• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Визначення площі опіків у дітей

Опікова хвороба - це сукупність загальних розладів організму, що виникли при опіках ІІ-ІУ ступенів із площею ушкодження більше 15 % загальної поверхні. Вона проявляється опіковим шоком, гострим отруєнням (токсемією і септикотоксемією) та опіковим виснаженням організму.

Опікова хвороба перебігає стадійно. Розрізняють чотири її стадії:

- стадія опікового шоку виникає в момент шоку і триває не більше
двох діб;

- стадія токсемії починається через кілька годин після шоку вна­
слідок всмоктування із опікової поверхні продуктів розпаду змертвілих
тканин і бактеріальних токсинів;

- стадія септикотоксемії виникає при нагноєнні опікових ран (на
12-15 день хвороби), коли бактерії та токсини всмоктуються в кров і
виникає септичний стан;

- стадія реконвалесценції (видужання), коли опікові рани загою­ються і функції організму поступово нормалізуються.

2.5.2. Перша медична допомога при опіках, догляд за потерпілими

Перша медична допомога потерпілим полягає в гасінні пала­ючого одягу і запалювальних сумішей шляхом щільною укутування ковдрою, плащем, пальтом та іншими речами, закиданні палаючих ділянок

снігом, піском, зануренням їх у воду; накладанні на опікову рану первинної асептичної або спеціальної протиопікової пов'язки; при зу­пинці дихання проводять штучну вентиляцію легень, при зупинці сер­ця - непрямий масаж серця; при великих опіках кінцівок - транспортну іммобілізацію; укутують потерпілого для зігрівання його власним одягом; дають гарячий міцний чай, соляно-лужну суміш (на 1 л води 1 чайна ложка кухонної солі й 1/2 чайної ложки питної соди).

Хворих з опіками госпіталізують в опікові відділення, при наяв­ності шоку - у реанімаційні палати, дають зволожений кисень, вводять до 4—5 л рідини за добу. Для потерпілих з опіками значної площі запов­нюють листок динамічного спостереження, в якому через кожні 2 год записують артеріальний тиск, частоту пульсу і дихання, температуру тіла, кількість виділеної сечі, випитої рідини, наявність блювоти. Щоб зменшити спрагу, дають соляно-лужну суміш, мінеральну воду. їжа повинна бути калорійною, багатою на білки й вітаміни. Протягом дня двічі міняють білизну, часто перевертають хворого в ліжку, роблять дихальну гігієнічну гімнастику. Проводять вологе прибирання палати з використанням антисептиків, після цього включають бактерицидні лампи. Хворих, у яких виникло нагноєння опікової поверхні, ізолюють в окремі палати. Ін'єкції та перев'язки виконують окремими шприцами та інструментами. Білизну замочують у 9 % розчині хлораміну, інстру­менти - у 6 % розчині перекису водню або в 5 % розчині кислоти. У па­латах включають бактерицидні лампи через кожні 3 години. Усі ці заходи прискорюють видужання хворих.

2.5.3. Загальне переохолодження організму

Замерзання - це порушення всіх життєвих функцій організму, аж до повного їх припинення, яке настає під впливом низької темпера­тури. Переохолодження організму залежить від багатьох факторів: фізіо­логічного стану організму, адаптації його до низької температури, віку потерпілого, пори року, швидкості охолодження тощо. Кінцевою при­чиною смерті від замерзання вважають тканинну гіпоксію й аноксію.

При температурі тіла близько +25 °С настає гіпоксія мозку й по­рушення функцій дихання та серцебиття.

Клініка. При замерзанні, у першу чергу, відбувається розлад функ­ції мозку через гіпоксію, внаслідок чого ще більше порушується тер­морегуляція. Спостерігається напруження, тремтіння м'язів, розлад координації рухів, розвивається м'язова слабкість, випадають зорові,

слухові й больові реакції. Дихання стає неглибоким, свідомість втра­чається, серце скорочується слабко, пульс зникає поступово, припиня­ються життєві функції, і настає смерть.

При замерзанні розрізняють три стадії патологічних змін: стадія адинамії, ступорозного стану й судомна стадія.

