• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

КОМУНІКАТИВНИЙ АКТ ТА ЙОГО ОЗНАКИ. ЗАКОНИ УСПІШНОЇ КОМУНІКАЦІЇ

1. Загальна характеристика складових комунікативного акту. Розглядаючи комунікативну діяльність як сукупність мовленнєвих дій, можна сказати, що мовленнєва дія являє собою окремий випадок дії усередині процесу комунікативної діяльності і тому повинна підкорятися всім властивим йому закономірностям. Мовленнєва дія відрізняється такими особливостями:

1. характеризується власною метою або завданням (проміжною щодо діяльності в цілому і підпорядкованою сукупній меті діяльності);

2. визначається структурою діяльності в цілому і особливо тими діями, які передували їй усередині акту діяльності;

3. має певну внутрішню структуру, зумовлену взаємодією тих її характеристик, які пов’язані із структурою діяльнісного акту і спільним для багатьох однотипних актів діяльності і тих конкретних умов або обставин, за яких ця дія здійснюється в певному випадку і в певний момент.

Комунікативна діяльність – це завжди спілкування особистостей, а спілкування — це акти взаємодії осо­бистостей, або комунікативні акти.

Комунікативний акт — найзагальніше поняття комунікатив­ної лінгвістики й теорії спілкування; процес, який відбувається в певному місці, на пересіченні осей простору і часу, результатом якого є дискурс (текст). Кожен комунікативний акт має дві складові: комунікативну ситуа­цію і дискурс. Ситуація — фрагмент об'єктивно існую­чої реальності, складовою якої є вербальний акт. Дис­курс — вербалізована мовленнєво-мисленнєва діяль­ність, складовими якої є лінгвістичні (засоби мовного коду) й нелінгвістичні (засоби інших семіотичних сис­тем) компоненти. Складові комунікативного акту, у свою чергу, мають свої компоненти.

У процесах міжособистісного спілкування, за словами В.В. Красних, виокремлюють чотири компоненти комунікативного акту:

– конситуація (екстралінгвальний аспект) — об'єк­тивно наявна екстралінгвальна ситуація спілкування; умови спілкування і його учасники (хто, що, де, коли);

– контекст (семантичний аспект) — імпліцитно (приховано) або експліцитно (відверто) виражені смис­ли, що реально існують і є частиною ситуації, відобра­жаються в дискурсі та є актуальними для цього комунікативного акту;

– пресупозиція (когнітивний аспект) — зона пере­тину індивідуальних когнітивних просторів комунікантів, у тому числі розуміння конситуації;

– мовлення (власне лінгвістичний аспект) — про­дукт безпосереднього творення.

Комунікативний акт є сукупністю мовленнєвих актів, які виконуються індивідами назустріч один одному. Якщо в мовленнєвому акті акцент робиться на дію, то в комунікативному акті – на взаємодію адресата та адресанта. Кожний комунікативний акт протікає лише за певних обставин. Комунікативний акт детермінується різними факторами, які можуть сприяти або заважати успішному спілкуванню. Такими факторами можуть бути, напр., відстань між комунікантами, їх взаємовідносинами, час, відведений на спілкування, наявність чи відсутність гомону. Коли розмова відбувається за несприятливих умов, то для досягнення взаєморозуміння необхідне багаторазове повторення висловлення.

Будь-який комунікативний акт — це взаємодія як мінімум двох осіб за допомогою засобів мовного коду. Важливу роль відіграє комунікативна інтенція. Комунікативна інтенція визначає і організовує зміст комунікативного акту. Без цього компонента спілкування не може існувати: у ньому не було б потреби. З іншого боку, комунікативна інтенція є одним із компонентів комунікативної стратегії, яка має психологічну природу та залежить від контексту комунікації та від характеристик її учасників. Тільки завдяки співпраці комунікантів може бути досягнута комунікативна мета, яку поставив перед собою мовець на початку комунікативного акту.

Загальна комунікативна інтенція мовця обумовлює, за російською дослідницею Т. Янко, стратегію мовленнєвого спіл­кування. Комунікативна стратегія мовця полягає у доборі мовних засобів комунікації, виборі тональності спілкування, формуванні сприятливої атмосфери взаємодії комунікантів, у виборі кому­нікативних намірів тощо. У лінгвістиці розрізняють наступні типи стратегій спіл­кування:

Власне кому­нікативна стратегія — це правила і послідовність ко­мунікативних дій, яких дотримується адресант.

Змістова стратегія — це покрокове змістове планування мети з урахуванням наявного “мовного матеріалу” (мовного коду) в межах кожного ходу (кроку) в комунікації.

Кооперативна стратегія втілюється в інформа­тивні та інтерпретативні діалоги (полілоги) — поради, обмін думками, розповіді, повідомлення тощо.

Некоопе­ративна знаходить своє втілення в конфліктах, супереч­ках, претензіях, погрозах, ухиляннях від відповіді тощо.

Стратегія спілкування складається зкомунікативна інтенція, комунікативна мета, комуні­кативна компетенція.

Інтенція належить індивіду і цим відрізняється від позаособистісних конвенцій та правил спілкування — регламентованих законів поведінки в різних мовленнє­вих ситуаціях. Комунікативна мета багато в чому визначає перебіг спілкування, рух у ньому інформації, взаємодію учасників. Комунікативна компетенціяохоплює комунікативні страте­гії і комунікативні правила, якими володіють учасники спілкування.

