Сучасна криза в конструктивній географії.

Конструктивна географія наприкінці ХХ століття.

Конструктивна географія І.П. Герасимова.

Вступ.

Конструктивного напряму в географії

Вступ.Конструктивна ідея щодо природних систем протягом тривалого часу розвивалася як конструктивний метод (генетичний) - один із засобів дедуктивної побудови наукової теорії. Виник він на початку 20-го століття і був розроблений в роботах Л.Я. Брауера, А. Гейтинга, А.М. Колмогорова, П. Лоренцена та ряду інших дослідників як спроба перебороти труднощі аксіоматичного обґрунтування математики та логіки (з метою уникнення парадоксів в ряді математичних теорій). На відміну від аксиоматичного метода при конcтpуктивній побудові теорії не тільки намагаються звести до мінімуму вихідні (ті, що не доводяться в рамках цієї теорії) твердження і терміни, що не визначаються, але і навмисно турбуються про їхню змістовну обґрунтованість. Основне завдання, яке покладається на конструктивний метод, полягає в послідовному конструюванні (реально здійснюваному або можливому на базі засобів, що є у розпорядженні) розглянутих у формальній системі об'єктів і тверджень про них. Задавання вихідних об'єктів теорії і побудова нових здійснюється з допомогою сукупності спеціальних операційних (конструктивних) правил і визначень. Всі інші твердження системи виникають з вихідного базису теорії з допомогою специфічної для конструктивних теорій техніки висновку і так званих рекурсивних визначень, якi засновані на принципах математичної індукції. В наш час конструктивний метод знаходить широке застосування, в основному, в галузі формальних наук - у математиці і логіці (конструктивна логіка). Водночас, немає причин відкидати можливість застосування цього методу до побудов у природничому знанні (Философский словарь, 1981).

Існує так званий конструктивний тип методів - теоретична конструкція (і процедура ії побудови), яка формується на основі абстрагування (абстракція конструктивізації, тобто відходу від невизначеності меж реальних об'єктів) і наділення особливим самостійним статусом властивостей певних природних подій і процесів. Конструктивний тип і процедура його одержання протиставляється запропонованому М. Вебером поняттю "ідеальний тип" і, відповідно, процедурі його побудови. Якщо ідеальний тип розуміється як "суто логічна модель" (ідеалізований предмет в логіці), то конструктивний тип - це "абстрактна модель" (абстрактний предмет в логіці). В основі побудови конструктивного типу знаходяться не процедури ідеалізації, а абстрагування, схематизація і типологізація. Відповідно, якщо ідеальному типу (як суто мислеутворенню) може не відповідати жоден реальний предмет, подія, явище, то конструктивний тип обов'язково корелює з референтами. Він спирається на вивчення прецедентів, на базі яких і формується засобом мислепроцедур, містить визначення меж застосування і вбудовану в собі розмірність, тобто задає певний континуум властивості, яка вивчається і яка може бути кількісно представлена (може бути виміряна). Більш того, в межах конструктивного типу можуть бути виділені, в залежності від інтенсивності прояву об'єкту, який вивчається (і супутніх факторів), різні підтипи. Наприклад, ми можемо сформувати континуум, в якому знаходяться всі форми традиційної поведінки природних систем. В якості теоретичного припущення приймається теза про те, що вони характеризуються насамперед тільки двома ознаками, які накладаються одна на одну, - ознака самовартісності форми (яка не може бути порушена ні при яких умовах) і ознака обов'язкової завантаженості символічністю (тобто 1радиційні форми мають орієнтацію не на прямий результат дії, а на Їхню змістовну складову). Тоді в межах континууму може бути задана дихотомічна шкала, один полюс якої «гола форма», а інший - «абсолютний символ», а будь-яка форма традиційної поведінки опиняється на шкалі або в центральній її частині, або ближче до одного з полюсів. Вона може бути зафіксована як самостійний підтип традиційної поведінки. Наприклад, закартований природний територіальний комплекс (контур) максимально намагається наблизитися до полюса символа, а описова форма комплексу – до полюса форми. Тим самим, конструктивний тип - це така штучно створена з метою пізнання абстракція, яка дозволяє впорядкувати предметний, змістовний матеріал і виявити та сформулювати критерії його організації. В цьому метод конструктивного типу наближений до завдань природничої типологізації, водночас він принципово протилежний процедурам індуктивно-статистичної типологізації за прийнятими засобами здійснення. Окрім того, під час використання методу конструктивного типу важлива не стільки «наповнюваність» (статистичні характеристики) типу, ЩО виділяється, скільки можливість його присутності серед сукупності випадків, яка вивчається. В цьому відношенні конструктивний тип займає проміжне положення між «ідеальним типом» і «статистичною типологією», з одного боку, і є перехідною формою між дослідженнями в «теорії» і «емпірики». В основі конструктивного типу закладено ряд гіпотез-припущень: 1) передбачається наявність казуалістичності між дійсною поведінкою і конструктивним типом з цього приводу створеного; 2) враховується коректуючий фактор, який є супутнім ДО умов і факторів (контекст); 3) вимагається обов'язковий вихід на рівень наявності; 4) конструктивний тип не описує одиничне, а виявляє якраз типове (Лукьяненко, 2000). Метод конструктивного типу широко використовувався в структурно-функціональному аналізі природних систем.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Конструктивний метод - як основа	\|	Сучасна криза в конструктивній географії

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.