• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Внутрішня політика

1. Перетворено У HP на Українську державу монархічного типу на чолі з гетьманом. Сформовано уряд•■— Раду міністрів.

Голова уряду — Ф. Лизогуб (голова Полтавської земельної управи, октябрист, нащадок славного ко­зацького роду, великий поміщик із Лівобе­режжя. Батько був одним із найближчих . друзів Т. Г. Шевченка).

Члени уряду:

Дмитро Дорошенко(історик) — міністр закордонних справ.
Походив із козацько-дворянського роду на Глухів-
щині. У студентські роки брав участь у діяльності
Революційної української партії (РУШ, під час Пер­
шої світової війни дістав призначення крайового
комісара Галичини та Буковини з правами генерал-
губернатора. .

Микола Василенко(професор історії Київського універси­тету) - міністр освіти та мистецтв. Виходець із селян Чернігівської губернії. Написав наукові праці з історії Гетьманщини. Якийсь час був членом Тимчасового уряду Росії. Кадет.

М. Чубинський(професор Харківського університету) — мі­ністр юстиції.

Син відомого етнографа, автора пісні «Ще не вмер­ла України», український діяч і знаний правник. Стояв на правих позиціях, але до політичних партій не належав.

О. Рогоза(командувач однієї з армій Румунського фрон­ту) - військовий міністр.

Бойовий генерал, представник старовинного україн­ського роду.

A. Ржепецький(відомий київський фінансист) — міністр зе-

мельних справ.

B. Колокольцев — спершу державний секретар, перегодом

міністр внутрішніх справ.

Представники соціалістичних партій увійти в уряд

гетьмана відмовилися. Особливістю нового уряду було те, що він формувався не за партійною, а за професійною ознакою.

2. Значної увагу було приділено впорядкуванню місцевого
управління:

• розігнано органи місцевого самоврядування;

• призначено губернських і повітових старост, переважно з місцевих поміщиків, земських діячів;

• в Київ, Одесу, Миколаїв призначено отаманів;

• міську, повітову міліцію переведено в державну варту (поліцію);

• перевибори органів місцевого самоврядування прове­дено на підставі майнового цензу;

• газети потрапили під жорстоку цензуру, заборонялися критика уряду, проведення зборів, мітингів, маніфестації.

Наведення порядку чиновницький апарат здійснював автори­тарними та репресивними методами.

3. Основна опора гетьманського режиму:

• великі землевласники;
•буржуазія;

• старе чиновництво царських часів, з-поміж яких було
чимало прихильників «єдиної і неподільної Росії».

4. Вирішення земельного питання:

• відновлено приватну власність на землю;

• поміщики за допомогою каральних загонів почали стя­гувати з селян контрибуції за втрати та знищене майно;

• селянам довелося повернути поміщикам землі й рема­нент, відшкодувати витрати,, яких зазнали поміщики;

• поміщикам надавалося право використовувати приму­сову працю;

• оголошено про поновлення свободи продажу-купівлі землі;

• розроблявся новий земельний закон, за яким;

—усі великі земельні маєтки підлягали примусовому викупу державою і продавалися селянам по 25 деся­тин в одні руки;

—окремі господарства" могли зберегти до 200 дес;

—лісові угіддя залишалися за власниками і в розподіл серед селянства не потрапляли.

Така реформа відповідала інтересам заможних селян. Мета аграрної реформи - створення міцного прошарку дрібних і середніх власників, тобто продовження столипін-ської реформи, від якої гетьман був у захваті. Більшість селян була незадоволеною. що спричинило масо­ві селянські повстання.

Негативно поставилися до реформи і великі землевласники. 5. Розвиток промисловості:

• поновлювалися в правах власники фабрик, заводів, рудників, шахт;

• відновлено приватну власність;

• націоналізовані підприємства повертали попереднім власникам;

• поступово відновлено залізничний рух;

• засновано нові акціонерні компанії;

• відроджено промислові підприємства та біржі;

• промислові та торговельні кола дістали можливість сут­тєво впливати на економічну політику влади;

• відбувався широкий збут товарів до Австро-Угорщини та Німеччини:

• скасовано 8-годинний робочий день;

•господарі на свій розсуд визначали рівень заробітної платні й тривалість робочого дня;

• встановлювалися покарання за участь у страйках;

• обмежувалися фінансові й економічні функції профспі­лок: обмежувалася свобода профспілкової діяльності, їм заборонялося втручатися в питання найму та звіль­нення робітників;

•швидко зростало безробіття (улипні 1918 р. - 200 тис. осіб).

