• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Методичні вказівки

4.1 Фінансовий ринок у сучасній ринковій економіці є одним з найважливіших елементів загального ринку і має складний синтетичний характер. Ринок можна трактувати у вузькому і широкому значеннях слова. У вузькому значенні слова ринок – це місце, де продаються і купуються товари. Тут безпосередньо зустрічаються продавці, які доставили товари на ринок, і покупці, які мають гроші. Тут внаслідок домовленості встановлюються ціни і кількість товару, який в обмін на гроші одразу переходить з рук продавця в руки (у власність) покупця.

Ринок у широкому значенні слова є системою організації економіки, що виникла внаслідок природного розвитку, еволюції економічних відносин. Іншими словами ,ринок–це загальна форма взаємозв’язку суб’єктів, економічної діяльності, за допомогою якої відбувається переливання товарів, робочої сили і капіталів відповідно до змін їх прибутковості в різних точках економічного простору.

Класифікація ринків різноманітна, в залежності від критеріїв які покладені в основу їх класифікації.

Так за цільовим призначенням ринки поділяються на споживчі й інвестиційні, за об’єктами угод–товарів і послуг, робочої сили і капіталів, за типами товарів–споживчих товарів, інвестиційних товарів і особливого товару – грошей, за типами капіталів – грошового капіталу, позичкового, фінансового та фіктивного.

4.2 Для сучасної ринкової економіки фінансовий ринок є “нервовим центром” економічного організму. За станом фінансового ринку можна судити про “здоров’я” економіки; впливаючи на фінансовий ринок можна керувати економічною активністю суспільства.

Сучасний фінансовий ринок – це винятково складна структура з великою кількістю учасників, фінансових посередників, які оперують різноманітними фінансовими інструментами і виконують широкий набір функцій з обслуговування і управління економічними процесами. Але це ринок, на якому присутні продавці й покупці товару, але це особливий товар – гроші, надані в користування: тимчасово – у формі позик під зобов’язання, або назавжди – під акції.

За принципом оборотності фінансовий ринок поділяється на ринок боргових зобов’язань і ринок власності.

За характером руху цінних паперів фінансовий ринок поділяється на первинний і вторинний.

За формою організації фінансові ринки поділяються на організаційні та розподільні. Прикладом організаційного ринку є біржі, де представники клієнтів – брокери, зустрічаються у торговому залі й складають угоди стосовно купівлі – продажу так званих облікових акцій.

Розподільний ринок (“вуличний”) – це ринок, на якому здійснюється первинний продаж акцій, на “вуличному” ринку обертаються практично всі облігації.

За терміном надання грошей фінансовий ринок поділяється на ринок грошей і ринок капіталів, тобто інвестиційних фондів. На ринку чинників виробництва (праця, земля, капітал) під капіталом розуміють фізичний капітал, а на ринку капіталів – інвестиційні фонди.

На ринку грошей обертаються короткострокові зобов’язання (терміном до 1 року), в основному уряду і банків, а на ринку капіталів – довгострокові зобов’язання, випущені урядом, а також акції та облігації корпорацій.

4.3 Ринок цінних паперів – це частина фінансового ринку. На ньому здійснюється купівля – продаж специфічного товару – цінних паперів. Цінний папір – це своєрідний аналог грошей у вигляді грошового документа, що дає власнику гарантоване право на одержання певної суми грошей, або засвідчує його право майнового володіння у встановленому стосовно зазначеного виду документа порядку.

За природою цінні папери – це боргові зобов’язання організацій, юридичних осіб, що випустили ці грошові або товарні документи, перед особами, які купують такі документи. Зобов’язання передбачають виплату власникам цінних паперів прибутку у вигляді дивідендів, тобто відсотків.

Іншу частину фінансового ринку становить ринок банківських позик. Комерційні банки, звичайно, видають короткострокові позики (щонайбільше на рік). Випускаючи ж цінні папери, можна одержати гроші навіть на кілька десятиліть (облігації), або взагалі у безстрокове користування (акції). Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредиту і взаємодіє з нею. Наприклад, комерційні банки дають посередникам ринку цінних паперів позики для підписки на цінні папери нових випусків, а вони, у свою чергу, продають банкам великі блоки цінних паперів для перепродажу в роздріб. У деяких європейських країнах основну посередницьку роль на ринку цінних паперів відіграють найбільші комерційні банки.

