Дошкільне виховання

Найдорожчий скарб у кожного народу — його діти, його молодь, й що свідоміше робиться громадянство, то з більшою увагою ставиться воно до виховання дітей, до забезпечення їм найкращих умов життя. Дитина взагалі являє собою таку ніжну істоту, на яку впливають дуже тяжко всі несприятливі обставини життя, як фізичні, так і моральні. Раніш дотримувалися такої думки, що виховання починається зі школи, й поки дитина не має шкільного віку, доти не потребує ніякого виховання. Проте за останній час психологія виясняє, що такий

погляд дуже шкідливий й неправдивий, бо всі нахили дитини, її здоров'я, її характер — усе це розвивається, бере напрям і зміцнюється у перші роки життя і в 8 літ вже дитина має свої сталі звички, погані чи добрі, — в залежності від оточення, свою волю й свої змагання, з якими вже нелегко боротися в школі, бо легше не дати вкорінитися тому чи іншому почуттю, аніж його поборювати, коли воно уже зміцнилося. Тим-то тепер наука про виховання вимагає найбільшої уваги до самого ніжного віку дитини, вимагає, щоб утворена була навкруги така атмосфера, в якій могли б вільно розвиватися всі здібності дитини, всі її добрі почуття і нахили, і щоб не мали змоги зростати злі й негарні. Душа дитини в роки од 2 до 7 найбільш чула й вразлива і в цей час найкраще треба ЇЇ плекати й пильнувати, щоб і серце, й воля, і розум, а також і тіло розвивалися цілком нормально.

Тим-то тепер і звернено найпильнішу увагу на перше дитинство, до 8 років: в ці літа діти найбільш набираються вражень і треба цим враженням дати лад, збудити всі здібності й викликати самостійну думку, щоб обробити всі враження, задовольнити потребу активності й виховати добрі соціальні почуття. За цей період дитина пізнає більше, ніж може узнати за пізніші роки, — вона навчається координувати свої рухи й володіти ними, а також опановувати свої емоції. Зрозуміло, що при цьому бажано мати коло дитини свідому, розвинену особу, яка знала б, як керувати вихованням, і добре розуміла б психологію дитини. Найкращим таким керманичем мусить бути рідна мати дитини — природна вихователька своїх дітей, яка іншого разу і без наукової підготовки, одним інстинктом вміє читати в дитячій душі й розуміти її.

Але взагалі сучасний склад родинного життя мусить змінитися, перетворитися на свідомий рівноправний кооператив, в якому і батько, й мати, й діти несуть кожний свій обов'язок, свою працю, й мають свою волю, але всі об'єднані одним спільним шуканням добра й правди. В такій родині діти виростатимуть в згоді з батьками, й не буде страшних явищ самогубства серед молоді, які стали такі численні за останні роки. Залежно від поступових соціальних умов родинний склад трансформується, а поки що треба, щоб громадянство прийшло на допомогу батькам, та й самі родини мусять єднатися в спілки, в товариства, щоб вільно виховувати дітей маленькими гуртками, тісно зв'язаними з родиною своєю, щоб ці маленькі товариські дитячі охо-ронки ставали справді наче кладками-мостами, перекинутими від тісно-родинного кубелечка до широкого шкільного осередка. Так вимагає життя, висуває потребу в негайній організації громадських інституцій задля виховання малих діток — т. зв. «яслів», дитячих садів-охоронок, майданів і т. ін. А обік з тим народилися й науково-педагогічні організації задля підготовки того педагогічного персоналу, який мусить заміняти дітям матір, родину й виховувати відповідно до вимог науки. Ідея різноманітних дитячих організацій охопила усю Європу, Америку, Японію й інші країни. Понад усе поширені вони в Америці.

В одному Цюріху вже понад 60 народних дитячих садків, у Парижі понад 100 материнських шкіл та кілька десятків дитячих садків, у Нью-Йорку й взагалі в Америці у великих містах майже всі діти можуть користуватися громадськими дитячими садками. В Росії ідеї Фребеля набули поширення ще з 70-х років панею Симонович, яка мала в Петербурзі свій перший дитячий садок задля панських дітей. Демократизувалися ці ідеї лише в XX столітті й виявилися цілою низкою народних дитячих садків по містах задля вуличних дітей. Складалися товариства дошкільного виховання в Петербурзі, Москві, Києві й інших містах. Однак довгий час у цих дитячих садках панувала суто імітативна, запозичена в німців система формальних забавок. Бракувало добре підготовленого персоналу, не було своєї життєвої педагогіки. У нас на Україні дошкільне виховання почало ставати національним й утворюватися на певному ґрунті лише за часів останньої війни з 1914 р., коли викинуто було на вулицю велику силу дітей, яким треба було дати притулок і хоч абиякий рідний осередок і такі умови виховання, що підготували б їх до майбутнього самостійного життя.

Такими умовами дошкільного виховання стають вимоги найближче з'єднати перші дитячі організації з родинним життям, з тими обставинами, серед яких дитина зростала вдома і які вона рада зустріти в дитячому садку. До цього часу школа й родинне життя були такі протилежні, що дитина, мов через безодню, плигала зі свого рідного оточення в цілком чужу школу, де все їй було незрозуміле: й мова, й відносини, й наука. На все рідне, що зоставалося по той бік безодні, клалося темне тавро — до нього ставилися в офіційній школі з презирством. Навпаки, сучасне дошкільне виховання є міст, що перекидається між школою й родиною, а також між селом та дитячим садком. Усе виховання будується на пошані до особи дитини; до неї вихователь підходить не з чимсь виготовленим зарані, чужим, штучним та ще й обов'язковим. Ні, дитині дають вільно себе виявляти, а вчителі придивляються до всього, що діти принесли із собою з дому, силкуючись розвинути якнайкраще все добре й не давати зміцнитися поганому. Навкруги в дитячому садку мусить бути все рідне, що нагадує їй знайомі хатні обставини з найкращого боку; мусить лунати її рідне слово, рідна музика й поезія.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
С.Ф.Русова про дитячий садок.	\|	Український дитячий садок

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.