Наукова організація колективної праці в дослідницькій діяльності

Поняття наукової організації науково-дослідного процесу виникло у зв’язку з потребою координації і підвищення ефективності дослідної роботи великих колективів. Слід зазначити, що прийоми організації, які ґрунтуються на практичному досвіді керівників досліджень, не забезпечують максимальних результатів в умовах ринкових відносин.

У спеціальній літературі та на практиці нерідко наукова організація праці (НОП) передбачає застосування лише декілька окремих принципів та елементів. Такий підхід не дозволяє одержувати необхідної ефективності науково-дослідного процесу. Справа в тому, що раніше останній реалізовувався окремо кожним виконавцем, і цілком природно, що об’єктом організації в основному були трудові процеси одного науковця. У наш час до науково-дослідного процесу залучають різних за фахом спеціалістів (економістів, програмістів, математиків, технологів, конструкторів, маркетологів та ін.), об’єднують зусилля різноманітних невеличких і досить великих колективів, виконують наукові дослідження за міжнародними програмами. Для того щоб організувати працю науковця з найбільшою ефективністю, необхідно впроваджувати цілий комплекс заходів з раціоналізації всього науково-дослідного процесу. За цих умов значення НОП в організаційно-технологічній підготовці комплексних наукових досліджень і управлінні ними неабияк зростає. Підбір інформації і перетворення її відповідно до цілей наукового дослідження повинні у подальшому забезпечити раціональне поєднання процесів праці, матеріальних елементів виробництва (обладнання, пристроїв, приладів, інструменту тощо), предметів праці (матеріалів, заготовок, напівфабрикатів) та інформаційного програмного забезпечення – банків даних, алгоритмів, програм, методик. Для цього система науково-дослідного процесу має бути впорядкована: всі її елементи приведені в системний взаємозв’язок, підпорядкований меті і програмі дослідження. Така упорядкованість системи може бути досягнута за рахунок її наукової організації, що передбачає застосування сукупності прийомів, спеціально розроблених на основі узагальнення передової практики науково-дослідного процесу.

В першу чергу раціональна організація науково-дослідного процесу передбачає створення організаційних передумов для дослідження та аналітичного опрацьовування інформації. Для цього застосовується комплекс елементів організації.

Зокрема, спеціалізація і кооперування передбачають раціональний розподіл праці між секторами, групами, окремими виконавцями і співвиконавцями науково-дослідних процедур. При цьому створюють дільниці і робочі місця для виконання однорідних за змістом та послідовністю операцій. Так, окремі підрозділи наукової установи чи окремі дослідники виконують постановку і алгоритмізацію задач дослідження, інші здійснюють програмування їх розв’язання тощо. Спеціалізація може поглиблюватись до рівня об’єктів дослідження, наприклад, організовується група з розробки і дослідження вибухозахищених електродвигунів потужністю до 1000 кВт. Кооперування в науково-дослідному процесі здійснюється поєднанням зусиль спеціалізованих підрозділів і спрямуванням їх на всебічне дослідження об’єкта. Це поєднання передбачається програмою комплексного дослідження.

Пропорційність полягає у відповідному і раціональному розподіленні між підрозділами установи, необхідних для їх роботи ресурсів: матеріальних коштів, лабораторного обладнання та приладів, комп’ютерної техніки, інформаційних масивів (довідкової літератури та інформації на електронних носіях, забезпечення вільного доступу до мережі Інтернет). Все це дозволяє здійснювати всебічне і якісне дослідження об’єктів у терміни, встановлені графіком і програмою робіт. При цьому враховуються: специфіка, складність і обсяг виконуваних робіт, кількість, залучених до їх виконання дослідників, їх кваліфікація і досвід, установлені терміни роботи.

Паралельність у науково-дослідному процесі передбачає одночасне і незалежне виконання розроблювачами дослідних процедур, не пов’язаних між собою причинно-спадковими зв’язками, що дозволяє істотно скоротити загальну тривалість дослідження.

Прямоточність дає змогу раціонально організувати інформаційні потоки між учасниками науково-дослідного процесу, не допускати затримок при передачах інформації, а також дублювання проведення дослідних процедур різними виконавцями.

Безперервність підтримується при своєчасному й у повному обсязі задоволенні наукової установи необхідними, виділеними у плановому порядку ресурсами.

