Освоєння людьми теренів України

Поява і розселення людей на території сучасної України

Як свідчать дослідження ряду сучасних археологів, процес формування людини розумної сягає 2,5—3 млн років. Так розпочався кам'яний вік в історії людства, який поділяється на три періоди: палеоліт, мезоліт, неоліт, тобто давній, середній і новий кам'яний вік. На території нашої Батьківщини пралюди з'явилися близько 1 млн років тому. Найдавнішою пам'яткою в Україні є стоянка у мальовничій місцевості біля села Королевого Виноградівського району на Закарпатті. Тут було виявлено 16 горизонтів залягання кам'яних виробів, які відносяться до раннього, середнього та пізнього палеоліту. Архантропи — так учені умовно назвали найдавніших людей — прийшли на територію сучасної Європи з Африки на початку зледеніння. Клімат іще був помірним, проте вже відчувалося холодне дихання льодовика. Тож, щоб вижити в суворіших умовах, первісним людям довелося набути нових знань та навичок. Найважливіше з них — це використання вогню. Архантропи ще не вміли добувати його, проте користуватися ним уже почали. Знаряддя праці архантропи виготовляли шляхом оббивання каменю. Як засвідчують археологічні знахідки, основним знаряддям тих часів було ручне рубило. Жили архантропи великими групами — стадами. Вони постійно пересувалися в пошуках їжі й не будували жител, обходячись або зовсім без них, або задовольняючись простенькими халабудами з гілляччя. Рештки життєдіяльності архантропів археологам пощастило знайти в селах Рокосові на Закарпатті, Луці-Врубловецькій в Подністров'ї, Лабушному на Одещині, Бодраку в Криму. Пам'ятки тих часів умовно поділяють на два варіанти, які вважають найдавнішими археологічними культурами України: королевська культура й значно молодша бодрацька культура. Як вважають дослідники, найдавніші археологічні пам'ятки України пов'язані, можливо, з кількома хвилями переселень прадавньої людності із Близького Сходу через Балкани та Центральну Європу.

Археологічні знахідки, що їх відносять до часу 150—40 тис. років тому, засвідчують великі зміни в житті первісних людей. Передусім змінилася сама людина. Зовні вона ще відрізнялася від сучасної людини, проте далеко відійшла й від своїх попередників — архантропів. Тож наступним після архантропів щаблем олюднення наших далеких пращурів були палеоантропи, або неандертальці. На території України виявлено чимало стоянок неандертальців: до 200. Особливо багато їх досліджено в печерах гірського Криму. Відомі неандертальські стоянки в Закарпатті, Подністров'ї, на Житомирщині, в Надпорожжі тощо. До неандертальців належала найдавніша людина чи людиноподібна істота на території України, існування якої засвідчене відкриттям не лише жител або стоянок, а останками самої людини. Так, у печері Киїк-Коба, що в Криму, було розкопане неандертальське поховання у ямі, видовбаній у долівці грота. Ця та інші знахідки поховань в Україні та за її межами засвідчують величезні зрушення в розвитку людини. Адже вони дають змогу зробити висновок про те, що неандертальці піклувалися про померлих, тобто у них формувалися примітивні релігійні уявлення. Неандертальських часів сягають перші зародки мистецтва. До найдавніших подібних знахідок на території України археологи відносять кістки тварин, прикрашених прокресленими лініями зі стоянок у с. Молодовому (Чернівецька обл.), с. Пронятині на Тернопільщині. Є свідчення й турботи про хворих. Вражає, що в первісній орді або прагромаді (праобщині) була, очевидно, певна соціальна організація. Цікаво, що серед неандертальців спільно проживали здорові особи разом з пораненими, каліцтво яких не дозволяло їм самотужки харчуватися й виживати за тих суворих умов. До неандертальських часів чимало дослідників відносять первісний етап формування мови, позаяк існування мови в кроманьйонців є вже незаперечним фактом. Останки кроманьйонця вперше були виявлені 1868 р. в печері Кроманьйон на південному заході Франції. Сучасна наука твердить, що з появою кроманьйонців завершився процес антропогенезу. Вони прийшли до Європи з Близького Сходу бл. 40 тис. років тому і до 28 тис. років тому жили поруч з неандертальцями, які на цей час вимерли, не лишивши нащадків. Кроманьйонці, на відміну від своїх попередників, мали тендітнішу будову й меншу фізичну силу, проте значно розвиненіший мозок, їхні обличчя мало відрізнялися від облич сучасних людей, що свідчить про наявність мови й здатність до складних розумових операцій. Серед кроманьйонців уже були талановиті, по-мистецькому обдаровані люди, витвори яких вражають і сьогодні. У кроманьйонців з'являються знаряддя спеціального призначення: скребачки для обробки шкур, різці для роботи з кісткою, різноманітні верхів'я списів, ножі для різання м'яса, дерева, шкури, сокири тощо. Крім кам'яних, з'являються знаряддя з кістки й рогу — голки, шила, руків'я різних інструментів, а також різноманітні прикраси й речі ритуального призначення, як-от: браслети, намиста, статуетки, ударні палиці. За тих часів з'явилися вироби, у яких поєднувалися різні матеріали: камінь і дерево, камінь і кістка, кістка й дерево. На території України досліджено кількасот стоянок, які відносять до часів пізнього палеоліту. Найвідоміші з них розташовані в селах Мізині на Десні, Межирічі на Росі, Добраничівці на Удаї. Знаною є й Кирилівська стоянка мисливців на мамонтів у Києві.

