для визначення перспективності нового проекту слід його оцінити з точки зору можливого успіху, а також з точки зору привабливості для підприємства. Ці два виміри утворюють матрицю оцінки нових проектів (рис. 3.10). Всі свої зусилля підприємство повинно спрямовувати на розвиток і впровадження проектів - „перлин”, розвивати проекти – „бруньки, що розпускаються”, і не витрачати марно свої зусилля на впровадження проектів – „програних справ”.

Привабливість для підприємства

Низька Висока

Імовірність технічного і комерційного успіху Висока „Тарілки з кашею” „Перлини”

Низька „Програні справи” „Бруньки”

Рис. 3.10 – Матриця оцінки проектів підприємства

2. Стратегії товарних інновацій. Будь-який товар може володіти технічною та ринковою новизною. Залежно від співвідношення рівня новизни товару виділяють різні види нових товарів і відповідні різновиди маркетингових стратегій: принципово нові товари, нова товарна лінія, вдосконалення існуючих товарів, розширення товарної лінії, спрощені товари, репозиціоновані товари.

3. Стратегія технологічних інновацій. Прийняття рішення про перехід до нової технології або вдосконалення існуючої повинно базуватись на аналізі техніко-технологічного рівня виробництва, наприклад, на основі співставлення самої технології і рівня її освоєння на виробництві (рис. 3.11). Залежно від результатів аналізу розробляються або стратегії продовження використання існуючої технології („виграшне парі”), стратегії поліпшення використання існуючої технології („надійна готівка”), стратегії „зняття врожаю” („принада”) або відмови від використання, ліквідація технологічного процесу („загін для худоби”).

Відносний рівень технології

Низький Високий

Рівень освоєння технології Високий „Принада” „Виграшне парі”

Низький „Загін для худоби” „Надійна готівка ”

Рис. 3.11 – Портфель технологій (розробка фірми „Сімена”)

4. Стратегії організаційно-управлінських інновацій пов’язані з прийняттям стратегічних рішень щодо вдосконалення організації виробництва і управління на підприємства, вдосконалення організаційної структури підприємства, вдосконалення методів управління внутрішньоорганізаційними процесами тощо.

В загальному вигляді можна виділити інноваційні стратегії в залежності від „менеджерської поведінки” (класифікація К. Фрімана): традиційну, опортуністичну, імітаційну, наступальну і оборонну (табл. 3.4).

Таблиця 3.4 – Модифікації інноваційної стратегії

Тип стратегії Основний зміст Можливі результати

Традиційна Підвищення якості існуючих продуктів на існуючій технологічній базі Поступове відставання в техніко-технологічному, а потім і в економічному відношенні

Опортуністична Орієнтація на продукт – лідер на ринку, що не потребує високих витрат на НДДКР Можливий виграш за рахунок монопольної присутності на ринку. Помилки в оцінці власних адаптаційних можливостей та ринку призводить до ризику швидко втратити свої переваги

Імітаційна Закупки ліцензій з мінімальними витратами на власні НДДКР Успіх можливий за умови високої спеціальної кваліфікації та постійної підтримки досягнутого рівня. У протилежному випадку – швидка втрата монопольних переваг

Оборонна Не відставати від інших, не претендуючи на домінування Використовується на невеликих підприємствах, нерідко – залежних від великих фірм

Наступальна Бути першим на ринку за рахунок високого рівня інноваційного процесу, кваліфікованих кадрів, можливостей до розподілу ризику та інших переваг Ризики, пов’язані з будь-яким лідируванням, але і переваги від такої позиції на ринку основа „агресивної ініціативи”

Кожна інновація потребує значних інвестицій. Чим більш технологічною є інновація, тим більші загальні витрати потрібні для її створення та освоєння. Чим меншими будуть часові та витратні характеристики переходу до нововведень, тим стабільніше розвиватиметься підприємство.

Інвестиційна стратегія. Інвестиційна стратегія визначає напрямки вкладення коштів, обсяг засобів, що інвестуються, пріоритети інвестування.

Інвестиційна стратегія підприємства залежить від загальної корпоративної стратегії, конкурентної стратегії підприємства і визначає напрямки розподілу ресурсів між окремими товарами і ринками підприємства, окремими СЗГ, окремими функціональними зонами підприємства. Основними джерелами формування інвестиційних ресурсів виступають фінансові ресурси підприємства – зовнішні і внутрішні, власні і позикові.

Інтенсивність інвестицій у підприємстві залежить від кількості наявних фінансових ресурсів, що витрачаються на фінансування, а також від кількості пріоритетних напрямків, за якими здійснюється фінансування (товарів, СЗГ, функціональних зон тощо) (рис. 3.12).

Кількість наявних фінансових ресурсів	Значна	Стратегія агресивного інвестування	Стратегія пріоритетного забезпечення
Незначна	Стратегія підтримки	Стратегія вибіркового забезпечення
		Всі товарні групи (ринки, СЗГ)	Окремі товарні групи (ринки, СЗГ)
		Спрямованість фінансування

Рис. 3.12 – Матриця інтенсивності інвестування фінансових ресурсів

Студенти повинні зрозуміти, що вибір стратегії інвестицій у підприємстві залежить від стратегії їх інтенсивності, а також від стадії життєвого циклу товарів підприємства, ринків його діяльності, стратегічних зон господарювання (СЗГ), що дозволяє обґрунтувати пріоритет для вкладення його коштів у ті або інші напрямки (рис. 3.13).

