Тема 9.Політичні інститути і процеси.

Політика як суспільне явище. Політична система: сутність, структура, функції. Типи політичних системи. Політична система України. Політичні партії. Опозиція. Лобізм. Політична еліта та політичне лідерство.

Своїм походженням слово «політика» зобов'язано видатному старогрецькому мислителю Арістотелю (IV вік до н.е.). В своїй роботі «Політика» він розглядав різні варіанти державного устрою, форми організації державної влади і основи державного управління. В античні часи в грецьких містах-державах (полісах) поняття «політика» інтерпретувалася як «державні і суспільні справи». Проте, політика як суспільне явище виникає задовго до того, як Арістотель дав цьому феномену своє визначення. Так на територіях Єгипту, Китаю, Месопотамії та ін. вже в 4-5 тисячоліттях до нашої ери існували крупні політичні співтовариства. Політика виникає у момент переходу від родоплеменних форм організації суспільства до державних. Необхідність регулювання суспільного життя усвідомлювалася людьми з давніх пір. Проте в первісних суспільствах організуючою силою виступали кровноспоріднені зв'язки, релігійні норми, звичаї, традиції і вдачі. Пізніше ж, відносини між людьми все більш ускладнювалися. Так з виникненням приватної власності і руйнуванням общин багато хто став жити окремо і незалежно, у них з'явилися своя особлива мета і потреби, які часом суперечили інтересам інших людей. При цьому посилювалася суспільна нерівність. Суспільство розшаровувалося на багатих і бідних, на власників засобів виробництва і неімущих, на роботодавців і найманих працівників. Поступово складалися відособлені соціальні групи: касти, стани, класи, шари, нації, конфесійні, професійні і інші спільності. В той же час з розвитком суспільного розподілу праці посилювалися взаємозв'язки людей, їх залежність один від одного, частішали і загострювалися зіткнення окремих громадян і груп, виникали конфлікти в суспільстві. На фоні такого ускладнення суспільного життя стає очевидним, що природних, колишніх регуляторів людських відносин вже недостатньо. Була потрібна особлива соціальна сила - політика, яку Платон красномовно визначив, як «мистецтво жити разом».Зміст поняття «політика» мінявся протягом історії людства. В античному світі терміном «політика» позначали все те, що відносилося до управління державою. Макіавеллі розглядав політику як науку, що пояснює минуле, керує сучасністю і здатна прогнозувати майбутнє. Починаючи з кінця ХІХ століття в зміст поняття «політика» сталі включати діяльність, пов'язану із завоюванням, здійсненням і утриманням спочатку державної влади, а потім і політичної влади.

Політика - це діяльність груп, партії, індивідів, держави, пов'язана з реалізацією загальнозначущих інтересів за допомогою політичної влади. Отже, політика - багатоманітний світ відносин, діяльності, поведінки, поглядів і комунікаційних зв'язків між людьми з приводу влади і управління суспільством.
Поняття «політика», поза сумнівом, найскладніша категорія політології. В даний термін вкладають різні поняття. Наприклад, зовнішня політика, економічна політика, політика низьких процентних ставок, антиалкогольна політика. Політика пронизує все життя суспільства. Одне з найвдаліших визначень політики дане в «Политическом словаре». Політика характеризується як «соціальна діяльність в політичній сфері суспільства, направлена головним чином на досягнення, утримання і реалізацію влади».

В структурі політики виділяються зміст, форма і процес. Зміст політики виражається в її меті і цінностях, в мотивах і механізмах ухвалення політичних рішень, в проблемах, які вона вирішує. Форма політики - це її організаційна структура, інститути (держава, партії і т.д.), а також норми, закони, що додають їй стійкість, стабільність і дозволяють регулювати політичну поведінку людей. Політичний процес - це послідовний, внутрішньо зв'язаний ланцюг політичних подій і явищ, а також сукупність послідовних дій різних суб'єктів політики, направлених на завоювання, зміцнення і використання політичної влади в суспільстві. Зміст, форма і процес не вичерпують побудови політики. Вона включає одушевлені суб'єкти (учасників) Як відносно самостійні елементи політики можна виділити політичні відносини і політичну організацію, політичну владу, політичну культуру і політичну свідомість. Суб'єкт політики - індивіди, соціальні прошарки і групи, організації - вступають у політичні відносини - взаємодію з приводу управління суспільством, розподіл і використовування державної влади на основі політичних інтересів, мети, установок і ціннісних орієнтацій. Політичний інтерес виступає як певна мета, досягнення якої здійснюється в ході політичної боротьби. Політичний інтерес - це те джерело політичної поведінки, яке спонукає суб'єкти політики до постановки певної політичної мети і здійснення конкретних політичних дій по їх досягненню. Політичне життя суспільства є сукупністю політичних відносин. Вони розгортаються як сукупна діяльність соціальних спільностей та інститутів, організацій і окремих осіб, переслідуючи політичну мету.
Необхідним компонентом політичного життя суспільства є політична участь громадян. Це залучення в тій чи іншій формі людини або соціальної групи в політико-владні відносини, в процес ухвалення рішень і управління. Участь може бути прямою і опосередкованою, легальною і нелегальною, стихійним і свідомим і т.п.

