Глобалізм і національна економіка.

Глобалізація як історичне явище і феномен, а також як об'єктивна закономірність розвитку людства все частіше привертає увагу дослідників у всьому світі. Формується нова галузь науки - глобалістика. До середини 1990-х років вона переважно трактувалась лише як вчення про глобальні природні та суспільні проблеми сучасності. Головним серед них були економічна, енергетична, сировинна, продовольча, демографічна, міжнародної безпеки. Поняття глобалізації трактувалось у значенні надання чому-небудь глобальних масштабів або глобального характеру. Кожна глобальна проблема досліджувалась окремо, а їх взаємозв'язок достатньо глибоко не вивчався. І лише у 1990-ті роки, по суті, сформувалась глобалістика як галузь науки, що є міждисциплінарною.

Спеціалісти, які досліджують процеси глобалізації, виділяють шість основних шкіл. Перша школа пов'язана із концепцією "Межі зростання", обгрунтованою Римським клубом. При визначенні перспектив розвитку світової економіки представники Римського клубу дійшли висновку про існування глобальних проблем, розв'язання яких можливе лише на шляху об'єднання зусиль усього світового співтовариства. Суть цього підходу полягає у відомому заклику: "Мислити - глобально, діяти - локально".

Друга школа глобалістики представляє концепцію "Сталого розвитку", розроблену Інститутом всесвітніх спостережень, що знаходиться у Вашингтоні. Представники цієї школи вважають за необхідне зупинити глобальний демографічний вибух у країнах, що розвиваються, і скорегувати економічне зростання в розвинутих країнах. Розрізняють також школи глобальної екології, мітозу біосфер, світ-системного аналізу та контрольованого глобального розвитку Д. Гвішиани

Наявність різних шкіл глобалістики свідчить про те, що, з одного боку, формуються загальні засади теорії глобалістики, визначено такі її основні напрями, як економічна, політична, соціальна, екологічна, а з іншого - не досягнуто розуміння процесів глобалізації, повного усвідомлення позитивних та негативних його рис.

Неоднозначно трактується поняття глобалізації. Критики вказують на його розпливчастість і невизначеність як індикатора тих бурхливих подій, що відбуваються у сучасному світі. Більшість дослідників вважають, що глобальність будь-якої системи слід розуміти насамперед у якісному, а не кількісному вимірі. Система є глобальною тоді, коли відсутня реальна система вищого таксономічного рівня. Глобальність будь-якої проблеми, за визначенням одного із відомих дослідників глобалізації Н. Ремерса, визначається не стільки її роллю в житті тієї частини населення, яка реально від неї постраждала, скільки значенням цієї проблеми для долі всіх народів планети. Попри багатоманітність глобальних проблем, вони характеризуються деякими спільними ознаками: мають загальносвітовий характер, тобто торкаються інтересів та долі всього людства, або принаймні його більшості. Це проблеми, що загрожують людству серйозним регресом в умовах життєдіяльності і навіть загибеллю цивілізації, а тому потребують швидкого і невідкладного розв'язання. Нарешті, глобальні проблеми взаємопов'язані, а тому для свого розв'язання вимагають спільних дій усього світового співтовариства.

Глобалізація - явище багатогранне. Це комплекс, що охоплює різні сфери світового співтовариства. В основі глобалізації лежать процеси у сфері економіки та фінансів, що є фундаментом глобальних процесів в інших сферах. Економічна глобалізація є вихідною ланкою процесів глобалізації. Вона є результатом функціонування сучасної міжнародної економіки та розвитку науково-технічного прогресу. В її основі лежать міжнародний поділ праці та інтернаціоналізація господарського життя. Як якісно нове явище глобалізація включає різні процеси, механізми дії, сфери і форми прояву та наслідків. Оскільки вони надзвичайно багатоманітні, то щодо суті глобалізації єдності думок серед її дослідників немає. В сучасній глобалістиці переважає думка, що економічна глобалізація є новою фазою прискорення розвитку світогосподарських зв'язків у кількісному та якісному відношенні. При цьому розмежовуються поняття "глобалізація господарського життя" і "глобальна економіка". Перше означає процес, у результаті якого світова економіка здійснює перехід у новий стан глобальної економіки.

