Взаємовідносини муніципальних органів з державною владою.

Канада

Італія

ФРН

Основний закон не містить докладних ухвал про місцеве управління і самоврядування. Він вказує, що громадам має бути гарантовано право регулювати в рамках закону під свою відповідальність усі справи місцевого співтовариства. Об'єднання громад також мають право самоврядування. В округах і громадах повинні створюватися представницькі органи шляхом загальних, прямих, вільних, рівних і таємних виборів. Слід зазначити, що в округах і громадах правом обирати і бути обраним наділені також особи, які мають громадянство однієї з держав, що входять до Європейського співтовариства (ч. 1 ст. 28).
Кожна земля самостійно визначає структуру та повноваження органів місцевого управління та самоврядування: у загальних рисах - в земельних конституціях, а більш детально - у спеціальних законах. Система місцевого управління та самоврядування будується відповідно до адміністративно-територіальним поділом земель. Більшість земель ФРН (Баварія, Баден-Вюртемберг, Гессен, Нижня Саксонія, Рейнланд-Пфальц, Саксонія, Північний Рейн-Вестфалія) в адміністративному відношенні діляться на округи, повіти і громади; велика частина нових земель (Бранденбург, Мекленбург-Верхня Померанія, Саксонія -Ан-гальт, Тюрінгія), а також дві невеликі західні землі (Саар, Шлезвіг-Гольштейн) - тільки на повіти і громади. Великі міста прирівнюються до повітах.
Міста-землі Берлін, Бремен і Гамбург мають свої особливості адміністративного устрою. Берлін в адміністративному відношенні поділяється на райони, які користуються самоврядуванням, але не володіють правами громад: вони не беруть власний статут і не володіють фінансовою самостійністю.
Бремен складається з двох громад (Бремен і Бременхафен), будучи одночасно землею і об'єднанням громад. Гамбург - одночасно земля і громада, що підрозділяється на міські райони.
Система місцевого управління створюється округах. Вона формується урядовими установами землі, діє за їх прямими вказівками і підпорядковується їм у всій своїй діяльності.
Органом управління в окрузі є урядовий президент, який призначається урядом або прем'єр-міністром землі і підпорядкований міністру внутрішніх справ землі. При урядовому президенті утворюється урядовий. президія, яка є не колегіальним органом управління, а апаратом урядового президента, тобто групою чиновників, що відають окремими адміністративними питаннями.
Урядовим президентам підпорядковані голови місцевої адміністрації в повітах - ландратами, або повітові директори. Ці посадові особи разом зі створюваними при них управами і дирекціями виступають як частина державної (земельної) адміністрації на рівні повіту. Паралельно з ними в повітах існують і органи місцевого самоврядування. Там утворюються виборні органи, що представляють населення повіту. Порядок формування цих органів та їх повноваження регламентуються положеннями про повітах, які приймаються в кожній землі.
Що стосується громад, то згідно з законодавством ФРН громада є корпорацією публічного права, яка має правом самоврядування в місцевих справах.

Органами місцевого самоврядування в провінціях і комунах є виборні ради, джунти (виконавчий орган влади), глава джунти (голова) та виборні мери в комунах.
Згідно зі своїми статутами провінції і комуни мають пра ¬ вом проводити референдуми консультативного характеру виключно з питань, що належать до місцевої компетенції.
Контроль центру стосовно діяльності органів обласного управління, а також місцевого самоврядування здійснюється урядовим комісаром, який постійно знаходиться в обласному центрі, а також за допомогою судового та прокурорського нагляду за законністю прийнятих в області законів, регламентів та актів адміністративного характеру.
При виявленні порушень Конституції та інших дій, що суперечать закону, або у випадках відмови від зсуву джунти та її голови, винних у таких діях, обласна рада та інші органи місцевого самоврядування можуть бути розпущені.

