Судова гілка влади в демократичних державах. Система судової влади в Україні.

Поділ влади як основоположний принцип державного ладу. В сучасних демократичних суспільствах цей принцип передбачає окреме існування органів законодавчої, виконавчої та судової влади та розподіл повноважень між ними. Його реалізація дає змогу краще організувати державне управління та забезпечити створення системи стримування і противаги, яка не дозволяє тій чи іншій гілці влади, а отже, й окремим її представникам перевищити свої повноваження та, підпорядкувавши собі інші органи державної влади, стати колективним або одноосібним диктатором.

Судовій владі за цих умов відводиться роль арбітра у конфліктах між громадянами та контролера за виконанням законів, діями представників державних органів. Судова влада покликана не допускати неправомірних дій держави щодо її громадян. Правосуддя забезпечує дотримання прав і свобод громадян та захист їх у випадку порушення, є гарантом законності й порядку у суспільстві. Значення судових органів у сучасних державах полягає ще й у тому, що вони виступають своєрідним регулятором стосунків у суспільстві, яке складається з різних конфліктуючих груп та індивідів з різними цінностями, сподіваннями, інтересами. Система правосуддя має розв'язувати конфлікти, що виникають між окремими громадянами, між групами громадян (асоціаціями, організаціями, об'єднаннями), між окремим громадянином та державою.

У Конвенції про захист прав людини та основних свобод, учасницею якої є Україна, наведений перелік окремих складових елементів системи справедливого судочинства: забезпечення доступу до судової процедури; право кожної людини на справедливий і відкритий розгляд спору чи кримінальної справи; прилюдне оголошення судової постанови та ін.

Серед розмаїття судових систем виділяються дві основні моделі: система країн континентального або романо-германського права(більшість європейських країн, що історично зазнали впливу римського права) та система країн загального або англо-американського права(Велика Британія, США, Канада та інші країни, правові системи яких будувалися під впливом британських традицій).

Правові системи країн континентальної сім'ї побудовані на писаних законах, у той час коли загальне право ґрунтується на судових рішеннях (прецедентах), що мають силу норми права. Саме це визначає роль судових органів у системі державних органів та загальні засади здійснення судового провадження. Отже, провадження у судовій справі в країнах континентальної системи права є слідчим, а у країнах загального права – змагальним. Принцип слідства передбачає таку організацію судового провадження, за якої збирання й підготовка доказового матеріалу покладається на суд, а сторони, включаючи свідків, розглядаються як джерела відомостей у справі. Натомість, згідно з принципом змагальності, процес будується на основі змагання сторін, на їхньому прагненні навести якомога переконливіші аргументи й докази.

Такі форми здійснення судового провадження впливають також на роль суду і учасників у справі. Так, за континентальною моделлю сторони є пасивними, а суд – активним учасником процесу, за англосаксонською моделлю, навпаки, сторони – активні, а суд – пасивний.

Останнім часом спостерігається тенденція конвергенції різних форм здійснення правосуддя, про що свідчить посилення ролі прецедентів та суддів у судовому процесі у країнах-членах Європейського Союзу.

Ознаки і функції судової влади.Сутність правосуддя полягає у діяльності органів судової влади з розгляду правових конфліктів. Тому потреба у здійсненні функції правосуддязумовлена передусім наявністю конфліктів у суспільстві і прагненням держави захистити від будь-яких посягань установлений правопорядок. Це роблять суди у порядку кримінального, цивільного та інших видів судочинства.

Зміст кримінального судочинства,зокрема, полягає у розгляді на судових засіданнях справ і застосуванні встановлених законом заходів щодо покарання осіб, винних у скоєнні злочину (серйозного порушення закону), або виправдання осіб, які не є винними у пред'явленому їм кримінальному обвинуваченні. Вина звинуваченого у скоєнні злочину може бути встановлена тільки за вироком суду.

Змістом цивільного судочинстває розгляд і розв'язання по суті спорів, пов'язаних із захистом прав і законних інтересів фізичних, юридичних осіб чи держави. Тільки суд може позбавити громадянина можливості розпоряджатися своїми правами у випадках, передбачених законом.

До юрисдикції органів судової влади належать також скарги на неправомірні дії посадових осіб, котрі обмежують права громадян. Таким чином судові органи виконують функцію контролю.Йдеться про контроль за законністю й обґрунтованістю рішень, прийнятих представниками державних органів.

Функція правосуддя поширюється також на випадки, коли потрібно офіційно засвідчити факти, що мають юридичне значення: безвісна відсутність особи, фактичні шлюбні відносини тощо. Тільки суд може позбавити громадянина змоги розпоряджатися майном через душевну хворобу. Сучасним судовим системам світу притаманні такі важливі ознаки, як винятковість, самостійність, повнота, законність та незалежність судової діяльності.

