Відносини власності у змішаній економічній системі

Особливості приватнокапіталістичної власності. Суспільний лад, який прийшов на зміну феодалізму, спочатку називався розпливчасто й не досить зрозуміло - "громадянське суспільство". Французькі історики, які описували Велику французьку революцію, відкрили класи, і тоді новий суспільний лад стали називати "буржуазним" - за назвою панівного класу. З появою наукових праць А. Сміта, Д. Рікар-до, К. Маркса, які розкрили суть капіталу як основного економічного відношення буржуазного ладу, це суспільство дістало назву, яка вживається й нині, - "капіталізм". Основу економічної системи капіталізму становить приватнокапіталістична власність. Ця форма власності докорінно відрізняється як від рабовласницької, так і від феодальної, а також від приватної власності дрібних товаровиробників. У рабовласницькому суспільстві не лише засоби виробництва, а й сам виробник були власністю господаря. Останній міг безкарно вбити свого раба, як міг зламати будь-яку річ, що належала йому. Раба в стародавньому світі вважали знаряддям, здатним говорити, або живим товаром. Існувала відкрита експлуатація. За феодалізму встановлюється інша форма приватної власності - повна власність на землю і неповна на працівника виробництва, тобто кріпосного селянина, якого феодал не міг убити, але міг продати й купити. Кріпосний селянин володів дрібними знаряддями виробництва. Основною формою реалізації феодальної власності, як і за рабства, була відкрита експлуатація. У дрібному товарному виробництві приватна власність на засоби виробництва базується на особистій праці їхнього власника. У цьому її відмінність від усіх інших форм приватної власності. За капіталізму на ранніх етапах його розвитку існувала повна індивідуальна приватна власність на засоби виробництва, які концентрувалися в руках небагатьох капіталістів. Безпосередні виробники - трудящі - були позбавлені засобів виробництва, а отже, і засобів існування.

Робітничий клас юридично є вільним класом. Робітника капіталіст не може ні купити, ні продати, ні примусити працювати на себе. Але щоб одержати засоби для утримання себе і своєї сім'ї, він вимушений сам добровільно найматися на капіталістичну фабрику і там зазнавати експлуатації. Отже, капіталістична експлуатація базується не на прямому насильстві, як це було за рабства й феодалізму, а на економічному примусі до праці. Природно, виникає питання, чи мали місце відносини експлуатації в суспільстві, яке ми називали соціалістичним. Звичайно, соціалістична ідея передбачала побудову суспільства повної справедливості і рівності в економічних відносинах між людьми. Однак реалізована вона не була. За умов командно-адміністративної системи управління, властивої колишнім "соціалістичним" країнам, між бюрократичним апаратом і трудящими існували відносини експлуатації. Причому останні, як свідчить практика, тією чи іншою мірою можуть поєднувати в собі різні риси експлуатації, які були відомі раніше.

Матеріальна основа виникнення відносин експлуатації криється в самому виробництві, а саме: у здатності робітника створювати додатковий продукт. З давніх-давен людина здатна була виробляти більше продуктів, ніж необхідно для її існування. В цьому простому факті закладена можливість експлуатації людини людиною: робітник спроможний своєю працею утримувати не лише себе, а й іншого.

Постійний і змінний капітал. Капіталіст може одержувати доходи лише тому, що він є власником капіталу. Будь-який виробничий процес починається з авансування певних грошових коштів на придбання факторів виробництва. Отже, спочатку капітал виступає в грошовій формі (Г), потім перетворюється в елементи виробництва (В), засоби виробництва (3В) і робочу силу (РС).У скороченому вигляді ця формула має вираз: Г-Т-Г. Це - загальна формула капіталу. Частина капіталу, яка виступає у формі засобів виробництва, називається постійним капіталом (с). Інша частина, що витрачається на купівлю робочої сили, - це змінний капітал (V). Загальну вартість авансованого капіталу можна виразити формулою:К = с + V. Дві частини капіталу відіграють не однакову роль у процесі виробництва. Постійний капітал переносить свою вартість на готовий продукт. Наприклад, якщо на кондитерській фабриці протягом якогось періоду витрачається цукру на 20 тис. дол., то вся ця сума включається в ціну готової продукції - цукерок, тортів тощо. Постійний капітал не збільшує існуючої вартості, тому він не може бути джерелом додаткової вартості. Змінний капітал, представлений функціонуючими працівниками, створює нову вартість, у тому числі додаткову. Наприклад, на згаданій вище фабриці фонд заробітної плати робітників протягом місяця становить 10 тис. дол., а вони виробляють продукції (після відрахування перенесеної вартості постійного капіталу) на суму 40 тис. дол. Додаткова вартість становитиме 30 тис. дол.Додаткова вартість - це вартість, створена працівниками понад вартість робочої сили і безкоштовно привласнена власником засобів виробництва. Виходячи з цього, вартість товару (W) можна виразити так:W = с + V + т,де т - додаткова вартість. Природу додаткової вартості тривалий час виявити не вдавалося. Вперше до її наукового обґрунтування підійшов А. Сміт. Він є родоначальником трудової теорії вартості. Найглибше обґрунтування суті додаткової вартості дав К. Маркс. Він показав, що на капіталістичному ринку з'являється особливий товар - робоча сила, власником якого є робітник. Робоча сила - це прихована (потенційна) здатність до праці, а не сама праця. Щоб краще це зрозуміти, наведемо аналогію, зрозумілу кожній людині, яка хоч раз відчувала голод: здатність шлунка перетравлювати їжу і сам процес перетравлювання - не одне й те саме. Так і здатність до праці ще не є праця; щоб вона відбулася, робітникові необхідно попередньо продати "робочі руки" тим, у кого є засоби і предмети праці, - капіталістам.

