Концепція раціонального вибору та «новий менеджеризм».

Теорія суспільного вибору (раціонального вибору). Дана теорія надає значної підтримки тим, хто вважає, що традиційна модель публічного адміністрування неефективна, а пов'язаний з нею публічний сектор непомірно великий, і хто наполягає на переході до нової моделі. Суспільний вибір пов'язано із застосуванням напрацювань мікроекономіки до політичної та соціальної сфер. Його ключовим принципом є можливість раціонального передбачення поведінки суб'єкта. Раціональна людина спрямовується системою стимулів, у межах якої вона діє. Незалежно від власних бажань, вона відвертається від тих видів діяльності, що несуть проблеми і неприємності і захоплюється тими, котрі приносять винагороду. Причому, допущення про таку поведінку застосовне до будь-якої сфери. Так, припускається, що замість того, щоб мотивуватися суспільними інтересами, бюрократи, як і всі інші, мотивуються власними егоїстичними інтересами. З цього погляду бюрократії не можуть діяти ефективно, оскільки окремі бюрократи намагаються максимізувати власну вигоду за рахунок організації, максимізувати власний добробут, а не задовольняти суспільні інтереси. Звичайно, така позиція є трохи крайньою, але не завжди безпідставною.

У 1970-х рр. стандартні підходи публічного адміністрування почали здаватися нединамічними й на противагу їм було запропоновано логічну/дедуктивну модель поведінки урядових агентств із ясними напрямками для аналізу політики і простими нормативними рекомендаціями щодо реформування. Поряд з цим значно поширюються принципи суспільного вибору, оскільки вони тісно пов'язані з повсякденним чи загальноприйнятим поглядом на бюрократію. Офіційні особи і публічні службовці в основному зображуються як охочі максимізувати свій бюджет за рахунок суспільства. Тому багато людей почали сприймати бюрократії як експансіоністські організації, що постійно шукають можливість збільшити свій розмір, штат, фінансування чи сферу впливу.

Теоретики суспільного вибору відзначають, що «найкращий» результат можливий за максимальної участі ринкових сил і мінімальної участі держави і що, якщо роль публічного сектора в забезпеченні товарами і послугами понизиться, то економіка в цілому від цього виграє. Стверджується також, що ринки мають кращі механізми відповідальності, ніж бюрократії.

Ці точки зору знайшли відповідь з боку держави у вигляді появи конкуренції в публічному секторі, а з нею і можливості вибору, і передачі деяких видів діяльності в приватний сектор. Також при розробці різних соціальних програм теорія суспільного вибору знайшла і більш тонке використання, пов'язане з можливістю передбачення і моделювання поведінки.

Однак, слід визнати, що після тридцяти років теорію суспільного вибору було переглянуто. Виявилося, що ринки не завжди і не скрізь працюють краще. Проте, дана теорія вказує на деякі проблеми бюрократичних систем і пропонує альтернативний підхід, забезпечує теоретичну основу для передачі деяких видів діяльності з публічного в приватний сектор, а використання методів раціонального вибору для розробки політики в різних областях може забезпечити кращий таргетінг витрат, завдяки прогнозуванню результатів.

Сучасні реалії суспільного розвитку, які характеризуються інтенсифікацією світових процесів глобалізації й інтеграції, ставлять перед державами нові завдання, у виконанні яких ключову роль продовжує відігравати державне управління. Як свідчить світова практика, протягом останніх тридцяти років державне управління в багатьох країнах зазнало кардинальних трансформацій, особливо внаслідок виникнення такого напряму адміністративного реформування, як новий державний менеджмент (далі – НДМ) або менеджеризм. Реформи НДМ у США, Великій Британії, Канаді, Австралії та Новій Зеландії були спрямовані на економію й раціональне використання державних коштів, підвищення ефективності системи державного управління шляхом створення «невеликого за розмірами і конкурентоспроможного державного сектору, підвищення якості надання державних послуг населенню та швидкості реагування держави на задоволення потреб громадян».