Ритмічність науково-дослідного процесу забезпечується рівномірним, згідно із планом, виконанням дослідних процедур, що передбачає оптимальне завантаження роботою всіх науковців і продуктивне виконання процедур у продовж установлених термінів.

Організація управління науково-дослідним процесом передбачає взаємне погодження виконання операцій дослідного процесу всіма його учасниками, що забезпечується шляхом моделювання цього процесу, з аналітичним та графічним представленням зв’язків об’єктів дослідження, джерел інформації, методів дослідження та узагальнення його результатів; установленням структури чіткої двосторонньої взаємодії між учасниками науково-дослідного процесу. Для цього можуть використовуватися оперограми, діаграми, гістограми, мережні графіки тощо. Це дає можливість зробити розрахунок необхідного часу для виконання окремих процедур і дослідного процесу в цілому і максимально раціонально розподілити потрібні ресурси.

Наукова організація праці (НОП) у науково-дослідному процесі – це система заходів, спрямованих на вдосконалення організації та умов реалізації інтелектуальної діяльності, зокрема, на підтримання максимальної працездатності науковців, високого рівня розробок, при мінімальних витратах часу та коштів.

Основними завданнями НОП є об’єднання в єдиному процесі інтелектуальних зусиль науковців, забезпечення найбільшої ефективності використання трудових, матеріальних та інтелектуальних ресурсів з метою своєчасного, повного і якісного розв’язання розглядуваних проблем. Крім цього, НОП має сприяти створенню таких умов праці, які забезпечували б збереження здоров’я і працездатності людини.

Наукова організація праці містить такі основні взаємопов’язані елементи: норми, вимоги та рекомендації щодо раціональної організації трудових процесів і робочих місць, забезпечення сприятливих умов праці, організації функціонального обслуговування робочих місць, нормування і матеріального стимулювання праці, розвитку творчих здібностей працівників. Без комплексного впровадження заходів НОП неможливо правильно вирішувати питання чисельності та структури наукового персоналу, планування роботи, ритмічного завантаження працівників.

Нормування інтелектуальної праці науковців передбачає вивчення мети та об’єктів нормування, способів роботи та умов праці, класифікацію витрат часу та операцій, вибір об’єктів і методу спостереження, проведення спостережень і опрацювання даних, відзначення трудомісткості праці окремого фахівця.

Розвиток творчих здібностей вимагає систематичної діяльності науковців з вивчення передового досвіду розробок в обраній галузі, проведення науково-практичних семінарів, популяризації праці науковців, обов’язкового підвищення їх кваліфікації через кожні п’ять років з отриманням ліцензії на право подальшого виконання науково-дослідних робіт.

Організація обслуговування науково-дослідного процесу передбачає необхідне технічне оснащення всіх наукових підрозділів засобами праці, створення належних умов НОП на робочих місцях, потокове обслуговування робочих місць, забезпечення їх засобами зв’язку для збирання інформації, реалізацію заходів технічної безпеки, профтехсанітарії науковців тощо.

Організація колективної праці при здійсненні досліджень в науково-дослідних установах, науково-виробничих організаціях, лабораторіях, обумовлює упорядкування трудових процесів і впровадження планів НОП. Плани НОП у колективах, зайнятих дослідницькою діяльністю, повинні містити відомості про організаційну структуру трудових процесів і робочих місць; розробки заходів із забезпечення сприятливих умов праці; організації праці за спеціалізацією робочих місць; їх функціонального обслуговування; нормування робіт та матеріального стимулювання працівників; розвитку у останніх творчих здібностей та суспільної активності.

У колективах, що порівняно давно займаються науковими дослідженнями вже напрацьовано багато методів та заходів з раціональної організації суспільної праці. Відомі також й деякі способи її інтенсифікації, які полягають у нормуванні праці науковців, зайнятих дослідницькою діяльністю. Вивчення практики роботи НДІ та інших підрозділів, пов’язаних із науковими розробками, показало, що чисельність “генераторів” наукових ідей в колективах не перевищує 20% і їхня праця поки що не піддається нормуванню. Праця решти працівників, зайнятих детальними розробками сформульованих "генераторами" ідей (прикладною дослідницькою діяльністю), цілком піддається кількісному вимірюванню, що враховується під час планування чисельності працівників.

