Історична школа та маржиналізм.

Як уже зазначалося, однією з причин виникнення історичної школи та маржиналізму були окремі вади марксистської теорії, атакож класичної школи політичної економії. Друга, вагоміша причина — процес вульгаризації політичної економії, зумовлений поглибленням суперечностей капіталістичного способу виробництва (про це свідчить виникнення економічних криз надвиробництва, посилення класової боротьби та ін.), намаганням представників цих напрямів і шкіл політичної економії знайти способи розв'язання названих проблем нереволюційним шляхом у межах капіталістичного способу виробництва.

Історична школа — один із напрямів західної економічної думки, яка виникла в Німеччині у середині XIX ст. Назву отримала від своєрідного тлумачення предмета політичної економії та історичного методу дослідження, відповідно до якого ця наука не вивчає економічні закони, а описує конкретно-історичні форми у країні. Економічні явища, на думку представників історичної школи, зумовлені історичною обстановкою. Тому саму назву «політична економія» вони ототожнювали з поняттям «національна економіка». Попередником цієї школи був Ф. Ліст, який стверджував, що кожна нація розвивається лише за власними законами, а отже заперечував наявність спільних для різних країн економічних законів.

Найвідомішими представниками історичної школи були німецькі економісти В. Рошер, Б. Гільдебранд, В. Зомбарт, М. Вебер та інші. Вони справедливо наголошували на тому, що політична економія повинна вивчати не ставлення людей до речей, а відносини між самими людьми. Вважаючи, що ринок неспроможний забезпечити стійкої рівноваги економічної системи, ці економісти виступали за активне втручання держави в економіку, вважали його єдиною умовою ефективного її функціонування.

Для виживання суспільства необхідно, на думку представників історичної школи, надавати бідним верствам більше благ, створених завдяки прогресу. Вони вважали психологічні та етичні фактори не менш важливими, ніж економічні, обстоювали доцільність широкого підходу до вивчення економічного й соціального життя. Так, В. Зомбарт приділяв значну увагу організаційним і технологічним факторам. Водночас змішував економічні та юридичні аспекти досліджуваних явищ. Зіставляючи індивіда й суспільство, прихильники історичної школи надавали перевагу суспільству.

М. Вебер необґрунтовано заперечував ідею К. Маркса про відчуження засобів виробництва від безпосередніх працівників і замінив її тезою про бюрократизацію політичного та суспільного життя. Він вважав, що соціалізм призведе до розширення бюрократизації суспільного життя. Деякі представники історичної школи обстоювали централізоване управління економікою, впровадження планування, законодавчого регулювання; стверджували, що державні фінанси можуть стати ефективним знаряддям досягнення соціальної справедливості, виступали за соціальні реформи.

Основними теоретико-методологічними хибами історичної школиє •ігнорування об'єктивного характеру економічного життя,

•заперечення об'єктивних законів,

•вилучення з предмета політичної економії спільних законів,

•переоцінювання національних особливостей розвитку економіки,

•ненаукове застосування принципу історизму,

•антиісторичний підхід до капіталістичного способу виробництва (його вважали одвічним ладом),

•суб'єктивне тлумачення цінності (вартості) тощо.

Маржиналізм (франц. marginal — граничний) — новий напрям політичної економії, який виник у середині XIX ст. і набув поширення в 70-ті роки. Він стає водночас і методологічним принципом західної економічної науки. Засновниками маржиналізму були австрійський економіст К. Менгер, англійський — У.Джевонс, швейцарський — Л.Вальрас. Сферою вивчення економіки, на думку У.Джевонса, є чиста теорія, мета якої — обґрунтування універсальних закономірнос-тей. Тому він підмочився від самого поняття «політична економія» і замити його терміном «економікс» (економічна теорія). Таку саму позицію займав і Л. Вальрас. Він та його послідовники стверджували, що ринкова економіка здатна досягти рівноваги на основі попиту і пропозиції, а раціонально мислячі суб'єкти прагнуть досягти економічного успіху (оптимуму існування).

Основою маржиналізму є теорія граничної корисності, згідно з якою ринкова ціна товару визначається не суспільно необхідними витратами праці, а ступенем насичення потреби в ньому, корисністю останньої одиниці запасу певного виду товарів. Згодом такий підхід був втілений у теорії витрат виробництва, ціни, розподілу тощо. Загалом маржиналізм, виходячи з граничних (максимальних або мінімальних) величин або станів, розкриває не сутність економічних явищ і процесів, а їх зміну внаслідок зміни інших явищ і процесів, а також з погляду психології окремого індивіда (який дає власні оцінки граничним вигодам або затратам, пов'язаним з участю в економічній діяльності).

Як і кожний напрям економічної науки, маржиналізм мав позитивні та негативні сторони. Позитивні —

•докладний аналіз функціонування ринку,

•з'ясування закономірностей ціноутворення та грошового обігу,

•попиту,

•намагання дослідити питання оптимального розподілу та використання ресурсів. Негативні —

•переважання суб'єктивної мотивації,

•суб'єктивна оцінка економічної поведінки людей,

•абстрагування від вивчення соціально-економічної сутності капіталізму, тобто відвідносин економічної власності, від виробничих відносин.

На передній план прихильники маржиналізму висували не відносини між людьми в різних сферах суспільного відтворення, а ставлення людини до речі. Тому найбільших успіхів вони досягли в аналізі окремих мікроекономічних проблем. Помилковою була їхня теза про можливість досягти рівноваги економічної системи лише на основі взаємодії попиту і пропозиції без участі держави.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Марксистська політична економія.	\|	Неокласична економічна теорія.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.345 сек.