Частиною ринка цінних паперів можна вважати грошовий ринок, на якому обертаються короткострокові (до року) боргові зобов’язання, переважно казначейські векселі (білети). Цей ринок забезпечує гнучке надходження готівки до скарбниці держави і дає можливість корпораціям та окремим особам одержувати прибуток на їх тимчасово вільні кошти.

Головними фігурами на ринку цінних паперів є брокери та інвестиційні дилери. Брокер зводить продавця з покупцем цінних паперів, одержуючи за це комісійні, а інвестиційний дилер купує цінні папери на своє ім’я і за свій рахунок, щоб потім їх перепродати. Виторг від перепродажу утворює його прибуток.

Посередницькі фірми, які працюють із цінними паперами, не мають єдиної загальної назви. Найчастіше їх називають інвестиційними банками, рідше – інвестиційними дилерами, інвестиційними домами або просто брокерськими фірмами.

4.4 Основними фінансовими інструментами на ринку цінних паперів виступають переважно казначейські білети, комерційні папери, банківські векселі, обігові сертифікати вкладу, резервні вклади.

Казначейські короткостроковізобов’язання держави (казначейські білети) – цінні папери, що засвідчують внесення їх власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фінансового доходу протягом усього терміну володіння цими білетами. Короткострокові казначейські зобов’язання випускаються терміном на 3 – 6 – 12 місяців на пред’явника. Виплата доходу за короткостроковими зобов’язаннями здійснюється під час погашення зобов’язань через нарахування відсотків до номіналу без щомісячних виплат.

Ощадний сертифікат– письмове свідчення кредитної установи про депонування коштів вкладника, що дає право одержання після закінчення встановленого строку депозиту й відсотків за ними.

Вексель – цінний папір, що містить зобов’язання фізичної або юридичної особи (векселедавця) про погашення у встановлений строк усього грошового зобов’язання (платежу) у визначеній сумі. Розрізняють векселі прості, переказні, комерційні, банківські та казначейські.

Простий вексель – це боргове зобов’язання, видане позичальником кредитору.

Переказний вексель крім реквізитів у простому векселі, містить письмовий наказ векселетримача про сплату в зазначений строк суми грошей, що фігурує у векселі, третій особі.

Комерційні папери – це короткострокові зобов’язання, що випускаються корпораціями з метою залучення коштів для фінансування поточних операцій (ними можуть бути і комерційні векселі).

Банківський вексель – досить відомий інструмент у США, це чек, що виписується фірмою постачальнику за товар з умовою оплати у визначений строк у майбутньому. Чек має банківську оцінку “ акцентований”, що означає гарантію банку, на який виписано чек, оплатити його.

Обігові сертифікати вкладу широко застосовуються у США з 60-х років. Це документ, випущений комерційним банком, який підтверджує, що клієнт має строковий вклад. Строкові вклади дуже привабливі для банків, але мають низьку ліквідність для клієнтів. Якщо клієнту потрібні гроші, він може продати сертифікат із невеликим дисконтом від суми вкладу будь-коли до закінчення терміну вкладу.

Банківські фонди – це, по суті, резервні вклади комерційних банків у центральному банку. Комерційні банки повинні мати певний рівень резервів, які, звичайно, зберігаються готівкою в себе і у формі вкладу в центральному банку. Рівень резервів комерційних банків суворо контролюється. Якщо резерви, нижчі за норматив, банк зазнає покарання. Разом із тим мати резерви, що значно перевищують нормативні, банк не заінтересований, бо вони не приносять відсотків. Тому банки, у яких не вистачає резервів, купують їх у тих, хто має їх надлишок. Практично, комерційні банки позичають один в одного під відсоток на короткий час зайві резервні вклади в центральному банку.

