• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Концепції державності і національного відродження у політичній думці України ХХ ст.

Не сприяв формуванню спеціалізованих галузей політичних знань і тоталітарний комуністичний режим у колишньому СРСР. Саме через тривалу відсутність своєї держави, напівколоніальний статус та панування тоталітаризму в УРСР Україна відстала в галузі теоретичного опрацювання політичних проблем від розвинених країн: США, Франції, Німеччини, а також від своїх ближчих сусідів - Польщі, Угорщини. Українська політологія перебуває у стадії становлення, ступаючи перші кроки в напрямі актуалізації вітчизняних і західних надбань у галузі методології аналізу політики, емпіричного огляду владних механізмів, розроблення напрямів і способів їх трансформації, освоєння науково обґрунтованих політичних технологій.

Оскільки в тоталітарному СРСР не могло бути ніяких легальних течій незалежної політичної думки, усі опозиційні політичні ідеї зливалися у єдиний русло дисидентської публіцистики, що з'являється в Україні переважно „самвидавом» у 1960-х роках в умовах „хрущовської відлиги». Чи не найяскравішим твором шестидесятників була праця Івана Дзюби інтернаціоналізм чи русифікації, написана в кінці 1965 р. Книга побудована на зіставленні теорії і практики національного питання у СРСР, показує не збігання словесних настанов Леніна і їх практичної реалізації комуністичним режимом. Автор вимагав від владних структур права на вільне й чесне обговорення стану національних відносин в Україні, забезпечення права українського народу на національне самовизначення і вільний національний розвиток. На широкому аналітичному матеріалі він переконливо довів, що практична політика керівництва КПРС веде до руйнації національного життя у республіках та до їх поросійщення. І.Дзюба застерігав, що постійне наголошення провідної ролі російського народу, його особливої місії в історії сусідніх народів не тільки далеке від історичної правди, а й веде до формування у певної частини росіян почуття національної вищості й водночас комплексу національної неповноцінності в інших народів Радянського Союзу.

Успішніше політологічні дослідження могли проводити вчені української діаспори, які працювали в Українському вільному університеті у Мюнхені, в Українському дослідницькому інституті Гарвардського університету та багатьох інших університетах західних країн. Серед дослідників повоєнної доби, які зробили плідний внесок у розвиток української політичної науки, почесне місце належить відомому історикові й політологу Іванові Лисяку-Рудницькому. З-під його пера вийшло багато глибоких наукових досліджень з історії українського національного відродження та розвитку політичної думки в Україні. У працях „Між історією і політикою”, “Нариси з історії нової України” та інших учений послідовно відстоював самостійницьку ідею побудови незалежної української держави на засадах ліберальної плюралістичної демократії і верховенства закону. Важливе місце в державотворчих процесах І.Лисяк-Рудницький відводив національним елітам як носіям національної свідомості та культури. Він наголошував, що нерозвиненість національної еліти робить націю неповною, неструктурованою.

Учений глибоко вивчав політичні та ідеологічні процеси, які відбувалися у Радянській Україні, стежив за розвитком дисидентського руху. Прогнозуючи розвиток подій, він вважав, що перший імпульс до масового визвольного українського руху мав надійти ззовні (у вигляді боротьби за владу між державно-партійною верхівкою), другим кроком у розгортанні визвольних змагань повинно було стати об'єднання опозиційних тоталітарному режимів сил у широку асоціацію, яка б блискуче підтвердила цей прогноз.

Серед українських учених діаспори в галузі політичних досліджень ефективно працюють Андрій Білинський, Тарас Гунчак, Анатоль Камінський, Тарас Кузьо, Олександр Мотиль, Василь Маркус, Петро Потічний, Роман Шпорлюк та інші. У центрі їх уваги перебувають питання становлення незалежної української держави, вибору форм правління, державно-територіального устрою, розбудови партійної системи, етнополітики тощо. Досліджуються проблеми розвитку української політичної думки у воєнні й повоєнні роки. Слід, зокрема, відзначити видання підготовленої відомими дослідниками Т.Гунчаком та Р.Сольчаником тритомної праці „Українська соціально-політична думка в XX столітті. Документи і матеріали”.

Протягом останнього десятиріччя розширились контакти вчених діаспори з українськими дослідниками - Співробітництво позитивно відбилося на бурхливому процесі розгортання політологічних досліджень у незалежній Україні. Наприкінці 1990-х років у системі АН України й поза нею функціонує багато дослідницьких установ, що займаються проблемами політології, створено кафедри політології у більшості університетів та інших вищих навчальних закладів, виходять політологічні журнали („Політична думка”, „Віче”, “Державність”, „Універсум”, „Українські варіанти” та інші.). Отже, створюються умови для подолання відставання політичної науки в Україні, що склалось через об'єктивні умови, і для того, щоб політологія сприяла здійсненню громадянами усвідомленого вибору політичного устрою, форм державного правління, спрямовувала політичні процеси в цивілізоване русло.

Здобутком молодої політичної думки в Україні стали написані за останнє десятиріччя численні підручники та навчальні посібники з політології, статті та монографії українських учених, що висвітлюють найрізноманітніші аспекти політичного життя в Україні і розвивають теорію.

Як бачимо, представники різних, іноді протилежних напрямів, із принципово відмінних ідеологічних засад, із часом під впливом свого бачення реальних процесів у житті України вже в перші десятиріччя XX ст. дедалі більше схилялися до висновку, що державна самостійність, утвердження політичне суверенної України є вирішальним і єдино можливим чинником національного відродження її народу.

Таблиця 1.1.

Таблиця 1.2.

Читайте також:

1. I. Епоха Відродження
2. V Суттю Я-концепції стає самоактуалізація в межах моральних правил і більше значимих особистісних цінностей.
3. V. Постанови Пленуму Верховного Суду України
4. VI. Накази Генерального прокурора України
5. VI.3.3. Особливості концепції Йоганна Гайнріха Песталоцці
6. VI.3.4. Особливості концепції Йоганна Фрідриха Гербарта
7. А/. Верховна Рада України.
8. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
9. Аграрні закони України
10. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
11. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
12. Адвокатура України.

Переглядів: 382