Національно-визвольна боротьба народів наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.

Оскільки відбувся територіальний поділ світу, то практично всі країни Азії та Африки стали колоніями чи напівколоніями. У Латинській Америці більшість країн знаходилася в економічній і політичній залежності від передових індустріальних держав. Однак народи колоній і напівколоній не бажали миритися з пануванням імперіалістичних держав, що спиралося у цих країнах на відсталі феодальні порядки. Ідеологом національно-визвольних рухів у залежних країнах стала переважно національна інтелігенція, що усвідомила необхідність боротьби за незалежність і демократичне перетворення.

В Азії на початку XX ст. відбувається кілька національно-визвольних антифеодальних революцій.

Найбільшою революцією була Сінхайська революція в Китаї 1911-1913 pp.(причини: панування іноземного імперіалізму гальмувало розвиток національної промисловості і національного капіталізму; феодальний устрій, що насаджувався цінською династією імператорів, прогнив і не давав простору для розвитку Китаю). Китай був фактично напівколонією, хоча формально зберігав незалежність. У країні виникає низка революційних організацій. Серед них найсильнішою був «Союз китайського відродження» на чолі з Хуан Сіном. Провідником національно-визвольного руху виступає демократичне крило національної буржуазії, що прагнуло повалити цінську династію і вирішити аграрне питання.

Найважливішим підсумком революції була ліквідація Манчжурської династії, встановлення республіки. Однак панування іноземного імперіалізму зберігалося, як зберігався і феодалізм.

Індія.Наприкінці XIX ст. починається розвиток нового етапу національно-визвольного руху, лідером якого став індійський національний конгрес (ІНК), утворений 1885 р. Помірковані діячі ІНК погоджувалися на автономію в складі Британської імперії, а радикально налаштовані боролися за повну незалежність країни. Одночасно було створено Мусульманську лігу, яка захищала інтереси мусульман Індії.

Поштовхом до розгортання національно-визвольного руху стало рішення віце-короля Д. Керзона про поділ Бенгалії на дві частини. У відповідь на ці дії по всій країні розпочався рух «свадеші» (своє виробництво) - бойкот британських товарів. У 1907 р. він переріс у рух «свараджі» (самоврядування). Кульмінацією став загальний політичний страйк у Бомбеї (липень 1908 р.) на підтримку Б. Г Тілака - лідера ІНК. Бомбейський страйк змусив колоніальну владу піти на поступки: при віце-королеві створювалися законодавчі ради, в 1911 р. скасовано рішення про поділ Бенгалії і перенесено столицю з Кальтутти в Делі.

Іранська революція1905-1911pp.На початку XX ст. Іран потрапив в економічну і політичну залежність від Великобританії та Росії але зберігав своє правління - владу шаха. Шахська адміністрація захищала інтереси найконсервативніших сил у суспільстві. Особливістю Ірану залишається глибокий конфлікт між світською і духовною владами: шиїтське населення не визнавало владу шаха.

Революція почалася у грудні 1905 р. масовими мітингами і демонстраціями в Тегерані. Учасники вимагали створення ісламського шаріатського суду, прийняття конституції, обрання меджлісу (парламенту). Шах змушений був піти на поступки, проголосивши реформи і створення конституційної монархії. Громадянська війна привела до падіння влади шаха Мухаммеда Алі (1909 p.). Новий шах Ахмед скликав другий меджліс, відновив конституцію, але закріпити завоювання революції йому не вдалося. Наприкінці 1911 р. російські та британські війська придушили її остаточно — меджліс і енджумени розпущено, газети закрито тощо. Незважаючи на поразку революції, в Ірані збереглася конституція.

Младотурецька революція1908-1909pp.Туреччина впродовж століть зазнавала європейських впливів. На початку XX ст. це була величезна імперія, що мала володіння в Європі, Азії, Африці. У країні діяла конституція (1876 p.), султаном був Абдул-Хамід II (1876-1909 pp.). На піднесення національно-визвольного руху в Османській імперії вплинули революції в Росії та Ірані.

