Морфологічні ознаки.

Основні відомості.

План

Тема 2-3. Помологічна характеристика сорту

1. Основні відомості.

2. Морфологічні ознаки.

3. Біологічні особливості.

4. Виробнича оцінка.

При помологічній характеристиці сорту враховують комплекс морфологічних ознак, біологічних особливостей, виробничу оцінку, походження, реакцію на зміну середовища перебування.

При помологічному описі складають паспорт сорту, який включає паспортну частину – номер реєстрації, ботанічну характеристику, назву сорту, родовід, країну походження, рік одержання і вік дерева, підщепу, а також відомості про морфологічні, біологічні особливості та виробничу характеристику.

Для правильного опису зразка застосовують терміни, прийняті в кодексі помологічної номенклатури. Для однотипного опису розробляють типові схеми опису для кожної плодової культури.

Через великий об’єм відомостей про сорти плодових і ягідних рослин виникає необхідність використовувати електронні ресурси і створювати банкові дані про сорти. Крім того, є тенденція для міжнародного обміну інформацією, створення уніфікованої схеми опису з використанням автоматизованої інформаційної обчислювальної системи.

Приклад – створення єдиної системи дескрипторів. Розроблено два типи дескрипторних словників (класифікаторів) – широкий уніфікований і міжнародний. Опис ознак по міжнародному класифікатору здійснюється лише кодом. Для кодування значень ознак використовують цифри від 1 до 9.

Морфологічні ознаки плоду, квітки, листка, гілок, крони є важливими характеристиками сорту. Особливо важливе значення вони мають для апробації. На основі обліку специфічних морфологічних ознак складають ключі для визначення сортів.

Поряд з порівняно стабільними морфологічними ознаками існують і такі, які змінюються в межах як сорту, так і одного дерева. Тому поряд з виділенням малозмінних ознак, особливо цінних для апробації, необхідно враховувати і фенотипову мінливість сорту. Це відноситься і до реакції сорту на окремі елементи технології (підщепи, конструкції насаджень, удобрення) і на зміни клімату (вирощування у високогір’ї, субтропіках, в умовах сухого або холодного клімату).

Залежно від поставленої мети морфологічні ознаки можна описати з різною ступеню точності. Для практики достатньо опису основних ознак, важливих для апробації сорту. Більш детально морфологічні ознаки описують лише для сортів світової колекції за схемами, представлених в класифікаторах, розроблених для кожної культури.

Важливим органом плодової рослини, який вимагає ретельного опису, є плід або ягода. Особливо важливо правильно описати ознаки, які мають відношення до формування споживчих властивостей плоду або ягоди – їх розмір, форму, забарвлення, товщини і міцність шкірки, забарвлення і консистенцію м’якуша, розмір і форму насіннєвої камери або кісточки. Для характеристики сортових особливостей важливі і такі ознаки, як глибина і форма воронки, форма основи і вершини плоду, зажуреність сім’янок, довжина і товщина плодоніжки.

Дуже важливо виділяти ті ознаки, які сприяють підвищенню товарних якостей плодів – інтенсивність забарвлення шкірочки, гладку її поверхню, наявність воскового нальоту, міцність м’якуша, відокремлюваність кісточки, забарвлення м’якуша і кісточки і т.д.

Для морфологічної характеристики сорту дуже важливий лист, ознаки якого за нормальних умов росту достатньо постійні і з успіхом використовуються як апробаційні не лише в саду, але й в розсаднику. До таких ознак належать розмір, форма, забарвлення, товщина листової пластинки, опушення її верхньої і нижньої сторони, характер зазубреності краю листка, жилкування, довжина, товщина і забарвлення черешка, наявність на ньому залоз і прилистків.

Розмір і форма листка в межах однієї рослини можуть бути різні. Типові листки вибирають на ростових пагонах довжиною близько 40…60 см в їх середній частині. На пагонах такої довжини визначають також середню довжину міжвузля. Кількість, форму і величину залоз, а також наявність і форму прилистків відмічають на початку літа, так як восени залози підсихають, а прилистки опадають.

Найбільш важливі ознаки пагона – товщина, забарвлення кори, опушення, зігнутість, збігання, наявність сочевичок і бернот, форма і розмір бруньок. Товщина пагонів визначають на відстані 5 см від його початку. Густоту розміщення сочевичок і бернот характеризують, оглянувши місця, де їх особливо багато. Забарвлення кори пагонів можна визначали влітку (літня) і в кінці зими або на початку сокоруху (зимова). Довжину пагонів визначають вимірюючи не менше 10 ростових пагонів. Розміри бруньок визначають взимку, до набухання, а форму – в період набухання, коли вона виражено особливо добре.

