• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

РОЗДІЛ П. ТЕОРІЯ ВИХОВАННЯ Тема 5. Суть процесу виховання

1. Процес виховання, його специфіка, структурні елементи, рушійні сили.

2. Етапи процесу виховання. Управління процесом виховання.

3. Самовиховання: суть, умови, етапи, прийоми.

4. Перевиховання, його функції, етапи і принципи.

5. Результати процесу виховання, їх виявлення.

6. Шляхи підвищення ефективності процесу виховання.

1. Процес виховання — це система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.

Специфічним для процесу виховання є: а) двосторонній характер; б) багатогранність завдань і змісту; й) залежність від різноманітних суб'єктивних і об'єктивних факторів; г) трудність розкриття внутрішнього світу дитини, який треба формувати; д) багатство форм, методів і прийомів, якими важко оволодіти; е) неперервність — у вихованні канікул бути не може; є) тривалість у часі — людина виховується все життя; ж) поступове виявлення результатів виховних впливів.

Структурними елементами процесу виховання є: мета, зміст, завдання, форми, методи і засоби виховання, його результати, корегування результатів виховання.

Рушійні сили виховного процесу — це сукупність суперечностей, вирішення яких сприяє просуванню процесу виховання до нових цілей. Є такі суперечності:

а) між необмеженими можливостями розвитку людської природи і
обмежуючими умовами соціального життя;

б) між зрослими соціальне значимими завданнями, які треба вихованцю
вирішувати і тими можливостями, які обмежують його вчинки і дії у
вирішенні цих завдань;

в) між зовнішніми впливами і внутрішніми прагненнями;

г) між впливами сім'ї, школи, громадськості, вулиці, засобів масової інформації;

д) між організованим впливом школи і стихійним впливом оточення;

е) між окремими впливами вчителів, які працюють у даному класі;

є) між рівнем розвитку особистості і виконуваними нею функціями в колективі;

ж) між набутим негативним досвідом поведінки і новими умовами життя
і діяльності;

з) між усвідомленням учнем своїх прав і обов'язків. Компонентами процесу
виховання е: свідомість особистості, її емоційно-почуттєва сфера, навички і
звички поведінки.

Свідомість — властива людині функція головного мозку, яка полягає у відображенні об'єктивних властивостей предметів і явищ навколишнього світу, процесів, що відбуваються в ньому, своїх дій, у попередньому мисленому накресленні їх і передбаченні наслідків, у регулюванні відносин людини з людиною і соціальною дійсністю.

Почуття — психічні стани і процеси, в яких відображено емоційний бік духовного світу людини, її суб'єктивне переживання подій та емоційне ставлення до навколишнього світу.

Навичка — психічне новоутворення, завдяки якому індивід спроможний виконувати певну дію, раціонально, з належною точністю і швидкістю, без зайвих витрат фізичної і нервово-психічної енергії.

Звичка — схильність людини до відносно усталених способів дій.

2. Етапи процесу виховання: а) виділення конкретних рис і властивостей
особистості, які передбачається виховати; б) вивчення вихованця і діагностика —
проектування його особистості на основі зразка-ідеалу;

в) засвоєння вихованцем виділених рис і властивостей; г) організація досвіду
поведінки відповідно до ідеалу; д) спонукання вихованця до самостійної роботи
над вдосконаленням своєї особистості.

Управління процесом виховання— це діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований вплив на вихованців. Воно передбачає: а) підбір змісту у вихованні; б)підбір форм, методів і прийомів для реалізації змісту виховання; в) організація діяльності учнів і досвіду їх поведінки;

г) регулювання взаємовідносин у колективі, координація впливу на. дитину
вчителів, батьків і представників громадськості; д) керівництво
самовихованням учнів; е) вивчення рівня вихованості учнів і корекція змісту і
методики виховання.

Концепція національного виховання визначає психолога -педагогічний аспект готовності педагога до здійснення виховної діяльності:

* високий рівень національної самосвідомості, знання національної психології
і характеру народу, його культурно-історичних традицій, морально-етичної
спадщини, історії і сучасного буття:

* втілення в собі типових якостей рідного народу, його духовного, культурного
і морального багатства; бездоганне володіння українською мовою;

* високий рівень професійної підготовки, широкий світогляд і наукова
ерудиція, духовне багатство та емоційна культура вчителя, прагнення до постійного
самовдосконалення;

* любов до дітей і висока педагогічна культура в тісному поєднанні з
наполегливістю, витримкою, педагогічним тактом;

* досконале володіння дидактичними, організаторськими, комунікативними,
перцептивними, сугестивними, науково-пізнавальними здібностями;

* розвиток власної спостережливості, педагогічної уяви, оптимізму, відчувати
та позитивно впливати на емоційний стан учнів;

* мистецьке володіння словом, уміння чітко та точно сформулювати,
дохідливе, образно, емоційно передавати власні думки.