Значна частина дослідників пов'язує економічну глобалізацію з процесами інтеграції та інтернаціоналізації світового господарства. Під цим терміном розуміють перетворення світової економіки із сукупності національних економік, пов'язаних потоками товарів та капіталів, в єдину виробничу зону і єдиний ринок, в яких вільно перемішуються капітал, товари, послуги та робоча сила. Ці процеси доповнюються уніфікацією законодавчих актів, що регулюють міжнародні економічні відносини, та формуванням відносно єдиного культурного процесу під впливом стандартизації освіти та взаємодії широких мас населення у міжнародних контактах.

Подібне визначення глобалізації дають і представники МВФ, які розглядають її як швидку всесвітню інтеграцію економіки через торгівлю, фінансові потоки, передачу технологічних досягнень, через інформаційні мережі і культурні процеси. Розрізнені національні економіки зливаються у глобальну економіку із взаємозалежними компонентами. Однак слід зауважити, що процеси глобалізації не реалізуються стихійно. Водночас здійснюються і процеси формування наднаціональних механізмів управління глобалізацією.

Майже класичне визначення глобалізації дано Європейською комісією, яка вбачає у ній процес, за допомогою якого ринки і виробництво в різних країнах світу стають усе більше взаємозалежними завдяки рушійним силам торгівлі товарами та послугами і потоків капіталу та технологій. За такого підходу глобалізація виступає не новим феноменом, а продовженням обставин, які дістали розвиток протягом тривалого часу.

Отже, зміст економічної глобалізації зводиться до тих процесів, що відбуваються в сучасних умовах у світовій економіці і ведуть до швидкого інтегрування світу в єдиний економічний простір, у результаті розширення міжнародної торгівлі, інтернаціоналізації виробництва та фінансових ринків, а також інтернаціоналізації товарної культури, поширенню якої сприяє об'єднана в єдину мережу глобальна телекомунікаційна система. Головними рушійними силами цих процесів є технологічний прогрес, розвиток міжнародної інфраструктури, революційні зміни в інформаційній технології та лібералі

Глобалізація торгівлі і міжнародних зв'язків. Глобалізація пов'язана з колосальним накопиченням капіталу окремими компаніями та країнами, що супроводжуються переростанням останнього в транснаціональний капітал та його домінуванням над економіками багатьох країн і їх політичними можливостями. Впливає на ці процеси і створення світовою матеріальною культурою деяких нових технологій, продуктів споживання та послуг, що стають глобально затребуваними. До них можна віднести Інтернет-технології та послуги, космічні технології, мобільний зв'язок, швидкісний транспорт, деякі медичні препарати, харчові продукти тощо.

Швидкому поступові глобалізації сприяє бурхливий розвиток інформаційних і комунікаційних технологій та опанування світом ідеї мережевого способу організації суспільної діяльності. Цей спосіб, за визначенням академіка М. Згуровського, став безальтернативним для інформаційного середовища, фінансової, торгової, телекомунікаційної, транспортної та інших систем взаємодії між людьми. Він є головним двигуном майбутнього розвитку не тільки економіки, а й науки, культури, соціального життя.

Глобалізація економіки - це багатогранні процеси, що відбуваються у світовому господарстві. При всій їй багатоманітності можна виділити найхарактерніші риси чи ознаки, що розкривають суть економічної глобалізації (див. схему 20.1).

Економічна глобалізація насамперед характеризується інтернаціоналізацією господарського життя. Це об'єктивний процес виникнення і розвитку зв'язків між національними економіками різних країн, що охоплює всі сторони економічного життя країн. Економічна глобалізація проявляється у поглибленні процесів обмиту товарами і послугами, розширенні міжнародного руху капіталів, посиленні трудових міграційних процесів у межах світового господарства, зростанні ролі міжнародних науково-технічних зв'язків. Цей процес зародився і розвивався із становленням товарно-грошових відносин. В останній третині XX ст. він розвивався особливо активно, що зумовлено революційними змінами в науково-технічній, транспортно-комунікаційній, інформаційній та соціальній сферах. Посилилася економічна цілісність світового господарства, що реалізується на ринкових міжнародно-інституційних засадах. Усе це посилює глобальні тенденції у світовій економіці.