4.5 Для успішного функціонування ринку капіталу ринкова економіка виробила певні фінансові інструменти. Основні з них – акції, облігації корпорації і місцевої влади, заставний кредит, а також середньо – та довгострокові й казначейські зобов’язання.

Акція – це зареєстроване право володіння частиною майна корпорації, акціонерного товариства, підприємства й одержання частини прибутку. Акції випускаються корпораціями й підприємствами з метою залучення капіталу. Для власника акція – це безстроковий цінний папір, вона не може бути пред’явлена корпорації (підприємству) для повернення грошей, якщо корпорація (підприємство) не ліквідується. Акції корпорації існують доти, поки існує корпорація. Якщо власник акцій незадоволений доходами або йому потрібні гроші, може продати акції на вторинному ринку за ринковою ціною. Існують два основні типи акцій – звичайні та привілейовані.

Звичайні акції крім зазначеного права співволодіння майном і одержання частини прибутку пропорційно до кількості акцій забезпечують їх власнику також право голосу у прийнятті найважливіших рішень і право бути обраним до керівництва корпорації. Доходи за звичайними акціями виплачуються з чистого прибутку, тобто після сплати податків залежно від розміру прибутку у вигляді дивідендів. Розмір дивідендів визначається за залишковим принципом і може істотно коливатися. Крім того, при поділі майна внаслідок ліквідації компаній звичайні акції забезпечуються в останню чергу.

Привілейовані акції (рефакції) дають право на одержання фіксованого (при випуску) дивіденду, що звичайно, обчислюється як відсоток номінальної вартості рефакції, але не дають право голосу. Відсотки по акціям виплачуються незалежно від розподілу прибутку і виплачується з чистого прибутку перед виплатою дивідендів за звичайними акціями.

Облігації корпорацій – це боргові зобов’язання корпорацій, як випускають облігації з метою залучення позикового капіталу. Випускаються вони під заставу майна або активів. Облігації випускаються під фіксований відсоток на певний строк, після закінчення якого облігація має бути погашена, тобто борг виплачений. Іноді борг виплачується в роздріб. Звичайно, термін дії облігацій корпорації становить 10 – 30 років.

Корпорація – емітент облігації – виплачує відсотки з балансового прибутку, тобто до виплати податків безпосередньо після розрахунків із банками.

Муніципальні облігації – це облігації місцевих органів влади, випущені з метою мобілізації коштів, необхідних для фінансування суспільних проектів: будівництва доріг, мостів, автовокзалів, аеропортів тощо. Відповідно до закону, що існує, наприклад, у США, відсотки за муніципальними облігаціями не оподатковуються. Тому інвестори охоче купують облігації, а муніципальна влада сплачує малий відсоток, що вигідно для обох сторін. Власниками муніципальних облігацій звичайно, є комерційні банки, компанії зі страхування майна і багаті приватні особи.

Казначейські зобов’язання і казначейські облігації уряду. Перші випускаються як середньострокові зобов’язання на строк відповідно до 10 років, другі – на строк від 10 до 30 років. Це високо надійні й високоліквідні ціни цінні папери. Вони є фінансовим інструментом для формування державного боргу. Відсотки за казначейськими цінними паперами оподатковуються. Але інвестори охоче купують їх з огляду на надійність і ліквідність.

Заставний кредит – це, по суті, цільові позики під заставу майна, на купівлю якого вона дається. Традиційно заставний кредит видається під фіксований відсоток і амортизується повністю після закінчення строку кредиту. Звичайно, строк кредиту встановлюється на 20 – 30 років.

4.6 Інфраструктура фінансового ринку – це складова фінансової діяльності ринкової економіки, яка створюється для обслуговування фінансового ринку й забезпечення його нормального функціонування: фондові та валютні біржі, брокерські кампанії, комерційні банки, інвестиційні та інноваційні фонди.

Фондова біржа – це установа фінансового типу, основними завданнями якої є зосередження в одному місці попиту й пропозиції цінних паперів та інших видів фінансових ресурсів; це форма ринку, на якому здійснюється купівля – продаж цінних паперів.