Винятковість судової владихарактеризується низкою властивостей. По-перше, це означає, що жодний інший орган державної влади й управління не має права брати на себе повноваження судової влади. По-друге, винесення рішення у конкретній справі є прерогативою суду і це положення підкреслює винятковість судових рішень. Держава тільки суду надає право використовувати примусові повноваження державної влади, а саме: в установленому законом порядку застосовувати цивільно-правові санкції у цивільній справі, визнавати особу винною у скоєнні злочину та призначати покарання у кримінальній справі. По-третє, винятковість судової влади характеризується Особливим порядком формування суддівського корпусу і за потреби притягнення суддів до відповідальності. Вимоги, що ставляться до судді, його обов'язки при здійсненні правосуддя і поза судовою діяльністю специфічні і чітко окреслені у законах. По-четверте, зазначена ознака стосується й особливого правового становища учасників судового процесу. Саме в стадії судового розгляду права та обов'язки учасників процесу детально регламентовані й забезпечені від повідними гарантіями. Наприклад, громадянин вважається невинним у вчиненні злочину і не може бути підданий кримінальному покаранню, доки його вину не буде доведено у встановленому законом порядку.

Самостійність судової владизумовлена конституційним принципом поділу влади, проголошеним у більшості країн світу. Кожна з гілок влади самостійно виконує лише їй притаманні функції, не підпорядковуючись одна одній. Судова влада покликана захищати свободи громадян, забезпечувати дотримання законності у країні. Рішення, що виносяться органами судової влади, завдяки їхній самостійності не потребують будь-якого затвердження іншими органами інших гілок державної влади.

Повнота судової владипов'язана зі встановленням меж її компетенції і завершеністю рішень, що приймаються відповідними органами, та їхньою обов'язковістю. Рішення та інші акти органів судової влади, які набули чинності, обов'язкові для всіх органів державної влади, підприємств, установ, посадових осіб і підлягають безумовному виконанню.

Законність судової владиполягає у відповідності діяльності судових установ та судових процедур вимогам законів. У законах та інших нормативних актах встановлюються компетенція, порядок утворення, структура та основні функції судів. Одні з них детально регламентують статус носіїв судової влади, вимоги, що ставляться до них, містять гарантії незалежності суддів, інші регулюють процедурні аспекти діяльності судів у кримінальних, цивільних та інших справах.

Незалежність судової влади – один з головних принципів ефективної діяльності суду. Реальна незалежність суду абсолютно виключає будь-який вплив політичних партій, громадських рухів та їхніх лідерів на судову владу. Це положення набуває актуальності в умовах багатопартійності, політичного плюралізму.

Отже, головним завданням суду є розгляд і перевірка достовірності наданих сторонами доказів, їх оцінка і прийняття відповідного рішення. Інакше кажучи, суд повинен вирішувати спір, здійснювати правосуддя.

У недавній історії України суди були здебільшого карально-репресивними. Нині вони покликані насамперед забезпечувати належне функціонування права, відновлювати справедливість і законність у суспільних відносинах. У законі «Про статус суддів», прийнятому 15 грудня 1992 p., уперше в Україні розглядається діяльність судових установ за принципом розподілу влади. В законі визначено, що суд є не просто органом здійснення правосуддя, але органом судової влади, що стоїть на одному рівні з органами законодавчої та виконавчої влади. Відповідно до Конституції України суд – єдиний орган, уповноважений здійснювати правосуддя як особливу функцію держави. Як специфічний напрям реалізації державної влади правосуддя відрізняється від інших форм діяльності державних органів тим, що воно є основною формою здійснення судової влади.

У ст. 125 Конституції України встановлено, що система судів в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації, а судочинство здійснюється Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції. Під судами, згідно зі ст. 20 Закону України «Про судоустрій», розуміються Верховний суд України, Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські суди, міжобласний суд, міжрайонні (окружні) суди, районні (міські) суди, військові суди гарнізонів, регіонів та Військово-Морських Сил України. Саме ці установи становлять судову систему загальних судів України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний суд України, а єдиним органом конституційної юрисдикції – Конституційний суд України.