Стратегії інтенсивності фінансування	Стратегія агресивного інвестування
Стратегія пріоритетного забезпечення
Стратегія підтримки
Стратегія вибіркового забезпечення
		Зародження	Зростання	Зрілість	Старіння
		Стадія життєвого циклу товару, ринку або СЗГ

	- високий пріоритет інвестицій
	- середній пріоритет інвестицій
	- низький пріоритет інвестицій

Рис. 3.13 – Матриця пріоритетності інвестиційних стратегій

Пріоритети у цій матриці визначаються від 1 (напрямки діяльності, що потребують негайних інвестицій у найбільших обсягах) до 5 (напрямки діяльності, в які недоцільно вкладати кошти).

Для визначення ранжування напрямків, що потребують фінансових вкладень, можна здійснювати їх попарне зіставлення (табл. 6.5). Якщо Фі>Фj, то Фі=2, Фj=0; якщо Фі=Фj, то Фі=1, Фj=1; якщо Фі<Фj, то Фі=0, Фj=2. За кожним напрямком сума балів сумується, пріоритетність напрямків для інвестування фінансових коштів визначається за сумою набраних балів.

Таблиця 3.5 – Попарне зіставлення напрямків фінансування за їх значущістю

Напрямки фінансування	Ф1	Ф2	...	Фn	Cума
Ф1
Ф2
...
Фn

Стратегія управління ризиками. Стратегія управління ризиками передбачає прийняття стратегічних рішень щодо використання тих або інших методів мінімізації ризиків, які впливають на діяльність підприємства.

Для вибору стратегії управління ризиками студентам пропонується використовувати матрицю, побудовану за двома параметрами: ступінь ризику і можливість його передбачення (рис. 3.14).

Ступінь ризику	Високий	Стратегія диверсифікації ризиків	Стратегія зовнішнього страхування
Низький	Стратегія внутрішнього страхування	Стратегія профілактики ризиків
		Висока	Низька
		Можливість передбачення настання ризику

Рис. 3.14 – Матриця стратегій управління ризиками

Таблиця 3.6 – Сутність стратегій управління ризиками

Вид стратегії	Сутність стратегії	Рекомендовані заходи

Стратегія диверсифікації ризиків	Диверсифікація за різними напрямками в разі настання ризику за якимось напрямком дозволяє швидко переключитися на інший напрямок, за рахунок чого зменшуються втрати.	Диверсифікація видів діяльності підприємства, розширення асортименту, розширення переліку постачальників, орієнтація на різні сегменти ринку.
Стратегія внутрішнього страхування	Стратегія полягає у створенні внутрішніх резервних фондів, використанні внутрішніх резервів щодо страхування ризику.	Забезпечення отримання додаткового доходу за ризиковими операціями, компенсації можливих втрат за рахунок штрафних санкцій, резервних фондів.

Стратегія зовнішнього страхування	Стратегія полягає у користуванні послугами зовнішніх страхових агентств, укладанні договорів зі страхування, передач ризиків.	Обов’язкове страхування основних фондів, добровільне страхування за будь-якими напрямками.
Стратегія профілактики ризиків	Стратегія полягає у використанні запобіжних заходів щодо різних видів ризику.	Відмова від операцій з ненадійними партнерами, мінімізація ризиків за рахунок одержання гарантій, лімітування ризиків шляхом встановлення певних нормативів.

Антикризові стратегії. Антикризові стратегії – це стратегії, що оптимізують поведінку підприємства в умовах спаду галузі, стійкого зниження основних показників діяльності підприємства, загрози банкрутства, і які включають комплекс заходів в області управління персоналом, фінансами, взаємовідносинами з групами підтримки, юридичних та інших заходів.

Студенти повинні відмітити, що антикризові стратегії підприємства можна поділити на 5 різновидів:

1. Стратегії збільшення надходжень грошових засобів. Найбільш дієвими засобами збільшення надходжень грошових коштів є: оптимізація або зменшення витрат; проведення реорганізації інвентарних запасів; отримання додаткових коштів від використання основних фондів; стягнення дебіторської заборгованості; розмежування виплат кредиторам за ступенем пріоритетності; зменшення обсягів капітальних вкладень; збільшення продажів.

2. Стратегії скорочення витрат (економії) включають здійснення оздоровлюючих заходів для припинення зниження прибутків. Існує п’ять різновидів цих стратегій: організаційні зміни; фінансовий контроль; зниження витрат; скорочення активів; створення прибутку.

3. Стратегії повороту засновуються на стратегіях скорочення витрат і включають зміни в загальних зусиллях зі збуту, перенацілюванні існуючих товарів і послуг з одночасною розробкою нових.

4. Стратегія кризового реінжинірингу передбачає не часткове поліпшення бізнес-процесів, а їх радикальну зміну. Проведення реінжинірингу є доцільним, якщо необхідно досягти швидкого покращення показників діяльності підприємства, як з його точки зору, так і з точки зору груп підтримки.

5. Стратегії виходу передбачають комплекс заходів з вилучення інвестицій або викупом підприємства у власників.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Ресурсні стратегії	\|	Місце розробки стратегій у процесі стратегічного управління підприємством

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.