Методологія історичної науки.

Предмет історії як науки.

Термін історія належить до найстародавніших понять. З грецького «розгортання, розпитування і т.д.» з поч. він вживався до будь-яких видів пізнання світу. У VI ст. до н. е. у Міллеті появилися люди, які себе називали логографи – автори прозових творів (Гекатей Міллетський). Вони писали про походження окремих регіонів, міст, храмів. Використовували, як джерела міфи, народні перекази. Свою діяльність називали історією. Це поняття широко використовував Геродот. Поняття: 1)історія - це минуле і все те, що тоді відбулося; 2) історія – це розповідь про минуле зафіксоване у письмових та усних джерелах. Ключевський: історія – це рух в часі і просторі та пізнання цього процесу. Головним об’єктом історичного дослідження є людина. В кін. ХХ – поч. ХХІ ст. відбувається олюднення цього процесу.

Історія як і всяка наука не може існувати без:

1) систематизації об’єктивних знань;

2) без теоретичного узагальнення емпіричного матеріалу;

3) без проникнення в саму суть явищ, які досліджувалися шляхом розкриття внутрішніх законів, які управляють цими явищами.

Спочатку існувало історичне знання, а потім наука.

Історичне знання (основні риси) :

- історичне мислення не виходить за рамки простого відтворення фактів;

- автори не розуміли рушійних сил історичного розвитку;

- політичні теорії та релігійні ідеї носили наївний характер;

- відсутньою була наукова критика джерел;

- історичну думку, знання зводили до нагромадження фактів.

Основні риси науки:

- виробляються методи наукової критики джерел;

- автори переходять від простого накопичення фактів до їх пояснення, розкриття, значення історичних фактів;

- публікація джерел, документів.

Методологія історії – це теорія історичного пізнання. Методологія історії розробляє принципи і засоби добування знань про минуле, систематизація і тлумачення одержаних даних, для визначення суті історичного процесу та реконструкція його у всій конкретності і цілісності. Методологія історії – це нерозривний складовий елемент іст. науки. По відношенню до історичної науки вона: - результат, підсумок попереднього розвитку; - результат, який осмислений і перероблений в логіку сучасного науково-історичного пізнання. Єдиної методології немає.

До числа основних проблем методології належить:

1) предмет і межі історичної науки, співвідношення її з ін. галузями знання (філос., літ., політ., соціол.);

2) соціальна функція і дієвість історичної науки;

3) проблема пізнавального і об’єктивний критерій істини у дослідженні минулого;

4) іст. факт і його місце у реконструкції минулого;

5)специфічність історичного дослідження.

Немає єдиної думки про рівні методології: 1-й рівень: загально філософський; 2-й рівень: філософсько-соціологічний; 3-й рівень: спеціально-науковий; 4-й рівень:конкретно-проблемний. Методологія історії – це ділянка через, яку історія поєднана з ін. науками. Немає єдиної думки про структуру методології. Структура методології:1) «об’єктивна» методологія – уявлення про об’єкт і предмет пізнання в історії; 2) «суб’єктивна» методологія – уявлення про суб’єкт пізнання, його пізнавальні операції на шляху до створення наукових знань; 3) «об’єктивно-субєктивна» - уявлення про зміст, структуру та істинність історичних знань, їх місце в історичній свідомості і соц. функції у соціумі.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	Теорія, як вища форма наукового знання.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.075 сек.