На початку замерзання суб'єктивно виникає почуття втоми, ску­тості, сонливості, ослаблення пам'яті. Об'єктивно спостерігається блі­дість покривів із синюшним відтінком; скандована мова. Температура тіла падає до 30-32 °С, пульс до 50-60 ударів за хвилину.

Ступорозний ступінь замерзання характеризується пригніченням свідомості, сонливістю, скутістю рухів, серцевою аритмією, розладом дихання (неглибоке й рідке), затримкою сечовипускання, маскоподіб­ним обличчям, дизартрією. Температура тіла знижується до 28-30 °С, пульс 40-50 ударів за хвилину.

При судомній стадії спостерігається відсутність свідомості, су­доми, заклякання, западання очних яблук, повіки незімкнуті, зіниці звужені, майже не реагують на світло. Температура тіла нижче 28 °С, пульс 30—40 ударів за хвилину, визначається важко й лише на сонних і стегнових артеріях. Дихання різко уповільнене (3-4 рази за хвилину), інколи відсутнє.

Людина, замерзаючи, згинає кінцівки, вигинається лежачи або си­дячи. Якщо смерть від замерзання настає протягом 6 годин, оживлення ще можливе і прогноз сприятливий.

Перша долікарська допомога Усі потерпілі, незалежно від стадії загального охолодження, повинні бути госпіталізовані. Треба мати на увазі, що потерпілі з легким ступенем замерзання можуть відмовляти­ся від госпіталізації, оскільки неадекватно оцінюють свій стан.

Головним принципом надання першої долікарської допомоги при загальному охолодженні є зігрівання. Повноцінне і швидке зігрівання на догоспітальному етапі важко виконати. Необхідно насамперед при­пинити дію подальшого охолодження організму. Потерпілого заносять до приміщення, автомобіля, закутують ковдрами, знімають мокрий одяг. Ні в якому разі не можна залишати його на вулиці. Треба напоїти гаря­чим чаєм. Не можна давати алкоголю! Він гальмує реакцію центральної нервової системи і сприяє ще більшій втраті організмом тепла.

Якщо є можливість, то потерпілого потрібно зігріти у ванні при температурі води +37-38 °С. Дають краплі кордіаміну, валокордину, краплі Зеленіна та інші серцеві препарати. Після ванни проводиться масаж кінцівок і всього тіла. Хворого кладуть у тепле ліжко, дають га­рячу їжу, каву або чай, зігрівають грілками, електрообігрівачами.

Замерзання може супроводжуватися такими ускладненнями: від­мороженням кінцівок, пневмонією, загостренням туберкульозу та ін.

Найкращими профілактичними заходами проти замерзання є наяв­ність теплого зручного одягу і взуття; вчасна гаряча їжа й відпочинок; виконання фізичних вправ і тренування при низькій температурі.

2.5.4. Поняття про відмороження. Перша медична допомога

Відмороженнями називають ушкодження тканин, які вини­кають внаслідок дії низької температури. Відмороження виникає при тривалому перебуванні людини в умовах низької температури і при порушенні терморегуляції в організмі. Найчастіше ушкоджуються від­криті частини тіла (ніс, вухо) та кінцівки.

Ступінь тяжкості місцевого охолодження залежить від умов, у яких воно проходило, від стану потерпілого. Найчастіше відмороження ви­никають при високій вологості повітря і швидкому вітрі, причому на­віть при температурі +6-8 °С. Прискорюють обмороження тісне взуття, робота без рукавиць. Найчастіше зазнають дії холоду люди, які страж­дають на судинні захворювання, авітаміноз, ослаблені недоїданням або хронічною хворобою, тяжкою фізичною працею. Незважаючи на по­силене теплоутворення при охолодженні організму, тепловіддача інтен­сивно зростає, що призводить до порушення теплового балансу. При тривалій дії холоду падає температура тіла, а потім і окремих органів.

Близько 90 % усіх відморожень локалізуються на кінцівках, зде­більшого на пальцях ноги, які залежно від часу дії низької температури можуть сприяти виникненню озноблення, відмороження і замерзання.