Біржа, як організаційно оформлена структура має у своєму складі ряд ланок, підрозділів (біржові брокери, маклери). Крім того, у структурі біржі працюють звичайно, довідкові та консультаційні бюро, нотаріуси, які оформляють угоди, та аукціоністи, які координують роботу.

Валютні біржі– це установи, де здійснюється купівля – продаж іноземної валюти і формуються поточні курси валют (валютні котирування) на основі фактичного співвідношення попиту й пропозиції.

Брокерські кампанії фірми – це офіційні організації, що займаються посередницькою діяльністю під час укладення угод між покупцями й продавцями різноманітних товарів, валют, цінних паперів та інших цінностей на товарних і фінансових біржах. Вони діють за дорученням і за рахунок клієнтів, одержуючи за посередництво певну плату.

Комерційні банки – це фінансові підприємства, які створюються на пайовій та акціонерній основі і здійснюють фінансово – кредитні розрахункові операції за дорученням клієнтів на договірних засадах.

Інвестиційні фонди – це різновиди кредитно –фінансових структурних утворень, що акумулюють кошти приватних інвесторів через емісію власних цінних паперів (зобов’язань) і розміщують їх в акції та облігації підприємств у своїй країні і за кордоном. Звичайно, вони випускають великий пакет акцій під час створення кампанії, а також набір боргових зобов’язань (облігацій). Залучені кошти вкладають в акції корпорацій.

4.7Фінансові посередники– це установи, які взаємодіють на фінансовому ринку із суб’єктами господарювання, а також між собою. Вони відіграють важливу роль у переміщенні коштів, акумулюють невеликі, часто короткострокові заощадження численних власників, дають великі суми і на тривалий час тим, кому вони потрібні. Багато посередників мають унікальні риси, але всім їм властиве одне: вони випускають власні зобов’язання. У цьому значенні ні брокери, ні дилери, ні навіть біржі не є фінансовими посередниками.

Фінансові посередники звичайно, поділяються на три великі групи: депозитні, контрактно–ощадні та інвестиційні.

До фінансових посередників депозитного типу належать комерційні банки, ощадно–кредитні асоціації, кредитні спілки, взаємні грошові фонди.

Комерційні банки є найпотужнішими установами депозитного типу, їх, пасиви складаються переважно з поточних вкладів та ощадних рахунків. Активи приблизно рівномірно розподілені між казначейськими зобов’язаннями, муніципальними облігаціями, позиками бізнесу, кредитами споживачами, заставними кредитами, готівкою й резервами. Відповідно до високої рухливості пасивів, активи комерційних банків мають високу ліквідність. Банки – члени резервної системи перебувають під контролем центрального банку.

Ощадні кредитні асоціації – це спеціалізовані фінансові організації, що залучають кошти через відкриття ощадних рахунків і використовують їх для цільових заставних кредитів. Аналогічно функціонують так звані взаємні ощадні банки. Але на відміну від асоціацій вони призначені для дрібних власників.

Кредитні спілки – це відносно невеликі ощадно – кредитні організації, орієнтовані на надання споживчих кредитів. Створюються регіональними організаціями, професійними спілками, тощо. Вони відкривають ощадні рахунки і надають позики своїм членам.

Взаємні грошові фонди – це організації, що випускають “акції”, які по суті, є вкладами з виплачуваними відсотками. На ці вклади клієнти можуть виписувати чеки. Сума, що виставляється в чеку, і розмір вкладу мають відповідати певним обмеженням. Взаємні грошові фонди залучають кошти від тисяч вкладників і використовують фонди на придбання дохідних цінних паперів (сертифікатів вкладів, казначейських білетів і комерційних паперів).

До фінансових посередників контрактно–ощадного типу належать компанії страхування життя й майна різноманітні пенсійні фонди.