Товар робоча сила, як і будь-який інший товар, має дві властивості: вартість і споживну вартість. Вартість товару робоча сила визначається вартістю матеріальних і духовних благ, необхідних для нормального відтворення робочої сили і робітника як особистості, а також для утримання його сім'ї. Споживна вартість даного товару полягає в його здатності виробляти додаткову вартість. На капіталістичному підприємстві робочий день ділиться на дві частини: необхідний робочий час, протягом якого відтворюється вартість робочої сили, і додатковий, коли створюється додаткова вартість.

Державна власність. У міру економічного прогресу поступово зростає значення інших форм власності. Так, сьогодні в США окремим приватним особам належить всього 10-15% капіталу. Водночас збільшується частка державної власності. Це - форма капіталістичної власності на засоби виробництва, за якої володарем їх виступає капіталістична держава. Так, у ФРН на державний сектор припадає 98% видобутку кам'яного вугілля, 70% виробництва електроенергії, 93% залізничних і 100% авіаційних перевезень, близько 70% виплавки алюмінію, понад 40% суднобудування, 11% виплавки сталі, значна частина виробництва автомобілів. Приблизно такі ж дані характерні й для Англії, Австрії, Італії, Франції.

Державна власність, крім виробничих підприємств та інфраструктури, включає рухоме й нерухоме майно, необхідне для функціонування адміністрації, армії, поліції; фонди соціальної інфраструктури - освіти, соціального забезпечення, охорони здоров'я тощо; засоби державно-кредитної системи. Як показує досвід капіталістичних держав, е дві основні причини, що викликають необхідність державного підприємництва: по-перше, намагання ліквідувати слабкі ланки в структурі національної економіки. Наприклад, після Другої світової війни найслабшими ланками англійської економіки були транспорт і енергетика. Вони вимагали великих капіталовкладень з тривалим строком обороту коштів, що робило їх малопривабливими для приватного капіталу. Націоналізувавши ці галузі, держава взяла на себе всі обов'язки щодо їх технічного переозброєння і розвитку;по-друге, бажання прискорити науково-технічний прогрес. Розробка і створення дослідних зразків машин і технологічних ліній стали справою дорогою і ризикованою, тому фірми не завжди наважуються вкладати кошти в ті напрями наукових досліджень, успіх і вигідність яких не гарантовані. Держава, виступаючи ініціатором технічного прогресу, бере на себе величезні затрати, пов'язані з ризиком втрати вкладених капіталів. Так, наприклад, була створена атомна промисловість у США, Великобританії, Франції.

Кооперативна власність. Поряд з державною широкого розвитку набула також кооперативна форма власності. Це - колективна власність кооперативів, що виникають на ґрунті добровільного усуспільнення їхніми членами всіх або частини належних їм засобів виробництва, а також грошових внесків (паїв). Спочатку кооперативні підприємства виступали у формі споживчих і постачально-збутових. Вони будувалися на основі пайових внесків. Вперше споживчий кооператив був створений в Англії в 1844 р. під назвою "Товариство справедливих рочдельських піонерів". Основними його принципами були: торгівля лише доброякісними товарами; продаж товарів за готівковий розрахунок за середніми цінами; розподіл прибутку між членами пропорційно їхнім закупкам; поступове нагромадження паю, що оплачується незначним процентом; рівність голосів незалежно від придбаних паїв. Закупівельно-збутові кооперативи - це об'єднання дрібних товаровиробників. Вони ставили за мету організувати вигідніший збут продукції членів кооперації, спільну закупку сировини і знарядь виробництва, а також предметів особистого споживання. Пізніше створюється широка мережа кооперативних підприємств їх сьогодні можна кваліфікувати як кооперацію виробничу, житлову, кредитну, споживчу, промислову, збутову, сільськогосподарську, постачальну. Кооперативні форми діяльності - невід'ємна частина господарського життя більшості країн. За деякими оцінками, сьогодні в усьому світі діє близько 1 млн. кооперативних організацій понад 120 видів, які об'єднують приблизно 600 млн. чоловік. Найміцніші економічні позиції в кооперативній сфері діяльності капіталістичних країн належать сільськогосподарським кооперативам, тобто самодіяльним організаціям фермерів, які об'єднуються для спільного виробництва і переробки сільськогосподарської продукції або для забезпечення економічних потреб їхніх індивідуальних господарств. Так, у середині 80-х років у країнах Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) на фермерські кооперативи припадала більш як половина сумарного обороту кооперативного сектора економіки. Сьогодні в країнах Скандинавії кооперативи реалізують на внутрішніх і зовнішніх ринках до 80%, а в - Японії - понад 90% товарної продукції аграрного сектора. В Нідерландах цей показник дорівнює 60-65%, у ФРН, Франції та Іспанії - 50-52, у США, Великобританії, Італії і Бельгії - 30%.

