Формати паперу та видань

Система вимірів в поліграфії

Для обліку обсягу виконуваних робіт, контролю відповідності сировини, напівфабрикатів і готової продукції вимогам діючих державних стандартів і технічних умов, а також для підведення підсумків діяльності окремих підприємств між собою видавництва і поліграфічні підприємства виконують необхідні визначення і виміри, користуючись при цьому різними системами й одиницями.

Досить істотним є знання розмірів папера й інших задруковуваних матеріалів, зображень на формах і відбитках (ілюстрацій і тексту), а також лінійних параметрів окремих деталей об'ємних видань типу книг, брошур, атласів, альбомів і т.п. Для їхнього визначення застосовуються метричні і спеціальна типографська системи.

Якщо в метричній системі СВ одиницями лінійних вимірів є сантиметри (см) і міліметри (мм), то в типометрії, запропонованої в 1737 р. Фурнье спеціально для типографських вимірів і удосконаленої пізніше Дидо, застосовуються одиниці, похідні від французького дюйма – пункти (п.) і квадрати (кв.) пункт складає 1/72 частину дюйма (0,376 мм), а 1 квадрат дорівнює 48 пунктам (18,04 мм). Слід зазначити, що в Англії і деяких інших країнах за основу прийнято англійський дюйм (25,4 мм), у той час як величина французького – 27,1 мм.

Сьогодні типометрія застосовується у високому друці, однак заміна її поки що не можлива через необхідність навчання всіх складачів, а також через те, що конструкції друкарських машин базуються на типометричних одиницях.

Розглянемо основні випадки застосування різних одиниць при визначенні лінійних розмірів.

Формат паперу – стандартні розміри листа по довжині і ширині – завжди вказується в см: для листового паперу – у виді добутку ширини листа на його довжину (наприклад, 60x90 см), а для рулонного приводиться тільки одна цифра – ширина рулону (наприклад, 84 см). Формати паперів для друку регламентуються стандартом, який передбачає для книжково-журнальних видань випуск листового паперу 60x84, 60x90, 70x90, 70х100, 70x108, 75x90 і 84х108 см, а також паперових рулонів шириною 60, 70, 75, 84, 90, 108 і 120 см. Необхідно підкреслити, що, у принципі, для друкування може бути використаний і папір нестандартних розмірів, однак це ускладнює роботу і повинне бути погоджене з замовником.

Формат видання – це розмір книжкового блоку, журналу, брошури, виражений у сантиметрах по ширині і висоті. Він є похідною величиною від формату застосованого папера і частки паперового листа. Формати видання стандартизовані за видами друкованої продукції. У самому загальному випадку вони записуються дробом, де чисельником служить формат паперового листа (у см), а знаменником – число сторінок (шпальт), що друкуються одночасно на одній стороні листа, тобто кількість часток. Так, наприклад, формати більшості книг складають 60x90/16 і 84x108/32, але можуть бути книги й інших форматів.

Поряд із подібним записом формату видань існує й інший, що указує формати у виді добутку ширини блоку на його довжину (у см для необрізаних блоків і в мм для обрізаних). Щоб одержати шукані розміри, необхідно спочатку розкласти число часток на два співмножники, після чого ширину листа треба розділити на менший співмножник, а довжину – на більший. Зокрема, для видання формату 84х108/32 сторони сформованого блоку будуть мати розміри: 84:4 = 21,0 см і 108:8=13,5 см. Корінець даного блоку розташовується по довгій стороні сторінки, тому правильний запис отриманих розмірів буде мати вигляд 13,5х21 см. Для видань з альбомним спуском шпальт (корінець формується по короткій стороні) даний формат повинний бути записаний, як 21,0х13,5 см. Обрізка видань у книжково-журнальної продукції з трьох сторін веде до зменшення їх формату, але оскільки зрізуються міліметри (5–7) паперу, то формати обрізаних блоків даються завжди в мм (у нашому прикладі – 130x200). Стандарт передбачає 36 форматів: 19 основних і 17 додаткових (для видань по мистецтву, книг для дітей і поліпшених за оформленням видань).

