Конституціоналізм як ідея. Місце конституційного права в правовій системі сучасних демократичних держав.

Одним з найважливіших принципів ліберальної демократи є конституціоналізм. Він полягає в тому, що норми писаної конституції мають найвищу в державі юридичну силу порівняно з іншими джерелами права. Теоретико-політична концепція конституціоналізму проростала з теорії природного права як антитеза феодальній тиранії і як ідейне обґрунтування правління, обмеженого конституцією, обґрунтування необхідності визначених юридичних меж верховної державної влади, кордону між нею та правами й свободами громадян. З ідей конституціоналізму виросли поняття конституції держави, конституційного правління. Ідея конституційної законності передбачає, що будь-яка нормовстановлююча діяльність у державі повинна відбуватися відповідно до конституції; будь-яка правова норма, видана відповідним державним органом, набуває юридичної чинності тільки тоді, коли вона не суперечить приписам конституції. Відповідність законів та інших нормативних актів конституції забезпечується державними інституціями конституційного нагляду.

Ідея конституціоналізму, практика прийняття основного закону держави й закріплення основ її організації та правового статусу особи в ній зародилася у Новий час, в епоху становлення капіталізму. Перші ідеологи конституціоналізму розглядали конституцію як особливий закон, що має обмежувати державну владу, зберігати демократичний лад, захищати права та свободи громадян. Отож, конституціоналізм можна розцінити як засіб реалізації ідей і цінностей демократії та свободи, як політико-правове забезпечення демократії. У практичній площині конституціоналізм полягає у підпорядкованості правової системи держави особливому (основному) законові – конституції.

Попри демократичне єство конституції її, буває, приймають і за тоталітарних режимів. Однак таку конституцію не можна назвати справжньою (органічною). В юридичній науці її називають фіктивною або нереальною, бо вона має нормативну спрямованість, протилежну до функцій органічної конституції, заперечує цінності й принципи ліберальної демократії. Здебільшого фіктивна конституція конституює не демократію, а диктатуру, не політичну свободу, а партійну монополію, не ринок, а жорстко централізовану, регульовану, розподільчу економічну систему.

Ідея вищого закону, який визначає зміст і букву звичайних законів держави, не є новою. На думку Дж. Локка, закони, що керують людьми, поділяються на три види – божественні, цивільні та закони громадської думки («доброго імені»). У XVIII ст. ця ідея прочитувалася в концепції права Божого, або права Природи і Розуму. Переконання у тому, що певний вищий закон має бути позитивно сформульований на папері, належить північноамериканським колоністам. Звертаючись до «Мейфлауерського договору», укладеного європейськими переселенцями до Америки 1620 p., американський вчений Б. Данем доводить, що це було історично першою формою правової організації життя громадянського суспільства. Так виникла ідея писаної конституції, яка вперше в історії втілилася у прийнятті Конституції США 1787 р. Відтоді вважається, що конституція демократичної держави виражає суверенну волю народу, захист і здійснення якої забезпечується існуванням незалежного суду, механізмами поділу влади, системою стримування і противаги.

Ідея універсального конституційного права, тобто публічних норм, що виростають з органічних потреб самого життя й призначені регулювати його колективні, державні форми, склалася в англосаксонському світі як загальна вимога індивідуальної свободи, виборності державних лідерів, права народу контролювати державні й громадські справи. Ця ідея, на думку Ф. Гаєка, передбачає широке суспільне усвідомлення того, що політична влада має діяти відповідно до певних універсальних, органічних принципів, що політичних керівників обирають громадяни, аби вони робили те, що вважає правильним народ, а не те, чого хочуть вони самі. Англійська неписана конституція, що виходила з ідеї верховенства права, була, на думку Дж. Сарторі, лише формалізована в американській писаній конституції. Народившись з традицій парламентського права, ідея і практика конституціоналізму в Західній Європі та Америці сприяли юридичному забезпеченню демократії в універсальній формі.

Однією із давніх ліберальних ідей Заходу, на яку спирається конституціоналізм, є ідея про те, що державна влада має діяти в межах, визначених і дозволених їй вільними громадянами. Отож, конституцію слід вважати головним правовим документом не стільки держави, скільки громадянського суспільства.За умов конституціоналізму не держава повинна навчати громадян належній поведінці, а громадяни мають вказувати державі на необхідне для них спрямування її діяльності. Конституція – це кодекс юридичних принципів, необхідних і достатніх для оптимальної організації і здійснення політичного життя, їх ухвалення й дотримання дає змогу якомога повніше втілювати інтереси людей.

Найважливіше завдання конституції – гарантування свободи. Адже саме свобода є відправною точкою усіх людських прагнень та ініціатив, універсальною передумовою творчої активності людського життя. Прагнення людей до свободи – це те, що по-справжньому об'єднує їх у громадянське суспільство. Гарантуючи свободу, конституція забезпечує автономний від держави статус індивіда і громадянського суспільства в цілому. Отже, конституційні фундаментальні права мають захищати індивідуальну свободу від будь-якого свавілля, зокрема парламентського.

Функціональне призначення конституції полягає в тому, щоб обмежувати владу уряду в інтересах особистості, охороняти право власності як основу вільного суспільства. Звуження державного, бюрократичного регулювання за умов демократії не повинно означати аномії, правового нігілізму й анархії. Конституційний порядок, зберігаючи певну міру спонтанності, органічної невпорядкованості, все ж має бути порядком. Йдеться про своєрідний «поліцентричний порядок», що встановлюється через дозвіл громадянам необмежено взаємодіяти один з одним за власною ініціативою, підкоряючись лише законові, який є рівним для всіх. Жодна конституція не може бути цілком тотожною реальному життю, яке значно різноманітніше, ніж будь-яка юридична модель. Прагнення ж детально регламентувати усю множину суспільних відносин статтями писаних законів характеризує поліційну державу.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Сучасні органи влади прав людини.	\|	Судова гілка влади в демократичних державах. Система судової влади в Україні.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.303 сек.