• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Порядок використання прибутку.

План

Тема 3

План

1. Поняття грошового обігу.

2. Безготівкові й готівкові розрахунки.

3. Форми безготівкових розрахунків.

4. Види банківських рахунків і порядок їх відкриття.

Література: А.М. Поддєрьогін ст.23-57;

за ред. Дем'яненко ст.38-97.

У процесі купівлі-продажу товарів, надання послуг, а також виконання різного роду зобов'язань у грошовій формі відбуваються різноманітні розрахунки та платежі. Платежі також здійснюються за розподілу й перерозподілу грошових коштів. Сукупність усіх платежів створює грошовий обіг.

Грошовий обіг - це виявлення сутності грошей у русі. Він охоплює процеси розподілу її обміну. На обсяг і структуру грошового обігу на підприємстві впливають стадії виробництва та споживання. Особливе місце займає грошовий обіг у процесі реалізації продукції. За товарного виробництва продукт окремого виробника, призначений для споживання іншим суб'єктом господарювання, може дійти до споживача і дати право виробнику на отримання іншого продукту тільки після його оплати. Обіг грошей супроводжує обмін товарів і послуг, коли здійснюється оплата за товар і гроші переходять від покупця до продавця. У загальній грошовій масі розрізняють активні гроші (в кожний даний момент беруть участь в обороті), і пасивні (кошти на рахунках суб'єктів господарювання, громадських організацій, кошти населення, інші фонди накопичення і зберігання), що є лише потенційним платіжним засобом.

Отже, маса грошей, що перебуває в обігу, завжди буде меншою за загальну кількість грошей на суму грошових фондів накопичення і зберігання.

Маса грошей, яка перебуває в обігу, має дві форми: готівкову і безготівкову.

Більша частина грошового обігу припадає на безготівковий обіг, який охоплює всі сфери господарських відносин підприємств і організацій, банківських і фінансових установ, а також населення.

Грошовий обіг на кожному підприємстві пов'язаний з такими напрямками:

- забезпечення процесу виробництва (закупівля сировини, матеріалів, комплектуючих, виплата заробітної штати);

- реалізація продукції (робіт, послуг), тобто відшкодування витрат і формування доходів;

- сплата податків, обов'язкових відрахувань і зборів;

- отримання (погашення) кредитів і сплата відсотків по них, та інше.

Безготівковий грошовий обіг повністю здійснюється через банківські установи.

Грошові розрахунки можуть набирати як готівкової, так і безготівкової форми. Сферу готівкових і безготівкових розрахунків розмежовано.

Готівкова форма розрахунків застосовується за обслуговування населення - виплата заробітної плати, матеріального заохочення, дивідендів, пенсій, грошової допомоги. Отримуючи грошові доходи, населення витрачає їх на купівлю товарів, продуктів харчування, оплачує послуги і здійснює інші платежі.

Безготівкові розрахунки - це грошові розрахунки, які здійснюються за допомогою записів на рахунках у банках, коли гроші (кошти) списуються з рахунка платника і переказуються на рахунок отримувача коштів.

Між готівковою і безготівковою формами розрахунків існує тісний зв'язок. Так одержуючи виручку за реалізовану продукцію в безготівковій формі, підприємство повинно отримати в установленому порядку в банківській установі готівку дня виплати заробітної плати, покриття різних витрат, на господарські потреби тощо. У цьому разі гроші, що надійшли в безготівковій формі, можуть бути отримані в банку в готівковій формі. Підприємства торгівлі, сфери обслуговування населення, реалізуючи товари, виконуючи замовлення, надаючи послуги, отримують оплату за це, як правило готівкою. Водночас їхні розрахунки з постачальниками, фінансово-кредитними установами, цільовими фондами в основному здійснюються в безготівковій формі.

У класифікації безготівкових розрахунків слід розрізняти:

- розрахунки за товарними операціями - пов'язані з реалізацією продукції, виконанням робіт, наданням послуг. Вони становлять переважну частину всього грошового обороту в державі її обслуговують поточну фінансово-господарську діяльність підприємств;

- розрахунки за нетоварними операціями - пов'язані з фінансовими операціями, з кредитною системою, з бюджетами різних рівнів, зі сплатою фінансових санкцій.

Відповідно до територіального розміщення підприємств (покупців - продавців) і банківських установ, що їх обслуговують, безготівкові розрахунки поділяються на місцеві, міжміські та міжнародні.

