Зародження і розвиток вищої школи в Україні

Змістовий модуль I. ГЕНЕЗА ВИЩОЇ ОСВІТИ УКРАЇНИ. БОЛОНСЬКИЙ ПРОЦЕС ЯК ЗАСІБ ІНТЕГРАЦІЇ І ДЕМОКРАТИЗАЦІЇ ВИЩОЇ ОСВІТИ КРАЇН ЄВРОПИ

Мета: ознайомити студентів магістратури з особливостями і принципами побудови, основними етапами розвитку вищої освіти в Україні та за її межами, допомогти оцінити її сучасний стан і перспективи удосконалення згідно вимог Болонських угод.

Ключові слова: університет, ліцей, коледж, факультет, унітарна та бінарна система вищої освіти, парадигма, педагогічна парадигма, вища професійна освіта, особистісно орієнтоване навчання, система вищої освіти, бакалавр, спеціаліст, магістр, доктор філософії, кандидат наук, доктор наук, принципи побудови системи вищої освіти, кредитно-модульна технологія навчання, модульно-рейтингова технологія навчання, Болонський процес.

Тема 1. Витоки і основні етапи становлення вищої школи України

ПЛАН

1. Перші школи та університети.

2. Зародження і розвиток вищої школи в Україні.

3. Перспективи розвитку сучасної вищої школи в Україні.

4. Особливості унітарної та бінарної системи вищої освіти.

1. Перші школи та університети

Школи і вищі навчальні заклади, як освітньо-виховної системи, пройшли складний шлях історичного розвитку. Вони, з одного боку, здійснювали значний вплив на накопичення і прогрес світової культурної спадщини, а з іншого – на собі відчували розмаїття кардинальних змін, які відбувалися в соціумі, науці і культурі різних народів і країн. Початковий період розвитку школи, вищих навчальних закладів (ВНЗ) та інших соціальних інститутів сягає своїм корінням сивої давнини.

Один з перших праобразів вищого навчального закладу був започаткований у давній Греції. Близько 384 р до н. е. Платон поблизу Афін створив філософську школу, котра отримала назву Академії. Метою Академії було вшанування муз, розвиток філософії, математики, астрономії, природничих наук. Назва “академія” походить від імені міфічного героя Академа, на честь якого названо місцевість поблизу Афін, де заснована школа. Платонівська академія існувала більш ніж тисячу років і була закрита у 529 році.

У 335 р. до н.е. Аристотель при Храмі Аполлона Лікійського в Афінах заснував ліцей, який функціонував близько восьми століть. В Ліцеї велика увага приділялась вивченню філософії, фізики, математики, інших природничих наук. Історики педагогіки вважають цю філософську школу посередником сучасного ліцею.

У еллінську епоху Птоломеєм (308 – 246 рр. до н. е.) буда започаткована діяльність Мусеума (від лат. Myseum – місце, присвячене Музам). Мусеум став цариною вивчення математики, астрономії, філософії, медицини, історії, природничих наук. Викладачами Мусеума були Архімед, Евклід, Ератосфен.

Іншим варіантом вищого навчального закладу в давній Греції (Афінах і Спарті) були ефебії (V ст. до н. е.) – навчальні заклади для навчання і виховання вільно народжених юнаків 18 – 2- річного віку. В ефебіях поряд із військово-фізичною підготовкою значне місце посідала освітня підготовка.

У 425 р. в Константинополі був започаткований Аудиторіум (від лат. audire – слухати) – вища школа, яка в IX ст. мала назву “Магнавра” (“Золота палата”). Головними підструктурами “Магнаври” були кафедри різних наук. Спочатку навчання проводилося на латинській і грецькій мовах, а з VII – VIII ст. – виключно на грецькій мові. В XV ст. в програму навчання знову повернулася латина та були упроваджені іноземні мови. У Магнаврі була сконцентрована викладацька еліта, вивчалась антична спадщина, філософія, богослов’я, медицина, музика, історія, етика, політика, юриспруденція. Заняття проводилися як публічні лекції. Більшість випускників школи мали енциклопедичну освіченість і ставали видатними громадськими і церковними діячами. Наприклад, Кирило та Мефодій, засновники слов’янської писемності, свого часу навчались у Магнаврі. Окрім цієї школи в Константинополі діяли також юридична, медична, філософська та інші школи.

