Право і звичай

Звичай — це правило поведінки, що історично склалося, увійшло до звички внаслідок багатократного повторення і через це стало регулятором суспільних відносин. Звичаї втілюють у собі певні підсумки життєдіяльності, суспільний досвід, закріплюють те, що склалося внаслідок тривалої соціальної практики.

Звичаї є вельми різноманітними, бо складаються в рамках життєдіяльності певної соціальної спільноти. Свої звичаї мають різні етноси, соціальні групи, професійні співтовариства. Різняться звичаї й залежно від регіонів, оскільки відображають усю своєрідність життєдіяльності людей, яка визначається специфікою життя в різних умовах. Наприклад, весільні обряди гагаузів і болгар, що живуть поряд, мають як схожість, що зумовлене близькістю

мешкання, так і істотні відмінності, зумовлені різним етнічним походженням.

У основі звичаїв лежать зразки конкретної поведінки. Звідси — висока деталізованість їхніх приписів, що представляють, по суті справи, досить докладний опис самої поведінки. Зміст звичаю — це сам зразок поведінки, а формою його фіксації є звичка, поведінкова традиція. Звідси й специфіка регулятивної дії норм звичаїв. На відміну від права або моралі вони передбачають не узгодження поведінки з наказаними вимогами, а відтворення самої поведінки в її усталених варіантах.

Іноді до різновидів звичаю відносять традицїі. Проте слід при цьому враховувати, що звичай завжди складається стихійно, а традиція може бути встановлена свідомо. Наприклад, такими є корпоративні та професійні традиції — відзначати день заснування фірми, день професії тощо.

Звичаї не так тісно пов'язані з правом, як норми моралі. Проте, виступаючи особливим різновидом соціальних норм, звичаї мають наступні зв'язки з правом:

1) найдавніше право виникало багато в чому саме із
звичаїв, які офіційно визнавалися державою, набуваючи
тим самим юридичного характеру. Як приклад тут можна
назвати Закони XII таблиць, Салічну Правду, Руську Прав
ду тощо. І сьогодні у ряді країн окремі звичаї у разі потреби
трансформуються у правові норми, тобто набувають форми
і змісту правового звичаю. Так, ст. 148 Кодексу торгового
мореплавання України визначає, що термін, упродовж
якого вантаж має бути завантажений на судно або виван
тажений з судна (сталійний час), визначається угодою
сторін, а за відсутності такої угоди — нормами, прийняти
ми в порту вантаження (розвантаження);

2) право може підтримувати соціально цінні звичаї та
традиції, створювати для них режим найбільшого сприян
ня, стимулювати їх здійснення (урочиста реєстрація шлю
бу, приведення до присяги посадовців держави);

3) право може забороняти соціально шкідливі звичаї,
дотримання яких суперечить способу життя, що склався в
конкретному суспільстві, можуть обмежувати сферу їх дії.
Так, російське законодавство, враховуючи особливості
звичаїв народів Кавказу, встановлює підвищену відпові
дальність за вбивство на ґрунті кровної помсти;

4) право може ставитися нейтрально до тих звичаїв,
які не мають яскраво вираженого соціально цінного або

: 197

СЛВУ. .-іі-О'Лі',-' ,КІ

соціально шкідливого характеру (святкування дня народження, наприклад).

Разом із тим звичаї та норми права відрізняються одне від одного:

1) за походженням: звичаї з'явилися з виникненням
людського суспільства, норми права існують у державно
організованому суспільстві;

2) за формою виразу: звичаї не закріплюються в спеці
альних актах, а містяться у свідомості людей, норми права
існують у певних формах;

3) за способом забезпечення реалізації: дія звичаїв за
безпечується силою громадської думки, норми права мо
жуть реалізовуватися і з урахуванням можливості держав
ного примусу.

Держава, яка прагне забезпечити дотримання норм права, має використовувати сильні сторони звичаїв, а саме — авторитетність, стійкість, масовість, популярність, апробова-ність.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Право і мораль	\|	Право і релігія

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.