Меркантилізм – перша економічна концепція доринкової економічної теорії

Бурхливі процеси, що відбувалися в європейських монархіях, знайшли відгук у представників економічної думки того часу. Особливу роль у цих процесах відігравали гроші, тому вони стають центральною проблемою переважної більшості досліджень. Економічна думка періоду розпаду феодального господарства та формування передумов виникнення ринкової економіки була репрезентована меркантилізмом.

Виникнення цієї концепції пов’язано з розвитком торговельного і купецького капіталу. Меркантилізм невипадково виник у централізованих європейських державах, оскільки саме він якнайповніше відображав централізацію влади в абсолютистських монархіях, потребу в акумуляції коштів у одних руках для функціонування держави як цілісної системи.

Предметом дослідження у меркантилістів була сфера обігу. Поняття „меркантилізм” походить від італійського слова „mercante” - купець.

Меркантилістична політика і теорія меркантилізму пройшли два етапи у своєму розвитку: ранній і пізній.

Ранній меркантилізм ґрунтувався на теорії грошового балансу, яка ставила два завдання: по-перше, залучити якомога більше грошей з-за кордону; по-друге, зберегти гроші у даній країні. Однак, з’ясувалося, що збільшення кількості грошей не стільки збагачує країну, скільки веде до зростання цін і падіння доходів населення. Ранній меркантилізм виник ще до епохи великих географічних відкриттів. Найбільш відомими представниками цього напряму були Вільям Стаффорд і Гаспар Скаруффі в Італії.

Пізній меркантилізмґрунтувався на ідеї активного торговельного балансу, тобто на прагненні залучити в країну більше грошей за рахунок перевищення товарного експорту над імпортом.

Типовим представником пізнього меркантилізму був Томас Мен (1571-1641 рр.), якого вважають автором теорії торгового балансу. На його думку, гроші приносять багатство тільки перебуваючи в обороті, тому збільшити кількість грошей в країні можна не заборонними заходами, які обмежують свободу торгівлі, а активним торговим балансом. Суть теорії торгового балансу полягає в дотриманні простого правила: продавати за кордон своїх товарів на більшу суму, ніж споживати іноземних товарів. Гроші, які ввозяться у країну за балансом зовнішньої торгівлі, і є джерелом збагачення. Для розвитку зовнішньоторговельної діяльності в Англії Т. Мен пропонував зменшувати мита на експортовані товари, а також ціни на товари для посилення конкурентоспроможності на зовнішніх ринках. У структурі товарів, що вивозяться, повинні переважати готові вироби, а не сировина.

Меркантилісти пов’язували свої рекомендації з активним державним втручанням в економіку, адресуючи їх насамперед правителям, які повинні були проводити відповідну господарську політику. Ці рекомендації представлені у праці „Трактат політичної економії” Антуана де Монкретьєна (1575-1621 рр.), в якому вперше вжито термін „політична економія”.

Сутність західноєвропейського меркантилізму, основні етапи розвитку та його особливості наведено у [6, с. 27-32].

Початок XVII ст. відомий в Росії як період смути, пов’язаний з боротьбою за владу після виродження династії Рюриковичів, яка супроводжувалась польською інтервенцією. Після вигнання іноземних окупантів дворяни посадили на царський трон Михайла Романова (1613 р.), поклавши тим самим початок династії Романових, яка тривала 304 роки. Син Михайла Олексій Соборним укладенням 1649 р. закріпив за дворянами право власності на землю (з правом успадкування, докупівлі, продажу, даріння, застави, програшу тощо), одночасно посиливши кріпацтво (біглі селяни повертались незалежно від сроку даними). Поруч зі зміцненням економічних й політичних позицій дворянства в цьому укладенні разом з Торгівельною статутною грамотою 1654 р. та Новоторгівельним статутом 1667 р. відображались інтереси вітчизняного купцівства на противагу їхнім іноземним конкурентам.

