Утворення реєстрового козацтва

Зростання ролі козацтва в житті України наприкінці XVI ст. Перші козацькі повстання

Наприкінці XVI ст. життя в Україні набуло надзвичайної гостроти. Втрата решток державності відбувалася за умов постійної загрози нападів з боку Туреччини й Кримського ханства, а також посиленого польського наступу на права українців. Український народ опинився перед небезпекою знищення. За таких вкрай несприятливих обставин саме й набирав потужності козацький рух, що ставав рухом національно-визвольним, спрямованим не тільки на боротьбу проти агресії Османської імперії, а й інших ворогів. Козацтво збільшувалося кількісно, розширювало терени свого впливу, домагалося визнання з боку польської влади. Зазнало воно й внутрішньостанового розшарування — з'явилася козацька верхівка, заможний прошарок. Козацтво поступово перетворювалося на провідну верству українського суспільства.

Зростав військовий досвід козаків, удосконалювалася їхня організаційна структура. Цьому великою мірою сприяла постійна участь козацтва у воєнних діях, зокрема й у складі європейських армій. Так, наприклад, українські козаки разом з польськими військами брали участь у Лівонській війні проти Московії, ходили походами до Молдавії.

Військова майстерність козаків набула розголосу в світі. Писемні джерела подають чимало фактів, коли європейські володарі залучали козацтво для допомоги у війнах. Ще на початку XVI ст. польський уряд використовував козаків на державній службі. З їхньою допомогою Польща прагнула захистити свої південні кордони. Проте не тільки це мали на меті можновладці Речі Посполитої. Адже Запорозька Січ послідовно виступала проти утвердження польського панування на українських землях. Отож, залучення запорожців на державну службу передбачало також установлення над ними контролю, аби, з одного боку, обмежити їхній вплив на українське суспільство, а з іншого — уникнути загострення відносин із Туреччиною та Кримським ханством.

Плани польського уряду щодо козацтва конкретно почали втілюватися в життя за часів польського короля Стефана Баторія. Не останню роль у цьому зіграв молдавський похід козаків на чолі з Іваном Підковою. Аби не допустити антипольських повстань, польський король 1578 р. здійснив так звану козацьку реформу. 600 козаків, найнятих на службу, було внесено до спеціального списку — реєстру. Саме тому їх почали називати реєстровцями. Реєстрові козаки отримали чималі привілеї: право землеволодіння, право власної військової та судової влади тощо. Реєстровим козакам було надано у володіння м. Трахтемирів поблизу Канева, а також тамтешній монастир. У ньому розмістили арсенал та шпиталь для скалічених і старих козаків. Реєстровці одержали кілька гармат, королівський прапор, литаври. Король затвердив герб Війська Запорозького, який зображував козака з мушкетом і шаблею. Уряд Речі Посполитої надав реєстровцям право на незалежність від польської місцевої адміністрації, звільнив їх од державних податків і повинностей, окрім військової. Натомість реєстровці підпорядковувалися своїй старшині, мали окремий суд, право на земельні володіння та дозвіл на промисли й торгівлю, а також одержували платню грішми.

Надання реєстровим козакам певних прав і привілеїв означало визнання польською владою українського козацтва як стану. У такий спосіб було узаконено козацький лад, що сформувався на Запорожжі. І хоча рішення польської влади щодо реєстровців мало на меті розколоти українське козацтво на два ворожі угруповання, козаки не втрачали єдності, у вирішальні моменти виступаючи разом.

Причини повстань наприкінці XVI ст. Зміцнення козацького стану непокоїло польський уряд та уряди сусідніх держав. У 1589 р. через козацтво і татар вкрай загострилися відносини між Річчю Посполитою й Туреччиною. На весняному сеймі 1590 р. щодо козацтва було винесено дві ухвали. Перша стосувалася випадку війни проти Туреччини. Вона, зокрема, передбачала збільшення реєстру козаків, запрошених на військову службу. Друга ухвала мала на меті упокорити українське козацтво. Запроваджувався суворий контроль щодо набору та обміну реєстровців. Передбачалося призначення козацької старшини зі шляхти. Нереєстровці повинні були залишити Дніпровий Низ. Натомість там розміщалася залога реєстрових козаків. Запроваджувалися система покарань за будь-які спроби походів на сусідні держави та нагляд місцевих урядів за населенням і реєстровцями; заборонялося постачання нереєстровців зброєю, порохом, продовольством тощо.

Каральні заходи стосовно українського населення переконливо засвідчили, що польський уряд особливо боявся поширення впливу козацтва та збільшення чисельності його лав за рахунок покозачених міщан і селян. Це підтвердив і той факт, що незабаром, коли загроза війни проти Туреччини минула, Сигізмунд III видав універсал про виконання другої сеймової ухвали.

