• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України 3 сторінка

За національним складом переважають однонаціональні країни, тільки в КНР, де основну частку населення (95%) становлять представники найбільшого народу хань, проживає понад 60 народностей та етнічних груп.

Середня густота населення становить 100 осіб/км кв., але цей показник не відтворює справжню картину розселення людей. На рівнинах східної частини Китаю (1/3 площі) проживає 9/10 населення, на Корейському півострові густота населення становить понад 250 осіб/км кв., у Японії — понад 300 осіб/км кв., а на Тайвані — понад 500 осіб/км . У той же час густота населення в Монголії та в Тибеті (Китай) становить близько 1-1,5 особи/км кв.

Різняться країни і за рівнем урбанізації. В Японії чисельність міського населення становить близько 80%, у Республіці Корея — 81%, у КНДР — близько 50%, а в Монголії та Китаї переважає сільське населення, хоча за кількістю міст-мільйонерів Китай займає перше місце у світі.

4. Загальна характеристика господарства. За рівнем економічного розвитку країни регіону належать до різних типів. Японія — високорозвинута країна, яка вступила в постіндустріальну стадію розвитку і входить до країн «великої сімки». Монголія належить до постсоціалістичних країн перехідної економіки, Китай та КНДР — країни з централізовано керованою економікою, Республіка Корея і Тайвань — нові індустріальні країни, що входять до групи «азіатських тигрів».

Основа економіки Монголії — сільське господарство, в якому зайнято 46% працюючих, і в першу чергу — тваринництво. Його продукція служить сировиною для головних галузей легкої та харчової промисловості, складає значну частину внутрішнього торгового обігу країни і більше 1/3 вартості експорту МНР. У промисловості ведучими є гірничодобувні галузі. Тут виявлені значні родовища кам'яного і бурого вугілля, урану, золота, срібла, міді, молібдену, олова, залізної руди, фосфоритів (див. рис. 68).

Рис. 68. Основні промислові центри Монголії, КНДР та Республіки Корея (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Важко складалася доля Кореї. Від 1905 р. до 1945 р. вона була колонією Японії, яка перетворила її на аграрно-сировинний придаток, а з часом — на військово-промисловий плацдарм агресії проти сусідніх країн. Після розгрому японських військ у серпні 1945 р. і звільнення Кореї від колоніального гніту, тут, як і в інших звільнених радянськими військами країнах, розгорнулася перебудова господарства на соціалістичних засадах. Але американські війська, які висадилися на півдні півострова, щоб прийняти капітуляцію японських військ, зупинили цей процес у Південній Кореї. З того часу півострів поділений демаркаційною лінією, яка проходить вздовж паралелі 38° пн. ш. На півночі від неї — КНДР, площа якої 121,2 тис. км кв., населення близько 23 млн. осіб. На півдні півострова — Республіка Корея, площа якої 98,4 тис. км кв., населення — понад 48 млн. осіб.

Структура економіки, темпи економічного розвитку КНДР та Південної Кореї значно відрізнялися. Спочатку перевага була на боці КНДР, а Південна Корея належала до країн, що розвиваються.

Після поділу країни на дві частини Північна Корея була в більш вигідному становищі. На Півночі залишилося 92% енергетичних потужностей, 79% видобутку кам'яного вугілля та 80% виробничих потужностей важкої індустрії. Однак за часи Другої світової війни, а потім війни з Південною Кореєю у 1950-1953 pp. господарство країни було зруйновано майже наполовину. За порівняно короткий період за допомогою колишніх країн соціалізму було відновлено продуктивні сили країни, реконструйовано основні галузі господарства. Протягом 60-70-х років промисловість розвивалася вищими темпами, ніж інші галузі. У цей період КНДР стала індустріально-аграрною державою, поступово перетворюючись в індустріальну. Частка промисловості в національному доході, створеному у сфері матеріального виробництва, зросла з 33% у 1949 р. до 53% у 1960 р. і 70% у 1985 р.

