Повчання Володимира Мономаха дітям.

План

ЗМ 2 НЕ 2.1.Історія української дошкільної педагогіки

Основні принципи виховання дітей дошкільного віку

Часто діти молодшого шкільного віку, як це не дивно, реагують не так, як ми того очікували; ще більш правильним є це твердження щодо дошкільників. Що менша дитина, то більша відстань між станом ії та нашою свідомістю. Те, як дитина взаємодіє зі своїм оточенням, прямо протилежне тому, як це відбувається у дорослого. Дитина робить кроки у такій послідовності:

1) співпереживання вчннку, в чому безпосередньо бере участь воля;

2) відтворення вчинку у грі, в результаті чого дитина емоційно пов' язує себе із вчинком;

З) пробудження інтересу до вчинку, виникнення питань, що стосуються цього вчинку, перенесення спостережень у свідомість сприяють врешті-решт формуванню уявлень і понять .

...Виховання через наслідування висуває до дорослого-виховате-ля більш суворі вимоги, ніж виховання за допомогою авторитету. Дитина шукає авторитету, але зазвичай не раніше семирічного віку. До цього вона прагне в усьому переконатися на своєму власному досвіді; цю можливість дає виховання через наслідування. Якщо занадто рано перейти до авторитарного виховання, то дитина позбавлена можливості прожити все сама. Результатом може стати певний автоматизм. Більше того, протягом усього свого життя людина діятиме за готовими, встановленими іншими людьми принципами.

...Виховання у вальдорфському дитячому садку відбувається так, щоб уникнути втручання у вільний природний розвиток дитини і не порушити рівноваги його ще оповитої мрією свідомості. З іншого боку, вальдорфське виховання не полишає дитину сам на сам, а бере на себе керівництво, так, турботливе керівництво, але з придатними для цього засобами прикладу і наслідування...

...Виховання у вальдорфському дитячому садку ніколи не буде розраховане на ранні плоди навчання, яке б заохочення в суспільстві це не зустрічало. У вальдорфському дитячому садку суворо уникають будь-якого навантаження на пам'ять. А також усього, що йде від школи, особливо навчання читання й письма ще до першого класу. Тим самим сили дитинства і «дитячості» в їх своєрідному значенні зберігаються для подальшого життя.

1.Короткий нарис з історії української дошкільної педагогіки.

2.Повчання Володимира Мономаха дітям. 3.Ідеї народності та природовідповідності Григорія Сковороди. 4.Творчість для дітей Тараса Шевченка.

1. Короткий нарис з історії української дошкільної педагогіки.

Питання початкового сімейного виховання стояли перед суспільством упродовж усього історичного шляху розвитку Української держави і розв'язувалися залежно від економічних та соціальних умов того чи того періоду.

Так, ще в східних слов'ян у V —VI ст. н. є. склалася практика раннього виховання, що було визначено трьома основними етапами: періодом баяння — від народження до 1,5— 2 років; пестування -1,5— 5 років; періодом набуття трудових навичок та привчання до моральної поведінки — 5—10 років. За часів Київської Русі (IX — XIIст.) сімейному вихованню та початковій освіті дітей приділялася велика увага. З виникненням писемності, створенням першої абетки («кирилиці»), відкриттям шкіл, особливо перших жіночих, питання виховання у дітей моральних якостей, прагнення до праці, поваги до батьків та людей похилого віку набувають дедалі більшого значення.

Перші педагогічні положення, узагальнення практики виховання знаходимо у педагогічних пам'ятках того часу — «Ізборнику», складеному Ізяславом, «Повчанні Володимира Мономаха дітям». Ці твори просякнуті любов'ю до дітей, турботою про їхній розвиток. Головне, до чого треба привчати дітей, — стверджується в них, — це праця, любов до Батьківщини.