В XV ст. в Росії виникли перші мануфактури. Це були палацні (казенні) мануфактури (Гарматний, Грошовий, Ювелірний двори, Збройна палата), на яких працювало населення московських палацних слобод. В XVIІ ст. з’являються інші різновиди мануфактур: вотчинні (боярські), засновані на праці кріпаків; купцівські, засновані на вільнонайманій праці, а також мануфактури засновані розбагатівшими селянами й ковалями та підприємства, засновані іноземцями (голландцями, датчанами та ін.)

Розвиток мануфактур дав поштовх розвитку міст. Проте становище трудового люду в містах погіршувалося, що призводило до повстань („соляний бунт” 1648 р., „мідний бунт” 1662 р. та ін.). Особливість російського мануфактурного розвитку полягає в тім, що він виник в умовах жорстокого феодалізму (Росія оминула цеховий розвиток) й кріпацтва, й на відміну від західноєвропейського мануфактурного розвитку призвів не до руйнації феодалізму, а до зміцнення кріпацтва. У зв’язку з посиленням останнього відбулись селянські виступи під проводами: І. Болотнікова (1606 - 1607 рр.), В. Уса (1666 р.), С. Разіна (1670 - 1671 рр.), які однак, зазнавали поразок.

За часів Петра І Великого (1682 - 1725 рр.) рішуче проводилась меркантилістська політика, схожа на кольбертизм, важливого значення надавалось фіскальній політиці (запроваджувались нові й нові податки), став складатись й розписуватись за статтями держбюджет, засновувались Бурмістерська палата, комерц-колегії, магістрати (як прообрази майбутніх міністерств). У 1703 р. був збудований новий порт С.-Петербург (на кістках 300 тисяч каторжан й кріпаків), до якого активно залучалось російське купцівство. У зв’язку з Північною війною (1700 - 1721 рр.) проти шведів виникала потреба в розвитку металургії (на Уралі) для виробництва озброєнь та водних шляхів сполучень (розбудова штучних каналів) для транспортування її продукції. Виникли посесійні мануфактури (засновані на кріпацькій праці, але віддані на відкуп купцям). Протекціонізм Петра І носив гнучкий характер: від максимального (75 %) оподаткування на товари, що складали конкуренцію вітчизняному виробництву до безмитного імпорту на товари, які в силу об’єктивних (природно-кліматичних) причин в Росії вироблятись не могли. Ряд товарів (парусина, сукно тощо) в допетровські часи стопроцентно імпортувались, в післяпетровські - стопроцентно вироблялись в Росії. Були засновані нові галузі (суднобудування, гірнича справа, металургія та ін.), розвивалась як морська (із Європою), так й транзитна (зі Сходом через Росію) торгівля, а також внутрішня (ярмарки, базари). Запроваджувались казенні монополії (вино, сіль, тютюн та ін.), засновувались школи, топографії, Академія наук, газета. В 1724 р. запроваджено перший митний тариф. В 1700 - 1704 pp. проведена грошова реформа (рубль - гривеник - копійка). Прогрес в сільському господарстві досягався за рахунок посилення кріпацтва. Отже, об’єктивно реформи Петра І сприяли визріванню буржуазних виробничих відносин, проте проводились з метою політичного збереження царського абсолютизму в умовах кріпацтва.

І. Посошков (1652-1726 рр.) написав „Книгу о скудности и богатстве”, в якій він доводив, що багатство країни визначається добробутом народу. Він відстоював обмеження споживання іноземних товарів, пропонував створити мануфактури для переробки вітчизняної сировини і експорту переважно готових товарів з тим, щоб забезпечити якомога більше надходження металевих грошей в країну. Меркантилістичні ідеї І. Посошкова поєднувалися з вимогами поліпшення становища селян.

Меркантилістські ідеї отримали широке розповсюдження практично у всіх країнах, де відбувся перехід до ринкової економічної системи.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Великі географічні відкриття та їхній вплив на економічний розвиток Європи	\|	Первісне нагромадження капіталу як вихідний пункт становлення капіталістичного господарства в Західній Європі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.