Стратегії спілкування залежать від прагматичних чинників: віку і статі комунікантів, їх со­ціальних ролей, національно-культурної належності і перед­бачають певну комунікативну тактику. Комунікативні тактики визначають лінію поведінки на певно­му етапі комунікативної взаємодії, виконують функцію спосо­бів здійснення стратегії мовлення, формуючи діалог (полілог), групуючи і чергуючи емоційне забарвлення розмови – оцінку, радість, горе, сумнів тощо.

2. Закони успішної комунікації. У комунікації, як і в системі мови, діють певні зако­ни, пов'язані із закономірностями процесу кому­нікації, психологічними особливостями учасників спілкування, їх соціальними ролями. Виконання комунікативних законів сприяє успішності комунікації.

Успішна комунікація включає в себе використання нормативних мовних знаків у ситуації спілкування, крім того, мовлення повинне характеризуватися ясністю, чіткістю, стилістичною витриманістю, виразністю, відсутністю інформативно зайвих компонентів і т.п. Залежно від того, які мовленнєві норми порушуються, констатуються мовленнєві помилки на різних рівнях мовної системи. Існує декілька причин виникнення помилок у процесі комунікації:

1. Погане слухання. Слухання має бути активним.

2. Неврахування орієнтації на слухача.

3. Неправильні вербальні сигнали – невербальна комунікація нараховує до 65% того, що передає мовець.

4. Незнання аудиторії – повідомлення має спиратися на інтереси, характеристики та потреби конкретної аудиторії.

5. Неврахування того, що комунікація є двостороннім процесом. Обов’язково треба враховувати, що, крім процесу передачі інформації, значну роль відіграє зворотна реакція.

6. Недотримання елементарних правил ввічливості – агресивного і грубого комунікатора сприймають інакше, ніж ввічливого та зацікавленого інтересами аудиторії.

Щоб комунікативна діяльність була успішною і завершилася взаєморозумінням, її учасники повинні виявляти готовність до комунікації, очікувати від неї певних результатів, мати уявлення про взаємостосунки зі співрозмовником та знання про можливості висловлення. Умови успішності комунікації представлені постулатами Г.П. Грайса , які мають задовольняти принцип комунікативного співробітництва, що розкриває та відображає комунікативну компетенцію людини.

Постулат кількості передбачає, що повідомляється рівно стільки інформації, скільки потрібно для певної мети спілкування і для подальшого успішного продовження розмови.

Постулат якості зводиться до того, що комуніканти виходять із презумпції достовірності інформації, тобто інформація повинна бути правдивою.

Постулат релевантності інформації передбачає важливість повідомлення відповідно до певних умов спілкування.

Постулат манери мовлення передбачає ясність, логічність, послідовність та виразність мовлення.

Існують також принципи, які уточнюють постулат кооперації – ввічливість і тактовність звертання, які враховують, що будь-яке спілкування проходить у рамках соціально прийнятої поведінки, тобто адресоване висловлювання оформлюється етикетною рамкою, оскільки мовою забороняється наносити своєму співрозмовнику шкоду, якщо метою є досягнення комунікативної узгодженості.

Російський мовознавець і фахівець з теорії та практи­ки ефективної комунікації Й. Стернін виокремлює низку основних законів спілкування. Серед головних, на нашу думку, є наступні закони.

Закон дзеркального розвитку спілкування: співбе­сідники у процесі спілкування імітують стиль один од­ного, автоматично, підсвідомо. Напр., якщо в розмові хтось раптом починає говорити пошепки, інші мимоволі звертають на це ува­гу і понижують гучність голосу.

Закон прогресивного зростання нетерпіння слу­хачів: чим довше говорить мовець, тим неуважніші й нетерплячіші його слухачі. За даними дослідників, дру­га половина промови оратора завжди видається приб­лизно вдвічі довшою від першої, а останні десять хви­лин — утричі довшими за перші десять. Отже, ефектив­не мовлення повинне тривати не довше 10 хвилин.

Закон довіри до зрозумілих висловлювань: чим простіше висловлювання, тим краще його розуміють. Йдеться про апеляцію до вічних і простих істин.

Закон прискореного поширення негативної інфор­мації: інформація негативного змісту має тенденцію до швидшого поширення, ніж позитивна. Дія цього закону пов'язана з підвищеною увагою людей до негативних факторів, оскільки позитивне швидко сприймають за норму і перестають обговорювати.

Закон мовленнєвого посилення емоцій: емоційні вигуки людини посилюють емоцію, яку ця людина пе­реживає в даний момент. Встановлено, що словесна констатація емоції посилює її в півтора-два рази. Це явище активно використовують у пропаганді, рекламі, Деяких медитативних і релігійних практиках.

Отже, успішна комунікація – це дотримання певних мовних норм, або законів, які засвоюються шляхом наслідування і навчання й реалізуються в спілкуванні переважно автоматично.

Читайте також:

1. IV. Закони ідеальних газів.
2. Аграрні закони України
3. Аксіоми. Теореми. Ознаки.
4. Аргументація як раціональна частина комунікації.
5. База управлінських рішень і закони організації.
6. Банківські правовідносини мають такі самі характерні риси, що властиві усім видам правовідносин, але в них є і свої специфічні ознаки.
7. Булеві теореми та закони
8. ВЕРБАЛЬНА КОМУНІКАЦІЯ. ЗАСОБИ ВЕРБАЛЬНОЇ КОМУНІКАЦІЇ.
9. Види комунікації в управлінні
10. Види, типи і форми професійного спілкування. Основні закони спілкування. Стратегії спілкування.
11. Визначення добутку на множині цілих невід’ємних чисел, його існування та єдиність. Операція множення та її основні властивості (закони).
12. Визначення суми на множині цілих невід’ємних чисел, її існування та єдиність. Операція додавання та її основні властивості (закони).

Переглядів: 14419