Україна під владою Речі Посполитої

Люблінська унія. Початок польського панування на українських землях

Ідея об'єднання Великого князівства Литовського з Польщею втілювалася в життя доволі довго: від 1385 p.( Кревськаунія). Відтоді різноманітні угоди-унії обговорювалися й підписувалися вісім разів, позаяк кожна з держав мала вагомі причини для об'єднання. Велике князівство Литовське прагнуло здобути союзника в боротьбі з Московією. Виснажливі війни (особливо Лівонська війна 1558—1583 pp.) коштувала Литві значних територій, величезних людських жертв і загрожувала цілковитим поглиненням з боку Московії. Українську, білоруську та литовську шляхту, крім того, приваблювала польська модель державності з притаманними їй політичними правами і становими привілеями для шляхти. Українці схилялися до об'єднання з Польщею й через необхідність пошуку надійного захисту своєї землі, оскільки протидія можновладців Великого князівства Литовського спустошливим набігам татарських і ногайських орд була неефективною. Прагнули об'єднання і в Польщі: польська шляхта сподівалася в такий спосіб розширити свої володіння, адже в самій Польщі вільних земель уже майже не було.

Чергова унія обговорювалася на Люблінському сеймі 1569 р.Півроку польські та литовські посли не могли дійти згоди. Представники Польщі пропонували унію, за якою Велике князівство Литовське зливалося з Польським королівством в одну державу, своїми в Литовському князівстві мали лишатися тільки адміністрація та судочинство.

Нову державу — Річ Посполиту, утворену внаслідок унії, мав очолювати виборний король, спільний сейм і сенат. Угоди з іншими державами належало укладати від імені Речі Посполитої. Литовська й польська шляхта отримувала право на володіння маєтками на всій території РП. Ліквідовувалися митні кордони, запроваджувалась єдина грошова одиниця.

Найважливіший наслідок Люблінської унії для України — втрата державності, яка, нехай і в обмеженому вигляді, зберігалась у Великому князівстві Литовському. Унія за своєю суттю була актом загарбання Польщею українських земель. Отож, землі України після Люблінської унії переділили кілька держав. Більша її частина, зокрема Підляшшя, Волинь, Брацлавщина (Східне Поділля) й Київщина, відійшла до Польщі, у складі якої вже перебували Галичина й Західне Поділля. Уся Берестейщина й Пинщина залишалися за Великим князівством Литовським. Буковина з середини XIV ст. перебувала у складі Молдавії, Закарпаття з XIII ст. — у складі Угорщини. У 1526 p., після поразки під Могачем, українське Закарпаття поділили між собою Австрія і Трансільванія. Чернігово-Сіверщину на початку XVI ст. захопило Московське царство.

Доля українських земель після унії цілковито залежала від зовнішніх обставин, невдовзі після Люблінської унії на землях Київщини, Брацлавщини, Задніпров'я почали з'являтися нові господарі — польські шляхтичі, а разом із ними набули поширення фільваркова система господарювання з панщиною та закріпаченням, а також католицьке віровчення. Проблеми віри та мови після Люблінської унії особливо загострились. Католицька церква прагнула збільшити кількість своїх прихильників. Тому в Україні засновувалися єзуїтські школи й колегіуми. Вони, безперечно, сприяли поширенню освіти, проте платою за освіченість ставало зречення рідної мови й батьківської віри. Через те що в XVI ст. представники нижчих верств мали обмежені можливості для освіти, ополячення шляхти означало втрату Україною сили, здатної очолити боротьбу за відновлення державності.

На українських землях, що відійшли після Люблінської унії до Речі Посполитої, запроваджувався адміністративно-територіальний устрій за польським зразком. Тож тепер у Речі Посполитій на українських землях було 6 воєводств: Руське (з центром у Львові), Белзьке (Белз), Подільське (Кам'янець), Волинське (Луцьк), Брацлавське (Брацлав) та Київське (Київ). Воєводства очолювали призначені урядом воєводи, яким належала вся місцева влада. Воєводи керували шляхетським ополченням, головували на провінційних сеймах і стежили за діяльністю шляхетських земських судів. Воєводства поділялися на повіти або землі. Їх очолювали старости й каштеляни (коменданти фортець).

Церковне життя наприкінці XVI — першій половині XVII ст. Митрополит св. Петро Могила

Церковному соборові, що схвалив унію, передували тривалі переговори між православними священиками, Ватиканом, українськими можновладцями, представниками католицької церкви у Польщі, королівським двором. Щоправда, всі приготування здійснювалися таємно. Боячись опору православних українців, ініціатори унії воліли радитися з представниками польської влади, аніж із власним народом, задля якого вони ніби й чинили ту справу. Аби пришвидшити втілення ідеї унії в життя, двоє з православних єпископів — найбільші її поборники Іпатій Потій та Кирило Терлецький — вирушили в подорож до Рима, де наприкінці 1595 р. відбулася їхня зустріч із папою римським та офіційна церемонія з'єднання єпископів із католицькою церквою. Але, попри згоду сторін, остаточне рішення щодо унії мав винести церковний собор. Його було призначено на 6 жовтня 1596 р. в м. Берест (нині Брест у Білорусі).