Суттєвою ознакою глобалізації економіки є розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції, що проявляється в усуненні відмінностей між економічними суб'єктами - представниками різних країн. Розвиток процесів міжнародної економічної інтеграції зумовлений рядом факторів: нерівномірністю розподілу ресурсів між різними країнами, що впливає на їх економічний розвиток; закономірностями науково-технічного прогресу, які зумовлюють об'єднання зусиль багатьох країн; тенденціями демографічного розвитку, що посилюють відмінності між країнами у кількості та якості населення; різким скороченням відстаней завдяки розвитку транспортно-комунальних мереж; наявністю і необхідністю спільного розв'язання таких проблем, як екологічна, продовольча, сировинна, використання Світового океану та космосу. Під впливом цих факторів здійснюється процес міжнародної економічної інтеграції, який відбувається у двох напрямах: транснаціоналізації економічної діяльності та її регіоналізації, утворення міждержавних інтеграційних угрупувань. Обидва напрями формують глобальну інтеграцію як одна з найважливіших ознак процесу економічної глобалізації.

З інтернаціоналізацією тісно пов'язана ще одна суттєва риса економічної глобалізації - посилення відкритості національних економік. Остання є зменшенням перешкод на шляху потоків капіталів та товарів. Відкритість означає, що економічна політика країни повинна орієнтуватись на кращі світові показники і стандарти, експорт та імпорт повинні бути альтернативою внутрігосподарським рішенням, а зовнішньоекономічна діяльність має стати органічною частиною економічної діяльності суб'єктів національної економіки. Відкритість передбачає вільний доступ на внутрішній ринок іноземної конкуренції, використання усіх форм інвестиційного і торгового співробітництва, опрацьованих світовою практикою, співставність світових і внутрішніх цін, доходів та господарського права, конвертованість національної валюти. Створюються і розширюються єдині для усіх національних економік стандарти, цінності та принципи функціонування. Все це приводить до обмеження регулюючих функцій держави і переходу зовнішньоекономічної діяльності на мікроекономічний рівень.

Характерною ознакою глобалізації є зростаюча роль у світовій економіці транснаціональних корпорацій (ТНК). В останній третині XX ст. їх кількість суттєво збільшилася - якщо в 1970 р. їх було 7300, до складу яких входило 27,3 тис. зарубіжних філій, то на початок XXI ст. нараховувалось 77 тис. ТНК, що мали 770 тис. зарубіжних філій. Ще вищими темпами зростало їх виробництво. Якщо у 1970 р. річний оборот ТНК становив 620 млрд дол., то на початку XXI ст. їх валовий продукт оцінюється у 8 трлн дол. Зросла і частка активів ТНК. Так, наприклад, у 1945 р. вона становила 4,9% щодо валового світового продукту, а у 1995 р. - майже 57%, а частка ТНК у світовому виробництві науково місткої продукції становила 80-90%. Посилення ролі ТНК досягається і через процес концентрації капіталу серед них. Ядро глобальної системи транснаціонального капіталу становить 500 найбільших ТНК, що укорінилися в 150 країнах світу і контролюють понад половину світового промислового виробництва, 63% зовнішньої торгівлі і до 80% патентів і ліцензій на нову техніку, технології, ноу-хау. П'ять найбільших ТНК лають понад половину світового виробництва товарів тривалого користування, а також літаків, електронного обладнання та автомобілів. Усе це свідчить про посилення ролі ТНК у світовій економіці і прискорює процеси глобалізації економіки.

Понад 20 тис. ТНК базуються у країнах, що розвиваються. Це означає, що транснаціоналізація економіки охоплює не лише розвинуті країни. В Україні у 2004 р. було зареєстровано 367 іноземних фірм ТНК і одна материнська ТНК - "Індустріальний союз Донбасу".

Економічна глобалізація характеризується також зміною ролі держави у розвитку національних економік. Процес глобалізації світової економіки значною мірою обмежує здатність урядів контролювати механізм проведення економічної політики, яка має вирішальний вплив на рівень зайнятості та стабільності національної економіки. В умовах зростання глобалізації світового господарства класичні інструменти національної економічної політики, призначені для активізації економічного зростання та стримування кризових явищ в економіці, значною мірою втрачають свою дієвість. ТНК та фінансова децентралізація роблять держави залежними від процесів, що відбуваються на світових ринках, і нерідко зумовлюють негативний вплив на економіку окремих країн. Суттєво впливають на самостійну економічну політику урядів рішення міжнародних економічних організацій і дії ТНК, що нерідко суперечать національним інтересам країн.