Раціональна організація праці в наукових дослідженнях ґрунтується на її плановості, яка реалізується у програмах, робочих планах досліджень, індивідуальних планах і графіках виконання роботи окремими працівниками. Послідовність складання програми та робочого плану досліджень докладно розглянута у розділі 3.2 даних матеріалів.

Індивідуальний план складається кожним виконавцем для тої частини роботи, яка визначена йому в робочому плані. В індивідуальному плані відображується взаємозв’язок досліджень його укладача з роботами, виконуваними іншими науковцями, визначаються передбачуваний результат та його реалізація, термін виконання роботи. Цей план затверджує керівник теми або розділу.

Графік виконання роботи складається на підставі робочого плану з урахуванням індивідуальних планів конкретних виконавців. У ньому зазначають терміни завершення робіт з кожного етапу, впровадження результатів і осіб, які відповідають за дотримання цих термінів. Його затверджує керівник підрозділу, відповідальний за виконання теми або проблеми в цілому.

Оптимізація трудового режиму дослідника забезпечується при раціональній активізації його розумової праці, практичних навичок у пізнавальній діяльності та психофізичних функцій, від яких залежіть працездатність науковця.

Розвиток практичних навичок при проведенні наукових досліджень дозволяє істотно підвищити їх ефективність. Відомо, що ефективність будь-якої праці залежить від працездатності людини, а також від її ставлення до своєї справи. Для розумової праці детальний перелік факторів, що визначають її ефективність виглядає таким чином:

ü власні фізичні, психологічні та професійні якості та особливості науковця: інтелектуальні здібності, кругозір, рівень теоретичних знань та практичних навичок, досвід роботи, швидкість розумових операцій, професійна інтуїція, здатності до знаходження творчих нестандартних рішень, сила волі, наполегливість, послідовність та ритмічність у роботі, стан здоров’я, втомлюваність, моральний та психологічний настрій на виконання доручених досліджень тощо;

ü фактори оточення: температура і вологість навколишнього середовища, наявність сторонніх шумів та вібрацій, освітлення, характеристики предметів оточення та робочої кімнати (форма, розміри, кольори), організація робочого місця, режиму праці і відпочинку;

ü час доби, у який виконується робота (див. розд. 1.6 матеріалів практичних занять).

На продуктивність розумової праці негативно впливають чинники, що відволікають, розпорошують увагу: шум, розмови, переміщення сторонніх осіб, невміння дослідника сконцентруватися на об’єкті дослідження. Ці чинники треба враховувати в організації праці дослідника. Крім цього, приступаючи до роботи, слід якомога точніше визначити її мету, обсяг і термін виконання. Для розвитку високої професійної працездатності досліднику потрібно активно і систематично працювати над дорученими задачами, не вичікуючи, коли виникне бажання чи з’явиться натхнення.

Досліднику, особливо початківцю, необхідно встановити самоконтроль не тільки за обсягом виконуваної роботи, а й за її новизною. Наприкінці кожного робочого дня слід аналізувати зроблене, визначаючи кількість і якість отриманих нових наукових результатів (розроблених теорій, положень, схем, динамічних та математичних моделей, одержаних експериментальних даних). При цьому при збереженні якості досліджень, продуктивність одержання нових результатів має з роками зростати. Таким чином відпрацьовується дисципліна і самодисципліна праці, що є гарантією виконання робіт у встановлений термін.

Велике значення для продуктивності розумової праці має звичка до місця роботи, робоча обстановка. До поняття робочої обстановки відносяться робоче приміщення (кімната, кабінет, лабораторія, бібліотека); робоча зона (письмовий стіл, стілець, шафа, стелаж тощо) і розміщення предметів у ній, температура і вологість повітря навколишнього середовища, освітлення (природне, штучне); звукове поле (шум, вібрація).

Для забезпечення стійкої продуктивності розумової праці необхідно чергувати її з виробничими паузами. Не можна працювати довго без перерви, оскільки це знижує інтерес до роботи, призводить до надмірної перевтоми. Можна порадити робити 10-ти-15-ти хвилинні перерви через кожні 1 - 1,5 години роботи, через 3 - 4 години роботи необхідно улаштовувати більш тривалий відпочинок – 0,5 - 1 годину.