До Берестейського собору готувалися не лише прихильники унії, а й її противники, яких з кожним днем більшало (так, зокрема, відмовилися від ідеї об'єднання церков єпископи Гедеон Балабан та Михайло Копистенський). Заперечували унію братства та монастирі. Чужою вона була також для більшості шляхти й міщан. Не підтримувало її і селянство. Цю боротьбу очолював князь Костянтин Острозький. В одному зі своїх послань, написаному ще до римської подорожі єпископів, князь заявив про свою готовність залучити для боротьби проти унії 15—-20-тисячне військо. Розуміючи складність ситуації, противники унії подбали про авторитетність представництва в Бересті. Крім двох єпископів — Гедеона Балабана й Михайла Копистенського, вони запросили представника константинопольського патріарха Никифора, який згідно з рішенням собору східних патріархів мав першість над митрополитами. Для участі в Берестейському соборі прибув також представник олександрійського патріарха Кирило Лукаріс.

Авторитет високих східних достойників міг вплинути на перебіг подій лише за умови спільного собору. Він же у Бересті не відбувся. Спеціальним універсалом король заборонив іноземцям брати участь у соборі. Тож, не дійшовши згоди навіть щодо спільного засідання, кожна зі сторін 8 жовтня розпочала свій окремий собор.

Православні зібралися в палаці, де зупинився Острозький. Прихильники унії проводили собор у міській церкві св. Миколая. Саме в ній було затверджено попереднє рішення про об'єднання церков. Так було утворено греко-католицьку церкву у 1596 р.

У 1620 р. за сприяння Війська Запорозького вдалося відродити вищу православну церковну ієрархію. Для цього було використано перебування в Україні єрусалимського патріарха Феофана, запрошеного Сагайдачним. Феофан разом з двома іншими єпископами під захистом запорожців висвятив у Києво-Братському Богоявленському монастирі (він був знищений більшовиками у 1934 p., а тепер на його місці — сучасний корпус № 2 Національного університету «Києво-Могилянська академія ») нового київського митрополита Йова Борецького та кількох єпископів.

Ще більше зріс авторитет православної церкви за св. Петра Могили.

Петро Могила народився в сім'ї молдавського господаря Симеона та угорської князівни Маргарет у грудні 1596 р. Коли 1607 р. Симеон загинув, сім'я змушена була залишити Молдавію. Відтоді батьківщиною для Петра Могили стала Україна. Петро Могила дістав ґрунтовну освіту: навчався у Львівській братській школі, Замойській академії та, можливо, в інших європейських університетах. Був військовиком, маючи за опікунів командувача польського війська С. Потоцького, коронного канцлера і гетьмана С. Жолкевського. Брав участь у битві під Хотином (1621 p.). Згодом постригся в ченці. З 1627 р. він — архімандрит Києво-Печерської лаври.

Петро Могила посів митрополичу кафедру 1632 р. Перший його захід мав неабияке політичне значення: він домігся від королівської влади визнання православної церковної ієрархії. Сталося це 1632 р. Тільки-но обраний польський король Владислав IV підписав «Пункти заспокоєння руського народу», за якими українцям та білорусам поверталися втрачені після Берестейської унії права.

Здійснюючи реформу церкви, Петро Могила найбільшої уваги надавав освіті духівництва. Саме освіта, її розвиток і поширення стали головним змістом релігійної, культурної та політичної діяльності Петра Могили. Втіленням програми національної освіти стала Києво-Братська колегія (згодом Києво-Могилянська академія), утворена з ініціативи Петра Могили внаслідок злиття братської школи, що була в Києві на Подолі, з Лаврською. Діяти новий навчальний заклад почав 1632 р. Важливим засобом поширення освіти Могила вважав книгодрукування, тому дбав про розвиток друкарень. Найбільше опікувався він Лаврською друкарнею. У 1646 р. у Лаврській друкарні було видано надзвичайно важливу богослужбову книгу — «Требник» Петра Могили, в якій містяться молитви, що читаються при требах (хрещенні, вінчанні, похованні померлих тощо).

Іншою важливою справою Петра Могили було повернення Українській православній церкві майна й земель, реставрація та оздоблення храмів. Так, зокрема, його коштом у Києві відбудовані Софійський собор, Десятинна церква, церква Спаса на Берестові, Свято-Михайлівська церква Видубицького монастиря та багато інших.

За визначні заслуги перед Українською православною церквою Петра Могилу в 1996 р. було канонізовано — визнано святим.

Важливим наслідком церковноосвітнього руху в Україні було формування інтелектуальної еліти — плеяди видатних богословів, письменників, учених. Поширення їхніх ідей про «Київ — другий Єрусалим» сприяло розгортанню національно-визвольної боротьби. Виховна діяльність священиків гуртувала навколо визвольних ідей народний загал.

Українська православна церква в середині XVII ст. стала значною силою національно-релігійного визволення. Не випадково основним гаслом національно-визвольної війни українського народу проти Речі Посполитої 1648—1658 рр. була боротьба за віру.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Виникнення українського козацтва. Утворення козацької республіки — Запорозької Січі	\|	Утворення реєстрового козацтва

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.186 сек.