Значний вплив на розвиток педагогічної теорії справила епоха Відродження (в Україні — XVI —XVII ст.), за якої склалися нові

традиції сімейного виховання, особливо в напрямі фізичного загартування дітей, виховання в них національних почуттів, поваги до людей, милосердя тощо. Цікавий досвід щодо цього існував у Запорозькій Січі.

Особлива роль у розвитку української дошкільної педагогіки та педагогічної думки в цілому належить вітчизняному педагогу Костянтину Дмитровичу Ушинському. Хоча педагогічна діяльність К. Д. Ушинського була пов'язана із Санкт-Петербургом, іншими містами Росії, його педагогічні праці, навчальні посібники «Рідне слово», «Дитячий світ», участь у створенні системи шкільної освіти, співробітництво з тогочасними українськими педагогами великою мірою вплинули на розвиток прогресивних начатків в українській педагогіці. Тому не можна вважати К. Д. Ушинського суто російським чи суто українським педагогом. Він є вітчизняним педагогом, «справді народним педагогом», як писав про нього його послідовник Л. М. Модзалєвський.

Вплив К. Д. Ушинського на розвиток педагогічної думки в Україні був настільки значний, що ціла плеяда громадських діячів та педагогів (М. П. Драгоманов, Т. Г. Лубенець, X. Д. Алчевська, М. О. Корф, Б. Д. Грінченко та ін.) пропагували його ідеї, використовували навчальні книги в українських школах, хоча на той час вони були заборонені царським урядом.

К. Д. Ушинського по праву вважають фундатором дошкільної педагогіки як в Україні, так і в Росії. Вчений розробив наукову теорію дитячої гри, основи початкового навчання дітей, засоби залучення їх до праці, до суспільного життя. Проте особливою заслугою К. Д. Ушинського є розробка ідей народності у вихованні дітей дошкільного віку, використання у виховному процесі народних звичаїв і традицій на засадах рідного слова, рідної мови. Думки славетного педагога, його висловлювання про рідне слово є актуальними й понині.

Значне місце у формуванні демократичних засад української педагогіки посідають українські демократи другої половини XIX — початку XX ст. Тарас Григорович Шевченко, Леся Українка, Іван Якович Франко. У своїх працях, публіцистичних виступах, поетичних творах для дітей і про дітей вони палко пропагували ідеї народного виховання, обстоювали право народу на освіту дітей.

Великому Кобзареві — Т. Г. Шевченку — освіта здавалася першорядним завданням суспільства на шляху до нового устрою. Він склав перший буквар для дітей народу (1861), за допомогою якого сподівався навчити маленьких українців рідної мови і дати ї^і початкову освіту.

Українські демократи виступали з критикою тогочасної системи виховання та освіти («Грицева шкільна наука» І. Франка, нарис «Школа» Лесі Українки), брали участь у заходах на підтримку народної школи, головними завданнями якої вважали забезпечення всебічного розвитку дітей та виховання їх на національних засадах рідною мовою.

Значну роль у розвитку початкового навчання дітей відіграли педагогічна діяльність та погляди українського письменника і просвітителя Бориса Дмитровича Грінченка. Його літературна, громадська, педагогічна діяльність були спрямовані на обстоювання народної школи, рідної мови, надання дітям можливості гармонійного розвитку .

Автор чотиритомного «Словаря української мови» вважав створення тшзучндата? діл я початкової народної школи першорядним завданням. Його книги «Українська читанка», «йдаіглкпж», «Українська граматка до науки читання й писання» й досі викликають інтерес педагогів та батьків, які прагнуть виховувати своїх дітей рідною мовою.

Загалом громадське життя другої половини XIX — початку XX ст. в Україні позначене діяльністю таких педагогів та освітніх діячів, як М. П. Драгоманов, Т. Г. Лубенець, М. О. Корф, П. О. Куліш, М. М. Коцюбинський, X. Д. Алчевська та інших, що сприяло самобутності української системи освіти та початкового виховання.