Озноблення спостерігається при повторній дії низької температури на кінцеві частини тіла (пальці рук і ніг, кінчик носа, вушні раковини та ін.). Внаслідок охолодження на цих ділянках розвиваються дистро­фічні зміни шкіри, які проявляються застійною гіперемією і набряком. Після короткочасного повторного охолодження на місці набряклих і почервонілих тканин відбувається болісне свербіння і лущення шкіри.

Відмороження характеризується різним ступенем дистрофічних і дегенеративних явищ, змін, які виникають у кінцевих частинах тіла. Тривале охолодження кінцівок призводить до ушкодження нервових закінчень і до розладу кровообігу, іноді з його припиненням. Чим ниж­ча температура і триваліший час дії низької температури на організм, тим частіше і швидше виникає відмороження. Однак відомо, що відмороження

може спостерігатися і при температурі вище 0 °С — так звана траншейна ступня - виникає у людей, які перебувають у нерухомому стані (снайпери) при наявності мокрого взуття і одягу, у робітників на земляних роботах.

При відмороженні спочатку судини звужуються, а пізніше розши­рюються, що призводить до набряку тканин. Під час відмороження ви­діляють дореактивний і реактивний періоди. Дореактивний період виникає при перебуванні потерпілого на холоді. Він характеризуєть­ся похолодінням, побліднінням шкіри і втратою чутливості в ділянці відмороження, відчуттям поколювання і легким болем. Реактивний період починається після зігрівання тканин, зміни у них залежать від ступеня відмороження.

Розрізняють чотири ступені відмороження:

При І ступені набрякає шкіра, звужуються судини та сповільню­ється кровообіг у тканинах, шкіра бліда з багряно-синюшним відтін­ком. У потерпілих виникає біль, оніміння ушкодженої ділянки тіла. Хворі видужують через кілька днів.

При II ступені наявні некротичні зміни поверхневих шарів шкі­ри, унаслідок чого утворюються пухирі, наповнені прозорою рідиною з жовтуватим відтінком, шкіра навколо синюшна з темно-червоними йфіолетовими плямами.

IIIступінь характеризується змертвінням шкіри і глибшим роз­міщенням м'яких тканин, пухирі наповнені кров'янистою рідиною. Загоєння відбувається повільно, після відшарування тканин, з утворен­ням ран і рубців.

При IVступені м'які тканини і кістки повністю мертвіють. Піс­ля появи демаркаційної лінії виразніше проявляються межі змерт­віння. Відбувається поступова муміфікація змертвілих тканин з наступ­ним їх відшаруванням.

Профілактика відморожень. У профілактиці відморожень значне місце займають фізичні вправи, тренування, холодні обтирання. Дуже важливо, щоб при низькій температурі одяг людини був теплим, віль­ним, зручним. Ноги мають бути чистими, сухими, у теплому вільному взутті з м'якими шкарпетками або панчохами. У холодні, сирі дні лю­дина повинна регулярно вживати гарячу їжу.

Перша медична допомога передбачає такі заходи. Обмороженого переносять у тепле приміщення і зігрівають його кінцівки у ванні з початковою температурою води +20 °С, яку потім протягом 40-60 хв поступово підвищують до +40 °С. Коли настає гіперемія шкіри і її по­тепління, кінцівки миють з милом, осушують м'яким рушником, змащують

5 % настойкою йоду, а потім спиртом, кладуть напівспиртовий компрес або компрес із горілки, укладають гак, щоб вони були в трохи підвищеному положенні. Якщо немає умов для прийняття ванни, від­морожені кінцівки протирають горілкою або спиртом і роблять масаж для їх потепління. Для поліпшення кровообігу і відновлення функцій організму рекомендуєтеся гаряча їжа. чай, кава, вино і вживання сер­цевих засобів.

2.5.5. Електротравма, ураження блискавкою

Електротравма - ураження людини електричним струмом великої сили або блискавкою, яка викликає глибокі функціональні змі­ни центральної нервової, дихальної і серцево-судинної систем, які не­рідко поєднуються з місцевими ушкодженнями тканин.

