Протистояння Троїстого союзу та Антанти проявилося у Балканських війнах!!!

Таким чином, посилення нерівномірності розвитку, збільшення числа великих держав, паралельне існування декількох центрів сили – все це вело до загострення старих і виникнення нових груп і вузлів суперечностей, до серйозних змін в МВ навіть в межах одного десятиліття.

2. Міжнародні конфлікти на межі століть. Гонка озброєнь!!!

Ключовими подіями початку ХХ ст. стали:

1) різке загострення англо-німецьких суперечностей в колоніях;

2) боротьба за Далекий Схід і пов'язані з нею російсько-японська війна 1904-1905 рр. і посилення Японії;

3) розповсюдження впливу США на американські континенти з допомогою «дипломатії долара» (широке використання різноманітних форм фінансово-економічного закабалення, таких, як економічна допомога і економічні санкції, кабальні позики і встановлення контролю над фінансами тієї або іншої країни);

4) утворення англо-французької Антанти і перші кризи, пов'язані з протистоянням трьох блоків – Марокканські кризи 1905-1906 і 1911 рр., Боснійська криза 1908-1909 рр., результатом якого стало остаточне формування англо-російсько-французької Антанти в 1907 р.;

5) загострення Східного питання (Боснійська криза, Італо-турецька війна 1911 р. Балканські війни 1912-1913 і 1913 рр.), яке врешті-решт і привело до Першої світової війни.

Після 1871 р. в Європі існував так званий «озброєний мир», під прикриттям якого відбувалася підготовка до війни. Дипломатичні зусилля європейських урядів були спрямовані на пошук союзників у майбутній війні. На межі ХІХ-ХХ ст. найгостріші протиріччя існували між Великобританією та Німеччиною. При колоніальному розподілі світу Німеччині дісталося значно менше колоній, ніж іншим державам. Випередивши Великобританію за обсягом промислового виробництва, Німеччина стала на шлях докорінного переділу світу на свою користь. Суттєвими залишалися і франко-німецькі суперечності.

Німеччина прагнула до ізоляції Франції. У 1873 р. було створено «Союз трьох імператорів» – Німеччини, Австро-Угорщини і Росії. Однак під час російсько-турецької війни 1877-1877 pp. цей союз тріщав по всіх швах, оскільки Німеччина й Австро-Угорщина стали на бік противників Росії. Одночасно зміцнів союз Німеччини й Австро-Угорщини, спрямований проти Росії. 7 жовтня 1879 р. була укладена таємна угода між обома державами, за якою вони зобов’язалися надати одна одній допомогу в разі нападу з боку Росії.

Після цього канцлер Німеччини О. Бісмарк спрямував свої зусилля, аби втягнути у союз Італію. Посваривши Італію з Францією з приводу захоплення Тунісу, німецька дипломатія досягла поставленої мети. 20 травня 1882 р. між Німеччиною й Австро-Угорщиною та Італією був укладений так званийТроїстий союз. Німеччина й Австро-Угорщина обіцяли Італії допомогу в разі війни із Францією. Надання військової допомоги передбачалося в будь-якому випадку, навіть якщо хтось із учасників був змушений воювати проти двох чи більше противників.

У результаті укладання Троїстого союзу в центрі Європи виникло військове угруповання держав на чолі з Німеччиною.

Одночасно відбувалося зближення позицій Франції і Росії. У липні 1891 р. пройшла демонстрація російсько-французької спільності – візит французького флоту до Кронштадту. Того ж року був укладений пакт про взаємні консультації у випадку загрози війни. У 1893 р. російська ескадра прибула до французького порту Тулон із відповіддю, і 27 грудня 1893 р. була підписана франко-російська військова конвенція, де передбачалася взаємодопомога обох держав у разі нападу з боку учасників Троїстого союзу.

Таким чином у Європі утворилися дві ворогуючі між собою коаліції. Хоча між союзниками по коаліції теж часто виникали суперечності, перед лицем загрози з боку ворожого табору вони відходили на другий план. Англія спочатку проводила політику маневрування між коаліціями, так звану «блискучу ізоляцію», але на початку XX ст. її стратегічні орієнтири змінилися. Втративши промислову перевагу над Німеччиною і дедалі глибше втягуючись у виснажливе змагання з нею по гонці озброєнь, Англія потребувала союзників.

На початку XX ст. відбувається англо-французьке зближення, причинами якого стали англо-німецький та франко-німецький антагонізми. Англо-французька таємна угода була укладена в Лондоні 8 квітня 1904 р. Основний її зміст полягав у визнанні за Англією прав на Єгипет, за Францією – на Марокко.

У 1907 р. обидві сторони досягли компромісу з колоніальних проблем і уклали в серпні в Петербурзі договір про розмежування інтересів. Іран поділявся на російську та англійську сфери впливу, між якими проходила нейтральна зона. Афганістан визначався в зоні інтересів Англії. Цим договором і завершувалося формування Антанти. Трьохстороннього пакту між її учасниками не було укладено, він з´явився тільки на початку Першої світової війни.