Щодо громадського дошкільного виховання особлива роль у розробці засад національного дитячого садка належить Софії Федорівні Русовій. У своїй педагогічній діяльності та підготовці педагогічних кадрів (викладання у Фребелівському жіночому педагогічному інституті), у педагогічних працях («Дошкільне виховання», «У дитячому садку», «Теорія і практика дошкільного виховання») С. Ф. Русова постійно прагнула до створення національних засад для початкового виховання, палко обстоювала ідеї навчання рідною мовою, самобутності українського дитячого садка. Свої ідеї вона втілювала у життя і під час нетривалого перебування на посаді керівника Департаменту дошкільної та позашкільної освіти в уряді УНР, такої самої позиції дотримувалася й у подальшій своїй діяльності за кордоном.

Погляди С. Ф. Русової до кінця 80-х років минулого століття були маловідомі, діяльність замовчувалася. Лише на початку 90-х років вони отримали визнання. Нині за методикою С. Ф. Русової створено дошкільні заклади, вийшли друком її твори.

Велику роль у справі громадського дошкільного виховання в Україні на початку XX ст. відіграла голова Київського товариства народних дитячих садків, головний редактор журналу «Дошкольное воспитание» (видавався російською мовою протягом 1911 — 1917 рр.) Наталія Дмитрівна Лубенець. Вона проводила широку просвітницьку й організаційну роботу зі створення народних дитячих садків, вивчала зарубіжний досвід, зокрема системи Ф. Фребеля та М. Мон-тессорі, ознайомлювала дошкільних працівників з їхньою методикою виховання, викладала у Фребелівському жіночому педагогічному інституті. Подальша діяльність Н. Д. Лубенець за радянських часів маловідома і продовжує викликати інтерес дослідників її діяльності та педагогічної спадщини.

Психологічні основи дитинства та виховання дітей дошкільного віку розробив на початку XX ст. видатний психолог і педагог Василь Васильович Зеньківський, який у працях «Психологія дитинства» і «Соціальне виховання» заклав підвалини розвитку дітей з урахуванням їхніх психофізіологічних особливостей, виходячи з філософських позицій про єдність душі і тіла людини.

Високо оцінюючи значення у розвитку особистості раннього віку, вчений обстоював створення якомога ширшої мережі організованих дошкільних закладів, що не лише сприятимуть розвиткові дітей, а й стануть «позитивним явищем у розвитку самого суспільства».

Українська дошкільна педагогічна наука пройшла тривалий і складний шлях. Здобутки багатьох прогресивних діячів і педагогів значною мірою сприяли створенню та розвитку сучасної теорії і практики дошкільної освіти в Українській державі.

Володимир Мономах

(1053-1125)

Державний діяч, великий князь київський Володимир Мономах, відомий своєю боротьбою за єдність Київської Русі, створив першу педагогічну пам'ятку (1096), в якій дав поради своїм синам, «а також усім тим, хто прийме сію грамотицю». Цей твір пронизаний любов'ю до Вітчизни, стурбованістю за її подальший розвиток, майбутнє дітей. У своєму «Повчанні» Володимир Мономах дає поради дітям, як жити, як прислужитися Батьківщині «не молитвами, а корисними своїми справами», як захищати слабких та літніх людей, як поважати своїх батьків, друзів тощо. Він не обходить і питань освіти, закликаючи молодь учитися не тільки грамоти та лічби, а вивчати широке коло наук, оволодівати іноземними мовами, бути активними як у навчанні, так і у праці. «Повчання Володимира Мономаха дітям» — твір, який засвідчує високий розвиток культури у Київській Русі. Він є зародком гуманних педагогічних ідей, які в подальшому сприяли розвиткові вітчизняної прогресивної педагогічної думки.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Елізабет Грюнеліус. Вальфдорський дитячий садок. Виховання дітей молодшого віку.	\|	Повчання Володимира Мономаха дітям

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.016 сек.