Система місцевого самоврядування Канади визначається адміністративно-територіальним поділом кожної провінції. В адміністративному відношенні канадські провінції поділені на графства, які діляться на Тауншип та парафії.
Міські населені пункти відрізняються більшою уніфікованість. У 7 з 10 провінцій їх існує чотири типи: сіті, таун, Вілідж і сільські муніципалітети. повноважень, і їх бюджети складаються за рахунок внесків нижчестоящих одиниць.
Важливою відмітною особливістю канадської системи мiсцевого самоврядування-ня є невідповідність між розмірами території і чисельністю населення, розподілом населення по території держави. На відстані понад 150 км на північ від кордону з США щільність населення настільки мала, а питома вага населення-ня, провідного рухливий спосіб життя (оленярів, мисливців) настільки значний, що окремі селища та міста тут досить рідкісне явище. На цьому величезному про-просторі (до 40% території Канади) функції виборних муніципальних органів виконують регіональні служби федерального міністерства у справах індіанців і роз-ку Півночі, а також дві контрольовані федеральним урядом територіальних адміністрацій (Юкона і Північно-Західних територій).
Кожна адміністративно-територіальна одиниця (муніципалітет) має свій орган самоврядування - рада. Муніципальні ради можуть бути міськими чи сільськими. На рівні міських муніципалітетів існує кілька форм місцевого управління:
«Мер-рада»
При цій формі муніципальна рада має голову, який здійснює свою діяльність як генеральний керуючий і наділяється спеціальними повноваженнями. Цей генеральний керуючий (або мер, як його називають) обирається шляхом прямих виборів і вважається, що він представляє інтереси всіх жителів міста. Решта чле-ни ради можуть представляти інтереси окремих міських адміністративних районів або округів, оскільки обираються, як правило, по одномандатних виборчих округах від цих адміністративних підрозділів.
«Рада-управляючий»
За цією системою і мер, і нечисленний ради обираються населенням міста і займаються вирішенням політичних питань. Повсякденною адміністративною роботою керує призначається і контрольований муніципалітетом розпорядник «генеральний керуючий». Така форма підкреслює відділення політики (виробленням політичних рішень займаються виборні члени ради) від адміністративної діяльності, тобто реалізації рішень, вироблених радою. Основною особливістю цього типу є професійне управління. Розпорядник здійснює наймання і звільнення керівників департаментів, розробку кадрової політики, підготовку пропозицій для ради по бюджету, контроль за наданням послуг і т.д.
Дана система охоплює близько 150 міст Канади (невеликих і середніх).
«Комісійна» форма управління.
Вона застосовується невеликими містами. При цій системі, населення обирає від трьох до семи «рада комісіонерів». Даній системі не властиво поділ влади.
Рада комісіонерів одночасно є і представницьким, і виконавчим органом.

Центральна влада намагається контролювати місцеву владу, хоч останній і надається самоврядування. Однак це не означає, що цей контроль немає обмежень.

Європейська Хартія про місцеве самоврядування передбачає існування такого контролю та визначає його принципи:

1) контроль може здійснюватися лише у формах і випадках, передбачених конституцією та законами держави;

2) контроль як правило має бути призначений лише для забезпечення законності та конституційних принципів;

3) ступеню втручання контролюючих органів має відповідати значущість інтересів, які захищаються.

В унітарних державах часто нагляд здійснюють представники центральної влади на місцях.

Наприклад, у Великобританії курування місцевих органів здійснює Міністерство житлового господарства і місцевого управління, у Франції та Італії – Міністерство внутрішніх справ, в Японії – спеціальне Міністерство зі справ місцевої автономії.

Певні наглядові функції виконують й інші центральні відомства, а саме Міністерство фінансів, яке слідкує за витраченням коштів і виконанням бюджету.

У федеративних державах наглядом займаються адміністративні органи суб’єктів федерації.

Центральна влада завжди має засоби і форми впливу на місцеві органи.

1) вона регулює їх діяльність шляхом прийняття законів і підзаконних актів;

2) встановлює контроль за їх роботою;

3) ця залежність проявляється також у фінансовій залежності місцевих органів від центральної влади, оскільки на практиці доходи місцевих бюджетів від одної третьої до половини складають дотації центральних бюджетів.

Акти місцевих органів часто потребують затвердження урядовими органами. Затверджують такі рішення міністри чи керівники відомств, які наглядають за діяльністю місцевих органів.

Наприклад, у Франції затвердженню підлягають рішення місцевих органів з питань бюджету, отримання позик та розпорядження муніципальним майном, в Японії – рішення з питань податків.

Уряд часто має право давати рекомендуючі поради, що на практиці є обов’язковими для муніципалітетів.

У випадку конфлікту чи непослуху місцевих органів центральна влада може застосувати санкції, в тому числі розпустити місцеві органи самоврядування (Франція, Італія, Японія), відправити у відставку службовців чи муніципальних радників, відсторонити мера чи інших службовців з посади, скасувати акти муніципальних органів, найбільш строгим заходом – є скасування субсидій.

Крім адміністративного нагляду може мати місце і судовий нагляд. Наприклад, у Великобританії центральна влада може звертатися в суд, якщо незадоволена діями місцевих органів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Франція	\|	Конст, законодавчі та судові гарантії місцевого самоврядування на прикладі Болгарії РФ,та Австрії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.015 сек.