!!!Результатом оформлення двох ворогуючих коаліцій було посилення гонки озброєнь і спроби учасників обох союзів розколоти табори противника!!!

Кожен крок будь-якої держави у напрямку збільшення військової могутності викликав кроки у відповідь інших держав. Лише за 1909-1913 pp. Німеччина збільшила свої військові витрати майже на третину, що становило 50% всіх бюджетних асигнувань. Посилена підготовка до війни велася і країнами Антанти. Франція провела низку заходів з підвищення військово-промислового потенціалу. Загальні витрати на військові потреби були доведені до 40% державного бюджету (1914 p.). Було збільшено на 30% чисельність французької армії мирного часу. Військові витрати Великобританії також були значними.

Особливо бурхливо відбувалася гонка озброєнь на морі. У 1906 р. у Великобританії був закладений перший дредноут – великий лінійний корабель зпотужною артилерією. Німеччина ще в 1906 р. розробила нову програму морських озброєнь з метою досягнути переваги над Британією. Хоча за іншими типами військових кораблів Великобританія значно випереджала Німеччину, змагання в будівництві дредноутів стривожило першу морську державу. Політики і військові діячі Великобританії заявили, що на кожний німецький дредноут вона побудує два своїх. Напередодні Першої світової війни в Британії вже було збудовано 20 дредноутів і закладено ще 12, а у Німеччині – 14 і 5 відповідно.

Посилено готувалася до війни і Росія. За допомогою французьких позик вона будувала стратегічні залізниці, збільшувала кадровий склад армії і флоту. За темпами переозброєння Росія значно відставала і від Німеччини, і від союзників. Військова програма була прийнята лише в 1913 р. і була розрахована аж до 1917 р.

Зростала чисельність сухопутних збройних сил. У 1913 р. Франція прийняла закон про перехід від дворічного на трирічний термін військової служби, що повинно було збільшити чисельність французької армії мирного часу на 50%. Розширювала свій кадровий склад російська армія. Гарячково збільшувала свою сухопутну армію Німеччина. Разом зі своєю спільницею Австро-Угорщиною до 1914 р. вона мала у своєму розпорядженні 8 млн. чоловік, навчених військової справи.

Відбувалося переозброєння армій розвинених країн. Для створення новітніх систем озброєнь широко використовувалися досягнення науково-технічного прогресу. Завдяки розвиткові металургії і хімії стало можливим удосконалення вогнепальної зброї. Наприкінці ХIХ ст. з’явився перший станковий кулемет, винайдений Х. Максимом, різні скорострільні й далекобійні гармати, розривні шрапнельні снаряди, бездимний порох. Російський конструктор С. Мосін у 1891 р. створив магазинну трилінійну гвинтівку. Виробництво й упровадження нових видів озброєнь викликали значне збільшення військових витрат.

За період з 1901 р. по 1913 р. великі держави витратили на військові потреби 90 млрд. марок. Лідерство в гонці озброєнь залишалося за Німеччиною.

Отже, напередодні війни Німеччина зі своєю союзницею Австро-Угорщиною мали добре озброєну і краще підготовлену до війни армію, ніж французька чи російська. Німеччина встигла краще і швидше підготуватися до війни. Враховуючи, що співвідношення сил у 1914 р. склалося на її користь, вона шукала тільки привід для розв’язання війни.

Рухові до світової війни сприяли локальні війни!!! Швидкий промисловий розвиток провідних країн світу наприкінці ХIХ ст. призвів до загострення їхнього суперництва за джерела сировини, ринки збуту й сфери прибуткових капіталовкладень. Держави стали обмежувати конкуренцію на міжнародних ринках і перейшли до їхнього поділу.

– У 1894–1895 рр. відбулася японо-китайська війна, у результаті якої Японія захопила ряд китайських територій (острів Тайвань і Пескадорські острови).

– У 1898 р. спалахнула американо-іспанська війна – перша війна за переділ світу. До США, які одержали в цій війні перемогу, відійшли колишні іспанські володіння – острови Пуерто-Рико і Гуам. Куба була проголошена «незалежною», але фактично потрапила під протекторат США. Американці також захопили Філіппіни, заплативши Іспанії компенсацію в розмірі 20 млн. доларів.

– Друга війна, пов’язана з колоніальним розподілом світу, була розпочата Англією проти двох бурських республік на півдні Африканського континенту – перша англо-бурська війна (1880-1881 рр., або Трансваальска війна). (Бури – нащадки голландських, французьких і німецьких поселенців на півдні Африки). У заключному мирному договорі 23 березня 1881 р. англійці повернули бурам самоврядування в Трансваалі, під теоретичним британським наглядом. У 1884 р. було підписано Лондонську угоду. Ця угода підтвердила незалежність Трансваалю і встановила його західний кордон. Друга англо-бурська війна (1899 – 1902 рр.) – загарбницька війна Великої Британії проти бурських республік Оранжевої і Трансваалю. Ці території були багаті на золоти і алмази, і остаточно загарбані. У 1910 р. тут було створено британський домініон – Південно-Африканський союз.