В основі системи судів загальної юрисдикції лежить принцип поділу судів відповідно до адміністративно-територіального устрою держави. Існують три ланки судів. Перша ланка – районні (міські), окружні (міжрайонні), міжобласні, військові суди гарнізонів. Друга ланка – Верховний суд Автономної Республіки Крим, обласні, Київський та Севастопольський міські, військові суди регіонів та Військово-Морських Сил України. Третя ланка – Верховний суд України. За територіальним принципом щодо дислокації військ правосуддя не тільки у Збройних Силах, а й в інших військових формуваннях (Службі безпеки, прикордонних, внутрішніх військах) здійснюють військові суди. Підсудність справ цим судам за спеціальним суб'єктом дає змогу забезпечити доступність суду для великої частини громадян України, що належать до військової організації, скоротити строки розгляду справ й обсяги судових витрат, забезпечити мобілізаційну готовність Збройних Сил, а при потребі – збереження державної таємниці.

Основною ланкою судової системи України є районні (міські) суди, які розглядають понад 90% усіх судових справ.

Найвищим судовим органом у системі судів є Верховний суд України.Він здійснює нагляд за судовою діяльністю всіх судів України, розглядає справи у порядку касації, вивчає та узагальнює судову практику. Судді Верховного суду України обираються Верховною Радою України безстроково.

У загальній юрисдикції судів виділяється спеціальна юрисдикція, яка може здійснюватися спеціалізованими судами (наприклад, арбітражні, адміністративні та ін.). Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Під час судової реформи арбітражні суди України були перейменовані у господарські суди.Згідно із чинним законодавством про систему господарських судів, вони є незалежними органами у розв'язанні господарських спорів, що виникають між юридичними особами, державними організаціями та органами влади. Система господарських судів складається із Вищого господарського суду України, господарського суду Автономної Республіки Крим, господарських судів областей, міст Києва і Севастополя.

Принципи судочинства.У процесі побудови системи судових органів в Україні основні засади здійснення правосуддя були закріплені у законодавстві про судоустрій. Серед визначальних засад – законність, здійснення правосуддя лише судом, незалежність судів і підпорядкування їхньої діяльності лише законові, здійснення правосуддя на рівних правах громадян перед законом і судом, змагальність та рівноправність сторін, відкритий розгляд справ в усіх судах, гласність судового процесу, забезпечення підозрюваному, звинуваченому, підсудному права на захист, презумпція невинуватості, державна мова судочинства, підтримання державного звинувачення в суді прокурором, забезпечення апеляційного та касаційного оскаржень рішення суду, обов'язковість рішення суду.

Загальноправовим принципом, що діє в усіх галузях державного та суспільного життя, є законність.Під нею слід розуміти дотримання і виконання приписів Конституції України, законів та інших нормативних актів усіма державними органами, державними і недержавними підприємствами, установами й організаціями, посадовими особами, громадянами. До обов'язків суду входить суворе дотримання матеріальних і процесуальних законів при розв'язанні справ по суті, перевірці законності та обґрунтованості рішень у вищих інстанціях. Принцип законності забезпечується такою побудовою судочинства, при якій у кожній наступній стадії перевіряється законність рішень, прийнятих раніше.

Рівність усіх учасників судового процесуполягає в тому, що в судочинстві громадяни є рівними перед законом і судом. Ця рівність не залежить від раси, національності, мови, соціального походження, майнового і посадового становища, місця проживання, віросповідання, переконань, належності до політичних партій і громадських об'єднань та інших обставин. Усі суб'єкти, які займають однакове процесуальне становище, користуються одними й тими ж правами.

Забезпечення доведеності вини випливає з презумпції невинуватості,формулювання якої міститься у Конституції України. Презумпція невинуватості виражає не особисту думку слідчого, судді, а об'єктивне правове становище. Держава, суспільство вважають громадянина законослухняним до того часу, доки інше не доведене і не встановлене відповідно до закону судовою владою. Особа, притягнена як звинувачений, лише обвинувачується у скоєнні злочину і не вважається злочинцем. Обов'язок довести винуватість звинуваченого лежить на тому, хто його звинувачує, а в суді, де розглядається справа, обов'язок довести винуватість лежить на звинувачеві, який бере участь у судовому розгляді.

Обставини справи повинні бути досліджені повністю, всебічно, об'єктивно. Мають бути з'ясовані як викривальні, так і оправдальні, а також пом'якшувальні і такі, що обтяжують відповідальність звинуваченого, обставини. Звинувачений не зобов'язаний доводити свою невинуватість. Суд, прокурор, слідчий та дізнавач не мають права перекладати на звинуваченого обов'язок доводити невинуватість. Забороняється домагатися показань звинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів. Визнання звинуваченим своєї провини може бути покладене в основу звинувачувального вироку тільки у випадку підтвердження визнання сукупністю доказів, які є у справі. Нарешті, усі сумніви щодо доведеності провини особи тлумачаться на її користь.