До початку економічної реформи 1962 р. економіка Південної Кореї була типовою для слаборозвинутих країн.

У структурі господарства переважав аграрний сектор. Від середини 60-х років економіка була зорієнтована на експорт, у результаті чого пріоритетний розвиток одержали текстильна, взуттєва, деревообробна галузі, що орієнтувалися на головний ресурс країни — дешеву робочу силу.

У 70-ті роки економіка Південної Кореї зіткнулася з конкуренцією країн, що розвиваються, на зовнішніх ринках, нестабільністю світових валютних ринків, США перестали надавати допомогу країні на пільгових умовах. Тому в 70-ті роки держава проводила політику структурної перебудови економіки, пріоритетного розвитку машинобудування й хімічної промисловості, розширення інфраструктури, передусім доріг та водозабезпечення. На початку 80-х років у господарському розвитку Південної Кореї відчутними стали деякі негативні наслідки державного регулювання економіки. Тому були здійснені структурні реформи, спрямовані на пожвавлення ринкових механізмів, заохочення особистої ініціативи й конкуренції. Економічна політика держави на перспективу базується на розвитку сучасних високотехнологічних виробництв, подальшому підвищенні науково-технічного потенціалу країни. «Історію успіху» Республіки Корея пов'язують з високими темпами росту ВНП, які складали в середньому 8,6% упродовж 1980-1990 р р. Серед досягнень цієї країни — рівень ВНП на душу населення — близько 10 тис. доларів та 11 місце у списку провідних торгових країн світу (див. рис. 68).

Внаслідок громадянської війни в Китаї 1945-1947 pp. та розгрому військ Чан Кайші залишки гомінданівських військ евакуювалися на острів Тайвань. У 1958 р. після збройних сутичок між комуністами та гомінданівцями у Тайванській протоці США виступили гарантом незалежного розвитку острівної республіки. З того часу Тайвань добивається прийняття до ООН, а в 1998 р. тут відбулися перші президентські вибори. У 50-ті роки економіка Тайваню мала виключно сільськогосподарський напрям з розвинутими кустарно-ремісничими промислами. На острові практично немає корисних копалин, що змусило країну створювати експортно-орієнтовану економіку. Уже на початку 50-х років була проведена реформа сільського господарства. Промисловість, що зароджувалася, була орієнтована на допомогу сільському господарству. Була створена легка промисловість, основним завданням якої було задовольнити попит населення з метою зменшення залежності від імпорту. Зі створенням надійної основи для промисловості зусилля були спрямовані на виробництво більш капіталомістких технологічних виробів і товарів (електропобутові прилади, побутова техніка). У наступні роки все більшу увагу приділяли розвитку важкої і хімічної галузей промисловості, виробництву деталей та компонентів для виготовлення складної машинотехнічної продукції. На Тайвані були створені потужні промислові корпорації, які зуміли запропонувати світовому ринку широку гаму промислових виробів. З 70-х років керівництво країни сконцентрувало увагу на розвитку інфраструктури, металургійної та нафтопереробної галузей. Важливим показником прогресивних змін у тайванській економіці за період з 1987 до 1994 pp. можуть бути показники структури зайнятості населення. Якщо в 1987 р. в сільському господарстві працювало 15,3% працездатного населення, у промисловості — 42,7%, а у сфері послуг — 42%, то у 1994 р. працювало: у сільському господарстві — 11%, у промисловості — 38,7%, у сфері послуг — 50,3%. Велике значення для успішного розвитку Тайваню мала допомога США.

Запитання та завдання

1. На контурній карті позначте країни регіону. Охарактеризуйте особливості їхнього географічного положення.

2. Чи забезпечують мінеральні ресурси потреби країни в сировині?

3. Які особливості демографічної політики держав регіону?

4. Чим спричинена нерівномірність розміщення населення по території регіону?

5. До яких типів країн за економічним розвитком належать країни Східної Азії?

6. Які спільні риси ви помітили у розвитку Південної Кореї і Тайваню?