У країнах Близького і Середнього Сходу видатною подією стала поява в Багдаді Будинків мудрості (800 р.) У Будинках мудрості видатні вчені та їх учні збиралися для дискусій, обговорення літературних і філософських творів, наукових трактатів, підготовки рукописів, читання лекцій.

Великим культурним і освітнім центром ісламського світу була мусульманська Іспанія (912 – 976 рр.) Вищі школи Кордови, Толедо, Саламанки, Севільї пропонували прогарами по богослов’ю, математиці, астрономії, історії, географії, граматиці, риториці, медицині, філософії. Школи університетського типу Сходу, зокрема арабська, які мали лекційні зали, великі бібліотеки, наукові школи, системи управління, значно вплинули на розвиток вищої освіти в Європі.

Інтенсивне виникнення європейських університетів відбувається в період XII – XV ст. Характерною рисою цього процесу є перетворення низки кафедральних і монастирських шкіл у великі навчальні центри, які потім стали називатися університетами (від лат. universitas – сукупність). Дати заснування європейських університетів у різних джерелах дещо відрізняються, але найбільш вірогідними можна вважати наступні: так, 1200 року виник Паризький університет, як результат об’єднання богословської школи Сорбонни з медичною та юридичною школами. Університет в Неаполі засновано в 1224 р., Оксфорді – 1206 р., Кембриджі – 1231 р., Лісабоні – 1290 р. Мережа університетів в Європі розширювалась досить швидко: якщо в XIII ст. нараховувалося 19 у-тів, в XIV ст. їх було вже 44, а в кінці XVI ст. – 63. Завдячуючи університетам спектр суспільного життя Європи став набагато яскравішим, адже становлення освітніх закладів відбувалося під впливом творчості Р. Бекона, Я. Гуса, А. Данте, Дж. Уїнклі, М. Коперніка, Ф. Петрарки та інших видатних мислителів, які дали могутній поштовх розвитку культури, науки і освіти. Більшість університетів мали інтернаціональний характер. Університети, де навчалися студенти із різних держав, мали назву stadium, а ті, в яких навчалися лише місцеві мешканці, – stadium particulare. Stadium particulare давали вузько спеціалізовані знання і не мали права присуджувати вчені ступені.

У XII – XV ст. надзвичайною популярністю користувався Болонський університет, заснований 1119 р. в м. Болонья (Північна Італія) як юридичний навчальний заклад. Лише у XIV ст. в ньому було відкрито філософський, медичний і теологічний факультети. З 1478 р. в Болонському у-ті викладали астрономію, а в 1481 – 1482 рр. був на посаді ректора був видатний український учений, доктор медицини і філософії Юрій Котермак з Дрогобича (Георгій Дрогобич).

У 2 пол. XIII ст. в у-тах з’явилися факультети або коледжі. Факультети отримали право присуджувати наукові ступені – спочатку бакалавра, а потім магістра, доктора чи ліценціата.

Посада ректора була виборною (як правило на один рік). Перші у-ти мали всього декілька факультетів, спеціалізація яких постійно поглиблювалася. Наприклад, Паризький у-т славився викладанням теології і філософії, Орлеанський – цивільного права, у-ти Італії – римського права, університети Іспанії – математики і природничих наук.

