• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Тема 11. Управління операційною інфраструктурою підприємства

1. Загальна характеристика інфраструктури операційної системи.

2. Особливості управління ремонтним господарством.

3. Управління енергетичним та транспортним забезпеченням.

Література: [1, с. 568-618], [2, с.166-199], [4, с.280-293], [14, с.155-224]

Основні поняття: інфраструктура підприємства, реактивний та попереджувальний ремонт, система ППР, технічне обслуговування, поточний, капітальний, середній ремонт, енергетичний баланс, внутрішній, зовнішній транспорт, вантажооборот, внутрішній вантажоооборот, зовнішній вантажооборот, вантажопотік.

1. Підсистема обслуговування операційної системи (інфраструктура) потрібна для забезпечення нормальних умов для функціонування переробної підсистеми. До її складу входить комплекс допоміжних та обслуговуючих виробництв, які забезпечують основне виробництво сировиною, матеріалами, паливом, енергією, підтримують технічне та енергетичне обладнанння в робочому стані.

Склад виробничої інфраструктури залежить від типу та розміру підприємства. Особливо розвинута інфраструктура на виробничих підприємствах. Тут формують спеціальні підрозділи: ремонтні, енергетичні, транспортні, складські, тощо.

Основні задачі цих підрозділів такі:

- Ремонтне господарство – слідкує за станом технологічного устаткування, транспортних засобів, здійснює модернізацію устаткування. Головна мета – здійснювати якісні послуги в потрібні терміни при оптимальних витратах.

- Енергетичне господарство – забезпечує підприємство усіма видами енергії – електричною, паросиловою, підтримує працездатний стан енергетичного устаткування, слідкує за справністю енергетичного устаткування та за правильною його експлуатацією.

- Транспортне господарство – забезпечує своєчасну доставку матеріально-технічних ресурсів, як на підприємстві, так і за його межами, слідкує за транспортними засобами.

Отже, від роботи допоміжних підрозділів залежить ритмічна та безперебійна робота основного виробництва, економічне використання ресурсів підприємства.

2. Другим по значенню, після основного виробництва, являється ремонтне господарство.

Ремонт – це сукупність техніко-економічних та організаційних заходів, пов’язаних із підтримкою і частковим або повним відновленням основних фондів.

Вихід із ладу устаткування, особливо на великих промислових підприємствах, може привести до зниження обсягів виробництва, до втрати покупців та ринків збуту. Тому у всіх організаціях існує політика технічного обслуговування. Її мета – мінімізація сумарних витрат через поломки та підтримка роботоздатності устаткування.

Існує два основних підходи до технічного обслуговування: реакційний та профілактичний.

Реакційний підхід полягає у тому, що машина не ремонтується, поки не вийде із ладу.

Профілактичне обслуговування називають плановим, оскільки воно проводиться за попередньо складеним планом, що дає можливість не ремонтувати машину, а попереджувати її поломку. Така система ремонту називається планово-попереджувальною.

Сутність системи планово-попереджувальних ремонтів (ППР) полягає у тому, що після певного періоду роботи устаткування, незалежно від завантаження та фактичного стану, його зупиняють для проведення запланованого ремонту.

Основні характеристики системи ППР:

1) планомірність – ремонтні роботи виконуються за планом, що погоджується з планом основного виробництва;

2) попереджувальний характер – тобто система націлена не на виправлення поломок, а на їх запобігання;

3) економічність – завдяки запобігання серйозних поломок устаткування, ремонтні роботи здійснюються з мінімальними витратами у стислі строки.

До складу системи ППР входять: міжремонтне технічне обслуговування та ремонти.

Міжремонтне технічне обслуговування - поточний догляд, змащення, огляди, чищення – здійснюють допоміжні робітники основного виробництва за заздалегідь складеним графіком.

Основні види ремонтів у ППР - поточний, середній та капітальний.

Поточний ремонт – найбільш простий ремонт, коли обладнання частково розбирається, замінюють швидкозношувані вузли та деталі, обладнання майже не простоює.

Середній ремонт – супроводжується розбиранням обладнання, складення дефектної відомості, у якій уточнюють які деталі зношені.

Капітальний ремонт – повне оновлення устаткування, воно повністю відновлюється, поновлюються його технічні харатеристики.

Проведення ремонтних робіт може бути: централізованим, децентралізованим та змішаним.

При централізованому ремонті більш складні види ремонту, середній та капітальний, виконують спеціальні бригади ремонтувальників, які очолюють ремонтні майстри. Міжремонтне технічне обслуговування здійснюється силами цехового персоналу (мастильники, чистильники, майстри).

Змішана система ремонту передбачає, що спеціалізовані ремонтні цехи здійснюють капітальний ремонт, а інші види робіт – поточний ремонт та техічне обслуговування – силами ремонтних підрозділів основних цехів.

Децентралізована ремонтна система зустрічається на виробництвах, де у кожній виробничій одиниці функціонує свій ремонтний відділ.

Планування ремонтів здійснюють на основі нормативів ППР, до яких відносяться:

- трудомісткість виконання робіт,

- тривалість міжремонтного та ремонтного циклу;

- нормативи витрат матеріалів тощо.

Щоб обрати частоту проведення технічного обслуговування та оптимізувати витрати на ці заходи, користуються графіком оптимізації витрат. Для цього необхідно урівняти, з одного боку, витрати на ремонт: вартість проведення ремонту, витрати недовиробництва та ін. (наприклад, лояльне відношення покупців); а, з другого боку, витрати на профілактику: втрати недовиробництва, проведення перевірки, недовикористання замінених деталей чи вузлів.