Взаємні фонди – це компанії, що залучають кошти за рахунок випуску акцій і продажу їх, населенню. Виручені кошти - взаємні фонди вкладають у придбання акцій корпорацій бізнесу, забезпечуючи з огляду на високий професіоналізм своїх працівників широку диверсифікацію активів компанії і низьку вартість обслуговування операцій. На відміну від звичайних корпорацій взаємні фонди скуповують випущені ними акції на вимогу власників. Тому їх акції по суті є паями учасників, а самі вони називаються фондами.

Інвестиційними компанії закритого типу дещо відрізняються від взаємних фондів. Вони звичайно випускають великий пакет акцій під час утворення компанії, а, крім того – набір боргових зобов’язань ( облігацій). Залучені кошти, інвестиційні компанії вкладають в акції корпорацій.

Траст–фонди історично створювались з метою управління за дорученням майном і цінними паперами окремих осіб або організацій. Оскільки довірителі часто є недосвідченими в тонкощах фінансового бізнесу, вони укладають контрактну угоду з траст–компанією, якій доручать управляти своїми активами за життя довірителів і на користь спадкоємців після їх, смерті. Нині траст–компанії управляють не тільки активами підприємств і безприбуткових організацій, а й цінними паперами корпорацій. Траст–компанії можуть управляти добродійними й пенсійними фондами. траст–фондами керують звичайно, трастові відділи комерційних банків, що дає можливість банкам активно займатися не тільки кредитною, а й інвестиційною діяльністю.

Контрольні питання для перевірки знань теми

1. Які риси, характерні для сучасного ринку?

2. Що таке сучасний фінансовий ринок?

3. Які критерії покладено в основу класифікації фінансових ринків?

4. Назвіть види цінних паперів та охарактеризуйте їх.

5. Охарактеризуйте основні інструменти грошового ринку з погляду їх, значущості.

6. Назвіть основні джерела фінансування інвестицій.

7. Розкрийте зміст складових інфраструктури ринку.

8. Охарактеризуйте групи фінансових посередників та їх функції.

Тема 7 Інвестиційне проектування та економічне обґрунтування проекту [16]

В темі “Інвестиційне проектування та економічне обґрунтування проекту” вивчаються:

– поняття інвестиційного проекту та його склад;

– етапи здійснення інвестиційного проекту;

– способи реалізації інвестиційного проекту;

– джерела інвестування інвестиційного проекту та їх оцінки;

– економічне проектування інвестиційного проекту.

Методичні вказівки

Рішення про здійснення інвестицій приймається на базі інвестиційного проекту, незалежно від того, існує він у матеріальній формі чи тільки в уяві інвестора, інвестиційний проект — це викладення цілей та особливостей конкретного інвестування й обґрунтування його доцільності. Рівень конкретності та проробленості проекту залежить від бажання інвестора та існуючих у країні певних правил і умов.

Надалі під інвестиційним проектом будемо розуміти письмовий документ, де викладені ціль, методи реалізації, опис об'єкта інвестування, фінансова доцільність інвестиції. Він потрібен як для власних цілей інвестора, так і для знайомства з намірами інвестора всіх можливих зацікавлених сторін: партнерів, банків, майбутніх споживачів.

Інвестпроект має типовий зміст, що поділяється на розділи. Можливий склад розділів та орієнтовні форми табличних матеріалів наводяться нижче.

Опис інвестпроекту

Короткий опис (резюме)

До 4 сторінок стислого конкретного викладу суті проекту (мета, обсяг інвестиційних витрат, технологія виробництва, доходи, окупність, ефективність, характер продукції, реальність збуту).

Інші розділи інвестпроекту розглядають його під відповідним кутом зору.

Продукція:

опис товарів (чи послуг), що мають вироблятися; їх відмінність від типової продукції, що є на ринку;

· характеристика якості продукції, обґрунтування конкурентоспроможності;

· умови гарантійного обслуговування продукції;

· умови (патент, авторські права) технічної захищеності продукції:

Ринок та організація збуту продукції:

· обґрунтування прогнозної ціни продукції чи послуг;

· обсяги можливої реалізації продукції;

· споживачі продукції (юридичні та фізичні особи);

· зіставлення з продукцією конкурентів на ринку;

· аналіз конкурентного середовища (фірми-виробники, якість продукції, ціни, потенційний обсяг ринку);

· стратегія маркетингової діяльності (організація реклами, витрати на рекламу, ціноутворення, можливості стимулювання продажу, формування іміджу продукції! фірми в цілому).