Місцеві - здійснюються між покупцем і постачальником продукції, якщо їх обслуговує одна установа банку або коли банк постачальника і банк покупця розміщені в тому самому населеному пункті.

Міжміські - це розрахунки, які здійснюються між покупцем і постачальником через банки (постачальника і покупця), що знаходяться в різних регіонах.

Міжнародні - це розрахунки, які здійснюються за операціями купівлі-продажу через банк постачальника, яким є зарубіжний банк.

Безготівкові розрахунки здійснюються в різних формах. Різні форми розрахунків пов’язані з використанням різних видів розрахункових документів.

Розрахунковий документ - це відповідно оформлений документ на переказ грошових коштів.

Використовуються різні форми безготівкових розрахунків (залежно від форми розрахункового документу), а саме:

- платіжними дорученнями;

- платіжними вимогами-дорученнями;

- чеками; акредитивами;

- векселями;

- інкасовими дорученнями (розпорядженнями).

Форми безготівкових розрахунків.

Платіжна вимога-доручення - це комбінований розрахунковий документ, який складається з двох частин. Верхня частина - вимога підприємства-постачальника до підприємства-покупця сплатити вартість товару, виконаних робіт, послуг. Нижня частина - доручення покупця (платника грошових коштів) банку який його обслуговує, переказати належну суму коштів з його рахунка на рахунок постачальника. Цей розрахунковий документ заповнює постачальник (отримувач грошових коштів) і направляє покупцеві (платнику коштів). Покупець (платник коштів), коли він згоден оплатити товар (роботи, постриги), заповнює нижню частину цього документа і направляє його у свій банк для переказу суми на розрахунковий рахунок постачальника.

Розрахунок платіжною вимогою дорученням здійснюється за схемою:

1. Постачальник передає покупцеві 4 примірники платіжної вимоги-доручення для оплати.

2. Покупець (якщо вів згоден з вимогою) передає всі примірники в банк, який його обслуговує, для переказу коштів. Банк покупця на основі 1 примірника списує з рахунка покупця кошти.

3. Банк покупця направляє в банк постачальника 2 примірники платіжної вимоги-доручення разом з „авізо". Авізо - це письмове повідомлення одним банком іншого про здійснення розрахункової операції.

4.Банк постачальника зараховує кошти на рахунок постачальника і сповіщає свого клієнта (постачальника) про надходження коштів на рахунок одним примірником і випискою з розрахункового рахунка).

Отже, суть цієї форми полягає в тому, що до тих пір поки покупець не здійснить оплату, йому не буде відвантажена продукція.

Платіжне доручення - це письмове доручення власника рахунка перерахувати відповідну суму зі свого рахунка на рахунок отримувача коштів. Платіжні доручення застосовуються в розрахунках щодо місцевих, також міжміських поставок за товари (роботи, послуги), також за нетоварними операціями (платежі до бюджету, цільових державних фондів; платежі кредитним установам, за банківськими позичками).

Розрахунки платіжними дорученнями здійснюються за такою схемою:

1. Платіжне доручення виписується в 2-х примірниках: 1 примірник залишається в банку і являється підставою для списання коштів.

2. 2-ий примірник, при місцевих розрахунках, передається постачальнику разом з випискою, при іногородніх, разом з «авізо» пересилається в банк постачальника для зарахування коштів.

Чек - письмове розпорядження платника своєму банку сплатити зі свого рахунки пред'явнику чека відповідну грошову суму.

У розрахунках між підприємствами застосовуються розрахункові чеки. Для отримання готівки з рахунків у банківських установах використовуються грошові чеки.

Розрахунковий чек - де документ стандартної форми з дорученням чекодавця своєму банкові переказати кошти на рахунок пред'явника чека (отримувача коштів)

Акредитив - де розрахунковий документ із дорученням одній кредитної установи іншій здійснити за рахунок спеціально за депонованих коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажений товар.

Акредитивна форма розрахунку гарантує платіж постачальнику. Акредитив відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи дня виплати грошей готівкою. Максимальна дія акредитива - 25 днів з моменту його відкриття Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше, відкривається для розрахунків тільки з одним конкретним постачальником. Його не можна використовувати для розрахунків з іншими постачальниками чи для виплати грошей готівкою. Максимальна дія акредитива - 15 днів з моменту його відкриття. Після повідомлення про відкриття акредитива постачальник відвантажує товар і не пізніше трьох робочих днів після цього подає в установу банку реєстри рахунків транспортні або інші документи, які підтверджують відвантаження. Якщо документи відповідають умовам акредитива, кошти того самого ж дня зараховуються на рахунок постачальника.

