Соціальна філософія загальної теорії Дж. М. Кейнса

Меркантилізм та кейнсіанська теорія

1. Меркантилісти ніколи не припускали існування тенденції до автоматичного встановлення норми відсотка на потрібному рівні. Навпаки, вони гаряче наполягали на тому, що надмірно висока норма відсотка є головною перешкодою до зростання багатства. Вони навіть знали, що норма відсотка залежить від переваги ліквідності і від кількості грошей. Вони займалися і питанням зменшення переваги ліквідності, і збільшенням кількості грошей, а деякі з них ясно вказували, що зростання кількості грошей вони домагаються для того, щоб знизити норму відсотка.

2. Меркантилісти розуміли обманливість дешевини і небезпеку того, що надмірна конкуренція може призвести до невигідного для країни співвідношення цін на експортні та імпортні товари.

3. Меркантилісти були родоначальниками "остраху товарів'' і уявлення про недолік грошей як про причину безробіття, що економісти-класики двома сторіччями пізніше відкинули як безглуздість.

4. Меркантилісти не обманювалися щодо націоналістичного характеру їхньої політики і її тенденцій до розв'язання війни. Вони одностайно прагнули до національної вигоди і національної могутності.

Саме політика незалежної норми відсотка порушується не розуміннями міжнародних відносин, і здійснення програми національних інвестицій, спрямованої на досягнення високого рівня внутрішньої зайнятості, двічі благословенна тому, що вона одночасно допомагає і нам, і нашим сусідам. І саме одночасне проведення такої політики всіма країнами, разом узятими, здатне відновити економічне благополуччя і міць у міжнародному масштабі незалежно від того, чи будемо ми оцінювати їх рівнем внутрішньої зайнятості або обсягом міжнародної торгівлі.

Найбільш значними пороками економічного суспільства, у якому ми живемо, є його нездатність забезпечити повну зайнятість, а також його довільний і несправедливий розподіл багатства і доходів.

З кінця XIX ст. був досягнутий значний прогрес в усуненні надмірної нерівності багатства і доходів за допомогою прямих податків: прибуткового, додаткового прогресивного і податку зі спадщини, особливо у Великобританії. Багато хто хотів би піти цим шляхом ще далі, але їх зупиняють два розуміння. Почасти вони побоюються, що занадто великою стане спокуса спритних відхилень і занадто зменшаться стимули до прийняття на себе ризику.

До досягнення рівня повної зайнятості ріст капіталу взагалі не стимулюється слабкою схильністю до споживання, а, навпроти, стримується нею. Тільки в умовах повної зайнятості слабка схильність до споживання сприяє зростанню капіталу. Якщо держава використовує надходження від податку на спадщину на покриття своїх звичайних витрат, так що податки на доходи і на споживання відповідно зменшуються або зовсім скасовуються, тоді, звичайно, вірно, що політика високих податків на спадщину збільшує схильність суспільства до споживання, підсилює, як правило (тобто за винятком умов повної зайнятості), також і спонукання до інвестування, то традиційно виведений висновок саме протилежний істині.

Таким чином, аналіз приводить до висновку, що в сучасних умовах ріст багатства не тільки не залежить від помірності заможних людей, як звичайно думають, але, швидше за все, стримується ним.

Кейнс думає, що є відомі соціальні і психологічні виправдання значної нерівності доходів і багатства, однак не для настільки великого розриву, який має місце в даний час. Є такі потрібні види людської діяльності, для успішного здійснення яких потрібні меркантильна зацікавленість і загальні умови приватної власності на капітал. Більш того, небезпечні людські нахили можна направити по порівняно необразливому руслу – там, де існують перспективи "робити гроші" і накопичувати особисте багатство. Ці ж нахили, якщо вони не можуть бути задоволені такими шляхом, можуть знайти вихід у жорстокості, безрозсудному прагненні до особистої влади, а також у інших формах самозвеличування. Краще, щоб людина витрачала свої поточні рахунки, ніж рахунки своїх співгромадян.

Є, однак, ще один, більш фундаментальний висновок – наша теорія відсотка. Дотепер відносно високу норму відсотка виправдовували необхідністю створення достатнього спонукання до заощадження. Але величина ефективного заощадження неминуче визначається розмірами інвестицій, і збільшенню розміру останніх сприяє низька норма відсотка, якщо тільки ми не будемо намагатися стимулювати інвестиції цим шляхом поза умовами повної зайнятості. Звідси випливає, що нам вигідніше за все знижувати норму відсотка до такого його відношення до величини граничної ефективності капіталу, при якій буде забезпечена повна зайнятість.

