Сучасна політична карта світу

1. Періоди формування. Політична карта світу формувалася протягом тривалого часу. Цей процес продовжується і в наші дні, оскільки на ній знаходять своє відображення утворення нових держав, об'єднання вже існуючих, зміни кордонів, назв країн, їх столиць тощо.

У формуванні політичної карти можна виділити кілька періодів (стародавній, середньовічний, новий і новітній).

Стародавній період (до V ст. н. є.) відповідає епосі стародавніх цивілізацій. У цей період виникли перші держави: Стародавній Єгипет, Карфаген, Стародавня Греція, Стародавній Рим та ін.

Середньовічний період (V-XVI ст.) — це епоха аграрно-ремісничих цивілізацій. У цей час виникло багато держав, які поділили між собою значні території. Так, у Європі на той час існували Київська Русь, Московська держава, Візантія, «Священна Римська імперія», Португалія, Іспанія, Англія, Франція тощо.

Новий період у формуванні політичної карти світу (з рубежу XV-XVI ст. до 1914 р.) відповідає епосі зародження та утвердження індустріального суспільства. Значний вплив на формування карти в цей період мали Великі географічні відкриття, які дали початок колоніальній експансії і водночас сприяли поширенню міжнародних господарських зв'язків на весь світ. Особливо великі зміни на політичній карті відбулися у кінці XIX ст., коли між країнами загострилася боротьба за територіальний поділ світу. Якщо в 1876 р. лише 10% території Африки належали західноєвропейським країнам, то у 1900 р. — вже 90%. На початку XX ст. цей поділ повністю завершився, і з цього часу став можливим лише насильницький перерозподіл територій, що і стало однією з основних причин початку Першої світової війни.

Новітній період поділяється на три етапи. На першому етапі (1918-1945 рр.) з політичної карти зникли деякі імперії (Австро-Угорщина, Османська, Російська) та в результаті цього на карті з'явилися нові незалежні країни: Польща, Фінляндія, Чехословаччина, Югославія тощо. Розширили свої колоніальні володіння Великобританія, Франція, Бельгія, Японія. Відбувся розкол світу на дві системи — капіталістичну (держави ринкової економіки та їхні колонії) та соціалістичну (країни з планово-адміністративним регулюванням економіки). Остання була представлена двома державами — СРСР та Монголією.

На другому етапі (1945 – початок 90-х років XX ст.) після розгрому німецького нацизму та японського мілітаризму продовжувала формуватися світова система соціалізму, до якої, крім СРСР та Монголії, у 1944-1945 рр. увійшли Албанія, Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, Чехословаччина, Югославія, Німецька Демократична Республіка (НДР, 1949 р.) в Європі, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР) та Демократична Республіка В'єтнам (ДРВ), Китай (1949 р.) в Азії, Куба (1959 р.) в Америці. У 1976 р. з Південного В'єтнаму в результаті перемоги національних сил були виведені війська США, і відбулося об'єднання його з ДРВ у єдину країну — Соціалістичну Республіку В'єтнам. В цьому ж році до соціалістичних країн приєднався Лаос. Таким чином сформувалася соціалістична система, яка мала чималий вплив на перебіг світових подій.

Значні зміни на політичній карті світу відбулися внаслідок краху колоніальної системи. У 1945 р. в колоніях та напівколоніях проживало 2/3 людства. Наприклад, у колоніальних володіннях Великобританії у 1945 р. проживало 431,8 млн.. осіб, а площа володінь становила 15,7 млн.. км кв.. У другій половині 40-х років та у 50-ті роки здобули незалежність більшість колоній в Азії. У 60-ті роки посилилась національно-визвольна боротьба в Африці. Якщо у і 955 р. лише чотири країни були незалежними (Єгипет, Ефіопія, Ліберія та Лівія), то у 1960 р. вибороли суверенітет 17 колоній. У 60-70-ті роки стали незалежними чимало країн Латинської Америки (Гайана, Тринідад і Тобаго, Гренада, Домініка та ін.), Океанії (Західне Самоа, Папуа-Нова Гвінея, Фіджі га ін.). В Європі незалежною стала Мальта. Упродовж другого етапу на політичній карті з'явилося близько 100 незалежних держав.