Існує декілька видів акредитива:

Покритий - це такий акредитив, який передбачає попередає депонування коштів, У цьому разі банк платника (банк-емітент) списує кошти з розрахункового рахунка платника і переказує ці кошти в банк постачальника (банк-виконавець) на окремий балансовий рахунок «Акредитива››

Непокритий - це акредитив, коли платежі постачальнику гарантує банк. У такому разі платник звертається до свого банку з клопотанням виставити для нього гарантований акредитив. Таке клопотання банк-емітент задовольняє тільки стосовно платоспроможних клієнтів і за умови встановлення між клієнтом і банком, який відкриває акредитив, кореспондентських відносин.

Відзивний - це акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом на вимогу покупця без попереднього погодження з постачальником. Але банк-виконавець повинен оплатити документи, які були виставлені постачальником і прийняті банком, до отримання останнім повідомлення про зміну чи анулювання акредитива.

Безвідривний - це акредитив, який не можна змінити або анулювати без згоди постачальника, на користь котрого було відкрито акредитив.

Використання акредитивної форми розрахунків обумовлюється в угоді між постачальником і покупцем, в якій указують конкретні умови розрахунків за акредитивом, строк його дії, вид акредитива, спосіб його виконання, банк постачальника і покупця. Підставою для відкриття акредитива платником є повідомлення постачальника про готовність до відвантаження товару. Для відкриття акредитива платник подає в банк заяву встановленого зразка.

Отже, суть цієї форми полягає в тому, що до тих пір, поки покупець на підставі договору з постачальником не за депонує кошти на окремому рахунку, йому не буде відвантажена продукція,, надані послуги чи виконані роботи.

Вексель - це письмове зобов'язання, або бортова-записка, яка дає право вимагати сплати визначеної у векселі суми від особи, яка видала вексель в зазначений термін. Предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші.

Векселі бувають прості і переказні.

Простий вексель виписується і підписується покупцем і є його борговим

зобов'язанням оплатити кредитору вказану суму у визначений термін, тобто

оформляючи простий вексель векселедавець є завжди його платником (дебітором).

Переказний вексель (тратта) - це документ, який регулює відносини 3-ох сторін, а саме: кредитора, боржника, отримувала коштів. Такий вексель виписує і підписує кредитор, але коли він видає вексель, то переказує свій платіж на іншу особу. Тобто переказний вексель означає наказ боржнику від векселедавця сплатити у встановлений термін визначену у векселі суму 3-й особі або пред'явнику векселя.

4

Взаємовідносини суб'єктів підприємницької діяльності з банками щодо відкриття рахунків регулюються Законом України «Про внесення до деяких законів України змін щодо відкриття банківських рахунків» та Інструкцією №3 НБУ «Про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті».

Суб'єкти підприємницької діяльності (юридичні та фізичні особи) для зберігання коштів і здійснення всіх видів банківських операцій відкривають рахунки в банках на власний вибір за згодою цих банків.

Кожне підприємство може відкривати рахунки у національній та в іноземній валюті.

Відкриваючи рахунки підприємству, установа банку повідомляє про це податковий орган за місцем реєстрації власники рахунка та Національний банк протягом трьох робочих днів із дня відкриття рахунка, Підприємства можуть мати такі рахунки в національній валюті:

- поточні рахунки, що відкриваються для зберігання грошових коштів та здійснення всіх видів банківських операцій;

- бюджетні, що відкриваються підприємствам, яким виділяються кошти за рахунок державного або місцевого бюджетів для цільового їх використання;

- кредитні, що відкриваються в будь-якій установі банку, котра має право видавати кредити (ці рахунки призначено для обліку кредитів, наданих способом оплати розрахункових документів чи переказу коштів на поточний рахунок позичальника відповідно до умов кредитної угоди);

- депозитні, що відкриваються між власником рахунка та установою банку на визначений строк.