7. За матеріалами преси охарактеризуйте відносини між КНДР та Південною Кореєю на сучасному етапі.

Це цікаво

У Тайвані середні доходи 20% найбагатших людей лише у 4 рази перевищують доходи 20% найбідніших, що свідчить про ефективність економічної політики, що проводиться у країні.

У кінці 90-х років XX ст. у Південній Кореї діяло 14 АЕС, а до 2006 р. планується ввести в дію ще 18 ядерних електростанцій.

Південна Корея є другим у світі імпортером вугілля та зрідженого газу, вона займає 6 місце у світі за споживанням нафти та 3 місце за її імпортом.

У кінці XX ст. у світі нараховувалося більше 6 млн. монголів. З них близько 2 млн. живуть у Монголії, понад 4 млн. — у Китаї (найбільше в автономному районі Внутрішня Монголія).

Ламаїзм (тібето-монгольська форма буддизму, в якому присутні культи природи і предків) став державною релігією Монголії при великому хані Хубілає, онукові Чингізхана (1215-1294). Перший крупний буддійський монастир був збудований у 1585 р. у Ердені-Дзу, а до 1918 р. у Монголії нараховувалося більше 700 монастирів і 120 тис. лам — монахів, що складало половину всього чоловічого населення. Саме це спричинило надзвичайно низький природний приріст населення у минулому.

§ 24. Китай

Китайська Народна Республіка

Столиця — Пекін

Населення — 7276 млн. осіб (2000р.)

Площа — 9651 тис. км

1. Географічне положення. Китай розташований у Східній та Центральній Азії на величезній території, що простягнулася на 5,7 тис. км із заходу на схід і на 3,7 тис. км із півночі на південь. Протяжність кордонів — 36,5 тис. км, з них 21,5 тис. км сухопутні, близько 15 тис. км — морські. Більша частина Китаю лежить у глибині материка. Але довга берегова лінія з численними портами дає йому вихід до світових морських шляхів. Морські судна можуть підніматися по р. Янцзи більше ніж на 1000 км. Китай межує з Узбекистаном, Казахстаном, Росією, КНДР, Монголією, Афганістаном, Індією, Непалом, Бутаном, Союзом М'янма, Лаосом та В'єтнамом.

Географічне положення сприяє розвитку економічних зв'язків держави з країнами Південно-Східної Азії, розвинутими країнами світу (в першу чергу з Японією) та з Росією.

У 1997 р. до складу КНР як спеціальний адміністративний район ввійшов Сянган (Гонконг), колишня колонія Великобританії, а у 1999 р. аналогічний статус отримав Аоминь (Макао) — колишнє португальське володіння.

2. Природно-ресурсний потенціал. Природні умови країни дуже різноманітні. Рельєф, в основному, гірський: 58% території розміщено на висоті понад 1 тис. м над рівнем моря, рівнини становлять тільки 12% території. На заході Китаю розміщене найбільше у світі Тибетське нагір'я (середня висота 4,5 тис. м), яке оточене високими гірськими системами — Гімалаями, Каракорумом, Куньлунем. На півночі розташовані Східний Тянь-Шань, Монгольський Алтай, північніше та на північному заході — великі пустелі — Такла-Макан, Джунгарська, Алашань, Гобі. На сході розташовані рівнини — райони давнього землеробства.

Китай посідає одне з перших місць у світі за запасами багатьох корисних копалин. Особливо значні поклади вугілля, нафти, залізної руди, бокситів, руд вольфраму, молібдену, сурми, олова, ртуті, міді, свинцю, цинку; великі запаси природного газу, сланців, урану, золота, марганцю, кухонної солі, фосфатів, сірки, магнезиту, рідкісноземельних елементів тощо. Наявність практично всіх основних мінеральних ресурсів — важливий чинник розвитку промисловості КНР (див. рис. 69).

