ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ ФІЗИЧНОЇ

КУЛЬТУРИ І СПОРТУ В РОСІЇ (1991 - 2000 рр..)

У Російській Федерації налічується 87 тис. дошкільних закладів, які відвідують близько 9 млн. дітей, або 65% їх загальної чисельності. В даний час у більшості дошкільних установ відсутні необхідні умови для організації фізкультурно-оздоровчих і профілактичних занять. Програмно-методичне забезпечення дошкільних установ не відповідає сучасним вимогам. Програма фізичного виховання для дітей дошкільних установ, затверджена Російською академією освіти, передбачає тільки три фізкультурних заняття в тиждень. Позитивним моментом можна визнати введення з 1991 р. в дошкільні освітні установи посади інструктора з фізичної культури. У багатьох дитячих садках фізичне виховання дітей здійснюють фахівці, що мають середню і навіть вищу освіту. Але в більшості дошкільних установ, як і раніше не вистачає фахівців такого роду.

На сьогоднішній день в Російській Федерації число загальноосвітніх шкіл різних типів становить близько 67 тис., в них навчається 20,9 млн. чоловік: у 4,3 тис. СПТУ - 1,9 млн. учнів; у 2,5 тис. середніх спеціальних навчальних закладах - 2,3 млн. осіб; в 560 вузах - 2,8 млн. чоловік. Таким чином, майже 28 млн. молодих людей включені в систему обов'язкових занять фізичною культурою і спортом в навчальних закладах різного типу. Протягом останніх десятиліть замість докорінної модернізації всієї системи фізичного виховання молоді відповідно до вимог сучасного життя здійснювалися лише косметичні перетворення. Фахівцями встановлено, що обсяг рухової активності, необхідний для підтримки (і поліпшення) рівня здоров'я і фізичної підготовленості людини у віці від 7 до 25 років, в даний час складає лише 25 - 40%. Існуючі норми організації занять фізичною культурою (2 академічні години на тиждень в загальноосвітній школі та ПТУ, 4 години в середніх і вищих навчальних закладах) не вирішують проблеми необхідного обсягу рухової активності. Реально підвищити рівень фізичної підготовленості учнів на двох уроках фізичної культури на тиждень при одночасних заняттях 30 осіб з різним рівнем функціонального стану неможливо. В той же час в розвинених країнах світу вже здійснюється перехід на щоденні обов'язкові заняття з фізичного виховання, а в переважній більшості країн вже давно введено 3 - 4 години обов'язкових занять кожен день. Існуючий нині рівень підготовки викладачів фізичної культури не дозволяє дати учням розгорнуте поняття про здоровий спосіб життя, зробити їх освіченими в області фізичної культури.

В даний час в Росії функціонує 4,5 тис. спортивних шкіл різного типу, 800 з яких є спеціалізованими установами. Охоплення масовим спортом становить 10,3% від населення 6 - 15-річного віку, спортом вищих досягнень - 0,22% від населення 16 - 25-річного віку. За останні роки кількість спортивних шкіл різко скоротилася. Тільки в 1992 р. в системі профспілок через відсутність фінансування закрито 346 спортивних шкіл (40%), які мали фінансову підтримку за рахунок коштів державного соціального страхування. В результаті припинили заняття 162 тис. дітей і підлітків. Через відсутність фінансування у колись потужних спортивних школах, наприклад таких, як "Динамо", залишилося по 1 - 2 тренера-викладача. На межі закриття більшість спортивних формувань, наприклад в суспільстві "Юний динамівець", яке охоплювало понад 11 тис. учнів дитячих будинків, шкіл-інтернатів та понад 32 тис. "важких підлітків", практично відсутні безкоштовні заняття у секціях на спортивних спорудах через введення в них дорогих платних послуг.

За останні роки зі спортивних шкіл були змушені звільнитися близько 9 тис. тренерів-викладачів зі спорту, більшість з яких пішло в різні структури і практично назавжди припинило свою професійну діяльність.

Найбільш критичне становище склалося в студентському спорті. У 526 вузах немає коштів на утримання студентських спортивних клубів. Різко скоротився календар студентських змагань, знизилося число студентів, відпочиваючих в оздоровчо-спортивних таборах. Серйозне занепокоєння викликає тенденція щорічного зниження фізичної підготовленості призовників, що є наслідком низького рівня організації занять з фізичної культури в середніх навчальних закладах і недостатньої взаємодії їх керівників з військкоматами. Це не дозволяє забезпечити в короткі терміни необхідну фізичну готовність військовослужбовців.

Великі труднощі зазнає сьогодні фізкультурно-оздоровча та спортивна робота серед дорослого населення. Багаторазове підвищення вартості фізкультурно-оздоровчих послуг робить недоступними для більшості людей заклади фізичної культури, спорту, туризму та відпочинку. Під приводом економічної недоцільності підприємства відмовляються від утримання спортивних і оздоровчих об'єктів, закривають, продають, передають їх іншим власникам або використовують не за призначенням. Потребує сьогодні допомоги вся система фізкультурно-оздоровчої та спортивної роботи на підприємствах, в установах і організаціях, яка була спрямована на здійснення реабілітаційних заходів, проведення професійно-прикладних занять в режимі робочого дня, післяпологове відновлення, зниження несприятливих впливів виробництва на людину, підвищення його адаптації до професійної діяльності та загального рівня опірності різним захворюванням.