3. Самовиховання — вищий етап виховного процесу. Воно успішно
здійснюється в школі за таких умов; а) в дитячому колективі створено сприятливий
для самовиховання морально-психологічний клімат; б) в учня, який хоче займатися
самовихованням, сформовано ідеал, до якого він прагне; в) в учнів наявний певний
рівень свідомості, коли вони правильно оцінюють свої дії і поведінку; г) учні мають
певні відомості з психології, можуть виявити свої позитивні риси і недоліки своєї
особистості; д) в учнів є певний рівень сили волі, уміння долати труднощі.

Етапи педагогічного керівництва самовихованням учнів: а) підготовчий етап (переконання учнів у необхідності зайнятись самовихованням і в можливостях досягти бажаних результатів); б) допомога в складанні програми самовиховання і її реалізації; в) організація контролю за ходом самовиховання, який згодом переходить у самоконтроль.

Прийоми самовиховання.

У ході організації самовиховання учнів навчають спеціальних прийомів роботи над собою. Одним з поширених прийомів самовиховання є самопереконання. суть

якого полягає в тому, що учневі пропонують підібрати ряд аргументів і за їх допомогою переконати себе в тому, що він поступив у даній конкретній ситуації правильно чи неправильно. Прийом самонавіювання пропонують використовувати у тих випадках, коли потрібно подолати в собі страх перед труднощами, невпевненість у своїх силах, нерішучість. Прийом самопідбадьорювання використовується у тому разі, коли учень розгублюється у складних ситуаціях, втрачаючи віру у власні сили та можливості. Прийом самозаохочення пропонується у випадках, коли учень подолав певні труднощі, виконав складне завдання. Для подолання негативних сторін особистості можна пропонувати застосування прийоми самоосуду і самопокарання. Прийом самопримусу сприяє подоланню внутрішньої неорганізованості, небажання вчитися чи працювати, лінощів. Особливе місце у самовихованні займає прийом самоаналізу, який полягає в умінні аналізувати свої вчинки, надавати їм певну оцінку. Одним з ефективних прийомів самовиховання є самопереконання, коли в конфліктній ситуації учневі пропонують переключити свої думки на інші теми і справи, які б відвернули його від конфлікту, заспокоїли б.

Ефективними у самовихованні є так звані практичні прийоми. Одним зі них є прийом "крок уперед", суть якого полягає у щоденному плануванні своєї діяльності на наступний день. Як доповнення до даного прийому може бути прийом " оцінки прожитого дня", коли учень щоденно аналізує свої дії та вчинки, допущені протягом дня. Для щоденного привчання учня до виконання своїх обов'язків використовують прийом "правила моєї поведінки", суть якого полягає у дотриманні учнем спеціально для нього складених правил поведінки. Прийом самозобов'язання полягає у плануванні учнем роботи над собою на місяць, чверть, півріччя чи на рік, залежно від того, які риси особистості передбачається сформувати чи подолати і в який термін. Прийом "впізнай себе" має характер гри: учитель дає неповну характеристику учневі, не називаючи його прізвища, він себе впізнає, товариші доповнюють його характеристику. Прийом "самохарактеристики" та " взаємохарактеристики" полягає в тому, що підготовлені таким чином характеристики обговорюються в колективі, що привчає учнів до самоаналізу, дає педагогу багатий матеріал для подальшої роботи з учнями.

4. Перевиховання — це виховний процес, спрямований на подолання негативних якостей особистості учня, які сформувалися під впливом несприятливих умов виховання.

Функції перевиховання: відновна, компенсуюча, стимулююча і виправна.

Відновна функція має на увазі створення умов, у яких учень зміг би знову проявити себе з позитивного боку, тобто відновити свої позитивні властивості, які у нього були до появи педагогічної занедбаності. Компенсуюча функція передбачає створення таких умов, за яких вихованець зміг би перекрити свої недоліки у тій чи іншій діяльності досягненнями успіхів у інших видах діяльності. Стимулююча функція допомагає активізувати дії вихованця у тій галузі, де проявляються його позитивні якості, засудити негативні вчинки. Виправна функція допомагає вихованцю звільнитися від негативних якостей. Розуміння педагогами суті функцій перевиховання дозволяє їм кваліфіковано будувати цей процес, домагатися позитивних результатів у навчально-виховній роботі. Етапи перевиховання.