Провідним заняттям людини розумної за часів пізнього палеоліту було полювання. На півдні України первісні мисливці полювали на мамонтів, а на півночі — на бізонів, диких коней. Вполювати таких великих тварин одній людині, озброєній досить простими знаряддями, було важко. Тому жили й полювали люди колективами з 30—40 осіб. Усі вони були родичами. Тож дослідники називають такі гурти родовими общинами. Коли випадало особливо велике полювання, об'єднувалися мисливці кількох общин. Зв'язки з іншими общинами підтримувалися також з метою утворення нових сімей. У долинах річок, уздовж яких водилися звірі, общини мисливців облаштовували свої поселення. Складалися вони з кількох жител. Житла будували з кісток мамонта, зверху накриваючи їх шкурами тварин.

Після епохи мезоліту (10—5 тис. років тому), яка принесла одомашнення собаки, винайдення лука та стріл, рибальство з допомогою сіток, настала епоха неоліту (5—3 тис. років тому) з її так званою «неолітичною революцією». Суть її полягала в тому, що було винайдено хліборобство, поява якого поряд із скотарством визначила майбутнє людства. Ці нові види господарської діяльності називають відтворювальними, бо вони, на відміну від мисливства й збиральництва, дають можливість відтворювати (розводити й вирощувати) придатні для споживання види рослин і тварин. Нині доведено, що територія України, як і Європи загалом, не входила до ареалу виникнення землеробства та скотарства. Тож утвердження відтворювального господарства на території сучасної України відбувалося шляхом його поширення з Передньої Азії, де воно постало IX—VII тис. до н. е. Сталося це за неоліту й здійснювалося в ході переселень більших чи менших груп населення та шляхом запозичення ідей і досвіду окультурення рослин і тварин. Хліборобство й скотарство проникало із Передньої Азії через острови Середземного моря й далі на материк. Своєрідні природні умови зумовили формування на території України двох різних осередків відтворювального господарства — лісостепового та степового. Мешканці лісостепу були землеробами, степовики — скотарями.

Серед землеробських культур, що поширювалися на нашій території протягом V—IV тис. до н. е., найяскравіший слід залишила трипільська, яка була сучасницею цивілізацій Шумеру та Стародавнього Єгипту. Назва трипільської культури, а отже, і її носіїв — умовна. Вона походить від назви с. Трипілля на Київщині, неподалік якого наприкінці XIX ст. українським археологом Вікентієм Хвойкою були виявлені рештки життєдіяльності давніх землеробів. Численні археологічні знахідки свідчать, що трипільці, далекі нащадки одного з давніх народів Малої Азії, прийшли на землі сучасної України з Нижнього Подунав'я близько 6 тисяч років тому, згодом опанували величезні простори від Дністра до Дніпра, досягши територій сучасної Волині та степового Причорномор'я. Трипільська культура проіснувала на наших землях майже півтори тисячі років: упродовж V—III тисячоліття до н. е. Цілком природно, що життя трипільців протягом тривалого часу зазнавало змін. За раннього Трипілля (перша половина IV тис. до н. е.) трипільці мешкали невеликими общинами. Крім хліборобства й скотарства, активно займалися збиральництвом, мисливством та рибальством. Матеріальні залишки свідчать про досить прості способи ведення господарства та невибагливий побут ранніх трипільців. За середнього періоду (IV тис. до н. е.) трипільці розселилися на значні території, досягнувши середньої течії Дніпра. Зросла кількість населення, а відтак поселення стали більшими. До середнього Трипілля археологи відносять, приміром, поселення Володимирівка, що займало площу 100 га. Будинки в ньому розташовані концентричними колами, що утворюють щось схоже на вулиці. Житла в трипільців багатокімнатні, іноді кількаповерхові. За тих часів трипільці почали використовувати худобу під час оранки, перевезення вантажів тощо. Успіхи землеробства й скотарства визначалися також розвитком інших виробництв. Тоді виникла металургія, з'явилися майстри-металурги. Гончарне виробництво остаточно зосередилося в руках ремісників. Саме за того часу виник яскравий розмальований посуд, який і уособлює для нас трипільську культуру. Складні орнаменти, в які інколи вплетене зображення фігур людей, тварин і птахів, усілякі значки відбивають багаті уявлення трипільців про походження та будову світу, яскраві ритуальні обряди, пов'язані передусім із землеробством та скотарством. На початку III тис. до н. е. в трипільському суспільстві спостерігаються кризові явища: кількість населення невпинно зростала, а нових земель, придатних для хліборобства, вже не було. Не знайшовши шляху подолання кризи, трипільська культура невдовзі занепала. Значення трипільської культури полягає в тому, що саме з нею відбулося остаточне утвердження відтворювального господарства на територіях нашого лісостепу. Трипільці відіграли провідну роль серед неолітичних племен Східної Європи, вплинули на їх матеріальну й духовну культуру, а на думку деяких учених, навіть були етнічними пращурами українців.

За енеоліту відтворювальне господарство набувало сили і в інших регіонах України, зокрема в степу. З огляду на природні умови провідною галуззю тут стає скотарство. На відміну від хліборобів, скотарі вели рухливе (кочове) життя, якому притаманні невибагливий побут та прості форми мистецтва, наприклад спорудження курганів над могилами, створення кам'яних статуй.Найдавнішими скотарями півдня України були середньостогівські племена (друга половина IV ст. до н. е.). Господарство середньостогівців поєднувало хліборобство й скотарство. Проте хліборобство тут відігравало значно меншу роль, аніж у трипільському середовищі. Середньостогівське населення, певно, одним із перших опанувало відгінне скотарство. Якась частина общини на літо залишала поселення і йшла з худобою вниз по Дніпру, де не лише випасала тварин, а й рибалила, полювала тощо. Більша ж частина общини проживала осіло, займаючись хліборобством, ремеслами, заготівлею фуражу для зимівлі худоби.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Хід уроку	\|	Ранній залізний вік на українських землях. Кіммерійці. Скіфи. Сармати

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.006 сек.