Ці заходи викликали невдоволення робітників. Уже в червні розпочалися масові виступи. Відбувався тривалий страйк робітників.

6. Для зміщення грошової системи:

• організовано діяльність міністерства фінансів;
•налагоджено грошовий обіг і вдосконалено грошову

систему. Українські гроші (гривні), забезпечені природ­ними багатствами України (головним чином цукром), стали стабільними;

• створено державний бюджет;

• відкрито кілька українських банків.

7. Створення регулярної української армії:

• оголошено про відновлення козацтва як окремого стану населення і частини війська;

• затверджено проект формування восьми корпусів і чо­тирьох кінних дивізій;

• для підготовки офіцерів засновано спеціальні військові школи;

• введено погони і військові звання;

• затверджено текст урочистої присяги на вірність геть­ману; .

• прийнято закон, за яким військовим заборонялося всту­пати до партій та об'єднань, що мали політичний харак­тер, а також брати участь у мітингах та маніфестаціях;

• на листопад було призначено мобілізацію, яка мала дати 85 тис. вояків, але подальші події зірвали ці плани;

• реорганізовано і зміцнено державний флот.

У жовтні 1918 р. понад 70% кораблів Чорноморського флоту підняли українські прапори та прийняли присягу на вірність Україні.

8. У галузі культури:

• відкрито понад 150 українських гімназій;

• українську мову визнано державною;

• прийнято закон про обов'язкове вивчення української мови, історії, географії України, історії української лі­тератури;

• вийшло з друку кілька мільйонів примірників україн­ських підручників;

• відкрито два українських державних університети - у Києві та Кам'янці-Подільському;

•у російських університетах (Київському, Харківсько­му, Одеському) почали працювати кафедри української

• мови, літератури, історії та права;

• засновано широку мережу загальнокультурних закладів та установ:

- Державний український архів,

- Національну галерею мистецтв, . - Український історичний музей,

- Українську національну бібліотеку (налічувала понад 1 млн книг, серед них багато стародруків),

- Український театр драми та опери,

- Українську державну капелу під керівництвом О. Ко-шиця, Державний симфонічний оркестр під керівни­цтвом О. Горілого тощо;

• у листопаді 1918 р. відкрито Українську академію наук,
президентом якої став В. Вернадський.Мала три відді­
ли: історико-філологічний, фізико-математичний та
соціально- економічний.

Перші академіки:Д. Багалій, А. Кримський, М. Петров, С. Смаль-Стоцький,

B. Вернадський, М. Кащенко,

C. Тимошенко, М. Туган-Барановський,
О. Левицький, П. Тутковський,

В. Косинський, Ф. Тарнавський.

■ 1817

•Влітку 1918 p..було створено Українську автокефальну православну церкву на чолі з митрополитом В. Липків-ським.

Василь Липківський

Відомий український церковний діяч, який був митрополи­том Київським і всієї Русі Української автокефальної право­славної церкви. Ініціатор створення. Всеукраїнської Церковної Ради, очолював український громадський рух за автокефалію, яку і було створено за гетьманату у 19]8 р. Проводив укра­їнізацію церковного життя. Першу церковну службу україн­ською мовою правив у Києві.

Зазнавав переслідувань з боку більшовицьких, органів влади.

Читайте також:

1. IV. Політика держав, юридична регламентація операцій із золотом.
2. Аграрна політика
3. Аграрна політика як складова економічної політики держави. Сут­ність і принципи аграрної політики
4. Активна і пасивна державна політика.
5. Активна політика зайнятості
6. Антиінфляційна державна політика
7. Антиінфляційна політика держави
8. Антиінфляційна політика. Взаємозв’язок інфляції та безробіття.
9. Антимонопольна політика держави.
10. Антиукраїнська політика російського царизму. Посилення централізаторсько-шовіністичних тенденцій
11. Асортиментна політика
12. Асортиментна політика.

Переглядів: 564