Фактичні розміри паперу і видань вимірюються за допомогою металевих лінійок, що мають міліметрові розподіли. Для порівняння фактичних даних з розрахунковими створені спеціальні таблиці, що приводяться в нормативних документах типу ДСТ або ТУ.

Формати шпальт, тобто розміри відбитку на одній сторінці (тексту, ілюстрацій), а також параметри окремих елементів складальних форм високого друку вказуються в одиницях типометричної системи. Зокрема, у квадратах і їхніх частках надаються довжина рядків, розміри смуг і ілюстрацій, а також довжина деяких пробільних матеріалів (шпон, реглетів, марзанів) і кеглі афішно-плакатних шрифтів з дерева. Так, наприклад, для видання формату 84x108/32 один з варіантів шпальти набору, що рекомендується, складає 5¹/₂ х 9¹/₄кв. (у цьому випадку довжина набраного рядка повинна дорівнювати 5¹/₂кв.). Пунктами визначаються параметри окремих літер і міжслівних пробільних елементів (ширина, висота), а також ширина складальних лінійок і міжрядкових пробілів.

У зв'язку з тим, що букви мають неоднакову ширину, при роботі на автоматизованому складальному устаткуванні, де потрібен розрахунок довжини рядка набору використовуються і деякі інші одиниці.

Варто вказати на те, що в плоскому і глибокому друці, де форми виготовляються з використанням монтажів діапозитивів (негативів) тексту й ілюстрацій, усі розміри елементів і відстаней між ними надаються в міліметрах.

Специфічними є одиниці, які застосовують у видавничій справі для визначення обсягу видань і зв'язаних з їх випуском робіт виконавців різних професій. До їхнього числа відносяться:

Авторський аркуш – умовна одиниця виміру обсягу праці автора, а також рецензента і редактора рукопису, дорівнює 40 тис. друк. зн. (букви, знаки і міжслівні пробіли) або 700 рядків віршованого тексту або 3 тис. см²ілюстрацій. Використовується для планування роботи видавництва і взаємних розрахунків між видавництвом і автором.

Обліково-видавничий лист – одиниця виміру обсягу видання й обсягу роботи, пов'язаної з його випуском. Цією одиницею, крім авторського тексту, виміряються матеріали, додатково надані редакцією в ході підготовки рукопису (передмова, примітки редактора, колонцифри і т.п.). Дорівнює обліково-видавничий лист також 40 тис. знаків (букв, знаків, міжслівних пробілів), як і авторський аркуш.

Друкарський аркуш – одиниця об'єму друку і витрати паперу, обумовлена площею паперу, що контактує з друкарською формою. Друкарський аркуш може бути двох видів:

Фізичний друкарський аркуш – паперовий лист будь-якого формату, задрукований з однієї сторони. При двосторонньому друці один паперовий лист дорівнює двом друкарським аркушам.

Умовний друкарський аркуш – одиниця, яка служить для зіставлення роботи підприємств, що випускають різноманітну і різноформатну друковану продукцію. У її основі лежить друкарський аркуш, отриманий на папері формату 60x90 см. При друкуванні на аркушах інших розмірів вони приводяться до друкарського аркуша цього формату шляхом множення їхніх площ на коефіцієнт, що представляє собою частку від площі фактичного листа до площі стандартного (5400 см²).

При вимірі обсягу друкованих робіт користуються такими поняттями, як відбиток, листопрогін і тираж. Відбитком називають одиничний відбиток фарбою, отриманий із друкарської форми на листі паперу або іншого матеріалу. Листопрогоном називають один прогін листа через друкарську машину, незалежно від числа фарб, що наноситься за цей прогін, а тиражем прийнято іменувати загальну кількість екземплярів видання, що друкується. Якщо тираж великий, то видання друкують іноді поступово, частинами.

