Студопедия
Новини освіти і науки:
Контакти
 


Тлумачний словник






Повчання Володимира Мономаха дітям.

План

ЗМ 2 НЕ 2.1.Історія української дошкільної педагогіки

Основні принципи виховання дітей дошкільного віку

Часто діти молодшого шкільного віку, як це не дивно, реагують не так, як ми того очікували; ще більш правильним є це твердження щодо дошкільників. Що менша дитина, то більша відстань між станом ії та нашою свідомістю. Те, як дитина взаємодіє зі своїм оточенням, прямо протилежне тому, як це відбувається у дорослого. Дитина робить кроки у такій послідовності:

1) співпереживання вчннку, в чому безпосередньо бере участь воля;

2) відтворення вчинку у грі, в результаті чого дитина емоційно пов' язує себе із вчинком;

З) пробудження інтересу до вчинку, виникнення питань, що стосу­ються цього вчинку, перенесення спостережень у свідомість сприяють врешті-решт формуванню уявлень і понять .

...Виховання через наслідування висуває до дорослого-виховате-ля більш суворі вимоги, ніж виховання за допомогою авторитету. Дитина шукає авторитету, але зазвичай не раніше семирічного віку. До цього вона прагне в усьому переконатися на своєму власному досвіді; цю можливість дає виховання через наслідування. Якщо занадто рано перейти до авторитарного виховання, то дитина поз­бавлена можливості прожити все сама. Результатом може стати пев­ний автоматизм. Більше того, протягом усього свого життя людина діятиме за готовими, встановленими іншими людьми принципами.

...Виховання у вальдорфському дитячому садку відбувається так, щоб уникнути втручання у вільний природний розвиток дитини і не порушити рівноваги його ще оповитої мрією свідомості. З іншого бо­ку, вальдорфське виховання не полишає дитину сам на сам, а бере на себе керівництво, так, турботливе керівництво, але з придатними для цього засобами прикладу і наслідування...

...Виховання у вальдорфському дитячому садку ніколи не буде розраховане на ранні плоди навчання, яке б заохочення в суспільстві це не зустрічало. У вальдорфському дитячому садку суворо уникають будь-якого навантаження на пам'ять. А також усього, що йде від шко­ли, особливо навчання читання й письма ще до першого класу. Тим самим сили дитинства і «дитячості» в їх своєрідному значенні зберіга­ються для подальшого життя.

 

 

1.Короткий нарис з історії української дошкільної педагогіки.

2.Повчання Володимира Мономаха дітям. 3.Ідеї народності та природовідповідності Григорія Сковороди. 4.Творчість для дітей Тараса Шевченка.

1. Короткий нарис з історії української дошкільної педагогіки.

Питання початкового сімейного виховання стояли перед суспіль­ством упродовж усього історичного шляху розвитку Української дер­жави і розв'язувалися залежно від економічних та соціальних умов того чи того періоду.

Так, ще в східних слов'ян у V —VI ст. н. є. склалася практика раннього виховання, що було визначено трьома основними етапами: періодом баяння — від народження до 1,5— 2 років; пестування -1,5— 5 років; періодом набуття трудових навичок та привчання до моральної поведінки — 5—10 років. За часів Київської Русі (IX — XIIст.) сімейному вихованню та початковій освіті дітей приділяла­ся велика увага. З виникненням писемності, створенням першої абет­ки («кирилиці»), відкриттям шкіл, особливо перших жіночих, пи­тання виховання у дітей моральних якостей, прагнення до праці, по­ваги до батьків та людей похилого віку набувають дедалі більшого значення.

Перші педагогічні положення, узагальнення практики виховання знаходимо у педагогічних пам'ятках того часу — «Ізборнику», скла­деному Ізяславом, «Повчанні Володимира Мономаха дітям». Ці тво­ри просякнуті любов'ю до дітей, турботою про їхній розвиток. Голов­не, до чого треба привчати дітей, — стверджується в них, — це пра­ця, любов до Батьківщини.

Значний вплив на розвиток педагогічної теорії справила епоха Відродження (в Україні — XVI —XVII ст.), за якої склалися нові

традиції сімейного виховання, особливо в напрямі фізичного загарту­вання дітей, виховання в них національних почуттів, поваги до лю­дей, милосердя тощо. Цікавий досвід щодо цього існував у Запорозь­кій Січі.

