• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Зведення витяжних (чи димових) труб

Витяжні труби, або вентиляційні башти-труби, призначені для викидання в верхні шари атмосфери шкідливих газів, які виділяються нафто-хімічними, хімічними чи металургійними підприємствами. Ці гази часом мають високі температуру і агресивність до звичайної сталі. Тому їх виконують із спеціальних легованих сталей чи інших, стійких до агресії, матеріалів (алюміній, пластик, титанові сплави тощо) або із цих матеріалів виконується внутрішнє облицювання труби, виконаної із звичайних сталей і підвішуються до сталевої висотної конструкції (звичайно – башти) таким чином, щоб поздовжні деформації самої вихлопної труби відбувалися незалежно від аналогічних деформацій самої носійної конструкції, а горизонтальні навантаження сприймалися спеціальними діафрагмами, які розташовані через відповідний (визначений розрахунками) крок і закріплені у вузлах поясів носійної башти.

У зв’язку з цими конструктивно-технологічними особливостями каркаси витяжних башт-труб мають більш м асивні елементи (вага їх значно перевищує такі ж конструкції радіо- і телевізійних башт). Грати таких башт мають більше січення і розташовані частіше.

Таким чином в цій інженерній споруді функціонують дві пов’язані між собою системи: власне вихлопна труба (функціональна система) і носійна башта.

Для звичайних димових труб висотою до 60м можливі конструктивні рішення, коли носійна система окремо не існує, а обидві функції суміщені в одній конструкції у вигляді металевої оболонки, яка для підвищення сталості в нижній частині (до 1/3 загальної висоти) має конічну форму. Такі димові труби жорстко закріплюються у масивному фундаменті, а іноді мають на декількох ярусах постійні розчалки.

Технологія зведення вихлопних і димових труб повинна враховувати наведені вище особливості. Розрізняють такі основні методи зведення:

зведення носійної системи одним із відомих методів нарощування, а потім за її допомогою окремими блоками – вихлопної труби (методом підрощування);

збирання башти – труби цілком в горизонтальному становищі й наступне виведення цієї споруди у вертикальне становище відомими способами методу повороту;

паралельний монтаж носійної і функціональної систем окремими монтажними блоками;

окреме зведення носійної системи з наступним введенням в неї труби з гелікоптерами чи іншими механізмами (без використання носійної системи);

комбіновані методи.

Нижче наведено декілька прикладів зведення таких споруд переліченими методами.

Метод нарощування звичайно вживається при обов’язковому попередньому укрупненні конструкцій в монтажні блоки, вага яких дорівнює вантажності основного монтажного механізму (ця вантажність повинна мати підвищені значення у порівнянні з механізмами, що застосовуються для висотних споруд зв’язку і енергетики).

Взагалі для монтажу витяжних башт-труб застосовуються такі механізми: самопідйомні крани, що встановлюються поза межами башти; переставні підвісні крани (встановлюються всередині башти); переставні монтажні портали та щогли; висувні самопідйомні монтажні обойми з консольними монорельсами, а також баштово-стрілове устаткування звичайних кранів, що встановлюється на підйомних платформах.

На рис. 6.4 показано фрагмент зведення димової труби заввишки 61.88 м [5]. Димарь жорстко закріплений у фундаменті, біля якого діаметр його складає 4 м; на висоті біля 13 м він звужується до 3 м. Вище відмітки 13 м оболонка димаря була розділена на монтажні блоки довжиною від 4030 мм до 4050 мм. До позначки 25 м димарь збирався автомобільним краном. Всі циліндричні монтажні блоки оснащені спрямівниками для переміщення крана, якого було встановлено на ці спрямівники на позначці близько 20 м. Далі монтаж димаря вівся шляхом нарощування. Кожен блок мав масу 4.2 т і в своєму складі мав спрямівники для переміщення крана.

Рис. 6.4. Схема монтажу димаря повзучим краном. 1 – поворотна консоль; 2 – спрямівні пристосування крана; 3 – щогла, крана; 4 – обойма; 5 – головні захватні пристрої; 6 – допоміжне захватне пристосування; 7 – оснащення.

На рис. 6.5 представлено монтаж витяжної труби заввишки 120 м [2]. Як видно на цьому рисунку зведення велося попередньо укрупненими блоками. Спочатку за допомогою мобільних стрілових кранів здійснювалося встановлення нижніх секцій споруди. Потім за їхньою допомогою встановлювався вантажопідйомний механізм, який монтував споруду на всю висоту.