В Україні першою школою вищого рівня вважають Острозьку академію (греко-слов’яно-латинську колегію), засновано близько у 1576 році в м. Острозі князем К. Острозьким. В академії викладали слов’янську, грецьку, латинську мови і така звані “вільні науки”: граматику, арифметику, риторику, логіку та ін. Велика увага приділялась вивченню музики і хорового співу, що знайшло відбиток в “острозькому наспіві”, широко відомому в Україні і Білорусі. При школі діяли друкарня і науково-літературний гурток. Якщо брати до уваги такі показники як мета навчального закладу, його устрій, склад викладачів та їх причетність до науково-дослідної роботи, коло дисциплін і рівень їх викладання, рівень освіти і оцінка роботи закладу громадськістю, то Острозьку академію можна вважати вищою школою, першою у східних слов’ян.

Першим ректором Острозької академії був український і білоруський письменник, педагог, культурно-освітній діяч Герасим Смотрицький, який разом з іншими вченими здійснив переклад Біблії. Його син Мелетій Смотрицький – автор знаменитої граматики старослов’янської мови “Граматика словенська”. Острозька академія мала велике значення для поширення освіти серед населення і виникнення братських шкіл у Львові, Києві, Луцьку, Вільнюсі, Бресті. Після смерті князя Острозького (1608 р.) розпочався занепад Академії. У 1636 р. під тиском польсько-католицьких сил Острозька академія перестала існувати (відроджена у 1994 р.).

1632 р. в Києві шляхом об’єднання Київської братської та Лаврської шкіл було створено Києво-Могилянську колегію – вищий навчальний заклад, який за змістом і обсягом навчальних програм відповідав вимогам європейської вищої школи. Об’єднана школа отримала свою назву на честь свого протектора-митрополита Петра Могили (Петру Мовіле). Петро Могила (1597 – 1647) – син молдавського господаря, навчався у Сорбонні, у Парижі разом з французьким філософом Рене Декартом. Згодом П. Могила порвав зі світським життям і постригся у ченці Києво-Печерської Лаври. Всі кошти і знання Петро Могила віддав справі розвитку науки і освіти в Україні. Улюблене дітище київського митрополита стає відомим вищим навчальним закладам.

У 1701 р. колегія одержала титул та права академії і отримала назву Київська академія – один із найвпливовіших освітніх і культурних осередків в Україні і Європі. Академія вважалась елітним вищим навчальним закладом, який функт. На початку XVIII ст. у Київській академії навчались понад дві тисячі студентів – представників різних народів і різних станів.

Курс навчання в академії тривав 12 років. Студенти отримували філологічну підготовку, вивчали старослов’янську, українську літературну, грецьку, латинську, польську мови, оволодівали поетичним і риторичним мистецтвом, класичною грецькою, римською і частково середньовічною літературою, історією, географією, філософією, богослов’ям. Пізніше в академії розпочали студіювати російську, німецьку, французьку мови, математику, фізику, астрономію, архітектуру. В останні роки існування академії були створені класи домашньої та сільської економіки і медицини. Значне місце посідала художня і музична освіта, риторична підготовка. Київська академія була видатним осередком культури, освіти і науки, де щороку навчалося від 500 до 2000 студентів без вікових обмежень. Для незаможних при академію існувала бурса. В академії навчалися Петро Гулак-Артемовський, Дмитро Бортнянський, Дмитро Туптало, Григорій Сковорода та інші видатні особистості, серед яких відомі вчені, письменники, композитори, державні і релігійні діячі, шість гетьманів України: Іван Виговський, Іван Мазепа, Пилип Орлик, Павло Полуботок, Іван Самойлович, Юрій Хмельницький Петро Конашевич-Сагайдачний.

На зорі започаткування Російської академії наук з 20 академіків – 13 були українцями, випускниками Києво-Могилянської академії. Саме кияни стояли у витоків вищої освіти Росії. Так, з ініціативи вихованця Київської академії Симеона Полоцького 1687 р. в Москві було відкрито Елліно-грецьку академію. Вона виконувала функції підготовки державних і релігійних діячів. У 1701 р. школу було перейменовано на Слов’яно-латинську, а потім на Слов’яно-греко-латинську академію. І тільки у 1755 р. було започатковано Московський університет. Багато вихованців Києво-Могилянської академії працювали в Російській академії наук, Московському і Петербурзькому у-тах, займали високі державні посади на теренах Росії.