Менш характерні для сортів одного виду плодових рослин ознаки стовбура – товщина, тріщини, звивистість (розміщення тяжів деревини під кутом до стовбура).

Характерними ознаками багатьох сортів є форма крони, її густота, характери гілкування, тип і довговічність обростаючих гілочок, особливості розміщення плодів на гілках. Визначати ознаки крони дерева краще в безлистому стані.

Квітка – дуже консервативний по відношенню до мінливості орган плодового дерева, хоча ознаки квітки в ряді випадків дуже важливі для апробації (наприклад, у персика). Визначають розмір і форму квітки; розмір, форму і забарвлення пелюсток та чашолистиків; довжину і опушення маточки, довжину і число тичинок; забарвлення пиляків, опушення зав’язі, форму і опушення квітконіжки.

Особливі важливі для помологічної характеристики сорту ті ознаки, які мають пряме відношення до господарської цінності сорту. Одна і таж ознака може мати протилежне значення при різному використанні плодів. У персиків і нектаринів плоди для використання у свіжому вигляді відповідно до світових стандартів повинні мати інтенсивне забарвлення покривних тканин не менше ¾ поверхні. В той же час для приготування компоту з персиків і нектаринів бажано, щоб забарвлення покривних тканин плоду було відсутнє. Барвники з шкірочки потрапляють в сироп і надають йому менш привабливе рожеве забарвлення, що знижує товарний вигляд компоту.

Те ж саме відноситься до черешні. Найбільш привабливі для споживання в свіжому вигляді рожеві черешні, але для приготування компотів вони менш придатні порівняно з жовтоплідними сортами, які надають карного забарвлення консервованим плодам і сиропу. Придатна для консервування і темно-червона черешня, плоди якої гарно забарвлені в консервах, а сік темний, приємно забарвлений.

Яскраве інтенсивне забарвлення бажане для плодів більшості культур. Однак в багатьох країнах перевагу надають не лише інтенсивно забарвленим сортам яблуні, але й сортам, які не мають яскравого покривного забарвлення, а також з рожевим, жовтим чи зеленим основним забарвленням. Темнозабарвлені плоди усіх культур більш цінні для машинного збирання і транспортування, оскільки темне забарвлення маскує механічні пошкодження.

Велике значення має забарвлення м’якуша плоду. У ряду культур відомі сорти з червоним м’якушем: яблуня – Комсомолець, слива – Сатсума, Сапа, алича – Лихни, які дають дуже гарну консервовану продукцію. В США і для консервування і для споживання у свіжому вигляді надають перевагу сортам персика і нектарину з жовтим забарвленням м’якуша. У той же час у Франції для споживання у свіжому вигляді населення надає перевагу сортам персика і нектарина з білим забарвленням м’якуша.

Для деяких видів консервування (приготування сухофруктів, заморожування) придатні лише сорти з інтенсивним забарвленням шкірочки плодів. Наприклад, сорти сливи – Венгерка домашня, Венгерка італійська, Стенлей, Венгерка ажанська; черешні – Французька чорна, Ісполінська, Мелітопольська чорна; вишні – Подбєльська, Любська. Для приготування особливо цінних сортів компоту використовують жовті плоди не лише черешні, але й сливи сортів Ренклод зелений, Мірабель мансійська та інші мірабелі.

Оригінальна форма плодів також має значення для популярності сорту. Видовжена форма плодів сортів яблуні Синап, Розмарин білий сприяє їх популярності у споживачів поряд із оригінальним смаком. У всіх випадках надають перевагу сортам з гладенькою поверхнею і відсутністю ребер.

У більшості культур надають перевагу крупноплідним сортам. У більш дрібноплідних кісточкових (крім персика) і ягідних культур намагаються мати більш крупноплідні сорти. У той же час у зерняткових культур (яблуня, груша, айва), а також персика, у яких вже є дуже крупноплідні сорти, перевагу надають плодам вище середнього розміру. Більш зручними для реалізації. Для консервування необхідні дрібноплідні сорти: сидрові сорти яблуні, у сливи – мірабелі, а також нектарини.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Національно-визвольна боротьба народів наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст.	\|	Біологічні особливості.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.