Політична влада - це здатність суб'єкта проводити свою волю за допомогою правових і політичних норм (законів, інших нормативних документів), спираючись на примус і соціальний апарат примусу. Крім суб'єктів і елементів політики виділяють три рівні політики. Перший - макрорівень - характеризує державу як ціле, публічну примусову владу, її устрій в центрі і на місцях. Другий - мікрорівень - охоплює окремі організації: партії, профспілки, корпорації, фірми і т.п. Тут, як і в державі в цілому, виявляються внутрішні явища і процеси, властиві великій політиці: висунення і реалізація колективної мети, ухвалення рішень, розподіл посад і благ, застосування санкцій, суперництво індивідів і груп за владу, конфлікти інтересів і т.д. Третій - мегарівень політики - відноситься до діяльності міжнародних організацій: ООН, НАТО, ЕЕС і т.п. Із загальнодержавним, макрорівнем звичайно зв'язують основні функції політики в суспільстві. Вони характеризують найважливіші напрями дії політики на суспільство. До них відносяться:

1. Функція управлінська і регулятивна - політика виражає значущі інтереси і потреби різних груп суспільства, забезпечує їх взаємодію, управляє соціальними процесами і регулює їх, використовуючи соціальний примус і насильство.

2. Функція політичної соціалізації - політика включає особу в соціальні відносини, передаючи їй досвід і навики перетворюючої діяльності, ефективного виконання соціальних ролей, функцій.

3. Гуманітарна функція - виражається в гарантіях прав і свобод особи, забезпеченні громадського порядку, цивільного миру і організованості.

4. Функція забезпечення цілісності і стабільності суспільства - політика розробляє проекти майбутнього, визначає соціальні орієнтири, знаходячи для їх здійснення необхідні ресурси.

5. Раціоналізаторська функція - політика раціоналізує конфлікти і суперечності, попереджає їх або дозволяє.

Політика - поняття досить обширне. Вона вторгається у всі сфери соціального життя. У зв'язку з цим виділяють основні форми політики, згруповані за трьома ознаками. Так, по сферах життя суспільства розрізняють політику: економічну, соціальну, національну, науково-технічну і т.д. Внутрішня політика проводиться в рамках даної країни на двох головних рівнях - регіональному (наприклад, політика підвищення зайнятості жителів Івано-Франківської області) і загальнодержавному (скажімо, політика соціального забезпечення громадян України). Зовнішня політика торкається міжнародних відносин і теж може мати різний обхват: (а) двостороння - визначає взаємозв'язки двох сторін (припустимо, України з Польщею або Росією); (б) блокова - єдина, злагоджена політика низки країн, що створили союз (наприклад, учасники НАТО); (в) світова політика - співпраця багатьох країн в рішенні тих або інших проблем (скажімо, в питаннях охорони природи). Нарешті, залежно від того, хто проводить ту або іншу політику, тобто по суб'єктах політики можна окремо говорити про політику держави, політику якоїсь партії, політику профспілок, крупної фірми і тд.

Політична, як і економічна, правова, духовна, соціально-класова системи, є підсистемою суспільства. Якщо істотна ознака економічної системи — власність, правової — правові норми як регулятори суспільного життя, духовної — формування цінностей, відтворення особистості, адекватної цим цінностям, то істотна ознака політичної системи — це формування та здійснення політичної, державної влади. Саме владні відносини характеризують політичну систему. З погляду масштабу і характеру реалізації основних функцій у суспільстві політична система України поєднує елементи адміністративно-командної, змагальної і соціопримирливої систем. Конституція закріпила ідеал соціопримирливої системи. Однак на практиці здійснити його в нинішніх умовах надзвичайно важко, оскільки затягнувся процес ринкових трансформацій і збереглися радянські механізми соціального захисту населення, дещо модифіковані в нових умовах.

