Є. Національна ідея.

Як відомо, організація будь-якого народу відбувається через інститути держави і громадянського суспільства на основі національної ідеї. Національна ідея – це об’єднуюча, мислена форма сприйняття глибинної сутності свого народу, в якій відображена його духовна першооснова, мета, сенс та фундаментальні принципи існування, що пронизує собою все національне буття та зумовлює суспільний розвиток. Національна ідея є глобальною, всеохоплюючою і реалізується через національні інтереси у внутрішній і зовнішній політиці країни. За своєю суттю це — ідеологія розвитку нації та держави. Це стратегія розвитку останньої, політична програма й економічна політика, єдність духовності та моралі на основі менталітету народу. Національна ідея формує уявлення даного народу про його призначення, роль і функцію у світовому співтоваристві та місце в середовищі інших народів. Без визначення напрямку розвитку нації неможливо визначити національні інтереси, які є похідними і визначальними при забезпеченні національної безпеки. Не маючи спрямування через національну ідею, національні інтереси отримують безмежний простір для їх трактування і спекуляцій.

Орієнтуючись у своїх реформах на Захід і захоплюючись “діловитістю” Сходу, українська політична еліта не враховує, що ці успіхи не можна звести ні до ліберальної демократії, ні до ринку як такого. Ці успіхи ґрунтуються на міцному фундаменті вивірених століттями культурних традицій, духовних і моральних ідеалів.
Україна ж, яка пережила багато глобальних соціокультурних катастроф, сьогодні фактично позбавлена життєво необхідної для нації, ясної і конкретної системи позитивних національних цінностей. При цьому в умовах інформаційної відкритості України національно-духовні цінності та самобутність українського народу стали вельми вразливими.

На підтвердження даної думки в Указі Президента України «Про стратегію національної безпеки України», серед низки викликів та загроз нашій країні, на першому місці стоїть проблема забезпечення національної єдності та соборності Української держави, вирішення якої ускладнюють: ціннісно-світоглядне розшарування українського суспільства, яке обумовлюється культурно-історичними відмінностями окремих регіонів України і поглиблюється внаслідок спекуляцій на цій проблематиці з боку певних внутрішньо- і зовнішньополітичних сил, зокрема екстремістського спрямування.

Національна самосвідомість, як і інші явища, має свої суперечності. Вона формується на реальній економічній, територіально-державній, мовній і культурній базі нації. Природно, що різні елементи згаданої бази за об’єктивними умовами й суб’єктивними факторами можуть знаходитися на різних рівнях взаємин між собою. І це ще одна з причин, яка породжує суперечності у розвитку національної самосвідомості. Інша причина виникнення таких суперечностей пов’язана з невідповідністю національних й інтернаціональних цінностей у рамках процесів зближення етносів, наявністю різного роду помилок у взаєминах і збереженням по інерції з боку державних, суспільних інститутів старого типу відносин при новому стані національних процесів у національному розвитку.

Отже, пробудження національних почуттів, звернення до успадкованих культурних цінностей, відновлення історичної пам’яті є прогресом, який має забезпечити відродження країни. Як небезпідставно наголошував І. Франко - щоб досягти “ідеалу повного, нічим не в’язаного і не обмежуваного (крім добровільних концесій, яких вимагає дружнє життя з сусідами) життя і розвою нації”, необхідно його “серцем почувати”, “розумом уяснювати собі”, прагнути та наближати, бо “інакше він не буде існувати і ніякий містичний фаталізм не сотворить його нам, а розвій матеріальних відносин перший потопче і роздавить нас, як сліпа машина”. Процес розбудови національної держави обернеться почуттями національної винятковості, ворожнечі, розбрату. Виникнуть міжнаціональні протиріччя, конфлікти.

Виходячи з цієї реальної ситуації розвитку національної самосвідомості, важливо створити необхідні умови для справжньої демократизації процесу формування національної самосвідомості, створити умови для взаємного обміну духовними цінностями на основі взаємної зацікавленості етносів України, розширення форм і методів пропаганди духовних цінностей усіх етносів.