Для відкриття поточних рахунків підприємства подають установі банку такі документи:

1) заяву на відкриття рахунка, підписану керівником та головним бухгалтером;

2) копію свідоцтва (засвідчену нотаріально) про державну реєстрацію в органі державної виконавчої влади або іншому органі уповноваженому здійснювати державну реєстрацію;

3) копію статуту (положення), засвідчену нотаріально чи органом реєстрації,

4) копію документа, що підтверджує взяття підприємства на податковий облік та в органах Пенсійного фонду України:

5) картку зі зразками підписів осіб, яким надано право розпорядження рахунком та зі зразком відбитка печатки підприємства:

Для відкриття поточного рахунку в іноземній валюті підприємство подає в банк ті самі документи, що і для відкриття рахунку в національній валюті. Якщо ж поточний рахунок в іноземній валюті відкривається в тому ж самому банку, то підприємство подає тільки заяву та картку із зразками підписів.

Рахунки в банку закриваються у таких випадках:

- по заяві власника рахунку;

- при зміні характеру діяльності підприємства;

- за рішенням органу, який створив підприємство;

- на підставі рішення суду або арбітражного суду (при банкрутстві підприємства).

Формування і використання прибутку.

1. Економічний зміст прибутку.

2. Формування прибутку підприємства.

3. Рентабельність підприємства.

Література: А.М. Поддєрьогін ст.86-108;

за ред. Дем'яненко ст.99-132.

Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Перш за все це виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток - це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відокремлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Додатковий продукт – це вартість, створювана виробниками понад вартість необхідного продукту. Прибуток – це частина додаткової вартості, виробленої, реалізованої та готової до розподілу.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Таким чином, прибуток є об'єктивною економічною категорією, тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Водночас прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємства як суб'єкта господарювання. Тому прибуток відображає її результати і зазнає впливу багатьох чинників (результати його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства, та ін.).

Узагальнюючим фінансовим показником діяльності підприємства є його прибуток. Прибуток поділяється на: прибуток від реалізації; балансовий прибуток.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) - є різницею між виручкою від реалізації продукції та сумою нарахованого (сплаченого) податку на додану вартість, акцизного збо­ру, ввізного мита, митного збору та інших обов'язкових зборів і пла­тежів, визначених чинним законодавством, а також суми витрат, що включаються до собівартості продукції.

П = В-НП-С,

де П — прибуток або збиток від реалізації продукції;

В — виручка від реалізації;

НП — непрямі податки, збори і платежі;

С — повна собівартість.

Собівартість продукції (робіт, послуг) — це виражені в грошо­вій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (вико­нання).

Витрати виробництва, що включаються в собівартість продукції групуються за такими елементами: матеріальні витрати, витрати на оплату праці, відрахування на соціальні заходи (державне пенсійне страхування, соціальне страхування), амортизація основних засобів і нематеріальних активів, інші витрати.

Прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг) є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку. Цей прибуток безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та собівартості.

Загальна сума отриманого підприємством прибутку визначається як балансовий прибуток. Балансовий прибуток- загальна сума прибутку підприємства від усіх видів діяльності за звітний період, отримана як на території України, так і за її межами, що відображена в його балансі і включає прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі продукції допоміжних і обслуговуючих виробництв, що не мають окремого балансу, основних фондів, нематеріальних активів, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів та матеріальних цінностей, а також прибуток від орендних (лізингових) операцій, роялті, а також позареалізаційних операцій. Отримання балансового прибутку пов'язане з кількома напрямками діяльності підприємства:

1. Основна діяльність, її результатом є прибуток від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг). Як правило, цей прибуток займав основну питому вагу в складі балансового прибутку.

2. Діяльність, що не є основною для даного підприємства, але пов'язана з реалізацією матеріальних і нематеріальних цінностей, деяких послуг, її визначали як прибуток від іншої реалізації.

3. Діяльність, пов'язана із здійсненням фінансових інвестицій. У результаті підприємства одержують прибуток у вигляді дивідендів на акції, від вкладання коштів у статутні фонди інших підприємств (прибутки від володіння корпоративними правами); у вигляді відсотків за державними цінними паперами, облігаціями підприємств, за депозитними рахунками в банках.

4. Діяльність, пов'язана, з отриманням позареалізаційних прибутків і виникненням позареалізаційних витрат (збитків) підприємств (невідшкодовані збитки від надзвичайних ситуацій; надходження боргів, списаних раніше як безнадійні; штрафи, пені, неустойки, що надходили за порушення господарських договорів; курсова різниця від операцій в іноземній валюті.

Отже, облік і визначення фінансових результатів - прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов'язана з виникненням надзвичайних подій.

Длявизначення фінансових результатів треба знати такі поняття:

Власний капітал - це частина в активах підприємства, яка залишилася після відрахування його зобов'язань.