Такий стан речей аж ніяк не задовольняв козацтво. Постійні обмеження реєстру обурювали тих козаків, які опинялися поза ним. Несвоєчасне надання платні, порушення майнових прав викликали невдоволення реєстровців, а утиски нереєстровців — протести запорожців. Так, до загострення відносин між урядом Речі Посполитої й Запорожжям призвела ухвала польського сейму 1590 р., за якою король отримував право роздавати шляхті й магнатам «українські пустки» за Білою Церквою, з-поміж яких і землі, котрими здавна користувалися козаки. Внутрішньополітична напруженість в Україні була зумовлена й поширенням фільваркової системи господарювання. Узаконення 1588 р. Литовським статутом кріпосного права на території Брацлавського і Київського воєводств зумовило посилення виступів селян і міщан, масові втечі населення на Запорожжя.

Повстання Криштофа Косинського. Приводом до збройного виступу Косинського стала його суперечка за землю з представниками родини Острозьких — київським воєводою Костянтином-Василем Острозьким та його сином Янушем, — волинським воєводою та білоцерківським старостою.

До активних наступальних дій загони Криштофа Косинського вдалися на початку осені 1591 р. Костянтин Острозький у листі до сенаторів Речі Посполитої повідомляв, що першим містом, яке зайняли козаки, був Пиків. У місті й замку козаки забрали зброю та маєтності. З Пикова Косинський надіслав листа своїм «ласкавим панам-товаришам», яких запрошував до об'єднання. Незабаром козаки зайняли Білогородку, Чуднів, Білу Церкву, Переяслав. Коли до Білої Церкви підійшов 5-тисячний загін на чолі з Косинським, білоцерківці присягнули йому як гетьманові. Тоді ж склали присягу мешканці Канева, Черкас, Богуслава, Корсуня й Перяслава. Територія козацької вільності швидко розширилася до прикордонних волинських міст — Костянтинова та Острополя. Київщина та Брацлавщина опинилися в руках повстанців. Каральні загони для придушення повстання було надіслано на початку 1592 р. Проте воєнних дій проти повстанців вони так і не розпочали. Можновладці вдалися до переговорів. Особливо занепокоїло уряд поширення повстання на землі Волинського воєводства — давнього центру магнатського землеволодіння. Король видав універсал про скликання шляхетського ополчення. Вдалися до такого заходу й стривожені князі Острозькі.

Наприкінці січня 1593 р. шляхетське військо князя Острозького прибуло до містечка П'ятки на Житомирщині, де стояв табором Косинський. В окремих дрібних сутичках перемагали козаки, проте у вирішальній битві Косинський зазнав поразки. Морози, брак харчів і зброї змусили козацьке військо відступити за мури міста. За таких обставин Косинський погодився на переговори. Вони тривали тиждень і завершилися укладенням угоди, за якою повстання припинялося, козаки зобов'язувалися визнати владу короля, а Криштофа Косинського зняти з гетьманства. Підкоряючись досягнутій угоді, козаки склали присягу й повернулися на Запорожжя.

Проте вже в травні 1593 р. Косинський знову пішов у наступ. Він зібрав двотисячне козацьке військо й рушив на Черкаси. Той похід для козацького отамана виявився трагічним: невдовзі Косинського було підступно вбито. Одначе це не спинило повсталих запорожців, облога Черкас тривала. Наляканий черкаський староста Олександр Вишневецький у серпні 1593 р. уклав із козаками угоду. Документ підтверджував та істотно розширював козацькі привілеї, чим надихав на боротьбу. Восени вже чотиритисячне військо запорожців підійшло до Києва та обложило його. Лише звістка про те, що татарська орда зруйнувала Томаківську Січ, змусила козаків повернутися на Низ.

Проявом вибухової, багато в чому стихійної сили козацтва стало повстання Семена (Северина) Наливайка. Йому передували події, пов'язані із загостренням відносин між Річчю Посполитою й Туреччиною. У 1593 р. розпочалася війна між Туреччиною та Австрією. Навесні 1594 р. очікувався великий похід татарських загонів, які рухалися за наказом султана на з'єднання з турецькою армією. Шлях татар до Молдавії пролягав через Поділля. Польський уряд не мав достатньо сил, щоби протистояти тому наступові. Тому він вирішив справу захисту кордонів України покласти на добровольців. Було оголошено мобілізацію. Так з'явився загін у дві з половиною тисячі добровольців. Його очолив С. Наливайко. Через місяць після оголошення мобілізації загін Наливайка бився проти татарських орд. Щоб запобігти новим татарським наступам, протягом 1594—1595 pp. Наливайко, підтриманий запорожцями, здійснив кілька походів до Молдавії. Цими походами поквапився скористатися уряд Речі Посполитої: на стіл господаря Молдавії було посаджено польського ставленика, а козакам заборонено здійснювати самостійні походи на молдавську територію. Таке рішення спричинило обурення в козацьких загонах — адже воно позбавляло козаків ініціативи в боротьбі проти татар і сприймалось як таке, що обмежувало козацькі права. Повернувшись в Україну, козаки знову повстали.