Рис. 69. Мінеральні ресурси Китаю (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

3. Населення. Китай — найбільша за чисельністю населення країна світу (приблизно 22% жителів Землі). Держава дотримується жорсткої демографічної політики на зниження приросту населення. Основними параметрами нової політики народжуваності є: заохочення пізніх шлюбів, обмеження народжуваності, яке зводиться до народження однієї дитини в сім'ї.

Крім основної народності (хань), тут проживають ще близько 60 народностей (хуей, уйгури, іцзу, тибетці, маньчжури, мяо, монголи, корейці та ін.). Національні меншини займають 50-60% території Китаю і проживають, в основному, в автономних районах.

Розміщене населення дуже нерівномірно: 80% його проживає на 10% території країни. Найбільш заселені райони середньої та нижньої течії річок Хуанхе, гирла Янцзи, дельти Чжуцзян, плато провінції Сичуань, райони Північно-Східного Китаю. Тут густота населення сягає 400-600 осіб/км кв.. Мало заселена північно-західна частина країни, у Тибеті густота населення становить 2 особи/км кв.

Табл. 14. Структура населення Китаю (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

У сільському, лісовому та водному господарстві зайнято 60,2% економічно активного населення, у промисловості — 17,1%, у сфері послуг — 19%.

У 50 найбільших містах Китаю зосереджено 65% міського населення, у кожному з яких проживає понад 500 тис жителів. 23 міста — мільйонери, найбільші з яких Шанхай (13,5 млн. осіб), Пекін (9,9 млн. осіб), Тяньцзінь, Шеньян, Ухань, Гуанчжоу, Далянь, Гонконг.

4. Загальна характеристика господарства. Із 40-х років XIX ст. країна потрапила під вплив колоніальної експансії європейських держав. У 1945 р. з території Китаю були вигнані Японські загарбники. Але майже відразу тут розпочалася громадянська війна, яка закінчилася у 1949 р. перемогою військ під керівництвом комуністичної партії Китаю, і країна приєдналася до соціалістичного табору.

У роки відбудови (1949-1957 рр.) була проведена земельна реформа, яка ліквідувала феодальні пережитки, почалася індустріалізація країни. Внаслідок авантюристичної політики керівництва КНР з 1958 р. почалися роки «великого стрибка» (спроба впродовж 3-5 років ліквідувати економічне й технічне відставання від розвинутих держав). Внаслідок такої політики у країні почався економічний хаос. З 1966 р. у Китаї починається «культурна революція», яка стала апогеєм культу особи Мао Цзедуна. Масові репресії проти інтелігенції, військових, керівництва, а також розгром державних установ хун-вейбінами знову дезорганізували виробництво. Тільки після смерті Мао Цзедуна та тривалого періоду боротьби за владу було проголошено курс на економічну реформу. Новий етап розвитку почався у 1978 р. Він був спрямований на радикальну економічну реформу — перехід до ринкових відносин, але при збереженні керівної ролі комуністичної партії. Поворот до широкої приватизації в сільському господарстві, невеликих торгових та виробничих підприємств, орієнтація на залучення іноземних капіталів, запровадження вільних економічних зон — все це сприяє створенню нового економічного устрою.

Рис. 70. Панорама Гонконгу (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Внаслідок економічної реформи швидкими темпами розвивалася промисловість. З аграрної держави (у 1952 р. частка промисловості становила 25%, сільського господарства — 50%) Китай перетворився в індустріально-аграрну країну (на початку 90-х років частка промисловості — 50%, сільського господарства — 33%). Швидкими темпами розвиваються у вільних економічних зонах галузі легкої та електронної промисловості.

Таким чином, економічна реформа прискорила розвиток професивних галузей виробництва, а також виробництво товарів народного споживання.

У наш час Китай входить у першу десятку країн світу за величиною національного доходу та виробництвом промислової та сільськогосподарської продукції, але значно відстає від розвинутих країн за виробництвом продукції на душу населення.