При невеликих обсягах виробництва планування технічного обслуговування майже не здійснюється.

На великих підприємствах ці роботи виконують спеціально створені служби, наприклад РМО, ремонтне господарство, майстерні.

Процеси ремонту відстають як за технічним, так і за організаційним забезпеченням. Основні напрями вдосконалення технічного обслуговування:

- Фірмовий ремонт устаткування,

- Застосування нових форм технічного обслуговування (створення спеціалізованих центрів з технічного обслуговування, компаній єдиної відповідальності).

3. Енергогосподарство підприємств включає електропідстанції, електроустаткування у цехах, котельні, газогенераторні установки тощо.

На великих підприємствах керівництво енергетичним господарством здійснює відділ головного енергетика, а на невеликих воно входить до складу відділу головного механіка.

Особливістю роботи енергогосподарства є те, що не можливо накопичувати запаси енергії. Тому енергогосподарство повинно мати певні резервні потужності, щоб можна було забезпечити підприємство енергією у часи пік.

Графік роботи енергогосподарства ув’язується із графіком роботи основного та допоміжного виробництва за допомогою енергетичного балансу.

Енергетичний баланс

Енергетичний баланс містить потребу в енергії, яка розраховується на основі норм витрат на одиницю продукції.

Загальна потреба в енергії складається із: енергії на рух устаткування, вентиляцію та зволоження, на рух транспортних засобів, освітлення тощо.

Після розрахунку загальної потреби електроенергії у кВт-годинах, знаходять вартість енергії, для чого користуються тарифами.

Крім вартості електроенергії у витрати енергогосподарства включають: заробітну плату персоналу, витрати на поточний ремонт та утримання електроустаткування та ін. витрати.

Усі витрати заносять у спеціальний кошторис. Загальні витрати на електроенергію ділять на її загальну потребу і визначають собівартість 1 кВт-год. електроенергії.

Транспортне господарство – це одна із обслуговуючих сфер фірми, що поєднує всі матеріальні потоки, забезпечує ритмічність і якість виконуваних транспортних послуг, визначає стабільність та ефективність функціонування в цілому.

Основні завдання транспортного господарства:

- забезпечення переміщення усіх видів ресурсів та готової продукції згідно з вимогами виробничого процесу, досягнення чіткої узгодженості технологічних і транспортних операцій.

- ефективне використання транспортних, навантажувально-розвантажувальних засобів, постійна підтримка їх у робочому стані.

- механізація й автоматизація транспортних робіт, підбір та навчання транспортних працівників, ефективне використання їх праці, зниження операцій та мінімізація витрат на перевезення і навантажувально-розвантажувальні роботи

- зосередження зусиль на більш широкому впровадженні безлюдних транспортних систем та використанні систем з дистанційним управлінням транспортними операціями.

Промислові підприємства використовують різні види транспортних засобів. У загальному плані їх поділяють на: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні засоби транспортного господарства – залізничний, річковий, морський, автомобільний, та ін.

Внутрішній транспорт – внутрішньовиробничий – це засоби міжцехового та цехового транспорту. Розрізняють транспортні засоби безперервної (конвеєри) та періодичної дії (автомашини).

Транспортним господарством на великих та середніх підприємствах керує транспортний відділ. Керівник транспортного відділу підпорядковується директору з виробництва.

Для погодження дій між транспортним відділом та виробництвом розробляється виробнича програма. Для розрахунку потреби у транспортних засобах вивчають вантажопотоки на підприємстві, характером вантажу та шляхами його транспортування.

Вантажооборот – сумарна кількість наявного відпрацьованого вантажу за звітний період (добу, місяць тощо).

Зовнішній вантажооборот – охоплює доставку матеріальних цінностей на підприємство та вивезення готової продукції.

Внутрішній вантажооборот – переміщення вантажів всередині підприємства на основі затверджених планових завдань із випуску продукції.

Вантажопотік – кількість вантажів, що переміщуються за певний період часу між окремими навантажувально-розвантажувальними пунктами.

За даними про вантажопотоки та вантажооборот розраховують потребу транспортних засобів за видами.

Приклад. Вантажопотік комплектуючих зі складських приміщень до робочих місць за розрахунковий період становить 200тн. Годинна продуктивність транспортних засобів — 20тн/год. Корисний фонд часу роботи транспортних засобів — 8 год. Коефіцієнт нерівномірності — 0,2.

Визначимо кількість транспортних засобів для перевезення вказаного вантажу.

Читайте також:

1. ERP і управління можливостями бізнесу
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. III. КОНТРОЛЬ і УПРАВЛІННЯ РЕКЛАМУВАННЯМ
4. IV група- показники надійності підприємства
5. L2.T4/1.Переміщення твердих речовин по території хімічного підприємства.
6. Oracle Управління преміальними
7. WEB - сайт підприємства в Інтернет
8. А. Видання прав актів управління
9. Абсолютні та відності показники результатів діяльності підприємства.
10. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ ДИСПЕТЧЕРСЬКОГО УПРАВЛІННЯ
11. АВТОМАТИЗОВАНІ СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ДОРОЖНІМ РУХОМ
12. Автопідприємства вантажних автомобілів

Переглядів: 1347