Рис. 6.5. Схема використання для монтажу каркаса башти висувної обойми (а) та баштово-стрілове устаткування крана СКГ-40/10 на підйомній платформі (б).1 – становище блока перед підйомом; 2 – обойма з консольною монорейкою; 3 – проектне становище блока; 4 – платформа для встановлення крана; 5 – кран СКГ-40/10 без ходової частини; 6 – розчалка стріли крана; 7 – вантажний полиспаст для піднімання платформи з краном; 8 – п’ятирольний блок вантажністю 100т.

Висувну обойму встановлюють стріловим краном на ним же змонтовану частину башти. На консольному монорельсі обойми розташована пересувна каретка, до якої підвішено поліспаст вантажопідйомної лебідки. Блоки внизу укрупнюються до вантажності обойми (в межах 20…30 т), цей блок подається у вихідне становище (“1” на рис. 6.5), потім за допомогою поліспастів піднімаються на 100…150 мм вище проектного становища. Під час піднімання його положення у просторі регулюється за допомогою відтяжок, що закріплюються на лебідках. Піднятий блок заводиться всередину обойми. Закріплення блоку й оформлення стиків виконуються з монтажних майданчиків, розташованих на ногах обойми. Після встановлення й закріплення блоку обойма за допомогою поліспастів піднімається у наступне становище для монтажу чергового блоку.

Витяжна труба монтувалася за допомогою змонтованої носійної частини методом підрощування.

Характерний приклад використання гелікоптерів для зведення димарів було застосовано в місті Лодзі, де труба заввишки 40 м і діаметром 1 м з товщиною стінки 8 мм встановлювалася в проектне становище в дуже стиснених умовах. Конструкція димаря була перероблена для умов монтування гелікоптерами, що ураховували таке:

елемент конструкції, що монтується має бути сталим зразу після встановлення його на опорну поверхню, тому що гелікоптер не може утримувати цей елемент в проектному стані до моменту встановлення в’язей;

монтажні стики мають проектуватися з урахуванням ударного характеру навантаження під час можливого різкого опускання гелікоптером елемента, що монтується;

конструкція стиків має виключати можливість заклинювання елемента, що монтується;

з’єднання монтажних елементів у стику має бути виконаним безпосередньо після встановлення, тому що використання прихваток чи болтів неможливе;

стики повинні мати додаткові пристрої, що забезпечують точне встановлення елемента, що монтується, зразу після дотикання опорних поверхонь.

Для задоволення цих вимог всі стики було виконано фланцевими болтовими. Ствол димаря було поділено на монтажні елементи (див. Табл. 6.1), які відповідали вантажності гелікоптера.

Наводове пристосування, яке забезпечило стикування монтажних елементів з точністю, що необхідна для встановлення болтів у фланцях складається з трьох елементів (рис. 6.6): конуса всередині труби, який виконує центрування елементів, що з’єднуються; малого конуса зовні труби, який разом з зовнішнім кільцем забезпечує точне співпадання отворів для болтів на фланцях обох елементів, що з’єднуються.

Таблиця 6.1

Характеристика монтажних елементів труби

* Велика маса цього елемента пояснюється тим, що до нього закріплено опорне кільце і кінці підкосів.

На кожному стику монтажних елементів було встановлено по три пружинних замка, розташованих по контуру, під кутом 120^о. Ці замки швидко з’єднували фланці елементів в жорстке ціле, що давало можливість від’єднувати вантажний канат гелікоптера до встановлення болтів у стику, відразу після встановлення.

Рис. 6.6. Схема наводового пристосування на монтажних елементах димаря. 1 – конус всередині ствола труби; 2 – малий конус зовні ствола труби; 3 – зовнішнє кільце на елементі, що монтується; 4 – пружинний замок.

На вісь труби гелікоптер наводив керівник польоту за допомогою радіостанції. Елемент ствола наводився на стик за допомогою відтяжок так, щоб співпали відповідні спрямівники внутрішні й зовнішні на обох елементах, що стикуються. Після закінчення монтажу спрямівні пристрої демонтувались. Конус, що знаходиться всередині ствола, закріплювався болтами, після відкручування яких він упав в нижню частину труби і був видалений із борова через прочисний отвір.

Метод повороту з застосуванням виштовхуючих пристроїв (щогли) наведено в прикладі на рис. 6.7. Конструкція башти має висоту 140м. Її збирали в горизонтальному стані разом з закінченням димової труби, що виступала за її межі на 10м (загальна довжина системи 150м). Башта виконана з кутників і має квадратний переріз зі змінною довжиною сторін: біля фундаментів – 20х20, біля вершини – 4х4м. Башту збирали внизу у горизонтальному стані разом з кінцівкою димової труби, останні частини якої змонтували після виведення труби у вертикальне становище методом підрощування.