На першому, підготовчому етапі детально вивчаються й аналізуються позитивні й негативні якості педагогічне занедбаного учня, умови, що сприяли їх появі та формуванню, визначаються шляхи нейтралізації негативних і посилення позитивних

якостей особистості, конкретні завдання і зміст процесу перевиховання.

На другому, початковому етапі перевиховання починається реалізація наміченої програми роботи з учнем.

На третьому, переломному етапі триває реалізація програми перевиховання, але вже в умовах, коли підліток прийняв її, добровільно виконує

свої обов'язки, виявляючи самостійність і активність.

На останньому, заключному етапі перевиховання створюються умови для залучення учня до активної участі в усіх видах системної діяльності, нагромаджується позитивний досвід поведінки, розширюється сфера самовиховання.

Принципи перевиховання: а) поєднання переконання з примусом; б) гуманне ставлення до педагогічне занедбаних учнів; в) об'єктивне ставлення до педагогічне занедбаного учня; г) педагогічний вплив на педагогічне занедбаного учня в неафектному стані; д) випереджаюче виховання позитивних якостей у педагогічне занедбаного учня; е) невиділення педагогічне занедбаного учня із загальної маси; є) провідна роль наставника в перевихованні.

Процеси виховання, самовиховання і перевиховання тісно пов'язані між собою і часто переплітаються.

5. Вихованість школярів — показник ефективності і якості навчального процесу. Якості особистості школяра є результатом інтеріоризації зовнішніх впливів у внутрішні, вираз єдності зовнішніх і внутрішніх факторів виховання і розвитку.

Ефективність виховання, на думку Підласого І.П., залежить від: а) сформованості ставлення учня до оточуючої дійсності, в тому числі і до спрямованих на нього виховних впливів; б) відповідності мети виховання і організації дій, спрямованих на досягнення цієї мети; в) відповідності соціальної практики і характеру виховного впливу на вихованців; г) сукупності дій об'єктивних і суб'єктивних факторів; д) інтенсивності виховання; е) активності його учасників у педагогічній взаємодії; є) ефективності процесів розвитку і навчання; ж) якості виховного впливу; з) інтенсивності впливу на "внутрішню" сферу особистості; й) поєднання педагогічного впливу і рівня розвитку вербальних і сенсорномоторних процесів вихованців; і) інтенсивності і якості взаємовідносин між самими вихованцями.

Рівні вихованості.

Дуже низький рівень характеризується негативним досвідом поведінки, яка з труднощами виправляється під педагогічним впливом, самоорганізація і саморегуляція не розвинуті.

Низький рівень характеризується слабким проявом позитивного, ще нестійкого досвіду поведінки, спостерігаються зриви, поведінка регулюється в основному вимогами старших і іншими зовнішніми стимулами, саморегуляція і самоорганізація інтуїтивні.

Для середнього рівня властива стійка позитивна поведінка, наявність регуляції і саморегуляції, організації і самоорганізації, хоч активна позиція по відношенню до діяльності і вчинків товаришів по класу ще не проявляється.

Показником високого рівня є наявність стійкого і позитивного досвіду 42

Тема 5, Суть процесу виховання

поведінки, саморегуляції разом з прагненням до організації і регуляції діяльності поведінки інших людей, проявом активної позиції.

Основними показниками рівня вихованості школяра є: а) зовнішній вигляд;

культура поведінки у школі і за її межами; б) громадська активність; в) самостійність у всіх видах діяльності; г) сформованість наукового світогляду, національної самосвідомості; д) ставлення до навчання, інтерес до знань і усвідомлення їх ролі в своєму розвитку; е) прилучення до національної та світової культури, мистецтва, літератури; є) фізичне здоров'я, потяг до занять фізичною культурою і спортом; ж) працелюбність, орієнтованість на майбутню професію.

Оцінити рівень вихованості особистості можна і за її ставленням до оточуючої дійсності: а) ставлення до суспільства: патріотизм, суспільна дисципліна, громадська активність, працьовитість, відповідальність, солідарність, відданість справі; б) ставлення до інших людей: повага їх гідності, піклування, терпеливість; в) ставлення до себе: гідність, самокритичність, самоконтроль, ініціатива, оптимізм; г) ставлення до культури: повага до культурних цінностей, контакти з діячами культури, розуміння прекрасного; д) ставлення до природи: повага до всіх форм життя, милування природою, примноження її багатства і раціональне його використання; е) ставлення до моральних цінностей: демократизм, гуманізм, повага до волі.