Західні науковці розглядають НДМ як «глобальну парадигму перетворень», «реформаторський рух», в основу якого покладено ідею впровадження підприємницького стилю управління та ринкових механізмів у діяльність державних інституцій.

Стрімке розширення географії НДМ супроводжується бурхливими дебатами серед науковців, політиків, державних діячів та широкого загалу про наслідки його впровадження. Прихильники теорії неолібералізму, на постулатах якої власне і розроблено парадигму НДМ, стверджують, що зміни в ефективності державного управління, заощадженні державних коштів, підвищенні рівня відповідальності чиновників за виконання покладених на них обов’язків є позитивними.

Починаючи з 70-х років минулого століття в результаті бурхливого суспільного розвитку в світі активізувався процес реформування державного суспільного сектору.

Суть підходу реформування державного сектору на засадах НДМ, як зазначив один із його родоначальників Крістофер Худ, полягала в тому, щоб «вдихнути підприємницький дух» у систему державного управління. На практиці такі «адміністративна філософія» та «концептуальна парасолька» означали запровадження в діяльність державного управління механізмів ринкової конкуренції та бізнес-стилю управління. Провадження реформ НДМ було спричинене надмірним розростанням штату апарату державного управління, зволіканням і «неповоротким» стилем роботи чиновників, відсутністю в них мотивації до роботи, їхньою монополією в наданні державних послуг громадянам, розпоряджанні бюджетними коштами й фінансуванні державних програм. Підґрунтям цієї концепції стала ідея трансформування державного суспільного сектору на засадах бізнес-стилю управління або так званого менеджеризму.

Упровадження НДМ у систему державного управління істотно змінює вектор діяльності держави: із застосування адміністративного примусу на налагодження й підтримку нею тісної співпраці з приватним сектором. Інакше кажучи, НДМ зорієнтований на відхід від бюрократичного та перехід до широкого впровадження у практику державних установ бізнес-стилю управління, внаслідок чого у державних службовців змінюється мотивація роботи, а їхня поведінка під час виконання службових обов’язків набуває підприємницьких рис. Саме НДМ рішуче і відкрито виступив проти «традиційного державного управління», його усталеної віками системи організації та функціонування. Основним напрямом НДМ є впровадження в діяльність державного сектору ринкових механізмів із метою підвищення економічної ефективності системи державного управління та мінімізації наслідків її негативного впливу. У публікації Організації економічного співробітництва й розвитку до НДМ віднесено ключові постулати, які умовно можна згрупувати в чотири блоки: приватизація зорієнтованих на ринок державних підприємств та напрямів діяльності держави (державні функції передаються приватним організаціям, як правило на умовах укладання угод); зорієнтованість на клієнта (оперативне й гнучке реагування на потреби замовників державних послуг, користувачів та їх максимальне задоволення); децентралізація управління (децентралізований фінансовий менеджмент, управління персоналом, управління якістю роботи; делегування владних повноважень і відповідальності з центрального на нижчі рівні державного управління, активізація діяльності місцевих органів влади та недержавних організацій у розробленні й виконанні стратегічних цілей державної політики; встановлення через систему оцінки результатів діяльності персональної відповідальності за якість роботи; наділення низових ланок владними повноваженнями дає можливість ефективно ухвалювати рішення та розв’язувати проблеми місцевого значення, скорочувати чисельність штату державних службовців, підвищує відповідальність організацій за досягнення результатів); різка зміна спрямованості ринкових механізмів у діяльності державних установ – не на виконання правил, інструкцій, а на досягнення результатів (робота держустанов в умовах ринку – конкуренція, вибір клієнта через проведення тендерів та ін.; розширення сфери їхньої відповідальності; широке впровадження стратегічного планування та інших інновацій).

Зарубіжний досвід свідчить, що започаткований у 80-х роках минулого століття підхід до реформування системи державного управління на засадах НДМ широко впроваджено в низці розвинених країн Заходу (Австралії, Великій Британії, Канаді, Новій Зеландії, США та ін.)

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Японський варіант людських стосунків. Соціально-інженерний та гуманітарний підходи.	\|	Публічне управління в контексті неокласичної теорії.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.