Марксистська політична економія.

Основними здобутками К. Маркса є:

1) доведення до рівня наукової теорії ідеї класиків політичної економії про двоїстий характер праці (в їхніх працях змішування споживчої вартості та вартості, абстрактної і конкретної праці переважало над розмежуванням цих категорій);

2) виділення як важливого моменту теорії вартості того, що обмін є істотною умовою визначення вартості товару, його реалізації, перетворення продукту праці на товар;

3) виділення поняття середньої вартості товару (що визначається суспільно необхідним робочим часом), навколо якої коливаються ціни, а сама ціна, крім того, виражає коливання попиту і пропозиції;

4) розвинення діалектичного методу пізнання, зокрема виокремлення таких специфічних форм суперечності, як речовий зміст і суспільна форма. Це, у свою чергу, дало змогу розкрити глибинну сутність капіталу (його речовий елемент і суспільну форму), обґрунтувати антагонізм капіталістичного виробництва (однією з форм якого є суперечність між живою та уречевленою працею);

5) нове обґрунтування предмета політичної економії, яка повинна вивчати не лише закони розподілу виробленого продукту (як вважав Д. Рікардо), а й закони безпосереднього виробництва, обміну та споживання, досліджувати виробничі відносини між людьми в усіх сферах суспільного відтворення у взаємодії з розвитком продуктивних сил;

6) обґрунтування прогресивної ролі акціонерної власності як в умовах еволюції капіталістичного способу виробництва, так і в побудові досконалішого суспільного ладу;

7) економічне доведення об'єктивної неминучості соціалізму, що зумовлено насамперед прогресом продуктивних сил, усуспільненням виробництва і праці;

8) доведення переваги колективних форм власності над індивідуальними, приватними формами;

9) обґрунтування неминучого зростання ролі крупних підприємств і процесу виникнення монополій, а також економічної ролі держави в умовах капіталізму;

10) розкриття разом з Ф. Енгельсом діалектики форм власності (індивідуальної, акціонерної, державної), відродження індивідуального привласнення на основі колективної праці. Заслугою Енгельса є також визначення предмета політичної економії у вузькому та широкому його значеннях.

11) обґрунтування теорії економічних криз, зокрема схеми відтворення. Американський економіст В.Леонтьев зазначав, що у цій галузі реальний внесок економістів після К. Маркса дуже незначний;

12) створення вчення про суспільно-економічні формації, причини їх зміни на основі розвитку внутрішніх суперечностей, що пронизують об'єктивні економічні закони;

13) розкриття сутності абсолютної ренти;

14) формулювання теорії ціни виробництва;

15) загальна характеристика капіталістичної експлуатації, обгрунтунання неминучості переходу капіталізму у розвинутіше суспільство;

16) глибокий аналіз форм вартості, розкриття товарної природи грошей.

Водночас марксистське економічне вчення не позбавлене недоліків.

Недоліки марксистського вчення:

1) непослідовне, значною мірою однобічне застосування закону єдності та боротьби протилежностей у відносинах між двома основними класами буржуаз-ного суспільства. Основний закон діалектики передбачає єдність і боротьбу про-тилежностей, а марксисти наголошували лише на боротьбі, зазначаючи, що роз-в'язання цієї протилежності можливе лише внаслідок знищення одного класу іншим. Значною мірою це було зумовлено загостренням класових суперечностей на той період. Щоправда, у перші роки радянської влади Ленін вніс певні корек-тиви у практичне втілення цього закону, залучаючи до будівництва соціалізму фахівців буржуазної системи;

2) недооцінка ролі приватної, в тому числі приватної трудової, власності як у реалізації сутнісних сил людини, так і в побудові комунізму. Маркс і Енгельс вважали комунізм ладом, несумісним з існуванням приватної власності, отже, недооцінювали біологічну природу людини, значно перебільшували соціальний аспект її сутності, хоча Маркс розглядав людину й як природну істоту, наділену природними силами, вважав її біологічним явищем;

3) гіпертрофований розгляд ролі державної власності в побудові нового ладу. Найповніше це виявилося в ідеї Леніна про соціалізм як єдину державну фабрику;

4) розгляд Марксом соціалізму як ладу, несумісного з товарно-грошовими відносинами. Цих поглядів спочатку дотримувався і Ленін, але змінив їх в останні роки життя.

5) прямолінійне обстоювання Марксом принципу економічного детермінізму, примату економіки над системою надбудовних відносин (соціальних, політичних, національних, культурних тощо), тобто механічної залежності цих сфер суспільних відносин від економіки. Така залежність справді існує протягом тривалого періоду і в кінцевому підсумку. Але в короткий проміжок часу за деяких обставин тимчасово можливий і примат політики, ідеології над економікою тощо. Слід враховувати, що надбудовні відносини ефективніше впливають на розвиток базису, ніж це показано у працях Маркса. Згодом Енгельс у своїх листах вказував на цей недолік марксизму;

6) недостатня увага Маркса й Енгельса до закону попиту і пропозиції, впливу суб'єктивних оцінок споживачів на процес ціноутворення, поведінки споживачів тощо. Це стало однією з причин виникнення маржиналізму. Маркс необґрунтовано вважав джерелом вартості лише працю найманих робітників, ігноруючи при цьому працю підприємців.

Щодо оцінок марксистської політекономії в останні роки науковцями колишнього СРСР, то тут помітні спроби цілком заперечити марксизм, протиставити його реаліям дійсності. Найбільшою мірою це стосується марксистської теорії експлуатації, власності, формаційного підходу, передбачень неминучості соціалізму тощо.

У колишньому СРСР догматично тлумачилися окремі положення Маркса, ігнорувалося багато конструктивних висновків його теорії (про необхідність дотримуватися у побудові нового суспільства вимог об'єктивних економічних законів, недоцільність експропріації індивідуальної трудової власності тощо).

Загалом багато ідей, положень теорії та методології Маркса мають евристичну цінність, витримали перевірку часом і використовуються провідними економістами багатьох країн світу. Так, лауреат Нобелівської премії американський економіст В. Леонтьев зазначав, що праці Маркса є невичерпним джерелом пояснення сучасного економічного розвитку і дають реалістичнішу й якіснішу інформацію із самого першоджерела, ніж ту, яку можна «знайти в десяти послідовних випусках "Цензів США", в дюжині підручників сучасної економіки». Інший лауреат Нобелівської премії шведський економіст Г. Мюрдаль визнавав, що «часто сучасні західні економісти запозичують теорії у Маркса, не визнаючи його авторства». Завдяки життєвості багатьох висновків і положень марксистської політичної економії вона і нині є одним з важливих напрямів економічної теорії (схема 2).

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Класична політична економія.	\|	Історична школа та маржиналізм.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.