У зв’язку з цим, відповідно до п. 3.1 «Стратегії національної безпеки України», стратегічними пріоритетами політики національної безпеки є досягнення національної єдності та консолідації суспільства шляхом подолання як об'єктивних, так і штучних суперечностей соціокультурного, конфесійного, етнічного, мовного, міжрегіонального та регіонального характеру на основі безумовного додержання конституційних гарантій прав і свобод людини і громадянина.

Задля цього, - продовжується в документі, - слід поширювати серед різних соціальних, вікових, освітніх, культурних верств Українського народу ідею спільності історичної долі, переваг тісної співпраці і взаємодопомоги, безпосередньої залежності успішності кожного громадянина України від рівня єдності українського суспільства, що сприятиме формуванню національної ідеї в її широкому, світоглядному розумінні.

Розвиток національної самосвідомості - це об’єктивна потреба. Природно, що протиріччя в даному процесі будуть існувати й вимагати свого вирішення або переростуть у конфлікти. При своєчасному вирішенні вони відіграватимуть роль індикатора національного розвитку.

Тому статус національної самосвідомості українського народу в системі забезпечення національної безпеки повинен бути підвищений до рівня її об’єкта. Держава зобов’язана взяти курс на її відродження, збереження й розвиток споконвічних традицій як найважливіших складових національної самобутності. Подолання духовної кризи має стати пріоритетом держави. Вплив держави особливо необхідний там, де потрібно захистити націю від сурогатів масової культури.

Збереження національної самобутності України, повернення до джерел власної культури створюють духовно-моральні передумови для подальшого перспективного розвитку нації й водночас є істотними умовами виходу з духовної кризи та нейтралізують її прояви.

В сучасних умовах захист національної самосвідомості є питанням національної безпеки. Захищеність же національної самосвідомості українського народу як об’єкта національної безпеки України передбачає захищеність морально-духовних, соціально-історичних, релігійно-національних основ, багатогранної духовної сфери життя суспільства, культурних цінностей, самобутності й ідентичності національної культури від проявів зовнішніх і внутрішніх загроз і викликів, уніфікації як результату світової глобалізації, які посягають на самобутність національної культури, її історичні корені.

Таким чином, основними завданнями формування національної самосвідомості в сучасних умовах слід визнати й нормативно закріпити:

- розробку та утвердження системи ціннісно-цільових установок, спрямованих на інтеграцію суспільства за принципом “за”, а не “проти”;

- об’єднання нації незалежно від політичних, конфесійних, етно-культурних, регіональних та інших розмежувань і поглядів. Забезпечення взаємопов’язаного розвитку самобутності етносів України в межах єдиної української нації;

- забезпечення наступності історичного та культурного розвитку держави, національної самоідентифікації населення. Збереження в майбутньому поліетнічної України як цілісного явища.

Захист зазначених об’єктів, слід вважати основним завданням системи забезпечення національної безпеки України, що необхідно покласти в основу побудови системи нормативно-правового регулювання забезпечення національної безпеки України.

Держава зобов’язана взяти курс на відродження національної самосвідомості, збереження й розвиток споконвічних традицій як найбільш важливих складових національної самобутності. Подолання духовної кризи має стати пріоритетом держави. Вплив держави особливо необхідний там, де потрібно захистити націю від сурогатів масової культури.

Захищеність же національної самосвідомості українського народу як об’єкта національної безпеки України передбачає захищеність морально-духовних, соціально-історичних, релігійно-національних основ, багатогранної духовної сфери життя суспільства, культурних цінностей, самобутності й ідентичності національної культури від проявів зовнішніх і внутрішніх загроз і викликів, уніфікації як результату світової глобалізації, які посягають на самобутність національної культури, її історичні корені.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Е. Релігія.	\|	Нормативно-правові засоби захисту національної свідомості як обєкта забезпечення національної безпеки.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.044 сек.