Нерідко кооперативи є домінуючими не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках. Наприклад, у Франції, Італії, Португалії і ФРН, виноробство яких значною мірою визначає кон'юнктуру на світовому ринку вина, 35-46% (у Франції до 70%) його виробництва і збуту здійснюють кооперативи. Важливою діяльністю кооперативів є виробниче постачання фермерських господарств. Так, на закупівельно-постачальні кооперативи у країнах ЄС припадає приблизно 50% обсягу поставок товаровиробникам необхідних їм засобів виробництва. У таких країнах, як Норвегія, Фінляндія, Швеція, цей показник дорівнює приблизно 60%, а в США - 26%.

Звичайно, кооперативам нелегко вести виробничу діяльність, конкуруючи з монополіями. Однак за багаторічну свою історію вони змогли вкорінитись, створити розгалужену систему з міцною матеріально-технічною базою, розвинутою інфраструктурою і стійкими виробничими зв'язками.

Корпоративна форма. Серед різних форм капіталістичної власності особлива роль належить корпоративній формі, фактично всі крупні корпорації будуються на акціонерних засадах. Акціонерний капітал виник ще в період капіталізму вільної конкуренції. Вже тоді розміри окремих капіталів виявилися недостатніми для створення таких крупних підприємств, як залізниці, канали, морські порти, гігантські заводи, електростанції тощо. Тому капіталісти стали об'єднувати свої капітали шляхом створення акціонерних товариств. Акціонерне товариство - це одна з організаційних форм капіталістичного підприємства, створеного шляхом об'єднання індивідуальних капіталів, а також залучення коштів різних верств населення, що купили акції цього товариства. Акція являє собою цінний папір, свідоцтво про вкладення певного паю в капітал акціонерного товариства. Дохід, що виплачується за акцію, називається дивідендом, а ціна, за якою акція продається, - курсом акцій. Останній не залежить від номінальної ціни акції. Різниця між нормою дивіденду і нормою позичкового відсотка використовується засновниками акціонерних товариств для привласнення так званого засновницького прибутку. Управляють акціонерним товариством ті, хто володіє контрольним пакетом акцій. Це - така кількість акцій, яка забезпечує більшість голосів на зборах акціонерів (приблизно 20-25% всіх акцій товариства). Інколи випускаються акції, що мають 5-10 голосів кожна. Таких акцій можна мати 2-5%, щоб володіти контрольним пакетом. Акціонерні підприємства - дещо інша форма капіталістичної власності порівняно з індивідуальною Вона значною мірою передбачає демократизацію капіталу. Звичайно, влада фінансового капіталу тут не зменшується, а навпаки, зростає. За допомогою "системи участі" (через володіння контрольним пакетом акцій різних компаній) крупні фінансові групи одержують можливість контролювати діяльність багатьох фірм і компаній.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що таке власність як економічна категорія?

2. У чому полягає економічна та юридична системи відносин власності?

3. Охарактеризуйте місце власності на засоби виробництва у системі виробничих відносин.

4. Які типи і форми власності ви знаєте ?

5. Які тенденції у розвитку приватної власності спостерігаються в сучасних умовах?

6. Назвіть основні напрями реформування відносин власності в Україні.

Тематика реферативних повідомлень до теми 2

1. Економічний зміст власності.
2. Різноманітність форм власності.
3. Економічні форми реалізації власності.
4. Еволюція відносин власності.
5. Роздержавлення. Форми, методи, напрямки, суперечності.
6. Основні шляхи приватизації державного майна в Україні.

7. Досвід здійснення приватизації в європейських країнах.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Власність, її сутність та місце в економічній системі	\|	Суть і риси натурального господарства. Товарна форма організації суспільного виробництва

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.