Особлива роль у розвитку української дошкільної педагогіки та педагогічної думки в цілому належить вітчизняному педагогу Кос­тянтину Дмитровичу Ушинському. Хоча педагогічна діяльність К. Д. Ушинського була пов'язана із Санкт-Петербургом, іншими містами Росії, його педагогічні праці, навчальні посібники «Рідне слово», «Дитячий світ», участь у створенні системи шкільної освіти, співробітництво з тогочасними українськими педагогами великою мі­рою вплинули на розвиток прогресивних начатків в українській пе­дагогіці. Тому не можна вважати К. Д. Ушинського суто російським чи суто українським педагогом. Він є вітчизняним педагогом, «справді народним педагогом», як писав про нього його послідовник Л. М. Модзалєвський.

Вплив К. Д. Ушинського на розвиток педагогічної думки в Украї­ні був настільки значний, що ціла плеяда громадських діячів та педа­гогів (М. П. Драгоманов, Т. Г. Лубенець, X. Д. Алчевська, М. О. Корф, Б. Д. Грінченко та ін.) пропагували його ідеї, використовували на­вчальні книги в українських школах, хоча на той час вони були забо­ронені царським урядом.

К. Д. Ушинського по праву вважають фундатором дошкільної педагогіки як в Україні, так і в Росії. Вчений розробив наукову тео­рію дитячої гри, основи початкового навчання дітей, засоби залучен­ня їх до праці, до суспільного життя. Проте особливою заслугою К. Д. Ушинського є розробка ідей народності у вихованні дітей до­шкільного віку, використання у виховному процесі народних звича­їв і традицій на засадах рідного слова, рідної мови. Думки славетно­го педагога, його висловлювання про рідне слово є актуальними й понині.

Значне місце у формуванні демократичних засад української педагогіки посідають українські демократи другої половини XIX — початку XX ст. Тарас Григорович Шевченко, Леся Україн­ка, Іван Якович Франко. У своїх працях, публіцистичних ви­ступах, поетичних творах для дітей і про дітей вони палко пропагу­вали ідеї народного виховання, обстоювали право народу на освіту дітей.

Великому Кобзареві — Т. Г. Шевченку — освіта здавалася першо­рядним завданням суспільства на шляху до нового устрою. Він склав перший буквар для дітей народу (1861), за допомогою якого споді­вався навчити маленьких українців рідної мови і дати ї^і початкову освіту.

Українські демократи виступали з критикою тогочасної системи виховання та освіти («Грицева шкільна наука» І. Франка, нарис «Школа» Лесі Українки), брали участь у заходах на підтримку на­родної школи, головними завданнями якої вважали забезпечення все­бічного розвитку дітей та виховання їх на національних засадах рід­ною мовою.

Значну роль у розвитку початкового навчання дітей відіграли пе­дагогічна діяльність та погляди українського письменника і просвіти­теля Бориса Дмитровича Грінченка. Його літературна, громад­ська, педагогічна діяльність були спрямовані на обстоювання народ­ної школи, рідної мови, надання дітям можливості гармонійного роз­витку .

Автор чотиритомного «Словаря української мови» вважав ство­рення тшзучндата? діл я початкової народної школи першорядним зав­данням. Його книги «Українська читанка», «йдаіглкпж», «Україн­ська граматка до науки читання й писання» й досі викликають інте­рес педагогів та батьків, які прагнуть виховувати своїх дітей рідною мовою.

Загалом громадське життя другої половини XIX — початку XX ст. в Україні позначене діяльністю таких педагогів та освітніх діячів, як М. П. Драгоманов, Т. Г. Лубенець, М. О. Корф, П. О. Ку­ліш, М. М. Коцюбинський, X. Д. Алчевська та інших, що спри­яло самобутності української системи освіти та початкового вихо­вання.

Щодо громадського дошкільного виховання особлива роль у роз­робці засад національного дитячого садка належить Софії Федорів­ні Русовій. У своїй педагогічній діяльності та підготовці педагогічних кадрів (викладання у Фребелівському жіночому педа­гогічному інституті), у педагогічних працях («Дошкільне вихован­ня», «У дитячому садку», «Теорія і практика дошкільного вихован­ня») С. Ф. Русова постійно прагнула до створення національних за­сад для початкового виховання, палко обстоювала ідеї навчання рід­ною мовою, самобутності українського дитячого садка. Свої ідеї вона втілювала у життя і під час нетривалого перебування на посаді керів­ника Департаменту дошкільної та позашкільної освіти в уряді УНР, такої самої позиції дотримувалася й у подальшій своїй діяльності за кордоном.