Дедалі ширше застосування електричної енергії в промисловості, на транспорті, у побуті та воєнних умовах призводить до збільшення електротравм. Зрідка джерелом електротравми є атмосферна електрика-блискавка. Стосовно загального травматизму на виробництві елек­тротравми становлять лише 2-2,5 %, проте летальність при цьому виді травм ще досить висока.

Серед причин електротравматизму слід відзначити порушення правил техніки безпеки та індивідуального захисту, несправність при­ладів та устаткування.

Механізм ушкодження. Електротравма виникає, коли людина опиняється в електричному полі або коли через її тіло електрострум проходить у землю, а також може бути наслідком дії індукційного струму. Травма частіше настає при безпосередньому контакті із струмопровідною частиною і рідше при стиканні з різними предметами, які ввімкнулися випадково в електричне поле. Електрострум чинить на організм локальний і загальний вплив. Проходячи через організм лю­дини, електрострум перетворюється в джоулівське тепло, яке досягає 3000-4000 °С. Біля місця входу і виходу струму на шкірі утворюються термічні опіки - «знаки струму».

Електрострум також викликає хімічний електроліз у колоїдному середовищі тканин і механічне ушкодження у вигляді вдавлень, загли­бин, дірчастих уражень, відривів частин тіла. Місцевий опік є окремим проявом загальної дії струму на організм. При будь-якій електротравмі струм діє на весь організм, насамперед на нервову та серцево-судинну системи, призводячи до швидких біохімічних та біоелектричних внутрішньомолекулярних

змін. Ось чому при ураженні електричним стру­мом смертельний наслідок часто спостерігається навіть при незначних змінах шкіри.

Тяжкість ушкодження при електротравмі залежить від напруги й сили струму, тривалості дії, фізичних властивостей струму (постійний, змінний), фізіологічного стану організму, опору шкіри й від навколиш­нього середовища.

Струм вважається небезпечним при напрузі 40-50 В і при силі струму 0,1 А. Струми з числом періодів 40-70 за одну секунду є найнебезпечнішими. Шкіра та інші тканини людини чинять певний опір струму, її змочування водою зменшує опір на 40 %, а содовим розчином - на 60 %. Чим грубша шкіра, тим більша її опірність електроструму. При пітливості шкіра стає вологою, її опірність зменшується і небез­пека ушкодження струмом різко зростає. Знижують витривалість ор­ганізму до електроструму перевтома, виснаження, голод, перегрівання тіла, спрага та ін. Під час сну сила дії струму зменшується. При підви­щенні напруги понад 500 В величина опору шкіри вже не має значен­ня, тому що в місці контакту утворюється «пробій» шкіри, виникають мітки струму, Перемінний струм з частотою 50 Гц небезпечніший, ніж постійний тієї ж напруги. Це положення стосується струму понад 500 Вольт. При даній напрузі небезпека вирівнюється, а при напрузі понад 500 В постійний струм небезпечніший, ніж перемінний. Умови, при яких виникає контакт людини з електричним струмом, впливають на характер і тяжкість електротравми. Чим триваліший контакт із предме­тами, які несуть струм, чим більша площа зіткнення, тим важчою буде електротравма. Велике значення мають шляхи проходження струму в організмі - «петлі» струму. З них найбільш небезпечні петлі, при яких струм проходить через органи життєзабезпечення: «дві руки - дві ноги», «ліва рука — ноги», «рука - рука», «голова - ноги».

Особливе місце серед уражень електрострумом посідає ураження блискавкою. Блискавка - це величезний електричний розряд в атмос­фері. Напруга струму досягає мільйона вольт, сила струму - сотні тисяч ампер. Тривалість розряду - доля секунди. Дія блискавки подібна до дії струму високої напруги. При ураженні блискавкою у 80—90 % випад­ків виникає знепритомнення. Порушення серцевої діяльності зустріча­ється рідше, що пояснюється високою напругою в зоні розряду й ко­роткочасністю його дії.

