Практичних занять у вищій школі

Лекція 7

Методика підготовки і проведення семінарських,

1. З історії питання про виникнення семінарських занять.

2. Семінарські заняття як форма організації навчання. Види і методика проведення семінарських занять.

3. Дискусія як метод навчання і проведення семінарських занять.

Слово «семінаріум» (лат. Seminarium) означає «розсадник». В античних школах заняття проводилися у вигляді диспутів, повідомлень тих, хто навчається, коментарів та висновків викладача. Семінарські заняття, як вважає А.М.Алексюк, означають дискусію з окресленої проблеми і виникли вони на заміну середньовічним диспутам. Мета таких дискусій – навчити студентів логічно висвітлювати і обґрунтовувати свої думки з якоїсь проблеми.

У XVII ст. семінарські заняття використовувались при підготовці філологів з метою інтерпретації текстів, а пізніше, у XIX ст. – для вивчення теології та юриспруденції. Така форма дискусій була дуже поширена у Києво-Могилянській академії, куди приїздили на диспути вчені з різних країн світу. В Київському університеті семінарські заняття вперше були запроваджені у 1874-1875 рр. проф.. М.Г.Авенаріусом.

Вузівську систему навчання традиційно називають ще лекційно-семінарською. Поступово народжується проблема взаємодії на семінарських заняттях викладачів і студентів. У методиці проведення семінарських занять поступово формуються такі напрямки:

– демократичний, який характеризується високою активністю студентів;

– авторитарний– студент розглядається тільки як пасивний виконавець і йому відмовлено в праві на самостійність і ініціативу;

– ліберальний – характеризується низьким рівнем вимог, формальним розв’язанням проблеми.

2. Семінарські заняття у вищій школі посідають важливе місце у навчальному процесі, оскільки сприяють розвитку пізнавальної активності, самодіяльності студентів; вони вчать студентів умінню висловлювати і аргументувати свої думки, вмінню критично аналізувати аргументи опонентів. Вони розвивають логічне мислення, сприяють глибшому засвоєнню фундаментальних знань, формуванню переконань, виробленню активної життєвої позиції.

Добре організований семінар не тільки закріплює знання та вміння студентів, але й розвиває у них творчі здібності, вміння слухати іншого, аргументовано висловлювати свої знання. Проте нерідко семінарські заняття зводяться до рівня опитування за конспектом лекцій, письмових контрольних робіт або зачитування рефератів.

Види семінарський занять:

1. Просемінари. У XVIII – XIX ст. існували під назвою попередніх семінарів для студентів першого семестру. Головне їх завдання – виробити у студента вміння виконувати різноманітні практичні роботи (працювати з книгою, першоджерелами, реферувати літературу, складати тези). Тобто просемінари – це своєрідні практикуми, які проводяться на молодших курсах.

2. Семінар:

– семінар запитань і відповідей (відповіді студентів оцінюються);

– семінар-розгорнута бесіда. Поширений на молодших та середніх курсах, передбачає ґрунтовну підготовку студентів з питань, що розглядаються;

– семінар-дискусія;

– семінар-обговорення письмових рефератів студенів та їх оцінювання;

– семінар-колективне читання;

– семінар-коментоване читання;

– семінар усних відповідей студентів;

– семінар-конференція;

– семінар-теоретична конференція. Тема семінару здебільшого не збігається з плановою, а формується як висновок теми чи розділу;

– семінар-вирішення проблемний завдань;

– семінар-заняття на виробництві;

– семінар-прес-конференція. Кілька студентів за планом семінару готують доповіді. Після їм ставлять запитання;

– семінар-«мозковий штурм». Запропонований в 1953 р. амер. психологом А.Осборном як колективний метод вирішення складних, недостатньо розроблених питань науки і техніки. Його мета – ініціювати максимум ідей для розв’язання проблеми. Викладач формулює проблему у вигляді питання. Студент за 2-3 хв. має запропонувати вирішення проблеми. Обговорення – 5 хв. Потім виступає інший студент, який пропонує свій розв’язок проблеми і т.д. Експертиза ідей може відбуватися усно чи письмово.

3. Спецсемінари (спецкурси)– читаються відомими вченими, спеціалістами;

4. Наукові студентські семінари за спеціалізацією– кількість учасників 10-15 чол.

3. Дискусія – це тематично спрямована суперечка в академгрупі. Належить до найдавніших форм організації навчання. Дискусії завжди передує коротке вступне слово викладача або студента у ролі керівника дискусії.

Умови проведення дискусії:

1) всі учасники повинні бути підготовлені до неї;

2) кожен учасник повинен мати чіткі стислі тези свого виступу;

3) протилежні точки зору не повинні нівелюватися – саме їх наявність просуває дискусію вперед;

4) дискусійні зауваження повинні бути зрозумілими;

5) при жвавій дискусії керівникові слід утриматись від виступу;

6) дискусія повинна бути спрямована на з’ясування істини.

Найдоцільніше проводити дискусію у групі з 10-15 чол. Завдання проведення дискусії: навчити студентів оперувати науковими поняттями, правильно робити висновки, оформляти бібліографію, складати конспект, узагальнювати матеріал, формулювати гіпотези.

Під час проведення дискусій розрізняють такі етапи:

– сприйняття предмета дискусії;

– аналіз і оцінка предмета дискусії;

– прийняття рішень.

Прийоми проведення дискусії:

1) прийом «зливи ідей» – семінар-«мозковий штурм»;

2) прийом «оживлення» великих рефератів, які зачитуються і обговорюються по частинах;

3) прийом «вулик» – всі беруть участь у дискусії, якою ніхто не керує;

4) прийом дискусій з наперед визначеними ролями. Дві групи ретельно готуються до викладення спірних думок з метою стимулювання творчої дискусії, кожен має право висловитись 1 раз;

5) прийом опитування експертів – той, хто ставить запитання повинен вміти відповісти на нього сам.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Проблемна лекція у вузі	\|	Лекція 8

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.017 сек.