Погляди С. Ф. Русової до кінця 80-х років минулого століття були маловідомі, діяльність замовчувалася. Лише на початку 90-х років во­ни отримали визнання. Нині за методикою С. Ф. Русової створено дошкільні заклади, вийшли друком її твори.

Велику роль у справі громадського дошкільного виховання в Ук­раїні на початку XX ст. відіграла голова Київського товариства на­родних дитячих садків, головний редактор журналу «Дошкольное воспитание» (видавався російською мовою протягом 1911 — 1917 рр.) Наталія Дмитрівна Лубенець. Вона проводила широку просвіт­ницьку й організаційну роботу зі створення народних дитячих садків, вивчала зарубіжний досвід, зокрема системи Ф. Фребеля та М. Мон-тессорі, ознайомлювала дошкільних працівників з їхньою методикою виховання, викладала у Фребелівському жіночому педагогічному ін­ституті. Подальша діяльність Н. Д. Лубенець за радянських часів маловідома і продовжує викликати інтерес дослідників її діяльності та педагогічної спадщини.

Психологічні основи дитинства та виховання дітей дошкільного ві­ку розробив на початку XX ст. видатний психолог і педагог Василь Васильович Зеньківський, який у працях «Психологія дитин­ства» і «Соціальне виховання» заклав підвалини розвитку дітей з урахуванням їхніх психофізіологічних особливостей, виходячи з філософських позицій про єдність душі і тіла людини.

Високо оцінюючи значення у розвитку особистості раннього віку, вчений обстоював створення якомога ширшої мережі організованих дошкільних закладів, що не лише сприятимуть розвиткові дітей, а й стануть «позитивним явищем у розвитку самого суспільства».

Українська дошкільна педагогічна наука пройшла тривалий і складний шлях. Здобутки багатьох прогресивних діячів і педагогів значною мірою сприяли створенню та розвитку сучасної теорії і прак­тики дошкільної освіти в Українській державі.

 

 

Володимир Мономах

(1053-1125)

Державний діяч, великий князь київський Володимир Мономах, відомий своєю боротьбою за єдність Київської Русі, створив першу педагогічну пам'ятку (1096), в якій дав поради своїм синам, «а також усім тим, хто прийме сію грамотицю». Цей твір пронизаний любов'ю до Вітчизни, стурбованістю за її подальший розвиток, майбутнє дітей. У своєму «Повчанні» Володимир Мономах дає поради дітям, як жити, як прислужитися Батьківщині «не молитвами, а ко­рисними своїми справами», як захищати слабких та літніх людей, як поважати своїх батьків, друзів тощо. Він не обходить і питань освіти, закликаючи молодь учитися не тільки грамоти та лічби, а вивчати широке коло наук, оволодівати інозем­ними мовами, бути активними як у навчанні, так і у праці. «Повчання Володимира Мономаха дітям» — твір, який засвідчує високий розвиток культури у Київській Русі. Він є зародком гуманних педагогічних ідей, які в подальшому сприяли розвиткові вітчизняної прогресивної педагогічної думки.


Читайте також:

  1. Київська Русь за Володимира Великого.
  2. Повчання Володимира Мономаха дітям
  3. Реформаторська діяльність князя Володимира Великого
  4. Реформи Володимира Великого, їх значення для централізації Давньоруської держави.
  5. Русь за князювання Володимира Великого (980-1015)
  6. Соціальний захист за князів Ярослава Мудрого та Володимира Мономаха
  7. У чому є своєрідність соціально-економічного розвитку Київської Русі за правління Володимира Великого та Ярослава Мудрого?
  8. Утворення староруської ранньофеодальної держави – Київська Русь. Адміністративно-фінансова реформа княгині Ольги. Реформи Володимира Великого.




<== попередня сторінка | наступна сторінка ==>
Елізабет Грюнеліус. Вальфдорський дитячий садок. Виховання дітей молодшого віку. | Повчання Володимира Мономаха дітям

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

 

© studopedia.com.ua При використанні або копіюванні матеріалів пряме посилання на сайт обов'язкове.


Генерація сторінки за: 0.002 сек.