3.2 Основні етапи технологічного процесу виготовлення друкованої продукції (додрукарська підготовка, друк, післядрукарська обробка).

Виробництво друкованої продукції в більшості випадків складається з трьох або чотирьох роздільних, але взаємозалежних процесів:

- обробка текстової й образотворчої інформації – оригіналів, що підлягають поліграфічному відтворенню. У результаті виконання цього процесу одержують негативи або діапозитиви на прозорій плівці, що містять інформацію друкарських форм;

- виготовлення з негативів або діапозитивів комплекту друкарських форм, необхідних для розмноження інформації;

- друкування тиражу – одержання з друкарських форм визначеної кількості ідентичних видрукуваних аркушів, зошитів і т.п. (власне розмноження інформації);

- виконання брошурувальних або брошурувально-палітурних робіт, оздоблювальних процесів.

На цій стадії продукція набуває зручний для використання інформації вид.

Перші два процеси часто називають додрукарськими процесами, третій і четвертий можуть бути об’єднані і виконуватися як єдиний процес на спеціалізованому друкарському устаткуванні. В останні роки з розвитком обчислювальної техніки з’явилася можливість об’єднати в єдиний технологічний цикл усі чотири процеси. Сучасні цифрові друкарські машини і комплекси дозволяють в автоматичному режимі виконувати всі операції, починаючи з обробки оригіналу і закінчуючи готовою продукцією.

До додрукарських процесів включають операції, спрямовані на обробку авторських або видавничих оригіналів з метою одержання в кінцевому результаті друкарської форми. Ці процеси є принципово однаковими як для великої, так і для малої поліграфії, але залежно від виду оригіналів, обраної схеми процесу обробки, вимог до якості результатів та ін. вони можуть бути більш чи менш розвиненими та ускладненими. Для сучасної поліграфії характерним є використання у додрукарських процесах комп’ютерних технологій, на цьому і побудована (подана на рисунку 3.2.1) схема додрукарських процесів.

Одним з основних етапів додрукарської підготовки видання є створення макета. Процес створення макета у свою чергу складається з взаємозалежних етапів:

- макетування (начерк макету, вибір формату й орієнтації сторінки, завдання полів, розробка модульної сітки, підбору елементів дизайну);

- підготовка тексту (підбор основного тексту, заголовків, таблиць);

- підготовка ілюстрацій (сканування графічних зображень, редагування розмірів, яскравості, контрастності, кольоровості, усунення муару й інших дефектів, вибір формату);

- вибір шрифтів (гарнітури, кегля, накреслення);

- верстка видання (визначення довжини рядка, ширини стовпчика, способів вирівнювання, формування переносів, завдання міжлітерних, міжслівних і міжрядкових інтервалів);

- друк оригінал-макету (вибір принтера і параметрів друку, спуск шпальт, калібрування принтера).

Друкарські процеси розглянуті на прикладі підприємств, де властиве використання аркушевих друкарських машин, і представлені схемою (рисунок 3.2.2).

У друкарнях, де брошурувально-палітурні процеси направлені на виготовлення брошури чи книжки головним чином у м’яких обкладинках або на обробку віддрукованих аркушів з метою оздоблення готової продукції, післядрукарські процеси частіше називають брошурувально-обробними та оздоблювальними процесами. На рисунках 3.2.3 – 3.2.4 наведені схеми варіантів реалізації брошурувально-обробних та оздоблювальних процесів на підприємстві.

Рисунок 3.2.1 – Схема варіантів додрукарських процесів

Рисунок 3.2.2 – Схема друкарських процесів

Рисунок 3.2.3 – Схема післядрукарських процесів випуску аркушевої продукції

Рисунок 3.2.4 – Схема післядрукарських процесів випуску книжково-журнальної продукції

Перед здійсненням тиражного друкування необхідно перевірити якість проведених перетворень інформації шляхом синтезу кольорової репродукції методом пробного друку.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Основні терміни та визначення	\|

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.022 сек.