На початку 90-х років XX ст. розпочався третій етап новітнього періоду, ший характеризується розпадом світової соціалістичної системи. У 1990 р. об'єдналися дві німецькі держави, НДР увійшла до складу Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). Західний Берлін перестав існувати як окрема політична одиниця, знову ставши частиною єдиного Берліну (з 1991 р. — столиця ФРН). У 1989-1990 рр. відбулися переважно мирні, народно-демократичні революції в країнах Центральної Європи, які викликали перехід цих країн до ринкової економіки. У 1991 р. розпався СРСР: у вересні стали незалежними республіки Прибалтики, а наприкінці року і решта 12 республік. У цьому ж році відбувся розпад Югославії. Стали незалежними Словенія, Хорватія (1991р.), Боснія і Герцеговина, Македонія (1992 р.), Югославія (1992 р.). Гостра політична криза у країнах колишньої Югославії викликала громадянську війну і міжнаціональні конфлікти. Складові частини Чехословаччини — Чехія та Словаччина — спочатку проголосили автономію, а з 1993 р. стали незалежними країнами.

Процес утворення суверенних держав триває і зараз. На початку 90-х років зі складу Ефіопії виділилась Еритрея, здобули незалежність країни Тихого океану та Океанії (Маршалові острови і Мікронезія, Палау), у 2002 р. став незалежним Східний Тимор.

Табл. 1. Формування політичної карти світу у XX ст. (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

У 2002 р. у світі нараховувалося 193 держави та 33 колоніальні володіння (див. табл. 1 у додатку).

2. Типи країн. Між країнами існують значні відмінності за розмірами території, кількістю населення, економіко-географічним положенням, державним ладом і устроєм, рівнем розвитку.

При визначенні типології країн за основу найчастіше беруть рівень та характер соціально-економічного розвитку, місце у світовому господарстві.

За цими ознаками всі країни світу можна поділити на чотири типи:

1. Економічно розвинуті країни. До них належать США, Канада, Японія, країни Західної Європи, Австралія, Нова Зеландія, Південно-Африканська республіка (ПАР), Ізраїль. Але й між цими країнами існують відмінності в рівнях економічного розвитку та їхній ролі в господарстві світу. Тому серед економічно розвинутих країн можна виділити декілька груп.

До першої групи належать економічно високорозвинуті країни «великої сімки»: США, Японія, Німеччина, Великобританія, Франція, Італія, Канада. Господарство цих країн виробляє майже 1/2 промислової продукції світу. Вони є лідерами у світовій торгівлі, на них припадає 45% світового товарообігу. Головна роль у цій групі належить США, що є найрозвинутішою країною світу і головним експортером сучасної наукомісткої продукції та науково-технічної інформації. Країни цієї групи мають значний вплив на перебіг світових політичних подій.

До другої групи входять економічно високорозвинуті країни Західної Європи (Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Швейцарія, Австрія). Усі вони мають високий рівень економічного розвитку, займають помітні позиції у світовій торгівлі, відіграють роль сполучної ланки в економічних взаємовідносинах країн.

Третя група складається з країн переселенського типу. Це ПАР, Австралія, Нова Зеландія, Ізраїль. їх об'єднують спільні риси історичного та економічного розвитку. Перші три були колоніями Великобританії, а зараз входять до складу Британської Співдружності. Ізраїль був створений у 1948 р. за рішенням ООН унаслідок поділу колишньої британської території Палестини на суверенні єврейську та арабські країни. Індустріально-капіталістичне виробництво у цих країнах започатковане переселенцями, а не було результатом розвитку корінного населення.

Ще одну групу складають країни із середнім рівнем економічного розвитку — Ірландія, Ісландія, Іспанія, Португалія, Греція. Головна особливість цих країн — фінансова і технологічна залежність від економічно високорозвинутих держав.