Політична система — це сукупність інститутів та груп, які формують і розподіляють політичну владу, здійснюють управління суспільними процесами, а також репрезентують інтереси певних соціальних груп у рамках відповідного типу правової системи і політичної культури. Особливості політичної системи полягають у тому, що вона володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства, визначає стратегію суспільного розвитку, забезпечує політичне й адміністативно-державне управління суспільними процесами, формує правову систему.
Структура політичної системи має такі рівні: інституціональний (організаційно-нормативний) розкриває характер функціонування основних інститутів політичної системи (державних органів, регіональних структур влади та місцевого самоврядування, виборчої та партійної систем); ментально-поведінковий визначає рівень політичного мислення, характер політичних цінностей і норм, стиль політичного мовлення, зміст та типи політичної поведінки; суб'єктно-процесуальний охоплює індивідуальні, групові та масові суб'єкти політики, їх вплив на процес формування і трансформації інститутів політичної системи; інтеракціоністський передбачає зміст та форми політичної взаємодії (співпраці, конкуренції, консолідації, конфлікту, панування та експлуатації) на міжособистісному та груповому рівнях.
Політична система виконує функції: владно-політичну, національної інтеграції, стабілізації соціально-політичного життя, соціально-політичної модернізації, управління, правову.

Типологізація політичної системи здійснюється на основі різних підходів до типологізації суспільства, а також за масштабом і характером управлінських функцій, політичним режимом та політичною культурою. Політична система сучасної України діє в умовах надзвичайної, а не нормальної ситуації - політичної та соціальної. Причому надзвичайність обставин склалась в усіх сферах суспільства:

а) в природному (фізичному та біологічному) середовищі, де поглиблюється екологічна криза, що зберігає панування нерозумних моделей природокористування (в промисловості та сільсь-кому господарстві), загальний генофонд народу зазнає значних втрат;б) в господарюванні прогресуючою виступає тенденція деградації найважливіших структур життєдіяльності соціуму;в) в сфері культури (зокрема в сфері освіти) не забезпечується повне відтворення загальної культури відповідно передовим, прогресивним стандартам та потребам прискореного соціаль-ного розвитку, спостерігається дальша ерозія масової „практичної моралі”, значна частина населення все ще перебуває під впливом „культурного шоку”, пов'язаного з швидкими змінами панівних офіційних міфів і відсутністю чіткої національної ідеї; г) не сформована система ефективних відносин України з іншими державами і міжнародним співтовариством.

Термін „лідер“ (від англ. Leader) дослівно означає: провідник, керівник. За традиційним визначенням словників і енциклопедій, політичний лідер – це впливовий учасник політичного процесу, який незалежно від формального статусу намагається і здатний консолідувати зусилля людей, спрямувати їх на досягнення спільних цілей, які він висунув. Він може очолювати державу, велику соціальну чи соціально-етнічну спільноту, політичну партію, суспільно-політичний рух, громадсько-політичну організацію. Становище лідера зобов’язує багато до чого, адже його авторитет, політичні й особисті якості строго оцінюються людьми і знаною мірою зумовлюють успіх політичної діяльності.

Застосовуючи критерій функцій і ролі політичного лідера в системі владних відносин, цікаву класифікацію політичних лідерів запропонував відомий західний політолог М. Герман. Він поділяє лідерів так:

1. Лідер – консерватор, діяльність його спрямована відродження й збереження усталених цінностей і традицій, норм і правил соціальної поведінки. До них відносять переважно керівників консервативних, республіканських та християнсько – демократичних партій і рухів.

2. Лідер – ліберал (реформатор), який, не відкидаючи цінностей, які панують у суспільстві, прагне внести в них певні зміни відповідно до вимог часу і змін політичної ситуації. Це лідери партій ліберального і соціал – демократичного напряму.

3. Лідер – революціонер, діяльність якого спрямована на заперечення існуючих цінностей і утвердження нових. До цього типу належать керівники революційно-демократичних, комуністичних і анархічних партій.

4. Лідер – реакціонер, який відстоює застарілі, віджилі цінності й традиції. Це переважно вожді ультраправих і ультралівих партій, які тяжіють до тоталітаризму й диктатури і дуже часто породжують харизматичний тип лідера.

Політичний лідер у будь-якому суспільстві покликаний виконувати певні функції, а саме: об’єднувати суспільство навколо загальних цілей; згуртовувати маси на реалізацію компетентних політичних рішень; створити в суспільстві злагоду, консенсус, взаєморозуміння.