6. Шляхи підвищення ефективності процесу виховання:

1. Подолання формалізму у виховній роботі школи шляхом уникнення
безсистемності у виховній роботі та подолання заорганізованості учнів
безліччю безцільних заходів.

2. Вдосконалення процесу виховання шляхом: а) організації в школі виховних
центрів; б) органічного поєднання завдань, що вирішують школи, з потребами
середовища; в) створення в школі морально-психологічної атмосфери
поваги до знань; г) підбору раціонального змісту виховання відповідно до
мети виховання і рівня вихованості колективу; д) розумного співвідношення
інформаційних методів виховного впливу на учнів і залучення їх до різних
видів діяльності; е) своєчасного проведення виховних заходів, акцентування уваги
на профілактику негативних явищ в учнівському середовищі; є) використання
різноманітних форм і методів виховного впливу, які імпонують віку учнів; ж)
підвищення емоційної насиченості виховних заходів; з) подолання авторитарного
стилю у ставленні педагогів до учнів; й) створення умов для розвитку самостійності
та ініціативи учнів, їх самоврядування, самоосвіти й самовиховання.

Народна педагогіка про критерії вихованості: "Оцінюй людину за її вчинки", "На дерево дивись, як родить, а на людину — як робить", "Говорить вздовж, а живе впоперек".

Народна педагогіка про самовиховання: "Не лінись рано вставати та замолоду більше знати", "Поки не впріти, доти не вміти", "Людей питай, а свій розум май", "Хто рано встає, тому Бог дає"

Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте специфічні особливості процесу виховання,
використовуючи приклади з досвіду роботи школи і власного шкільного досвіду.

2. Побудуйте логічну схему процесу виховання з його структурних елементів:
форми, методи, прийоми, мета, засоби, завдання, корегування результатів
виховання.

3. Розкрийте зміст рушійних сил виховного процесу.

4. У якій з перелічених нижче груп знаходяться психологічні і
практичні прийоми самовиховання?

5. Самосхвалення, самопереконання, завдання самому собі, впізнай себе.

6. Крок за кроком, самопідбадьорювання, оцінка прожитого дня, самоосуд.

7. Самосхвалення, самозаохочення, самоосуд, самопокарання,
самонаказ, самонавіювання, самопереконання.

8. Оцінка прожитого дня, самопереконання, крок за кроком,
самозобов'язання, самохарактеристика.

9. Впізнай себе, самохарактеристика, самозобов'язання, оцінка
прожитого дня, крок за кроком.

5. Вивчіть питання, як в тій чи іншій школі організоване самовиховання учнів. З цією метою в кількох класах проведіть анкету такого змісту:

1. Чи займаєшся самовихованням?

2. Що спонукає тебе працювати над собою?

3. Назви основні цілі, досягти яких прагнеш шляхом самовиховання.

4. Якими прийомами користуєшся в роботі над собою?

5. В чому відчуваєш труднощі в роботі над собою і як їх долаєш?

6. Яку допомогу хотів би одержати від дорослих в процесі
с амовиховання?

6. Вилучіть "зайві" функції прогресу перевиховання.

Відновна, виховна, компенсуюча, корегуюча, виправна, стимулююча. 7. Які з перелічених нижче принципів не є специфічними для процесу перевиховання?

Поєднання переконання з примусом, систематичність, гуманне ставлення до учня, вплив на учня в неафектному стані, емоційність, об'єктивне ставлення до учня, невиділення учня із загальної маси, необхідність наставника, випереджаюче формування позитивних якостей, індивідуальний підхід.

8. Які з основних показників рівня вихованості учня відсутні в поданому переліку?

Зовнішній вигляд учня, громадська активність, сформованість наукового світогляду і національної свідомості, працелюбність і орієнтованість на майбутню професію...

Консультації. 2. Мета, завдання, зміст, форми, методи, засоби, результати виховання і їх корегування. 4. Правильна відповідь 3 (психологічні) і 5 (практичні). 5. Зайвими є виховна, корегуюча 6. Зайвими є систематичність, емоційність, індивідуальний підхід. 7. Самостійність у всіх видах діяльності, ставлення до навчання, прилучення школяра до національної та світової культури, фізичне здоров'я.

