Міжнародні валютно-кредитні відносини та джерела їх регулювання

Європейська валютна система

Європейську валютну систему (Еигореап Мопеіагу Зузіегп) створили країни-члени Європейського Співтовариства в 1979 р. до складу якого складу входили дев'ять держав. Система була покликана забезпечити валютну стабільність шляхом накладання обмежень на коливання валютних курсів.

ЄВС складається з трьох основних елементів: 1) європейської валютної одиниці (ЕКЮ) (Еигореап Сиггепсу ІІпії — ^и), яку використовували у валютних операціях Європейського Співтовариства;

2) механізму обмінного курсу (МОК) (Ехспапде Каіе Меспапізгп ЕГСМ), згідно з яким країни-члени, що брали в ньому участь погоджувались утримувати коливання валюти в обумовлених межах

3) Європейського валютного фонду співробітництва (ЄВФС) (Еигор_еМопеіагу Соорегаііоп Рипсі — ЕМСР), до завдань якого належали емісія ЕКЮ і нагляд за МОК.

У 1989 р. створено Економічний і валютний союз (ЕВС) (Есопогпі апс) Мопеіагу ІІпіоп — ЕМІІ) Цю ідею було зафіксовано в Маастрихтській угоді 1992 р. про створення ЄС. Для реалізації цієї угоди було створено Європейський валютний інститут (Еигореап Мопеіагу ІпзШиіе), завдання якого полягало в координації економічної та валютної політики ЄС Європейський центральний банк (Еигореап СепігаІ Вапк) з метою керівництва цією політикою, а також запроваджено єдину європейську валюту - євро.

У сфері міжнародного економічного співробітництва валютно-кредитні відносини поділяються на чотири великі групи:

1) торговельні та платіжні угоди, які передбачають виконання кредитних операцій на основі довгострокового клірингу;

2) угоди про економічне та промислово-технічне співробітництво;

3) міждержавні угоди про поставки товарів на компенсаційній основі;

4) спеціальні кредитні угоди.

Найбільш важливу роль у цій галузі відіграють Женевські конвенцн "Про уніфікацію права, що відноситься до векселів" 1930 р., і Женевські конвенції "Про уніфікацію права, що відноситься до чеків" 1931 Р-(Верховна Рада України своїми законами від 6 липня 1999 р. № 827-Хіу' № 826-ХІ\/ приєднала Україну до зазначених Женевських конвенцій).

Незважаючи на те, що конвенції одержали значне поширення, універсальними вони не стали, оскільки в них не беруть участь країни по-американського права. Внаслідок цього в економічних відносинах діють дві системи векселів і чеків — женевська й англо-американська.

З метою усунення подібного положення в 1988 р. була прийнята Конвенція ООН про міжнародні перекладні векселі і міжнародні прості векселі (проект був підготовлений ЮНСІТРАЛ), але вона не спростувала протиріччя і поки що не набрала сили.

Міжнародні грошові розрахунки здавна здійснюються у відповідності з правилами, що склалися в банківській практиці. Уніфікація таких правил здійснюється на неурядовому рівні, головним чином у рамках Міжнародної торговельної палати. Підготовлені нею зводи правил є майже єдиними актами, що регулюють міжнародні грошові розрахунки, і це незважаючи на те, що юридичною чинністю вони не володіють. Головну роль у механізмі їх реалізації відіграють банки. Національні асоціації банків, а іноді й окремі банки повідомляють Міжнародну торговельну палату про прийняття відповідних правил і їх застосування, або їх застосування обумовлюється в кореспондентських угодах, що укладаються банками різних країн. Найбільш широке застосування одержали Уніфіковані правила й звичаї для документарних акредитивів (у редакції 1993 р.), Уніфіковані правила по інкасо (у редакції 1995 р.), Уніфіковані правила по договірних гарантіях (1978 р.), Уніфіковані правила для гарантій за вимогою (1992 р.).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Організаційно-правовий механізм міжнародної валютно-фінансової системи	\|	Поняття міжнародного транспортного права

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.021 сек.