Для виникнення електротравми не обов'язковий безпосередній контакт із предметом-носієм струму. При високій напрузі електрострум може вразити людину на відстані, через дуговий розряд. Небезпека

збільшується в сиру погоду через підвищення електропровідності повітря. При падінні на землю високовольтного дроту електрострум «розтікається» на обмеженій ділянці землі. Може виникнути «кроко­ва» напруга при переміщенні до місця падіння дроту. Небезпечна зона поблизу дроту, який упав, у радіусі складає 10 кроків і повинна врахо­вуватись при наданні допомоги: не можна переміщуватись до потерпі­лого широкими кроками.

Симптоми. Клінічно електротравма проявляється місцевими й за­гальними симптомами. Локальні зміни виражаються у формі терміч­них опіків і специфічних «знаків струму». При інтенсивному утворен­ні термічної енергії (вольтова дуга) настають глибокі опіки з обвугленням уражених ділянок тіла. «Знаки струму» утворюються біля його місця входу й виходу: їх розмір 2x3 сантиметри. Вони мають вигляд сірих, щільних плям; іноді ці сухі ділянки шкіри трохи виступають над її поверхнею. У деяких випадках на місці плям утворюється опіковий струп. На відміну від термічних опіків навколо цих плям немає гіперемії, болісності й на шкірі зберігається волосся та пушок. При про­никненні струму в глибину шкірного покриву під впливом термічного електролізу може настати обвуглення тканин з утворенням пари й газу, з ураженням глибше розміщених тканин і появою в них коміркової будови із сплющенням епітеліальних тканин. М'язи в деяких випад­ках обвуглюються, а іноді розшаровуються у вигляді окремих м'язо­вих груп. Кісткова тканина на місці дії вольтової дуги розтоплюється. Локальні прояви при ураженні блискавкою мають форму деревовидних гіперемійованих смуг на шкірі. Утворюються вони внаслідок паралічу шкірних судин і зникають через декілька днів.

Загальні явища при електротравмі зумовлені дією струму на центральну та периферичну нервову систему і проявляються затемнен­ням свідомості, підвищенням тонусу мускулатури, що супроводжуєть­ся судомним скороченням окремих груп м'язів, які нерідко переходять в генералізовані судоми, розладом серцево-судинної і дихальної функ­ції, часто до повної їх зупинки.

Внаслідок тонічного скорочення м'язів буває важко відірвати по­терпілого від струмоведучої частини. У легких випадках електротравми потерпілий швидко приходить до пам'яті. Але він ще протягом деякого часу відчуває загальну слабкість, розбитість, запаморочення і головний біль. У тяжких випадках затемнена свідомість зберігається тривалий час. У потерпілого при цьому може відбуватися розширення границь серця і глухі тони, сповільнений, напружений, іноді прискорений пульс. При тяжких формах електротравми спостерігається і торпідний

шок, який інколи переходить в клінічну смерть із припиненням сер­цевої діяльності й дихання. Причиною смерті під час електротравми можуть бути розлад кровообігу й набряк мозку, первинний параліч ва­зомоторного та дихального центрів або первинне ураження серцевого м'яза й великих судин.

Смерть від електротравми може настати миттєво або через деякий час після оживлення. Вторинна смерть здебільшого є наслідком пара­лічу серця, але зумовлюється й набряком легень, мозку і вторинним паралічем серцево-судинного та дихального центрів.

Профілактика. Профілактика електротравм полягає в дотриманні заходів техніки безпеки. З робітниками на виробництві зокрема і на­селенням загалом необхідно обов'язково проводити спеціальний ін­структаж щодо правил користування електроприладами. Відповідними службами здійснюється точний облік усіх ушкоджень електричним струмом і застосовуються відповідні заходи, спрямовані на усунення електротравм, що повторюються.