5. Промисловість. У КНР створено потужну багатогалузеву промисловість. Поряд із традиційними (текстильна, вугільна, металургійна) виникли й нові галузі (нафтодобувна й нафтопереробна, хімічна, космічна, авіаційна, електронна).

ПЕК країни розвинутий ще недостатньо і зберігає вугільну орієнтацію. 80% вугільної промисловості зосереджено в Північному та Північно-Східному Китаї. Нафта забезпечує 21 % потреб в енергії. Електроенергетика складається, в основному з ТЕС (80%) та ГЕС (20%), хоча за запасами гідроресурсів країна займає перше місце у світі. Будується декілька АЕС.

Чорна металургія Китаю спирається на власну сировинну базу та паливо. Виробництво металу представлене трьома групами підприємств: основу галузі становлять великі комбінати в Аньшані, Ухані та інших містах; до другої групи входять підприємства середньої потужності; третя група — численні невеликі заводи провінцій. Технічна оснащеність підприємств металургії низька, більшість з них не мають очисних споруд. Кольорова металургія має експортне спрямування (з 60 кольорових металів, що добуваються, 50 експортуються). Найбільшим попитом на світовому ринку користуються олово, сурма, ртуть, вольфрамовий і молібденовий концентрати.

Машинобудування — провідна галузь китайської промисловості. Найбільший розвиток дістали галузі воєнно-промислового комплексу. Налагоджено також виробництво машин і устаткування для різних галузей промисловості, верстатів, автомобілів, тракторів, сільськогосподарської техніки. Розвинуте загальне та електронне машинобудування. Найбільші центри — Шанхай, Пекін, Тяньцзінь, Шеньян тощо (див. рис. 71).

Рис. 71. Основні центри металургії та машинобудування Китаю (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

У хімічній промисловості виділяються виробництво воєнної хімії та мінеральних добрив. В останні роки значно зросло виробництво пластмас, синтетичних смол і волокон. Текстильна промисловість за обсягом виробництва готової продукції посідає перше місце у світі. Вона дає 25% світового виробництва бавовняних тканин і 10% — тканин із хімічних волокон. Китай — важливий виробник натуральних шовкових тканин. Основні підприємства розташовані у Східному та Північному Китаї.

Розвинуті також харчова та лісопереробна промисловість (див. рис. 72).

Рис. 72. Основні центри хімічної, нафтопереробної, лісової, легкої та харчової промисловості Китаю (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

6. Сільське господарство. У Китаї збирають понад третини світового врожаю рису та просяних культур. Країна один з найбільших у світі виробників кукурудзи, бавовни, чаю, сої, тютюну, м'яса свиней, птиці, коконів шовкопряду.

У структурі сільського господарства переважає рослинництво. Основна зернова культура — рис, посіви якого розміщуються південніше р. Хуанхе. На півдні країни одержують по 2, а іноді і по 3 врожаї рису на рік. Крім того, вирощують озиму пшеницю, гаолян (злак) та кукурудзу, картоплю, овочі.

З технічних культур вирощують бавовник, джут, сою, арахіс, цукрову тростину та буряк. Китай посідає друге місце після Індії за виробництвом чаю (див. рис. 73).

Рис. 73. Рослинництво Китаю (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Тваринництво розвинуте менше. У східних районах важливе значення мають свинарство й птахівництво. Західна і частково північно-східна частини країни — зона екстенсивного тваринництва. Тут розводять овець, кіз, коней, верблюдів, а у високогірних районах яків.

7. Транспорт. У Китаї розвинуті всі види транспорту, але, враховуючи розміри території та кількість населення, він не задовольняє потреб господарства. Половину обсягу всіх перевезень припадає на залізничний транспорт. Велике значення мають також морський (116 портів), річковий, а у перевезеннях пасажирів — автомобільний транспорт. Основні вантажопотоки зосереджені у східних районах країни.