Виробничий план (обсяг та структура виробництва товарів та послуг):

· номенклатура продукції та послуг;

· обсяг продаж;

· календарний графік виробництва (по місяцях)на наступні 2 – 3 роки (табл. розробляється

· забезпеченість виробництва матеріально-технічними ресурсами (номенклатура, кількість, ціна, загальні витрати, постачальники, можливість отримання, договори на постачання) – табл. 5.2;

· система контролю якості продукції;

· місця та умови зберігання матеріально-технічних ресурсів;

· умови зберігання готової продукції;

· навантаження на зовнішнє середовище, засоби утилізації відходів, витрати на дотримання вимог щодо впливу на зовнішнє середовище.

Персонал та соціально-трудові питання:

· організаційна схема управління підприємством, перелік усіх підрозділів та характер взаємодії технологічної або інформаційно-функціональної);

· керівники, їхня службова характеристика та об'єктивні дані;

· штатний розклад, посадові обов'язки, вимоги до кваліфікації, спеціальності працівників, розподіл відповідальності;

· посадовий оклад або прогнозний рівень, заробітної плати (табл. 5.3);

· потреба в навчанні персоналу, періодичність та обсяги витрат на підвищення кваліфікації працівників;

· умови стимулювання праці, особливо керівних працівників усіх рівнів.

Організаційний план (опис питань, пов'язаних із реалізацією інвестицій):

· обсяги та структура інвестиційних витрат (табл. 5.4); кошторис витрат;

· технічна база підприємства, приміщення, технологія виробництва; джерела фінансування інвестицій;

· обсяг та структура основних фондів (табл. 5.5);

· юридична форма підприємства, форма власності на основні фонди;

· витрати на виробництво (табл. 5.6);

· очікувані у прогнозному періоді обсяги реалізації продукції та послуг (табл. 5.7);

· обсяги доходів та витрат підприємства (табл. 5.8);

· підприємства

· обсяги та напрями використання прибутку (табл. 5.9);

· порядок фінансування та обсяги позик, потрібних для реалізації проекту;

· терміни та графік повернення позик;

· пропозиції щодо умов можливої угоди на отримання необхідної позики й порядок розрахунків за фінансовими зобов'язаннями,

Оцінка ризику та заходи зі страхування:

· опис проблем, що можуть виникнути під час реалізації проекту і вплинути на очікувану прибутковість проекту;

· аналіз залежності результатів інвестування від окремих факторів, що враховані під час розрахунку ефективності проекту;

· наслідків

· оцінка ефективності інвестицій в умовах можливого найбільш сприятливого та несприятливого розвитку подій, розподіл імовірностей успішного здійснення інвестиційних намірів інвесторів, побудова інтервалів та меж задовільного розвитку запроектованих подій.

Читайте також:

1. Вказівки по заповненню наряду-допуску
2. Головні етапи кількісного аналізу та оцінювання ризику. Методичні підходи до визначення ризику.
3. Додаткові методичні прийоми вивчення вищої нервової діяльності.
4. ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 1
5. ЗАВДАННЯ ТА МЕТОДИЧНІ ВКАЗІВКИ ДО МОДУЛЬНОЇ КОНТРОЛЬНОЇ РОБОТИ № 2
6. Завдання, джерела інформації і методичні прийоми контролю
7. Завдання, джерела інформації, методичні прийоми і послідовність процедури контролю
8. Завдання, об’єкти, джерела інформації і методичні прийоми контролю розрахунків
9. Завдання, об’єкти, джерела інформації та методичні прийоми ревізії
10. Завдання, послідовність, джерела інформації і методичні прийоми контролю доходів і фінансових результатів діяльності підприємницьких структур
11. Загальні вказівки
12. ЗАГАЛЬНІ ВКАЗІВКИ

Переглядів: 734