До 1990 років основну частку фізкультурно-спортивної роботи з трудящими брали на себе профспілки. Фізкультурні організації профспілок мали в цілому 80 - 85% всіх спортивних споруд Росії, 60 - 65% кадрового потенціалу, більше половини всіх дитячо-юнацьких спортивних шкіл. В даний час згортається робота з фізичної культури і спорту за місцем проживання. Не вистачає науково обгрунтованих рекомендацій і методичних розробок з організації фізкультурно-оздоровчої роботи серед пенсіонерів та людей похилого віку. Забезпеченість фізкультурними кадрами населення Росії в розрахунку на 10 тис. жителів становить не більше 13 працівників (при нормативі 26), а в країнах ближнього зарубіжжя цей показник становить від 17 до 22 працівників. Дефіцит кадрів вимагає радикального поліпшення всієї системи підготовки та підвищення кваліфікації фахівців.

Особливо гостро стоїть питання про підготовку фахівців для роботи з дошкільниками. У дошкільних установах практично відсутні педагоги з фізкультурним освітою. З 968,3 тис. педагогічних працівників тільки 78,5% мають спільне педагогічну освіту, причому вищу - лише 16,7%. Є велика потреба у фахівцях прикордонних областей знань (медицини та фізичного виховання): валеологів, санологів, реабілітологів і т.д., а також у викладачах, які володіють методами нетрадиційних систем оздоровлення або нових видів рухової активності.

Для успішного розвитку фізичної культури і спорту, широкого залучення людей в сферу фізкультурно-спортивної діяльності необхідно відповідне матеріально-технічне забезпечення. Рівень забезпеченості населення Росії (з розрахунку на 10 тис. жителів) спортивними залами становить лише 18,9% соціальних нормативів, плавальними басейнами - 4,5%, площинними спорудами - 56,6%. Фізкультурно-оздоровчі та спортивні споруди країни в основному оснащені старим енергоємним обладнанням, не мають необхідних площ для організації роботи з населенням, не оснащені сучасним тренажерним і технологічним обладнанням. Незадовільний технічне оснащення галузі - одна з причин, що не дозволяють в повній мірі успішно вирішувати завдання оздоровлення населення шляхом ефективного використання наявної матеріальної бази.

До факторів, який стримує розвиток фізичної культури і спорту, відноситься також недостатньо розвинене виробництво продукції спортивного і туристського призначення. Виробництво цієї продукції завжди було одним з найбільш слабких ланок у структурі промисловості СРСР. До цих пір в країні практично не випускаються серійно тренажери колективного користування, багато видів спортивно-технологічного устаткування та інвентаря, спеціалізовані технічні засоби для догляду за спортсооруженій, технічні засоби для забезпечення активного відпочинку населення. Для порівняння, за кордоном виробництво товарів для занять фізичною культурою і спортом є однією з найбільш стійких і динамічно розвиваються галузей економіки, оскільки давно відомо, що вкладати гроші в здоров'я не тільки корисно, але й економічно вигідно. В економічно розвинених країнах середньодушове споживання товарів даної групи складає: в Італії - 50 дол., В Німеччині - 70, у Франції - 80, у Швеції - 120, в Канаді - 150, у США - 200, в Японії - 220.

Вкрай низький рівень грамотності населення з усіх питань здорового способу життя та фізичної культури. Більшість населення слабо поінформоване про реальний стан свого здоров'я і фізичної підготовленості, про фактори, що визначають фізичний стан людини, засобах впливу на нього, методиці застосування цих засобів і т.д. До цих пір діяльність засобів масової інформації не спрямована на формування у кожної людини потреби в активних заняттях фізичною культурою, на надання практичної допомоги тим, хто бажає робити це самостійно. Не ведеться цілеспрямована пропаганда тих видів спорту, які найбільш сприяють фізичному досконалості. Не сформовано позитивної суспільна думка по відношенню до фізичної культури і спорту. Не вироблена особиста відповідальність кожної людини за власне здоров'я не тільки перед собою, але і перед суспільством. Поліклініки, лікарні, лікарсько-фізкультурні диспансери не стали центрами активної і широкої пропаганди здорового способу життя. На низькому рівні ведеться така робота в будинках відпочинку, на спортивних спорудах та в місцях масового відпочинку, не отримали розвиток сучасні види організацій фізичної культури і спорту, такі як клуби, громадські рухи. Значна роль в залученні людей до здорового способу життя належить засобам масової інформації, особливо телебачення і радіо. Сьогодні відсутня система, що забезпечує координацію зусиль усіх засобів масової інформації в інформаційно-освітньому забезпеченні населення у сфері фізичної культури і спорту. Засоби масової інформації рідко виступають в ролі організатора масових фізкультурно-оздоровчих багаторічних кампаній, направлених на залучення певних категорій і груп населення в заняття тим чи іншим видом спорту, слабо ведеться пошук нових форм залучення людей в активні заняття, недостатньо узагальнюють досвід фізкультурного руху в Росії та за кордоном.

Аналіз ситуації, що склалася в 1991 - 2000 рр.. у сфері фізичної культури і спорту, яка за самою своєю соціальною природою покликана забезпечити збереження і зміцнення здоров'я населення, свідчить, що сьогодні ця область знаходиться в критичному становищі. Без істотних змін у цій сфері неможливо вирішити проблему духовного, морального і фізичного оздоровлення народу. Тільки від держави залежить, чи будуть в найближчому майбутньому створені податкові та інші механізми стимулювання пріоритетного розвитку фізичної культури та масового спорту, так само як і забезпечення прав споживачів послуг у сфері фізичної культури і спорту. Виникла необхідність прийняття федеральних і регіональних законів, програм, в яких поетапно вирішувалися б основні завдання розвитку фізичної культури та масового спорту, а також народного спортивного руху.

^ Участь російських спортсменів у міжнародних

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Змаганнях 1960 - 1990 рр..	\|	Культури і спорту на сучасному етапі

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.