При глобалізації кожна країна не здатна існувати в умовах економічної автаркії. Потреби економічного розвитку вступають у суперечність з принципом непорушності державного суверенітету тією мірою, якою державні кордони перешкоджають економічній ефективності і в цілому соціальному прогресу. Підкорюючись економічній доцільності, держави відкривають свої кордони і підпадають навалі іноземних валют, наркотиків, міжнародних терористів, потоків інформації, що надходять з інших країн. Все це неминуче знижує ефективність функціонування державного апарату і примушує шукати нові форми і способи розв'язання нагальних внутрішніх економічних і соціальних проблем. Звужуючи сферу діяльності національних урядів, економічна глобалізація послаблює підвалини державного суверенітету. Держава втрачає значення гаранта збереження демократичних засад суспільства. Починають діяти закони вільного ринку, а не національних парламентів. Життєво важливі для всієї країни рішення приймаються людьми, яких ніхто не знає, і які не пройшли через публічні процедури хоча б за формою демократичних виборів і нерідко керуються не інтересами більшості населення країни, а своїми винятково корпоративними інтересами. Відбувається збільшення впливу капіталу на економіку, суттєво зменшується роль держави в економіці. її функції переходять до приватних осіб, регіональних або міжнародних організацій. Світ рухається до свого нового стану, де держави починають втрачати кордони, а економічні відносини зумовлюють зміни політичні. Спеціалісти називають цей процес економічним універсумом.

Отже, глобалізація - це процес інтеграції, глобальної інформатизації, розгортання єдиних світових комунікацій, завдяки яким кордони земної кулі зникають. Цей процес передбачає вихід на світову арену переважної частини світових капіталів і водночас планетарні комерційні дії з боку найсильніших країн. Розгортання цих процесів формує глобальний простір "над країнами", що відрізняється від того, який існує всередині країни. Його остаточна мета - формування глобалізованої світової економіки, головною економічною організацією якої, на думку спеціалістів, є сама оновлена глобальна світова економіка, що характеризується новою структурою економічних відносин. Ця економіка, як зазначається в одному з підручників з економічної теорії, що існує "над" національними економіками та агентами і є автономною від них, надає їм специфічних характеру та форми, "огортає" власними рушійними силами. Вона функціонує "згори до низу" і визначає, що можуть і що не можуть робити на національному рівні державні і приватні агентства. В такій економіці головними суб'єктами будуть транснаціональні компанії як організації, що не вбудовані в національну основу і спроможні самостійно здійснювати економічну діяльність. Вони будуть мігрувати по всьому світові з метою отримання конкурентних переваг та надійних і великих прибутків.

Більшість спеціалістів, що займаються дослідженнями глобалізації світової економіки, вважають, що в даний час немає достатніх підстав вважати, що глобалізована світова економіка уже створена.

Відбуваються процеси глобалізації, які в перспективі можуть привести до її створення. В сучасний період вони здійснюються нерівномірно в галузевому розрізі. Є галузі, повністю глобалізовані (автоперевезення, комп'ютерна, автомобільна та фармацевтична промисловості), частково глобалізовані (телекомунікації, космонавтика) та національні. Один із відомих дослідників глобалізації К. Омаї вважає, що для визначення ступеня глобалізації економіки можна використовувати такі показники: присутність підприємства, його товарів та послуг у всіх економічних зонах так званої тріади (ядро, буферна зона і периферія); існування інших транснаціональних зв'язків та наявність світової стратегії, яка координується групою чи підприємством. Характерною особливістю економічної глобалізації в сучасних умовах є те, що країни, які перебувають на різних рівнях економічного розвитку, знаходяться, відповідно, на різних ступенях включення в глобалізаційні процеси, а понад 50 країн з найнижчим рівнем економічного розвитку - фактично поза межами глобальних змін. Розглянемо основні напрями екологічних глобалізаційних процесів та деякі їх наслідки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Глобалізація міжнародної економіки. Суперечливість процесу глобалізації: прогресивні і негативні наслідки.	\|	Цивілізаційні виміри глобальних проблем. Економічні аспекти зіткнення та взаємодії цивілізацій

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.