Рис. 6.7. Схема піднімання башти-труби заввишки 150м. 1 – башта-труба; 2 – спрямівний шлях; 3 – тросова стягувальна система; 4 – траверса; 5 – опорно-поворотний шарнір; 6 – нижній строп; 7 – щогла завдовжки 56м; 8 – верхній строп; 9 – гальмівна система.

Загалом зібраний блок мав масу 300т. Два пояси башти приєднали до фундаментів за допомогою опорно-поворотних шарнірів.

Для підйому башти використовували портальну щоглу (портал) довжиною 56м з трубчастою траверсою. Оголовок порталу з’єднувався з поясами башти подвійними стропами. Нижні кінці порталу рухомо спиралися на спрямівний шлях і з’єднувалися з фундаментом башти тросовою стягувальною системою. Під час стягування тросових систем нижні кінці порталу рухалися в напрямку фундамента, що і викликало підйом башти.

При розрахунках такого методу виявилось, що необхідне підсилення деяких ділянок поясів, елементів грат та встановлення елементів підсилення між опорними башмаками. На все підсилення та монтаж устаткування витрачено близько 12т металу.

Гальмівна система складалася з розчалки у дві нитки й гальмівного поліспаста. Як тяговий механізм гальмівної системи застосовано лебідку вантажністю 5т.

Гальмівний механізм включався у роботу в момент досягнення баштою стану нестійкої рівноваги (III). Подальше встановлення виконувалося за допомогою почергової роботи гальмівної і тросово-стягувальної систем.

Рис. 6.8. Схема піднімання комбінованим методом вихлопної труби заввишки 80м: а – загальний вигляд труби; б – монтування носійної башти за допомогою поворотної консолі, закріпленої на стволі труби. 1 – платформа для виштовхування ствола труби; 2 – закріплення ствола труби на час спускання платформи; 3 – робочі риштування; 4 – центральне кільце.

Найбільш характерний приклад застосування комбінованого методу монтажу наведено на рис. 6.8, який було використано для зведення вихлопної труби загальною висотою 80м при висоті носійної башти 65.5м, виконаної з труб. Ця башта має трикутний переріз, перемінний по всій висоті: біля основи довжина цього трикутника дорівнює 8м, а біля вершини – 4м.

Ствол самої труби виконано з листового метала завтовшки 10мм. Верхня частина її підвішена на носійній башті на позначці 65.5м, а нижня спирається на гратчасту платформу на позначці 17.5м. Гази підводяться в трубу на позначці 19.00м.

До позначки 32.5м носійна башта монтувалася звичайним методом нарощування за допомогою автомобільного крана, після чого зверху всередину носійної башти було введено секції ствола труби, які між собою з’єднувалися звареними швами на проектному місці. Коли вершина зібраної таким чином труби досягла позначки 32.0м, до конструкції носійної башти на позначці 7.45м (див. рис. 6.8б) було закріплено тросовий пристрій для піднімання ствола труби. Секції ствола труби довжиною 5м встановлювалися на платформі цього пристрою і піднімалися поліспастами. Коли вершину ствола було виштовхано до рівня, що незначно перевищував верх змонтованої частини носійної башти, на ній встановили поворотну консоль, за допомогою якої піднімали наступні яруси носійної башти.

Для забезпечення можливості виштовхування ствола труби без перешкод на майданчиках носійної башти встановлювалися проміжні кільця, що слугували спрямівниками під час виштовхування ствола труби.

Вантажний трос від поворотної вантажної консолі закріплювався на лебідці, що встановлювалася за межами башти труби.

Після встановлення чергового елемента башти ствол труби піднімали вверх, а знизу підрощували його шляхом встановлення наступного ярусу труби. Підгоночні й зварювальні роботи виконувались на робочому майданчику, розташованому на відмітці 5.4м.

Після закінчення монтажу труби знімання поворотної консолі на землю виконувалось шляхом її розбирання на окремі елементи невеликої маси.

Читайте також:

1. Варіантне проектування технології зведення будівель та споруд.
2. ЗВЕДЕННЯ
3. Зведення будов із крупних легкобетонних блоків
4. Зведення житлових та громадських будівель
5. Зведення інженерних споруд спеціального призначення опускним методом
6. Зведення надшахтних копрів
7. Зведення об’ємно-блокових і панельно-блокових будівель
8. Зведення підземних споруд.
9. Зведення рівняння другого порядку до канонічного вигляду
10. Зведення сил та мас
11. Зведення стін

Переглядів: 1688