2. Постсоціалістичні країни перехідної економіки. До цієї групи належать країни колишньої соціалістичної системи. Перехідною вважається економіка, що перебуває у процесі великомасштабних змін, які ведуть до іншої стабільної економіки (у даному випадку до ринкової економіки та демократичного суспільства). Найбільших успіхів у проведенні ринкових реформ досягай Угорщина, Чехія, Польща, Словаччина, Естонія, Латвія, Литва та Словенія.

3. Країни централізовано керованої економіки: Китай, Корейська Народно-Демократична Республіка (КНДР), В'єтнам, Куба. Проте і ця група країн неоднорідна. Незважаючи на те, що в Китаї при владі залишилася комуністична партія, там відбувається швидкий підйом економіки на основі розширення ринкових відносин та приватного сектора. Останнім часом швидкими темпами розвивається економіка В'єтнаму. Куба та КНДР до цього часу дотримуються планової системи ведення господарства, не допускають введення приватної власності тощо.

4. Країни, що розвиваються. Це здебільшого колишні колонії, які здобули політичну незалежність і створюють свої національні економіки. Вони відрізняються розмірами території, запасами природних ресурсів, рівнем економічного розвитку, місцем у світовому господарстві. Серед них можна виділити декілька груп.

• Нові індустріальні країни (НІК). До цієї групи входять Республіка Корея, Тайвань, Сінгапур («азіатські тигри»), Бразилія, Мексика, Аргентина, Індія, Туреччина, Малайзія, Індонезія і Таїланд. НІК відзначаються швидкими темпами розвитку, основою якого є використання «плодів» НТР та іноземні інвестиції. Туреччину та Республіку Корея все частіше відносять до економічно розвинутих країн.

• Країни — експортери нафти. Це — Бруней, Катар, Кувейт, Об'єднані Арабські Емірати (ОАЕ), Саудівська Аравія, Лівія, Іран. їх економічний розвиток залежить від експорту нафти і цін на неї. Серед країн, що розвиваються, вони виділяються доволі високим рівнем соціально-економічного розвитку.

• Малі острівні країни (Антигуа, Барбуда, Багамські о-ви, Барбадос, Бермудські о-ви, Бахрейн, Сейшельські о-ви). Високі прибутки цих країн пов'язані з розвитком сфери послуг і, у першу чергу, з банківським бізнесом і туризмом.

• Країни середніх можливостей. До цієї групи входить 60 країн, що розвиваються (Ямайка, Гватемала, Панама, Філіппіни, Сирія, Туніс, Намібія та ін.). Більшість з цих країн мають певні можливості для подальшого розвитку. Та для розвитку їхньої економіки доводиться постійно позичати гроші в економічно розвинутих країнах, що призводить до зростання заборгованості.

• Найменш розвинуті країни. За класифікацією ООН до них належать 47 країн з населенням понад 500 млн. осіб. В Африці це Ангола, Ефіопія, Сомалі, Танзанія, Чад, Мозамбік, Малаві та ін.; в Азії — Камбоджа, Ємен, Афганістан тощо (див. табл. 2 у додатку).

Для більшості країн, що належать до цього типу, характерні спільні риси:

а) багатоукладність економіки;

б) двоїста соціально-економічна структура (індустріальний та традиційний сектори. Останній існує на основі відсталих суспільних відносин, характеризується низькою ефективністю і охоплює основну частину населення);

в) монокультурність господарства (спеціалізуються на виробництві та експорті 1-2 сільськогосподарських культур або експорті продукції гірничодобувної промисловості);

г) надзвичайна залежність від світового ринку, а саме від цін на продукти експорту та продукцію промисловості, яка імпортується.

Запитання і завдання

1. Які етапи виділяють у формуванні політичної карти світу? Охарактеризуйте новий та новітній періоди.

2. На контурній карті позначте основні типи країн світу за рівнем економічного розвитку; виділіть основні групи кожного типу.

3. За якими ознаками виділяють основні типи країн?

4. На які підгрупи і чому поділяють економічно розвинуті країни?

5. Які характерні риси країн, що розвиваються? Які групи країн можна виділити серед них?

6. Які відмінності існують між: двома групами постсоціалістичних країн перехідної економіки?

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
	\|	ЦЕ ЦІКАВО

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.013 сек.