Історичні факти свідчать про значний науковий та освітній потенціал академії, яка у 1 пол. XVIII ст. переживала значне піднесення. Так, Київська академії заснувала колегії в Гощі, Вінниці, Кременці, Чернігові (1700), Харкові (1727) і Переяславі (1738 р., у 1862 р. переведена до Полтави), і постійно допомагала новоствореним освітнім осередкам.

Однак у 1817 р. академію було ліквідовано, і замість неї створено Київську духовну семінарії, перейменовану у 1819 р. в духовну академію, яка припинила своє існування в 1918 р. Київська академії відроджена в 1992 р. як у-т “Києво-Моилянська академія” (УКМА). 19 травня 1994 р. Указом президента України УКМА було надано нового статусу – Національний університет “Києво-Моилянська академія”.

Визначне місце у розвитку освіти, науки і культури на українських землях посідали університети. Одним з найстаріших наукових і культурних осередків України є Львівський університет,якому 20 січня 1661 року польським королем було надано “статус академії і титул університету” із правом викладання всіх тогочасних університетських дисциплін і присвоєння учених ступенів. Як зазначає Т. І. Туркот, Львівський у-т було започатковано цісарським декретом від 21 жовтня 1784 р. І хоча існують такі протиріччя, більшість дослідників зупиняється на даті – 1661 р. Львівський у-т пройшов складний шлях розвитку і боротьби проти полонізації і онімечення в умовах Речі Посполитої (до 1772 р.), Австрійської і Австро-угорської монархій (до 1918 р.), польської держави (до 1939 р.). В університеті викладали видатні історики Іван Крип’якевич, Степан Томашевський, Михайло Грушевський. Вихованець Львівського у-ту І. Могильницький підготував першу в Галичині граматику української мови.

У 1787 – 1808 рр. при у-ті функціонував Руський інститут, у якому окремі навчальні предмети богослов’я та філософія викладалися українською мовою. Інститут мав за мету підготовку освічених священиків з числа молодих людей, які не володіли латиною. В 1918 – 1939 рр. польський у-т мав 4 факультети. За ініціативи українського студентства було створено таємний український університет. З 1939 р. Львівський у-т став одним з провідних наукових центрів України з викладанням українською мовою.

У XIX ст. завдяки боротьбі прогресивної громадськості і відповідно соціально-економічним потребам відбувався подальший розвиток української вищої школи. Центрами наукової думки, підготовки вчених, учителів, лікарів, юристів стали Харківський (1805), Київський (1834), Новоросійський (1865, м. Одеса) університети, Ніжинський історико-філологічний інститут (1875) та інші навчальні заклади.

Фахівців для промисловості та сільського господарства готували Харківський ветеринарний інститут (1851), Харківський технологічний у-т (1885), Київський політехнічний інститут (1898), Львівський політехнічний інститут (1844), Академія ветеринарної медицини у Львові (1897), Єкатиринославське вище гірниче училище (1899) та ін.

Усього в Україні до 1917 р. діяло 27 вищих навчальних закладів, у яких навчалося понад 35000 студентів. Напередодні війни 1941 р. в Україні функціонувала університетська система, до складу якої входило шість класичних університетів – Київський, Харківський, Львівський, Одеський, Дніпропетровський, Чернівецький, а після закінчення війни та приєднання Закарпаття до України до університетської системи ввійшов Ужгородський державний університет – перший вищий навчальний заклад на Закарпатті.

У 50-ті рр. минулого століття головними центрами вищої освіти в Україні залишилися Київ, Харків, Одеса і Львів. 1958 р. у цих містах концентрувалося 70 вищи навчальних закладів із 140, а них навчалося 59 % від загальної чисельності студентів. У Харкові було 24 ВНЗ, у Києві – 18, в Одесі – 16, у Львові – 12 вищих навчальних закладів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
У разі наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення..	\|	Перспективи розвитку сучасної вищої школи в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.