Змагальність сторіні свобода в поданні ними судові своїх доказів та доведенні перед судом їхньої переконливості. Цей принцип допускає: розподіл функцій звинувачення і захисту та відокремлення їх від правосуддя; наділення звинувача і захисника рівними процесуальними правами при здійсненні ними своїх функцій; активне і керівне становище суду в процесі.

Визнання права на змагальність – це й визнання за тими, хто змагається, права вільно використовувати рівні засоби та можливості в поданні судові доказів, а також у доведенні перед судом їхньої переконливості.

Державне звинувачення в судовому розгляді підтримує перед судом прокурор, користуючись при цьому рівними правами з іншими учасниками процесу. Функція звинувачення виконується прокурором упродовж всього розгляду справи, незалежно від зайнятої ним позиції, зокрема і тоді, коли він відмовляється від звинувачення.

Забезпечення звинуваченому права на захистозначає, що на органи (посадові особи) – слідчого, прокурора, дізнавача, суд – покладений обов'язок реалізувати право звинуваченого на захист.

Гласністьсудового процесу полягає в тому, що розгляд справ в усіх судах відбувається відкрито, крім випадків, передбачених законом. Будь-який громадянин, якому виповнилося 16 років, має право бути присутнім у залі судового засідання. Крім цього, процес судового розгляду та його результати можуть доводитися до відома населення за допомогою засобів масової інформації чи іншим способом. Закрите слухання справи проводиться тоді, коли необхідно зберегти державну таємницю, чи з метою запобігання розголошення відомостей про інтимний бік життя осіб, що беруть участь у справі. Судова реформа передбачає повну фіксацію судового процесу технічними засобами. Рішення суду в усіх випадках оголошується публічно, навіть якщо справа розглядалася на закритому засіданні. Гласність забезпечує соціальний контроль за діяльністю органів, які здійснюють кримінальний процес.

Принцип забезпечення апеляційного і касаційного оскарження рішення судунадає сторонам право на перегляд судового рішення вищим судом у порядку апеляційного і касаційного провадження, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язковість рішень судуозначає, що ті рішення, які набули чинності, а також передбачені законом судові розпорядження, вимоги, доручення та інші акти органів судової влади є остаточними і обов'язковими для усіх без винятку органів державної влади, підприємств, посадових осіб, громадян та їх об'єднань. Вони підлягають неухильному виконанню на усій території України. Невиконання судових рішень, які набули чинності, тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Гарантії незалежності судової влади в Україні.Ст. 124 Конституції України передбачає, що правосуддя здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються.

Конституція України гарантує незалежність і недоторканність суддів.Це передусім забезпечується особливим порядком обрання суддів (Верховною Радою України), безстроковістю повноважень суддів. Суддя не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення звинувального вироку судом. Особливим є порядок фінансування органів судової влади через державний бюджет, який передбачає виділення коштів на утримання судів.

Порядок призначення (обрання) суддів в Україні істотно відрізняється від того, який існує у більшості країн Європи, де усі судді, за винятком суддів вищих судових інстанцій і конституційного суду, призначаються президентом або прем'єр-міністром за поданням міністра юстиції. В Україні судді судів загальної юрисдикції обираються Верховною Радою України безстрокове. Судді, які вперше пройшли конкурсний відбір, призначаються на посаду судді терміном на п'ять років Президентом України. Добір кандидатів у судді здійснюється за результатами складання кваліфікаційного екзамену, який проводить кваліфікаційна комісія суддів.

У Законі України від 15 грудня 1992р. «Про статус суддів» зафіксовано важливе для українських політичних реалій положення про те, що суддя не може бути членом політичної партії та займатися політичною діяльністю. Це є гарантією незалежності судді як представника судової влади.

Судова система та захист прав людини.Права і свободи людини, гарантії щодо них визначають зміст та спрямованість діяльності держави. Ст. 55 Конституції України проголошує: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб».

Питання захисту прав людини тісно пов'язане з обсягом повноважень суду єдиного органу в державі, до компетенції якого Конституцією віднесено здійснення правосуддя. Європейська спільнота, заклавши фундаментальні основи прав людини, постійно вдосконалює і розширює теоретичні засади та механізми практичної реалізації, які стають обов'язковими і для України. Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав і основних свобод людини 1950 p., що стала складовою частиною правової системи. Таким чином, Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини. У зв'язку з цим виникла потреба звернути більшу увагу на ті аспекти діяльності національної судової системи, які можуть викликати негативні рішення Європейського суду з прав людини щодо державних органів.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Конституціоналізм як ідея. Місце конституційного права в правовій системі сучасних демократичних держав.	\|	Глобалізація та теоретичні суперечки навколо неї.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.019 сек.