Навесні 1595 р. повстання охопило Брацлавщину, а згодом і Волинь. Дії козацтва підтримували селяни й міщани, які масово оголошували себе козаками, скликали ради, обирали отаманів і прилучалися до козацького війська. На початку 1596 р. повстання поширилося на більшу частину України, а також на Білорусь. Військо повстанців розділилося на три частини, що їх очолили Наливайко, Лобода й Шаула.

Події набували загрозливого для Речі Посполитої розмаху. Характерно, що вже тоді вони вимагали створення окремої території в Україні, де вся влада належала б тільки козакам, а королівська чи панська адміністрація не мала б втручатися в ці землі. Створення такої території стало б новим, ще потужнішим, ніж Січ, осередком українського козацького державотворення. Це і масштаби воєнних операцій козаків не на жарт занепокоїли польський уряд. Каральну експедицію проти повсталих очолив польний гетьман коронний Станіслав Жолкевський. Надзвичайність ситуації змусила польську армію розпочати бойові операції проти козаків узимку, наприкінці лютого 1596 р. Вони тривали понад три місяці. Головну мету польське командування вбачало в роз'єднанні сил козацтва і знищенні окремих козацьких загонів. Для того Жолкевський намагався посварити козацьких ватажків. У листах до Лободи він пропонував видати владі Наливайка, обіцяючи за те не карати запорожців. Щоправда, неподалік Білої Церкви козацькі загони все-таки об'єдналися, але від битви проти армії Жолкевського козаки відмовилися й вирішили відступати.

Битва відбулася лише 23 березня 1596 р. на Київщині, біля урочища Гострий Камінь. Переможною вона не стала для жодної зі сторін, бо обидві зазнали серйозних втрат. Зокрема, було поранено козацького гетьмана Матвія Шаулу. Новий володар гетьманської булави — Северин Наливайко вночі повів повстанців до Трипілля. Там вони переправилися через Дніпро й тримали оборону. Протягом місяця гарматним і рушничним вогнем козаки перешкоджали ворогові здійснити переправу. Спроби залагодити конфлікти переговорами виявилися невдалими. Тим часом до війська Жолкевського наближалася велика допомога зі шляхетських ополчень. Коли об'єднані коронні сили почали рішучу переправу, повстанці поквапилися відступити далі на схід.

В урочищі Солониця поблизу Лубен повстанці спорудили міцний табір, з одного боку захищений болотом. Табір оточили возами в сім-дев'ять рядів, обкопали ровом і шанцями. На укріплення й вози встановили до двох десятків гармат. 25 травня 1596 р. почалася оборона табору. Становище повстанців ускладнювалося тим, що в таборі перебувала велика кількість поранених, жінок, дітей, які приєдналися до козаків, рятуючись від переслідувань з боку влади. Багато також було коней, худоби. Гостро відчувалася нестача води й харчів.

Облога тривала два тижні. Боєздатна частина табору мала змогу вийти з оточення, але відповідальність за тих, хто «до бою не годен», тримала козаків на місці. Частина козацької старшини на чолі з Лободою наполягала на припиненні опору. Таємні зносини останнього з ворогом коштували йому життя. Та коли поляки вдалися до майже невпинного обстрілу з важких гармат, що тривав протягом двох днів, кількість слабкодухих побільшала. Змовники підступно схопили Наливайка, Шаулу та інших козацьких ватажків і передали їх ворогові.

Оборона табору на Солониці закінчилася кривавою розправою над повстанцями. Тисячі забитих, у тому числі жінок і дітей, публічна страта Наливайка у Варшаві 11 квітня 1597 р. мали на меті посилити страх і тим утримати козаків від нових збройних виступів.

Отже, повстання Семена Наливайка також було придушене. У вересні 1596 р. польський король Сигізмунд III видав універсал, за яким усі козаки-нереєстровці оголошувалися поза законом. Їх наказували ловити й карати на горло. Проте й такі рішучі заходи польського уряду не привели до відновлення ситуації, що передувала козацьким повстанням Косинського й Наливайка, — ліквідувати козацтво він не спромігся. П'ятирічне господарювання козаків «на волості» сприяло їхньому різкому зростанню й посиленню. Козацтво перетворилося на велику суспільну силу, здатну боротися за свої права: козаки вперше спрямували свою зброю проти уряду Речі Посполитої, змогли підкорити своїй владі чималу територію України, почали безпосередньо вступати в міжнародні відносини. Невдача повстання Наливайка, спричинена браком єдності поміж козаками, нечіткістю мети й відсутністю конкретного плану воєнних дій, означала лише одне: потреба здобути відповідні станові права спонукатиме козаків на боротьбу до переможного кінця.

Саме тому козацькі повстання 1591—1596 pp. XVI ст. мають велике значення. Вони розпочали період півстолітнього козацько-польського протистояння, що закінчився Національно-визвольною війною українського народу проти польського панування.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Україна під владою Речі Посполитої	\|	ПЕРІОДИЗАЦІЯ НАЦІОНАЛЬНО - ВИЗВОЛЬНОЇ ВІЙНИ

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.