Доходи - це збільшення економічних вигоду вигляді надходження активівчизменшення зобов'язань, які сприяють зростанню власного капітану.

Витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів чи збільшення зобов'язань, які приводять до зменшення власного капіталу.

Прибуток - це сума на яку доходи перевищують витрати.

Збиток- це перевищення суми витрат над доходами.

Формування чистого прибутку (збитку).

Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом року від усіх видів звичайної і надзвичайної діяльності і включає:

1. Чистий дохід (виручка від реалізації продукції, робіт і послуг) - визичають шляхом віднімання з доходу (виручки від реалізації продукції, робіт і послуг) ДДВ. акцизного збору та інших зборів.

2. Валовий прибуток (збиток) - визначають як різницю між ЧД(виручкою, яка залишилась після відрахувань) і собівартістю реалізованої продукції, робіт і послуг.

З. Фінансовий результат від операційної діяльності - визначається як сума ВП (збитку), інших операційних доходів, амін .витрат, витрат на. реалізацію та інші операційні витрати.

4. Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування - визначається як сума прибутку від операційної діяльності, фінансових та інвестиційних доходів, фінансових та інвестиційних витрат.

5. Фінансовий результат від звичайної діяльності - визначається як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток.

6. Фінансовий результат від надзвичайної діяльності де відображаються доходи і витрати від надзвичайних подій (стихійне лихо, техногенні аварії, пожежі тощо).

Остаточний фінансовий результат визначають як різницю між різними видами доходів і витрат підприємства за звітний період.

Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність - це відносний показник діяльності підприємств, які знаходяться на госпрозрахунку і характеризує прибутковість виробничої діяльності за певний період (рік), вимірюється у відсотках.

Якщо підприємство в процесі своєї діяльності одержує прибутки, то воно є рентабельним, а якщо у нього доходи не покривають витрат по виробництву і реалізації продукції, то воно матиме збитки, тобто буде нерентабельним.

Рентабельність можна визначати по підприємству в цілому, по галузях виробництва і по окремих видах продукції.

Для визначення рентабельності використовують такі формули:

Р= П : С х 100% , де

Р - рівень рентабельності;

П - прибуток;

С - собівартість продукції.

Отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи.

Перший етап - це розподіл загального прибутку. На цьомуетапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств.

Другий етап- це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат (резервний, розви­тку й удосконалення виробництва, соціальних потреб, заохочення і т.д.).

З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі та використанні прибутку підприємств.

Схема розподілу і використання прибутку підприємства.

Чистий прибуток – це прибуток підприємства, який залишається після сплати податку на прибуток.

Головні принципи розподілу чистого прибутку закріплені стату­том підприємства. Фактично розподіл здійснюється відповідно до по­точної та стратегічної політики, що визначається підприємством.

Нерозподілений прибуток є однією з найважливіших частин власного капіталу.

Нерозподілений прибуток- частина чистого прибутку, яка залишається у розпорядженні підприємства для виплати до­ходів власникам у вигляді дивідендів, формування резервного капіта­лу, поповнення статутного капіталу та на інші потреби.

В окремих випадках підприємства в результаті своєї діяльності зазнають збитків. Сума непокритого збитку зменшує власний капітал.

Для нарахування дивідендів, крім чистого прибутку поточного року, можуть бути використані нерозподілений прибуток та резервний капітал.

Дивіденди - це частина чистого прибутку, розподілена між уча­сниками (власниками) підприємства, як правило, відповідно до їх час­ток у статутному (пайовому капіталі) підприємства.

Відповідно до чинного законодавства статут акціонерного това­риства має містити відомості про термін та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками звітного року.

Це не є загальноприйнятою у світі нормою. Звичайною нормою є виплата дивідендів один раз на півроку або на квартал, рідше - один раз на місяць.

Читайте також:

1. The peace – порядок
2. А. Розрахунки з використанням дистанційного банкінгу.
3. А.1. Порядок Magnoliales - магнолієцвіті
4. Альтернативна вартість та її використання у проектному аналізі
5. Аналіз використання капіталу.
6. Аналіз використання матеріальних ресурсів
7. Аналіз використання матеріальних ресурсів.
8. Аналіз використання обладнання.
9. Аналіз використання прибутку та резервів його зростання
10. Аналіз використання робочого часу на підприємстві
11. Аналіз використання фонду робочого часу.
12. Аналіз ефективності використання каналів розподілу

Переглядів: 1522