У липні 1908 р. розпочалося повстання військових частин, розташованих у Македонії. Виступ організували молоді офіцери з товариства «Єднання і прогрес». Султан змушений був скликати парламент і відновити дію конституції. Вони провели деякі реформи: реорганізували армію та поліцію. Для зміцнення влади младотурки добивались позик у імперіалістичних держав, роздавали іноземцям концесії, пішли на зближення з Німеччиною. Младотурки керувалися ідеєю «пантюркізму» - збереження єдиної інеподільної Османської імперії, жорстоко придушували страйковий рух робітників, антитурецькі повстання народів.

Младотурецька революція залучила до влади верхівку буржуазії та інтелігенції, сприяла капіталістичному розвитку країни.

У Латинській Америців цей період також посилюється національно-визвольний рух. Найбільш характерною щодо цього була революція 1910-1917 pp. у Мексиці. Її причинами стали глибока криза в аграрних відносинах, що набрала особливої гостроти у період реакційної поміщицької диктатури Порфіріо Діаса (1877-1911 pp.) та панування іноземного капіталу, що мав виключні привілеї на експлуатацію надр Мексики, будівництво залізниць, організацію плантацій технічних культур тощо. Прийняття конституції знаменувало перемогу революції, яка завдала серйозного удару феодальному землеволодінню, католицькій церкві, послабила позиції іноземних монополій, створила сприятливіші умови для розвитку капіталізму у Мексиці. Однак революція не була завершеною, оскільки вона не знищила повністю феодальні пережитки.

Опір колоніальним експансіям імперіалістичних держав наростав і на Африканському континенті.Великобританія утверджувалася у Південній Африці,що викликало опір з боку місцевого населення. Протягом 1877-79 pp. були захоплені Трансвааль, Зулуленд. Зулуси вчинили запеклий опір, але були розгромлені. Бури, які жили в Трансваалі, в 1881 р. у результаті збройної боротьби домоглися визнання своєї незалежності.

У 90-х pp. XIX ст. напружену боротьбу проти проникнення англійських колонізаторів до Бечуаналенду вели племена мата-беле та машона. Однак до 1899 р. Британська імперія міцно утвердилася на Півдні Африки й оточила з усіх боків своїми володіннями бурські республіки Трансвааль та Оранжеву республіку. У результаті англо-бурської війни 1899-1902 pp. вони були остаточно загарбані. У 1910 р. тут було створено британський домініон - Південно-Африканський Союз.

Одночасно Британська імперія встановлює панування у Північній Африці. У 1882 р. було окуповано Єгипет. У Судані проти колонізаторів почалося повстання, яке очолив Мухамед Ахмед, проголосивши себе «махді» — тобто «посланцем від бога для відновлення істинної віри». Кількість його послідовників-махдістів невпинно зростала. У 1885 р. повсталі прогнали британські війська із Судану. На його території виникла махдістська держава, що проіснувала більше десяти років. У 1898 р. англійська армія знову рушила з Єгипту на Судан, прокладаючи одночасно вздовж Нілу залізницю. У битві під Омдурманом, де вперше були використані кулемети «максим», махдісти були розгромлені. Судан став частиною Британської імперії.

Італійський імперіалізм прагнув захопити колонії у Північно-Східній Африці,передусім Ефіопію. Правитель Ефіопії Менелік II 1889 року уклав з італійцями Уччіальський мирний договір, за яким отримував партію зброї в обмін на низку територіальних поступок. Однак усі спроби Італії нав´язати Ефіопії протекторат Менелік II відкинув. У 1895 р. італійські війська вирушили проти Ефіопської держави. Усе населення країни об´єдналося для боротьби проти агресії. У 1896 р. у битві при Адуа італійські війська були розгромлені. Італія вимушена була визнати незалежність Ефіопії.

Отже, вся Африка була захоплена імперіалістичними державами, за винятком Ефіопії. Ліберія, що була формально незалежною, фактично знаходилася під контролем США.

У Німецькій Південно-Західній Африці1904 р. повстали племена гереро та готентоти. З допомогою англійців німецькі колонізатори з великими труднощами придушили повстання.

Одночасно в Африці виникають перші політичні організації, створені представниками африканської інтелігенції. У 1912 р. кілька політичних організацій створили Африканський національний конгрес. Значний вплив на визвольну боротьбу африканського населення мали ідеї Махатми Ганді, який очолив у 1906 р. компанію громадської непокори індійців на Півдні Африки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Протистояння Троїстого союзу та Антанти проявилося у Балканських війнах!!!	\|	Морфологічні ознаки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.011 сек.