Сутнісна характеристика економічного потенціалу підприємства.

В Україні певний теоретичний фундамент оцінки фінансово-економічного потенціалу та рівня його використання почав формуватися лише останні декілька років. Так, цією проблемою щільно займається кафедра економіки, контролю та аналізу господарської діяльності Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М. І. Туган-Барановського; цьому питанню присвячені роботи к.е.н. Воронкової А.Е. (Західноукраїнський державний університет, м. Луганськ), В. Щелкунова - першого віце-президента Української спілки промисловців та підприємців та інших українських науковців.

Значно більшим є обсяг робіт зарубіжних вчених. Питанням формування й визначення потенціалу підприємств були присвячені роботи Сліже М.У., Спіріна В.С. , Русінова Ф.М., Макаренко О.Г. , Мосіна В.Н., Крука Д.М. та інших. Але й досі немає однозначного підходу для визначення термінів «підприємницький потенціал» і «економічний потенціал», єдиної думки щодо їхньої оцінки. У роботі треба розглянути наступні питання: сутність поняття «економічний потенціал підприємства»; встановлення та обґрунтування їх складових елементів; дослідження інформаційних потоків в системі управлянні потенціалом підприємства. Діяльність будь-якого підприємства спрямована на досягнення визначених результатів. Ефективність роботи підприємства визначається наявністю слушних початкових умов (забезпеченість матеріальними, фінансовими, людськими ресурсами) і раціональною управлінською орієнтацією в їх використанні.

Рис. 2.1 Блочно-модульна структуризація потенціалу підприємства

Відповідно доресурсної концепції, потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють досягнуті результати. Блок ресурсів, незважаючи на нібито однозначність їхнього трактування, в економічній літературі представляється різним набором модулів. Так, автори блочно-модульної структуризації пропонують у складі ресурсів виділяти кадрові, інформаційні, фінансові та матеріальні.

Деякі автори розглядають у якості ресурсних складових тільки персонал і основні фонди, інші виділяють у складі ресурсів тільки людський, матеріальний й організаційний аспекти, що навіть при глобальному розумінні даних складових залишає за межами розгляду технологічні розробки, привабливість територіального розташування й інші елементи.

Найбільше поширення одержала концепція виділення в сукупності ресурсів наступних елементів:

- технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особливості, обладнання, матеріали і т. ін.);

- технологічні ресурси (технології, наявність конкурентоспроможних ідей, наукові розробки й ін.);

- кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалювання, інтелектуальний капітал);

- просторові ресурси (характер виробничих приміщень і території підприємства, розташування об'єктів нерухомості, комунікацій, можливість розширення й ін.);

- інформаційні ресурси (кількість і якість інформації про внутрішнє та зовнішнє середовище, каналів її поширення, можливості розширення та підвищення вірогідності інформаційної бази і т. ін.);

- ресурси організаційної структури системи управління (характер і гнучкість керуючої системи, швидкість проходження керуючих впливів і ін.);

- фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній і т. ін.).

Наведене вище групування однак може бути доповнено ще одним невід’ємним елементом системи ресурсів, а саме – діловою репутацією підприємства, тому що в сучасних умовах конкурентне становище підприємства за інших рівних виробничих, організаційних і фінансових умов визначається також наявністю в підприємства позитивного іміджу.

Таким чином, кожний із зазначених видів ресурсів становить сукупність можливостей досягнення цілей підприємством. Це означає, що маючи у своєму розпорядженні ті чи інші засоби виробництва, кадри, виробничі приміщення з певними характеристиками, спорудження та інші ресурси, підприємство тією чи іншою мірою здатне задовольняти потреби та запити потенційних покупців.

Крім ресурсної складової в сучасній економічній теорії виділяють блок системи управління. В управлінському блоці формулюється місія, розробляється стратегія розвитку, визначаються цілі на найближчу перспективу, ставляться задачі. У ньому, як правило, розрізняють три підсистеми:

1) планування - націлена на виявлення майбутнього потенціалу успіху. Тобто з урахуванням довгострокових цілей підприємство повинне вирішити, чи треба намагатися формувати новий потенціал або діяти за раніше наміченим курсом, тобто використовувати уже виявлений;

2) реалізація – має завданнями створення нового потенціалу та перетворення існуючого у фактори успіху. При цьому підсистема, націлена на створення нового потенціалу, знаходиться в тісному зв'язку з адаптивним (на основі сформованих уявлень, удосконалювання устояних моделей) і генеративним (заснованим на стимулюванні підприємницького духу, виникненні оригінальних компетенцій й ринкових шансів) навчанням. Підсистема, націлена на перетворення існуючого потенціалу у фактори успіху, повинна забезпечити трансформацію компетенцій і внутрішніх ресурсів, які відповідають ринковим шансам, у ринкові конкурентні переваги, що повинні, у свою чергу, впливати на рішення про закупівлі з боку покупця;

3) контроль - виконує функції перевірки ефективності здійснення планів й рішень (чи дотримуються плани, чи досягається адекватна конкурентка позиція, чи забезпечує ця позиція задовільні результати) та постійного контролю за вірогідністю планових передумов.

Особлива увага приділяється блоку діяльності персоналу, оскільки будь-яка організація - це насамперед люди. Так даний блок містить три складові:

1) аналітична діяльність персоналу - містить у собі наукові дослідження та розробки і є основою для виробництва того чи іншого ресурсу або продукції;

2) виробнича діяльність персоналу - охоплює безпосередньо діяльність, пов'язану зі здійсненням виробничого процесу;

3) комунікаційна діяльність персоналу - діяльність, спрямована на взаємодію з ринком. Вона виконує функції розробки та застосування комплексу маркетингових інструментів впливу на ринок (просування, стимулювання, ціноутворення, товарна політика). Разом з тим за допомогою комунікаційної складової забезпечується надходження інформації про зовнішнє середовище, яка необхідна для управління на етапі планування та розробки стратегічних цілей.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Економічна сутність та класифікація потенціалу підприємства	\|	Функціональна структуризація потенціалу підприємства

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.