Залізниці недостатньо електрифіковані, не мають необхідної автоматизації, подвійних колій. Близько 70% локомотивного парку становлять ще паровози. Китай забезпечений автомобільними шляхами у 5 разів гірше, ніж Індія, і в 13 разів гірше, ніж Японія. Близько 10% населених пунктів не мають дорожнього зв'язку. Тільки 50% автошляхів мають асфальтове або бітумне покриття.

8. Зовнішні економічні зв'язки. Китай підтримує торгово-економічні зв'язки з 182 країнами світу. Основні торгові партнери КНР — Японія, США, західноєвропейські країни (понад 50% зовнішньої торгівлі). Останнім часом поліпшилися економічні зв'язки із країнами СНД, у тому числі з Україною.

За часи реформ змінилася структура експорту та імпорту країни. Питома вага готових промислових виробів в експорті виросла до 80%, у структурі імпорту збільшилася частка сировинних матеріалів, машин, транспортного обладнання, в яких країна відчуває дефіцит. У загальному обсязі експорту 90% складає продукція електронної, легкої, харчової промисловості, кольорові метали тощо.

Велике значення для реалізації продукції КНР на світовому ринку мають змішані або повністю китайські підприємства, що створюються за межами країни, їх понад 100.

Запитання і завдання

1. Охарактеризуйте особливості ЕГП країни.

2. Яку демографічну політику проводить керівництво Китаю? Чому?

3. Які основні напрями економічної реформи у Китаї? Які її перші результати?

4. За картою визначте основні промислові райони країни, позначте їх на контурній карті.

5. Чому КНР входить до першої десятки країн світу за виробництвом багатьох видів продукції промисловості, але за виробництвом на душу населення — відстає?

6. За картою атласу визначте спеціалізацію сільськогосподарських районів країни.

7. Які завдання стоять перед країною в розвитку транспорту?

8. Як змінилася структура експорту та імпорту Китаю за роки реформ?

9. Які країни є основними торговими партнерами Китаю?

Це цікаво

Китайська писемність базується на ієрогліфах, більшість з яких залишаються незмінними впродовж 2 тис. років. Загальна їхня кількість невідома. Для читання газет достатньо знати 3 тис. знаків. У словнику середнього об'єму їх нараховується 8 тис, а великий словник XVII ст. містить 47 тис. ієрогліфів.

Показником перенаселеності країни є кількість сільськогосподарських ресурсів на душу населення. На кожного китайця припадає орних земель у 4 рази, а лісів — у 8 разів менше, ніж на 1 особу на Землі в цілому. Експерти вважають, що у 30-х роках XXI ст. населенню Китаю не вистачатиме води.

Економічний потенціал Китаю у кінці 90-х років XX ст. виріс ще більше. Весь період 80-90-х років КНР домінував у світі за темпами розвитку (+10%), у ці ж роки відбувався «механічний» приріст його могутності: у 1997 р. частиною країни став Гонконг, який займав 9-те місце у світі за вартістю експорту, а у 1999 р. — Аоминь. Не можна не враховувати «великої економіки» Китаю, тобто значних капіталовкладень у країни Південно-Східної Азії, де сильна китайська діаспора.

Починаючи з 1990 р., швидко розвивається чорна металургія Китаю, бо промисловість і будівництво потребують значної кількості металу. Китай вийшов на 1-е місце у світі за виробництвом сталі, залишаючись при цьому значним її імпортером. Вважається, що якщо такі високі темпи розвитку чорної металургії збережуться, то до 2020 р. Китай цілком задовольнятиме свої потреби в чорних металах.

§ 25. Японія

Столиця — Токіо

Населення — 126 млн. осіб (2000 р.)

Площа — 372,2 тис. км

1. Географічне положення. Японія розташована поблизу далекосхідних кордонів Росії, країн Корейського півострова, КНР. До головних островів країни — Хонсю, Кюсю, Сікоку та Хоккайдо, що витягнуті у вигляді дуги з північного сходу на південний захід на 3400 км — прилягають понад 6,8 тис. дрібних. Це морська держава, для якої Тихий океан — універсальна та зручна дорога в усі кінці світу. А вигідно розташовані дрібні острови далеко висувають південні та східні кордони Японії у Тихому океані.

