Соціалістичні та соціал-демократичні партії. Соціалістичний робітничий Інтернаціонал

Страйкова боротьба

Профспілковий рух розвивався на тлі безперервного страйкового руху. Хоча після бурхливого підйому перших повоєнних років, коли страйкувало багато мільйонів робітників, кількість страйкарів почала різко скорочуватись. Якщо у 1919-1922 рр. середньорічна кількість учасників страйків у десятці найбільш розвинених країн (СІЛА, Великій Британії, Франції, Німеччині, Італії, Бельгії, Голландії, Австрії, Швеції, Канаді) становила 7,8 млн, то в 1924-1926 рр. вона скоротилася до 2,9 млн, а у 1927-1929 рр. — до 1,1 млн чоловік. Змінився й характер руху страйкарів: економічні вимоги його учасників тепер рипуче переважали над політичними.

У роки світової економічної кризи (1929-1933 рр.), коли кількість безробітних перевищила 26 млн й відбулося не лише відносне, але й абсолютне зубожіння трудящих, страйковий рух спалахнув з новою силою. Головна вимога страйків того часу — поліпшення економічного становища трудящих, збереження і розширення їхніх соціальних прав. У 15 провідних західних країнах відбулося біля 20 тис. страйків, у яких брало участь 10 млн чол. Найбільш активно страйковий рух розвивався у США, Німеччині, Франції, Великій Британії. В 20-30-ті рр. профспілки активно брали участь у боротьбі за соціальне забезпечення. У Німеччині, Франції, Італії, Швеції, Бельгії та інших країнах промислові робітники домоглися запровадження 8-годинного робочого дня. У Франції 1936 р. урядом Народного фронту було запроваджено закон про 40-годинний робочий тиждень. У деяких країнах (США, Великій Британії та ін.) 8-годинний робочий день було запроваджено в окремих галузях промисловості за колективними договорами. Закони й угоди про 8-годинний робочий день часто порушувалися, а в таких країнах як Італія і Німеччина були згодом, після приходу до влади фашистів, скасовані. Профспілки інколи домагалися збільшення зарплати, що, однак, часто зводилося нанівець масовим безробіттям, інфляцією, податками.

Після завершення світової війни соціал-демократи зробили спробу відновити II Інтернаціонал. У лютому 1919 р. вони скликали з цією метою конференцію в Берні. На ній було підтримано плани перебудови світу на умовах країн Антанти, проголошених Паризькою конференцією. Європейські соціалісти вітали пролетарські революції в Росії, Австро-Угорщині, Німеччині, але більшістю голосів засудили вимогу встановлення диктатури пролетаріату і заявили про можливість переходу до соціалізму шляхом реформ та парламентської демократії. Було навіть здійснено спробу направити до Радянської Росії делегацію, щоб на місці познайомитися з економічними й політичними умовами здійснення пролетарської диктатури. Проте в зв'язку з громадянською війною та іноземною інтервенцією поїздка не відбулася.

У червні 1920 р. на конгресі у Женеві було організаційно оформлено Соціалістичний Інтернаціонал. Найбільший вплив у ньому мали англійські лейбористи та німецькі соціал-демократи. Головним протиріччям в існуючому суспільстві члени Соцінтерну вважали протиріччя між демократією і диктатурою, виступали з вимогою захисту парламентської демократії.

У лютому 1921 р. на міжнародній конференції у Відні представники 11 центристських партій, яким "21 умова" фактично перекривала можливість вступу до Комінтерну, створили своє Міжнародне об'єднання соціалістичних партій. Ленін назвав це об'єднання "Двохполовинний Інтернаціонал", підкреслюючи цим, що центристи займають проміжну позицію між Комінтерном і Соцінтерном. На конференції члени Віденського Інтернаціоналу визнавали теоретичну необхідність соціалістичних революцій, але вважали, що у той час здійснити їх на Заході було практично неможливо.

1922 р. було здійснено спробу об'єднання трьох Інтер-націоналів. За пропозицією "Двохполовинного Інтернаціоналу" в квітні відбулася конференція в Берліні, куди прибула й делегація від Комінтерну в складі К. Радека, М. Бухаріна, К. Цеткін та ін. Учасники зустрічі домовилися про деякі спільні виступи робітників і орієнтувалися на відновлення єдиного пролетарського фронту в усіх країнах у національному і міжнародному масштабах. Було навіть створено трьохсторонній "комітет дев'яти". Щоправда, представимки II Інтернаціоналу вимагали від Комінтерну трьох зустрічних кроків: не виносити смертних вироків на судовому процесі у справі 47 есерів; допустити на цей процес представників всіх трьох Інтернаціоналів; вивести Червону Армію з Грузії, де вона вела бої проти меншовицького уряду. Дві перших умови делегація Комінтерну прийняла. Однак через тиждень було опубліковано статтю Леніна "Ми заплатили надто дорого", де він, не закликаючи розірвати досягнуту угоду, заявив, що єдиний фронт треба використати для переконання робітничого руху в неправильності реформістської і правильності більшовицької, революційної тактики. Після цього угода розпалася і чимало партій II і "Двохполовинного" Інтернаціоналів вирішили скликати всесвітній конгрес без участі комуністів.

Під час Гамбурзького конгресу в травні 1923 р., в якому взяли участь представники 43 партій з ЗО країн, відбулося офіційне об'єднання двох Інтернаціоналів, і на основі злиття Соцінтерну та "Двохполовинного Інтернаціоналу" утворився Соціалістичний робітничий Інтернаціонал. У програмних документах цієї організації було сформульовано ідею покращення існуючих порядків шляхом реформ. Так, відповідно до статуту Соціалістичного робітничого Інтернаціоналу, він об'єднував соціалістичні партії, які "вважали своєю метою заміну капіталістичного способу виробництва соціалістичним". Дане міжнародне об'єднання соціал-демократичних партій виступало послідовником політичної лінії II Інтернаціоналу і проіснувало весь міжвоєнний період. Партії, які входили до складу Соціалістичного робітничого Інтернаціоналу, користувалися підтримкою понад 25 млн виборців. У травні 1923 р. було створено й Соціалістичний робітничий Інтернаціонал молоді, який об'єднав 33 молодіжних спілки загальною чисельністю 250 тис. членів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Роль профспілок після Першої світової війни	\|	Утворення, цілі й тактика комуністичних партій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.

Соціалістичні та соціал-демократичні партії. Соціаліс­тичний робітничий Інтернаціонал

Соціалістичні та соціал-демократичні партії. Соціалістичний робітничий Інтернаціонал