Слід пам’ятати, що відпочинок буває пасивним і активним. Для працівників розумової праці важливо, щоб відпочивала центральна нервова система (мозок) і органи чуттів. Мозок відпочиває найкраще, коли відсутні впливи на нього зовнішніх подразників, тобто коли людина спить. Тільки сон є повним відпочинком. Згідно з вимогами гігієни сну слід лягати і вставати у чітко визначений час; припиняти напружену розумову працю не менш як за 1,5-2 години до сну. Для активного відпочинку при розумовій праці необхідне фізичне навантаження, оскільки вона його практично не містить, тому фізична культура і спорт вкрай необхідні для боротьби з утомою у розумовій праці. Ранкова гімнастика, ходіння на роботу пішки, прогулянки перед сном, фізкультпаузи впродовж робочого дня – все це сприяє високопродуктивній праці науковця.

Кожному працівникові, зайнятому розумовою діяльністю, необхідно належним чином організувати робоче місце – закріпити за ним нормовану виробничу площу і забезпечити залежно від змісту виконуваних робіт столом і стільцем, шафою, необхідною довідковою та спеціальною літературою, письмовими приналежностями, засобами зв’язку та штучного освітлення, обчислювальною і комп’ютерною технікою, папером, потрібними приладами, пристроями та інструментами.

Організація робочого місця має забезпечувати раціоналізацію праці, ліквідацію надмірного фізичного навантаження наукового працівника, скорочення рухів та їх уповільнення, економію робочого часу. Правильно організувати робоче місце – це означає забезпечити його згідно із спеціалізацією і технологічним призначенням, а також з урахуванням існуючого рівня технічного прогресу – обладнанням, інвентарем і виробничими меблями, засобами зв’язку і оргтехніки; налагодити безперебійне і ритмічне обслуговування робочого місця іншими службами, матеріальне і інформаційне забезпечення; створити сприятливі умови для виконання трудових процесів. Матеріально-технічні засоби повинні бути розміщені в зоні робочого місця згідно із змістом виконуваної роботи і вимогами раціональних трудових прийомів. Забезпечення сприятливих умов праці передбачає створення фізіолого-гігієнічного комфорту для виконання науково-дослідних процедур.

Дослідники впродовж 7-8 годин на добу працюють, сидячи за столом. Тому дуже важливо, щоб габаритні розміри його відповідали вимогам НОП. Дослідження показують, що висота конторського стола має відповідати висоті ліктів людини у положенні сидячи, висота стільця – висоті колінного суглоба над підлогою, беручи до уваги висоту підборів. Сидіння стільця не повинно бути пласким. Незначне заглиблення створює зручність для робочої пози дослідника. Зручнішими та гігієнічнішими є стільці з м’якими сидіннями. Спинка стільця має бути широкою і вигнутою за формою спини людини.

На столі не повинно бути нічого зайвого. Оскільки погляд працюючого здебільшого спрямований на лівий бік стола, на ньому розміщують ще не опрацьовані документи, а праворуч – опрацьовані. Розташовуючи столи у робочому приміщенні дослідників, слід виходити з вимоги підвищення продуктивності праці за мінімуму витрат енергії. Одночасно беруть до уваги фізіолого-гігієнічні фактори: кубатуру, площу, напрям денного світла та штучного освітлення, що падає на стіл.

Освітлення є важливим фактором, що впливає на продуктивність праці дослідника. Добре освітлення дає змогу виконувати роботу, не напружуючи зір, створює відчуття бадьорості, посилює зорове сприймання. І навпаки, за поганого освітлення розвивається стан пригніченості, з’являється роздратованість і знижується увага, що призводить до помилок у виконанні науково-дослідних процедур.

Для працівників, зайнятих дослідженням, найсприятливішим є природне освітлення. Фізіологи стверджують, що за природного освітлення продуктивність праці на 10% вища, ніж за штучного. У робочих приміщеннях освітлення може бути бічним, верхнім і комбінованим.

Для забезпечення рівномірного постійного освітлення робочих місць часто використовують штучне освітлення. Як джерела штучного освітлення застосовують електричні лампи розжарювання і люмінесцентні. Освітлення має бути достатнім і не миготіти, забезпечувати захист очей від прямого потрапляння світлових променів. Не повинно бути різких переходів від світла до тіні. Досить, якщо стіл 1,5 м завдовжки освітлюється однією настільною лампою потужністю 60 Вт, розташованою над ним на висоті 35 см. Настільну лампу ставлять зліва і трохи попереду від працюючого, у протилежному разі тінь від правої руки погіршує видимість і перешкоджає роботі. Світло має бути м’яким і не осліплювати. Щоб запобігти осліпленню яскравим світлом, лампу прикривають зеленим або білим матовим абажуром.