Таке географічне положення зумовлює своєрідність історичного та соціально-економічного розвитку Японії, специфічні риси її господарства.

2. Природні умови та ресурси. Японія — гірська країна, розташована у сейсмічному поясі (понад 200 вулканів, з них 40 — діючі). Крім землетрусів, для Японських островів характерні цунамі та часті тайфуни. Низовини займають всього 1/3 території. Найбільша рівнина Канто простягнулася вздовж Токійської затоки.

Клімат мусонний, помірний на півночі та субтропічний на півдні.

Японія бідна на мінеральні ресурси. Промислове значення мають низькокалорійне кам'яне вугілля, незначні запаси газу, нафти, мідних та свинцевих руд, миш'яку, вісмуту, цинку, доломіту, гіпсу, вапняків. Потреби в більшості видів мінеральної сировини забезпечуються за рахунок імпорту, міді — на 75%, залізної руди — на 99,9%, кам'яного вугілля — на 90%, більше ніж на половину — свинцю і цинку (див. рис. 74).

Рис. 74. Мінеральні ресурси Японії (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

3. Населення. Ще недавно для Японії була характерна висока народжуваність і, відповідно, високий природний приріст населення. Зараз народжуваність різко скоротилася, і країна перейшла до першого типу відтворення населення. Це стало можливим через високі темпи урбанізації та державну політику контролю за народжуваністю. Саме Японія відрізняється найвищою у світі тривалістю життя (близько 80 років).

Японія — густонаселена країна. Середня густота населення — 330 осіб/км кв. Однак населення розміщуються нерівномірно. Якщо на півночі Хоккайдо проживає не більше 70 осіб/км , то у прибережних районах — понад 500 осіб/км кв. За національним складом країна належить до однонаціональних: 99% населення — японці.

Рівень урбанізації дуже високий, 80% населення живе в містах. В Японії 11 міст-мільйонерів. Особливо великі розміри столичної агломерації Кейхин (Токіо, Йокогама, Кавасакі, Тиба), населення якої становить близько 30 млн. осіб. На тихоокеанському узбережжі міські агломерації зливаються у величезний мегалополіс Токайдо, що простягнувся на 600 км від Токійської до Осакської затоки. Він займає перше місце у світі за кількістю населення (близько 65 млн. осіб).

Економічно активне населення становить 50%. У промисловості зайнято понад 13%, у сільському господарстві — 20%, у невиробничий сфері — 40%. Трудові ресурси характеризуються дуже високим рівнем кваліфікації.

4. Загальна характеристика господарства. Японія — найрозвинутіша країна Азії, займає друге місце серед розвинутих країн світу після США за економічним розвитком та третє місце за експортом продукції після США і ФРН. Нарівні із США та Західною Європою країна стала третім центром економічного суперництва у світі.

Рис. 75. Середньорічні темпи росту ВНП Японії у кінці XIX та у XX ст. (доступно тільки при скачуванні повної версії книги)

Ще в 1948 р. частка Японії в капіталістичному промисловому виробництві становила 1%. Які ж причини швидкого виходу переможеної країни з пережитками феодалізму на провідне місце в економіці світу? На першому етапі реформування економіки Японія використовувала науково-технічні досягнення країн Заходу і надзвичайно швидко впроваджувала їх у виробництво. Низька заробітна платня робітників дозволяла японським виробникам успішно конкурувати на світовому ринку. На другому етапі країна перейшла де інтенсивного розвитку власних наукових досліджень, розвитку найбільш наукомістких галузей промисловості. Це, у поєднанні з низькими військовими витратами (не більше 1% національного доходу), зміцнило позиції Японії на світовому ринку. Зараз у країні створюються 19 технополісів, збудоване перше наукове містечко Цукуба.