Одночасно Британська імперія встановлює панування у Північній Африці. У 1882 р. було окуповано Єгипет, з 1989 р. Судан стає частиною Британської імперії.

– У 1904–1905 рр. відбулася російсько-японська війна за перерозподіл територій та сфер впливу на Далекому Сході. У цій війні Англія та США були на боці Японії. Руками японців вони намагалися послабити Росію. З цією метою Англія у 1902 р. заключила англійсько-японський союз, а США допомогли Японії у 1905 р. забезпечити вигідні умови мирного договору з Росією. У результаті своєї перемоги Японія одержала південну частину російського острова Сахалін, а також території, орендовані Росією в Північно-Східному Китаї. Восени 1905 р., скориставшись перемогою над Росією, Японія нав’язала протекторат Кореї (у 1910 р. Корея стала японською колонією).

– У 1905–1906 рр. виникла перша марокканська криза – гострий конфлікт між Німеччиною, Великобританією і Францією за панування в Марокко. Німцям не вдалося взяти участь у розділенні цієї країни. Вона потрапила під контроль Франції і частково Іспанії.

– У 1908–1909 рр. виникла боснійська криза. Австро-Угорщина приєднала до себе давно окуповані її військами Боснію і Герцеговину. Це поставило під загрозу існування незалежної сербської держави. Сербія готувалася дати відсіч будь-якому вторгненню, розраховуючи на допомогу Росії. Але Росія не була готова до війни з Австро-Угорщиною, на боці якої виступала Німеччина. Тому російський уряд, а слідом за ним і сербський, були змушені визнати владу Австро-Угорщини над Боснією і Герцеговиною.

– У 1911 р. виникла друга марокканська криза. Вона була викликана тим, що Німеччина направила до берегів Марокко свій військовий корабель і заявила про намір захопити частину території цієї країни, де вже хазяйнувала Франція. Конфлікт міг призвести до війни. Але Німеччина не зважилася на зіткнення з Антантою і була змушена відмовитися від втручання в марокканську проблему.

– У 1911 р. відбулася італо-турецька (Триполітанська) війна. Користуючись слабкістю Османської імперії, Італія захопила останні турецькі володіння в Північній Африці – Триполітанію і Кіренаїку. На базі цих територій була створена італійська колонія Лівія.

– У 1912–1913 рр. відбулися дві Балканські війни.

Перша Балканська війна 1911-1912 років призвела до зміни співвідношення сил на Балканах. Посилення Сербії, з іншого боку, послабило вплив Австро-Угорщини та Туреччини. Австро-угорська та німецька дипломатія направила всі зусилля для того, щоб розірвати союз, який заснували слов’янські держави і Греція у боротьбі за визволення Балкан від турецького гноблення. Головним для них було роз’єднати союз Болгарії та Сербії. Цьому сприяли шовіністичні амбіції деяких монархів балканських країн. Наприклад, болгарський цар Фердинанд мріяв про створення «Великої Болгарії», тому його вимоги щодо розподілу Македонії були занадто перебільшеними. Заручившись підтримкою Австро-Угорщини та Німеччини, Болгарія 29 червня 1913 р. розгорнула військові дії проти сербів та греків.

Так почалася друга Балканська війна. Але обіцяної допомоги не надійшло, і Болгарія досить швидко була розбита та запросила миру. 10 серпня 1913 р. в Бухаресті було підписано мирний договір: Сербія, Греція, Туреччина і Румунія отримали територіальні «надбання». Таким чином, карту Балкан знову «перекроїли», а ворожнеча, інтриги, дипломатична гра перетворили Балкани на слабкий ланцюжок міжнародних відносин, де перетиналися інтереси майже всіх провідних європейських країн та Туреччини.

Італійський імперіалізм прагнув захопити колонії у Північно-Східній Африці,передусім Ефіопію. Правитель Ефіопії Менелік II 1889 року уклав з італійцями Уччіальський мирний договір, за яким отримував партію зброї в обмін на низку територіальних поступок. Однак усі спроби Італії нав´язати Ефіопії протекторат Менелік II відкинув. У 1895 р. італійські війська вирушили проти Ефіопської держави. Усе населення країни об´єдналося для боротьби проти агресії. У 1896 р. у битві при Адуа італійські війська були розгромлені. Італія вимушена була визнати незалежність Ефіопії.

Отже, вся Африка була захоплена імперіалістичними державами, за винятком Ефіопії. Ліберія, що була формально незалежною, фактично знаходилася під контролем США.

У Німецькій Південно-Західній Африці1904 р. повстали племена гереро та готентоти. З допомогою англійців німецькі колонізатори з великими труднощами придушили повстання.

Одночасно в Африці виникають перші політичні організації, створені представниками африканської інтелігенції. У 1912 р. кілька політичних організацій створили Африканський національний конгрес. Значний вплив на визвольну боротьбу африканського населення мали ідеї Махатми Ганді, який очолив у 1906 р. компанію громадської непокори індійців на Півдні Африки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Національно-визвольна боротьба народів наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.146 сек.