У сучасних умовах широко застосовують люмінесцентні лампи, відомі під назвою “лампи денного світла”. За цих ламп стомлення очей настає пізніше, ніж за звичайних ламп розжарювання, а продуктивність підвищується.

Краща гострота зору буває в разі білого освітлення, гірша – блакитного. Колір освітлення впливає не тільки на зір, а й на загальне самопочуття і працездатність.

Для більшої ефективності і природного, і штучного освітлення приміщення робочої кімнати рекомендують фарбувати у світлі тони. Причому що світліше пофарбування стін, то вища ефективність відбиття світла. Наприклад, коефіцієнт відбиття світла, що падає на поверхню білого кольору, – 0,9, світло-жовтого – 0,75, салатового – 0,7, червоного – 0,29, темно-синього – 0,09, чорного – 0,04.

Температурний режим за інших однакових умов також впливає на продуктивність праці. За низької температури в людини, яка працює сидячи, німіють кінцівки, зменшується швидкість рухів. Теплий одяг хоча й зменшує витрату внутрішнього тепла, створює незручність і загальмовує рухи, прискорює втомлення. Підвищена температура також негативно позначається на продуктивності праці – прискорюється дихання, збільшується потовиділення, з’являється почуття слабкості і кволості. Оптимальним температурним режимом у робочих приміщеннях дослідників є 18-20°С. У приміщеннях, де роботи виконують на обчислювальних машинах, в обмуровуванні стін і стелі використовують звукопоглинальні матеріали – перфоровані конструкції, акустичну штукатурку тощо.

Для забезпечення сприятливих умов праці на робочому місці дослідника необхідно, щоб повітря в кімнаті задовольняло вимоги гігієни. Від розмірів приміщення залежить чистота повітря. Незадовільним вважають повітря, яке містить 0,07% вуглекислоти. Для припливу свіжого повітря робоче приміщення рекомендують провітрювати через кожну годину роботи.

Робоча поза також є важливою передумовою правильної організації праці. Від неї залежить економія сил науковця. Фізіологи стверджують, що тривале щоденне повторення робочої пози працівника може бути причиною появи різних патологічних змін в організмі людини. Багаторічні спостереження дають підставу зробити висновок, що неправильний вибір робочої пози призводить до розвитку у науковців кособокості. У переважної більшості їх після багаторічної праці праве плече вище від лівого. Під час роботи необхідно стежити за правильним положенням корпуса тіла і ніг. Є певні рекомендації фізіологів щодо робочої пози науковців, якої слід дотримуватися. Робочу позу науковця вважають правильною, якщо коліна в положенні сидячи розміщуються під робочою площиною (столом), саме в цьому випадку забезпечується оптимальна відстань - 30-35 см - між очима працівника та досліджуваним об’єктом. Слід однак врахувати, що з віком еластичність кришталика ока зменшується і до 40-45 років настільки слабне, що виконувати роботу на вказаній вище нормальній відстані від очей стає неможливо. Тому за перших ознак вікової далекозорості необхідно звертатися до лікаря. Дослідження показують: що раніше науковець почне працювати в окулярах, то краще зберігається зір.

Однак навіть правильний вибір робочої пози не дасть бажаних наслідків, якщо науковці не виконуватимуть під час виробничої паузи фізичних вправ. Експерименти показують, що впродовж робочого дня всі працівники повинні двічі робити виробничу гімнастику з одночасною вентиляцією приміщення. Виробнича гімнастика сприяє не лише підвищенню продуктивності праці, а й поліпшенню загального стану організму, підвищенню його опірності інфекційним захворюванням.

Заходи НОП на робочому місці науковця містять не лише санітарно-гігієнічні умови (розмір робочої зони, чистота повітря, освітлення, температура, шум, вібрація), а й харчування, яке не повинно бути надмірним і відповідати витратам енергії працівника.

До найважливіших заходів НОП на робочому місці належать також виробнича естетика і культура праці.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Особливості та принципи організації НДР	\|	Етичні норми і цінності науки

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.007 сек.