Наприкінці 80-х років XX ст. в Японії склалося унікальне господарство з якому поєднуються високоінтенсивні виробництва (енерго- та ресурсозберігаючі, що базуються на «високих технологіях») і невиробнича сфера, орієнтована на високі світові стандарти якості життя. При цьому заробітна плата стала однією з найвищих у світі.

Важливою рисою економіки Японії є співіснування значної кількості дрібних підприємств з великими концернами. Шість основних промислово фінансових груп («Міцубісі», «Міцуї», «Сумімото», «Дайїті-Кангін», «Фудзі», «Санйо») контролюють практично усі сфери економічного життя країни. Дрібні підприємства виступають субпідрядниками монополій, на них зайнято близько 30% економічно активного населення.

5. Промисловість. Важливою рисою географії важкої промисловості Японії стало формування великих міжгалузевих комплексів-комбінатів (енерго-нафтохімічних, металурго-енерго-хімічних, хіміко-металурго-машинобудівних тощо). На початок 90-х років їх було понад 20. Найбільші з них включають не один десяток великих заводів. Усі вони розміщені на узбережжі, біля добре обладнаних портів і орієнтовані на переробку імпортної сировини та випуск, головним чином, конструкційних матеріалів й хімічних речовин. У зв'язку з цим для Японії характерна висока територіальна концентрація виробництва.

У паливно-енергетичному балансі Японії переважає нафта (57%), яку постачають, в основному, ОАЕ, Саудівська Аравія та Індонезія. Останнім часом зростає частка газу, який імпортується із країн Південно-Східної Азії. Основну кількість електроенергії виробляють ТЕС. У країні збудовано 20 АЕС, 6 геотермальних станцій, є установки теплопостачання на основі спалювання побутових відходів, робляться спроби використання енергії припливів, Сонця тощо.

Японія — лідер світової чорної металургії. Металургійні комбінати розміщені на узбережжі, що забезпечує дешеву доставку сировини та палива, і сконцентровані на півночі о. Кюсю та на о. Хонсю. Кольорова металургія представлена виплавкою міді, алюмінію, свинцю, цинку. За виплавкою міді та алюмінію країна поступається тільки США.

У світовому виробництві машин і устаткування частка Японії становить понад 10,%, четверта частина яких йде на експорт. Провідними галузями є електромашинобудування, де половину продукції дає радіоелектроніка, автомобіле- та суднобудування (перше місце у світі), загальне машинобудування (виробництво верстатів та устаткування). Список виробів, що дають можливість Японії утримувати лідерство на світових ринках, постійно змінюється. У 80-ті роки ними були нові моделі автомобілів, радіоапаратура, відеомагнітофони, телевізори, побутова електроніка, фотоапарати. На сучасному етапі основою машинобудування стали наукомісткі виробництва: інтегральні схеми і персональні комп'ютери, промислові гнучкі виробничі системи й роботи, насичені електронікою верстати та автоматичні лінії, аерокосмічна техніка, медичне устаткування тощо. Освоєно нові види електронного устаткування для торгівлі, інформаційного обслуговування готелів, контролю за станом навколишнього середовища, найновішої копіювальної техніки тощо. Головні виробничі потужності машинобудування зосереджені у межах Тихоокеанського промислового поясу, особливо мегалополісу Токайдо (див. рис. 76).

Читайте також:

1. L2.T4. Транспортування рідких, твердих та газоподібних речовин.
2. L2.T4/1.1. Засоби періодичного транспортування штучних матеріалів.
3. L2.T4/1.2. Засоби безперервного транспортування матеріалів. Транспортери.
4. V. Постанови Пленуму Верховного Суду України
5. VI. Накази Генерального прокурора України
6. А/. Верховна Рада України.
7. АГРАРНЕ ПРАВО УКРАЇНИ
8. Аграрні закони України
9. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
10. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС - один із важливих інструментів створення в Україні нової правової системи та громадянського суспільства
11. Адвокатура України.
12. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ГАЛУЗІ СПОРТУ

Переглядів: 482