Не може бути сумніву в тім, що, виходячи з цього критерію, норма відсотка повинна бути набагато нижчого рівня, ніж той, що існував дотепер, і, наскільки можна судити по змінах граничної ефективності капіталу відповідно до збільшення маси капіталу, норма відсотка, імовірно, постійно буде знижуватися, якщо виявиться можливим підтримувати незмінно більш-менш повну зайнятість, крім випадку якої-небудь надзвичайної зміни в сукупній схильності до споживання (з огляду і на споживання держави).

Кейнс переконаний, що попит на капітал обмежений вузькими рамками в тім смислі, що було б неважко збільшити масу капіталу до такого обсягу, при якому його гранична ефективність упала б до дуже низького рівня. Це не означає, що користування капітальними засобами не коштує майже нічого; це означає, що користування капітальними засобами приносило б доход, який трохи перевищує вартість їх фізичного і морального зносу, плюс невелику надбавку за ризик і винагороду за майстерність і самостійне прийняття рішень. Весь доход, принесений товарами тривалого користування протягом усього терміну їхньої служби (так само, як і товарами короткочасного користування), саме покривав би витрати на оплату праці, пов'язані з їхнім виробництвом, плюс надбавку за ризик і винагороду за майстерність і нагляд.

Хоча теорія і вказує на життєву необхідність створення централізованого контролю, держава повинна буде робити свій керівний вплив на схильність до споживання частково шляхом відповідної системи податків, частково фіксуванням норми відсотка і, можливо, іншими способами. Більш того, представляється малоймовірним, щоб впливу банківської політики на норму відсотка було саме по собі досить для забезпечення оптимального розміру інвестицій. Досить широка соціалізація інвестицій виявиться єдиним засобом, щоб забезпечити наближення до повної зайнятості, хоча це не повинно виключати всякого роду компроміси і способи співробітництва держави з приватною ініціативою. Але, крім цього, немає очевидних основ для системи державного соціалізму, яка охопила б велику частину економічного життя суспільства. Не власність на знаряддя виробництва істотна для держави. Якби держава могла визначати загальний обсяг ресурсів, призначених для збільшення знарядь виробництва й основних ставок винагороди власників цих ресурсів, цим було б досягнуте усе, що необхідно. Крім того, необхідні міри соціалізації можна вводити поступово, не ламаючи сталих традицій суспільства.

Критика загальноприйнятої класичної економічної теорії полягає не стільки у відшукуванні логічних вад її аналізу, скільки у встановленні того факту, що її мовчазні передумови рідко або навіть ніколи не бувають переконливими і що вона не може дозволити передбачити економічних проблем реального життя. Але якщо система централізованого контролю приведе до встановлення загального обсягу виробництва, настільки близького до повної зайнятості, наскільки це взагалі можливо, то з цього моменту класична теорія знову знайде силу.

Установа централізованого контролю, необхідного для забезпечення повної зайнятості, зажадає, звичайно, значного розширення традиційних функцій уряду. Крім того, в сучасній класичній теорії звертається увага на різні умови, в яких вільна гра економічних сил має потребу в приборканні або керівництві. Але все-таки залишаються широкі можливості для прояву приватної ініціативи і відповідальності. У межах цих можливостей традиційні переваги індивідуалізму збережуться і далі.

Кейнс згадав мимохідь, що нова система може виявитися більш сприятливою для збереження світу, ніж стара. Необхідно ще раз зупинитися на цій стороні справи і підкреслити неї.

Війни мають різні причини. Диктатори та інші, кому війни обіцяють, як вони принаймні сподіваються, приємне хвилювання, можуть без труда грати на природній войовничості народів. Але найбільше значення мають, допомагаючи їм роздувати полум'я народного гніву, економічні причини війни, а саме — надмірний ріст населення і конкурентна боротьба за ринки. Саме другий фактор, що, імовірно, відігравав основну роль у XIX ст. і може зіграти її знову, має найбільше безпосереднє відношення до нашої теми.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Тема 6. Короткі замітки у зв’язку з загальною теорією Кейнса	\|	Неокейнсіанські теорії економічного зростання

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.