Поряд з політичними лідерами найвпливовішими і найактивнішими суб’єктами політики і влади виступають політичні еліти. Політична еліта - це сукупність осіб, які виділяються з політичного середовища на основі більш вищого ступеня розвитку окремих політичних якостей. Політична еліта складається з правлячої еліти та контреліти (перебуває в опозиції до правлячої верхівки). Термін «еліта» (від франц. elite) означає найкращий, добірний, обраний. Починаючи із 17 ст., цей термін вживається стосовно товарів підвищеної якості і тільки згодом – стосовно найкращих людей у суспільстві. Понятійного статусу у сфері суспільно-політичних наук даний термін набуває лише наприкінці 19 ст. – на початку 20 ст. З цього часу елітою вважаються найвидатніші, найкращі представники суспільства чи будь якої його частини – верстви, групи людей, які мають такі особисті людські й професійні якості. У політиці це означає, що розвиток суспільства здійснюється значною мірою завдяки владі правлячої меншості, тобто політичної еліти. Основний постулат елітизму – це поділ суспільства на вибрану активну меншість (еліту) і пасивну більшість (масу). Очевидно, що людське суспільство ієрархізоване і впорядковане, що через природні й соціальні відмінності, які існують між людьми, кожен виконує свою роль в організації суспільно-політичного життя, зокрема і в керівництві, в управлінні суспільними процесами. Зі зростанням суспільної активності людей, з розвитком державної організації та з поділом праці виділяється певна група людей, що за своїми психобіологічними і соціальними якостями найбільше здатна саме до керівної, управлінської діяльності, а отже, що розвиток суспільства здійснюється під владою меншості, тобто під владою політичної еліти. У сучасній політології еліта завжди трактується як вища, відносно самостійна і привілейована група людей, які займають провідне становище в політичному житті суспільства, зокрема в підготовці, прийняті й реалізації політичних рішень, при цьому багато хто з сучасних політологів справедливо вважає, що не слід ототожнювати політичну еліту з правлячою. Адже окрім правлячої еліти об’єктами вивчення політичної науки є й опозицій на еліта, або контреліта, комунікаційна, ідеологічна та інші активні суб’єкти політичної діяльності. Концепція елітизму, як і лідерства, досить різноманітні. Вони ґрунтуються на соціально-політичних уявленнях, сформованих у глибоку данину. Ще в період розпаду родового устрою з’являються ідеї поділу суспільства на вищих і нижчих, благородних і жебраків, аристократів і простий люд. Найбільш системно ці ідеї було розвинуто у вченнях Конфуція, Платона, Арістотеля, Макіавеллі, Ніцше та інших мислителів.

Термін “партія” (лат. pars/partis - частина, галузь, відділ) існує ще з давньоримських часів, поняття “політична партія” як ми розуміємо його зараз - витвір новітньої доби. Звичайно, різноманітні політичні групи, клуби та кліки такі ж старі, як і сама політика, але політичні партії у сучасному їх значенні тісно пов’язані зі становленням і розвитком представницької демократії та основного її елементу - парламен-таризму як форми і методу організації та здійснення влади.

Політи́чна па́ртія — це зареєстроване згідно з законом добровільне об'єднання громадян — прихильників певної загальнона-ціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Опози́ція — протиставлення одних поглядів чи дій у політиці іншим, партія або група, що виступає врозріз з думкою більшості або з панівною думкою і висуває альтернативну політику, інший спосіб вирішення проблем. Політична опозиція — необхідний елемент політичної системи, що сприяє її ефективному функціонуванню.

Лобі́зм (англ. lobbyism) — скоординована практика відстоювання інтересів чи чинення тиску на законодавців і чиновників неурядовими організаціями, фінансово-промисловими групами чи етнічними спільнотами на користь того, або іншого рішення. Вважається, що термін «лобі» походить від практики відвідувати депутатів у Центральному Вестибюлі Британського Парламенту (англ. Central Lobby). Перша згадка про лобіювання датована 1820 р. про намагання представників громадськості вплинути на прийняття рішення в Конгресі США. Англійською lobby означає "кулуари", "коридори". За іншою версією, термін походить від різного роду активістів, які очікували президента США в кулуарах готелю, щоб намагатися вплинути на нього і таким чином посприяти прийняттю вигідного їм рішення. У 1946 р. у США був прийнятий спеціальний закон про лобізм і зараз цей феномен існує у всіх демократичних країнах. Нерідко лобісти мають свої контори при законодавчих органах. Легалізація цієї діяльності дозволяє зробити прозорими взаємини влади і бізнесу, щоб виборці могли бачити, чиї інтереси відстоює той або інший політик.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Поняття громадянського суспільства. Суть, атрибути та функції громадянського суспільства. Громадянське суспільство в Україні.	\|	Тема 10. Демократія.

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.005 сек.