Рекомендована література: 11; 22; 34; 44; 53; 56; 60.

Тема 6* Основні закономірності і принципи виховання

1. Закономірності процесу виховання.

2. Основні принципи виховання.

1. Закономірності виховання — це стійкі, повторювані, об'єктивно існуючі суттєві зв'язки у ньому, реалізація яких сприяє забезпеченню ефективності розвитку особистості школяра.

Перша закономірність полягає в органічному зв'язку виховання із суспільними потребами і умовами виховання. Значні зміни в житті народу ведуть за собою і зміни в його виховній системі. У зв'язку з розбудовою незалежної держави України

настала потреба формування в підростаючого покоління української національної свідомості, любові до України, української мови, свого народу, його традицій, історії, культури.

Друга закономірність виявляється в тому, що людина виховується під впливом різноманітних факторів. Не дарма говорять, що виховує все: і люди, і речі, і явища. Серед цих факторів насамперед і найбільше виховують люди. І в першу чергу — батьки і педагоги. Це накладає на них особливу

відповідальність.

Третя закономірність полягає в тому, що найбільш успішно проходить процес виховання в природному для нього національному руслі з врахуванням національного менталітету вихованця. З огляду на це дитину має оточувати рідна мова, природа, національна культура, звичаї, традиції тощо.

Четверта закономірність виявляється в тому, що результати виховання є залежними від виховного впливу на внутрішній світ дитини, її духовну зокрема на формування її думок, поглядів, переконань, ціннісних орієнтацій, емоційну сферу. Виховний процес має постійно трансформувати зовнішні виховні впливи у внутрішні, духовні процеси особистості (її мотиви, установки, орієнтації, ставлення).

П'ята закономірність полягає у визначальній ролі діяльності і спілкування у вихованні. Діяльність виступає як головний фактор єдності свідомості і поведінки, коли учнем здійснюється певна система видів діяльності (навчальна, трудова, ігрова, спортивна і ін.). За таких умов можливий всебічний розвиток особистості.

Закономірні зв'язки проявляються у вихованні в усьому розмаїтті взаємозв'язків і взаємоперетворень. Під час організації будь-якої виховної ситуації їх необхідно враховувати.

Усвідомлення закономірних зв'язків дозволяє педагогу не просто механічно, а свідомо відпрацювати задану схему дій, щоб прийти до поставленої мети.

Врахування закономірностей допомагає педагогу у процесі його виховної роботи (в ході планування, організації, оцінки процесу виховання) перетворити можливість, що випливає із закономірних зв'язків, у дійсність.

2. Принципи виховання — це керівні положення, які відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту, організації і методів виховного процесу.

Основними принципами виховання є:

1. Ц іл е спрямованість (підпорядкованість всієї виховної роботи загальній
меті, знання цієї мети вихователями і вихованцями, нетерпимість до стихійності у
вихованні, наявність перспективи, проектування рівня вихованості
особистості відповідно до запланованої мети).

2. Зв'язок з життям (використання у виховній роботі краєзнавчого
матеріалу, систематичне ознайомлення учнів із суспільно-політичними
подіями в країні, залучення їх до посильної участі в громадське корисній роботі).

3. Єдність свідомості і поведінки (правильне співвідношення методів
формування свідомості і суспільної поведінки, попередження відхилень у
свідомості та поведінці учнів, вироблення несприйнятливості до будь-яких
негативних впливів, готовності вести проти них боротьбу).

4. Виховання в праці (праця — єдине джерело задоволення матеріальних і
духовних потреб людей, праця як фактор всебічного розвитку особистості,
сумлінне ставлення до праці — важлива риса людини, нетерпимість до порушень

трудової дисципліни, розкрадання народного добра І Т.Д.).

5. Комплексний підхід (єдність мети, завдань і змісту виховання; єдність форм,
методів і прийомів виховання; єдність виховних впливів школи, сім'ї, громадськості,
засобів масової інформації, вулиці; врахування вікових та індивідуальних
особливостей учнів у вихованні; єдність виховання і самовиховання;
постійне вивчення рівня вихованості учня і внесення корективів у виховну
роботу).

6. Виховання особистості в колективі (колектив — могутній засіб виховання,
певні риси особистості формуються тільки в колективі, значення згуртованості
колективу і його громадської думки для виховання школярів, участь учнів у
роботі самоврядування сприяє розвитку самостійності, самодіяльності,
ініціативи іт.д.).

7. Поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів
(педагогічне керівництво зумовлюється відсутністю життєвого досвіду в учнів;
виховання творчої особистості можливе, якщо створюються умови для прояву їх
самостійності і творчості, схвалюються прояви ініціативи і самодіяльності).

8. Повага до особистості вихованця з розумною вимогливістю до нього
(єдність вимог до вихованців з боку педагогів, контроль за поведінкою
вихованців, гуманне ставлення до учнів, повага до їхньої думки і т.д.).

9. Індивідуальний підхід (індивідуальні відмінності у школярів, знання психіки
кожного учня і врахування їх особливостей у виховній роботі.

10. Наступність (молодші школярі — підлітки — юнаки, переведення із класу
в клас чи в іншу школу, зміна класних керівників, поєднання виховання
на уроці і в позакласній виховній роботі).

11. Єдність педагогічних вимог школи, сім'ї і громадськості (взаємна
інформація між учасниками виховного процесу про результати виховних впливів).

Концепція національного виховання розглядає такі принципи виховання:

Народність — єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання, оволодіння рідною мовою, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу; прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв, національно-етнічної обрядовості усіх народів, що населяють Україну.

Природ овід повід ність — врахування багатогранної і цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей дітей, учнівської молоді, їх анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних та регіональних особливостей.

Культуровідгіовідність — органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності поколінь.

Гуманізація — створення умов для формування кращих якостей і здібностей дитини, джерел її життєвих сил; гуманізація взаємин між вихователями та вихованцями, постановка виховання в центр навчально-виховного процесу, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір'я до неї; виховання гуманної особистості, щирої, людяної, доброзичливої, милосердної.

Демократизація — усунення авторитарного стилю виховання. Сприйняття особистості вихованця як вищої соціальної цінності, визначення його права на свободу, на розвиток здібностей і виявлення індивідуальності. Формування глибокого усвідомлення взаємозв'язку між ідеалами свободи, правами людини і громадською відповідальністю.

Етнізація — наповнення виховання національним змістом, спрямованим на формування самосвідомості громадянина. Принцип етнізації однаково стосується всіх народів України. Створення можливості всім дітям навчатися у рідній школі, виховувати національну гідність, національну свідомість, відчуття етнічної причетності до свого народу. Відтворення в дітях менталітету свого народу, увічнення в підростаючих поколіннях специфічного, що є в кожній нації, виховання дітей як типових носіїв національної культури, продовжувачів справи батьків. Принцип етнізації — невід'ємна складова соціалізації дітей.

Народна педагогіка про принципи виховання: "Діти, як квіти: полий, то ростимуть" (гуманізм), "Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале" (природовідповідність), "У всякої пташки свої замашки", "Од тиха все лихо" (індивідуальні особливості), "Розумний батько сина питати не соромиться", "Дитині волі не давай", "Хто дітям потаче, той сам плаче" (вимогливість), "У семи няньок дитина без носа (єдність вимог), "Батьків хліб не навчить, як треба жить" (самостійність).

Запитання і завдання

1. Яке з тверджень не є закономірністю процесу виховання?

L Зумовленість виховання суспільними потребами та умовами.

2. Взаємозалежність процесів виховання і розвитку.

3. Зв'язок виховання з життям.

4. Визначальна роль діяльності і спілкування у вихованні.

5. Взаємозв'язок вихователя і вихованців у вихованні.

2. Обґрунтуйте, що загальні принципи виховання включають в себе і принципи
педагогіки народознавства.

3. Охарактеризуйте шляхи реалізації принципів виховання у процесі виховної
роботи школи.

Консультації. 1. Зв'язок виховання з життям є не закономірністю, а принципом виховання.

Рекомендована література: 3; 17; 28; 37; 46.

Читайте також:

1. E) теорія раціонального вибору.
2. H) інноваційний менеджмент – це сукупність організаційно-економічних методів управління всіма стадіями інноваційного процесу.
3. I. Теорія граничної продуктивності і попит на ресурси
4. II. Поняття соціального процесу.
5. IV. План навчального процесу.
6. IV. Самовиховання.
7. V теорія граничної корисності визначає вартість товарів ступенем корисності останньої одиниці товару для споживача.
8. А. Особливості диференціації навчального процесу в школах США
9. Аварійно-рятувальні підрозділи Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, їх призначення і склад.
10. Автоматизація процесу призначення IP-адрес
11. Адміністративний примус застосовують на основі адміністративно-процесуальних норм.
12. Актив і пасив балансу складаються також з певних розділів.

Переглядів: 2066