Перша медична допомога. У більшості випадків потерпілих від ураження електрострумом можна врятувати. При цьому людина, яка надає допомогу, повинна бути дуже уважною, тому що найменша не­обережність може коштувати їй життя. Найперше необхідно встанови­ти кількість потерпілих, яке джерело струму стало причиною нещас­ного випадку, і припинити подальшу дію струму на потерпілого. Якщо поруч є люди, треба попросити їх викликати «швидку допомогу», чітко зазначивши місцеперебування і кількість потерпілих. Оточуючі мають допомогти обмежити доступ до цього місця інших осіб і взяти участь у наданні першої долікарської допомоги. Для припинення подальшої дії електроструму на потерпілого треба вимкнути рубильник, викрутити запобіжники, вийняти вилку із розетки. Якщо цього зробити немож­ливо, потрібно перерубати дріт сокирою із сухим дерев'яним держа­ком. Дріт слід відсунути сухою палицею, книгою, сухою дошкою тощо. Обірвані дроти необхідно також заземлити або затушувати, з'єднав­ши їх кінці між собою. Якщо дріт перерізати немає чим, то потерпілого відтягують за одяг, нижній край сорочки, ремінь. Робити це необхідно однією рукою, обгорнувши її плащем, вовняним шарфом, джемпером або будь-якою іншою сухою тканиною. У разі, коли потерпілий лежить на землі й контактує із дротом високої напруги, до нього потрібно під­ходити дрібними кроками або стрибати на одній або двох щільно стис­нутих ногах, щоб самому не потрапити під «крокову» напругу. Для безпеки слід стати на суху дошку, гумову підстилку, стопку газет або книг, сухий одяг. Взуття повинно бути без гвіздків. Якщо потерпілий не

знепритомнів, але його не можна відірвати від дроту, йому потрібно по­радити підстрибнути. У цей момент виникає розрив контакту із землею і дія струму припиняється. Після припинення дії струму починають на­давати першу допомогу.

Потерпілого кладуть на спину, розстібають одяг і звільняють від стиснення шию, груди, живіт. Забезпечують доступ свіжого повітря і для стимуляції дихання дають понюхати нашатирний спирт. Якщо по­терпілий притомний, без тяжких опіків і травм кінцівок, можна дати йому протибольові й заспокійливі засоби, наприклад анальгін, амідо­пірин, краплі Зеленіна, настоянку валеріани та транспортувати у лі­карню. При тяжких ушкодженнях із явищами клінічної смерті до при­буття машини «швидкої допомоги» слід негайно приступити до штуч­ної вентиляції легенів («рот у рот», «рот у ніс» та ін.). У спеціальній машині для реанімації й оживлення проводяться комплекси заходів (штучну вентиляцію апаратним методом, масаж серця, введення сер­цевих засобів, лобеліну і т. ін.). При ураженні блискавкою вживають таких же заходів.

2.6. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА

ПРИ ТРАВМАХ ГОЛОВИ, ГРУДНОЇ КЛІТКИ, ХРЕБТА, СПИННОГО МОЗКУ ТА ЖИВОТА

2.6.1. Закриті черепно-мозкові травми

При закритих черепно-мозкових травмах можуть виникати переломи кісток склепіння й основи черепа, а також ушкодження го­ловного мозку, які клінічно проявляються при струсі, здавлюванні та забої мозку.

При всіх черепно-мозкових травмах має значення ступінь набухан­ня і набряку мозку. Набряк мозку виникає внаслідок порушень кро­вообігу, швидкого підвищення венозного тиску й ушкодження вегета­тивних центрів. У результаті венозного застою в мозковій тканині від­бувається нагромадження вуглекислоти і продуктів розпаду. Внаслідок зв'язування води (гідрофільності) іонів хлору, скупчення його в ткани­нах також посилює набряк мозку.

Читайте також:

1. I визначення впливу окремих факторів
2. II. Визначення мети запровадження конкретної ВЕЗ з ураху­ванням її виду.
3. II. Мотивація навчальної діяльності. Визначення теми і мети уроку
4. Ocнoвнi визначення здоров'я
5. S Визначення оптимального темпу роботи з урахуванням динаміки наростання втоми.
6. Алгебраїчний спосіб визначення точки беззбитковості
7. Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
8. Алгоритм побудови калібрувального графіка для визначення загального білка сироватки крові
9. Аліментні обов’язки батьків і дітей
10. Аналіз існуючих виробів та визначення завдань проекту
11. Аналіз службового призначення деталей та конструктивних елементів обладнання харчових виробництві, визначення технічних вимог і норм точності при їх виготовленні
12. АНаліЗ СТанУ ЗДОРОВ'Я ДІТеЙ І ДОРОСЛИХ В УКРАЇНІ

Переглядів: 1333