Формування концепції соціальної відповідальності у бізнесі

Розрізняють три підходи до розуміння проблем соціальної відповідальності бізнесу й етики управлінських рішень:

· Традиційний (вузькоекономічний) - сформульований лауреатом Нобелівської премії Милтоном Фридменом: оскільки ділові організації повинні служити інтересам своїх власників і тому що менеджери є всього лише найманими службовцями, то їхнє першорядне завдання полягає в тому, щоб вести бізнес відповідно до бажань власників. Звідси потреба щоб роль бізнесу полягала "у використанні його енергії й ресурсів у діяльності, спрямованої на збільшення прибутку за умови, що він дотримується правил гри... і бере участь у відкритій конкурентній боротьбі, не прибігаючи до шахрайства й нечесності". Таким чином, вважається, що організація несе соціальну відповідальність, дотримуючись законів і запропонованих правил ведення бізнесу.

· Етичний підхід (з т.з. зацікавлених осіб) - сформульований професором соціології, Пітером Друкером. Сутність цього підходу полягає у визнанні того, що організація в цілому має зобов'язання етичного характеру перед певними групами зацікавлених осіб - стейкхолдерами. У число стейкхолдерів, як правило, включають засновників, менеджерів, акціонерів (власників), постачальників, кредиторів, клієнтів, місцеві співтовариства, профспілки, державні регулювальні органи, професійні асоціації й співробітників. Це багатошарове суспільне середовище здатне істотно впливати на досягнення організацією її цілей, тому керівництву організації доводяться врівноважувати внутрішні чисто економічні цілі із соціальними, етичними й економічними інтересами стейкхолдерів. На практиці цей підхід є найпоширенішим (на розвинених ринках).

Наповнення терміна “stakeholder”, або “зацікавлені особи” змінювалося протягом часу. А, отже, змінювалося і коло суб'єктів, які підпадають під вплив економічної та соціальної діяльності компанії за даною теорією. Спочатку це були групи, без підтримки яких організація припинила б своє існування, які включали акціонерів, робітників і службовців, покупців, постачальників, кредиторів і суспільство. Сьогодні ж прийнято вважати, що до “зацікавлених осіб” відносяться будь-які група або особа, які піддаються ідентифікації і які можуть вплинути на досягнення цілей організації або на які може вплинути досягнення організацією своїх цілей. В цьому розумінні “зацікавленими особами” є об’єднані спільними інтересами суспільні групи, урядові організації, профспілки, конкуренти, союзи, а також робітники і службовці, групи покупців, власники акцій та ін. Суть “теорії зацікавлених осіб” полягає у необхідності встановлення цілей фірми шляхом збалансування суперечливих запитів різних “зацікавлених осіб” в даній фірмі.

· Соціально--етичний (стверджувальний підхід) - сформувався у 1960ті-70і роки під впливом філолофсько-етичних поглядів ряду теоретиків: Курта Левина, Эдгара Шайна, Генрі Минцберга та ін. Відповідно до цього підходу менеджери й співробітники організації відповідають за збалансування відповідності компанії спільним інтересам: економічним інтересам організації, інтересам стейкхолдеров і глобальним суспільним інтересам. Цей підхід затверджує, що організації повинні нести добровільні зобов'язання перед суспільством і направляти частину своїх ресурсів на його вдосконалювання.

У 20-их роках ХХ століття в американських ділових колах, широкого поширення отримала концепція «служіння», згідно з якою фірми повинні мати і інші цілі, окрім заробляння грошей. Діяльність, заради цих цілей, які не мають відношення до прибутку, була об'єднана одним поняттям - «служіння».

Концепція «служіння» виявилась недовговічною (причиною цьому стали як її недостатня ясність і відпрацьованість, так і складне економічне становище в кінці 20-их років ) і поступово втратила свою популярність в ділових колах. Протягом наступних двох десятиліть їй на зміну приходить концепція «соціальної відповідальності», яка спочатку мала переважно теоретичний характер, а після другої світової війни поширилася в ділових колах. Основу сучасного підходу до соціальної відповідальності корпорацій заклала опублікована в 1953 р. книга американського економіста Г. Боуена «Соціальна відповідальність бізнесмена», де автор сформулював доктрину соціальної відповідальності, як обов'язок бізнесменів проводити ту політику, приймати ті рішення і слідувати тим напрямкам діяльності, які бажані з точки зору цілей і цінностей суспільства.

В багатьох відношеннях поняття корпоративної соціальної відповідальності являється мостом між макро- і мікрорівнем прийняття етичних рішень. В економічній теорії рішення на рівні фірми прийнято відносити до мікрорівня, але в етиці бізнесу досить обґрунтований їх розгляд на деякому проміжному рівні. Це зв'язано з тим, що, як правило, важливу роль в розвитку і підтриманні корпоративної соціальної відповідальності грає держава (в залежності, звичайно від того, як розуміти корпоративну соціальну відповідальність). І навпаки: рішення фірми, що стосуються соціальних проблем, можуть в певних випадках впливати на державну політику. Більше того, в області соціальної відповідальності часто спостерігається свого роду «демонстраційний ефект». Іншими словами, яка-небудь фірма діє настільки достойним чином, що створює певну етичну тенденцію, якій слідують інші.

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
За» та «проти» соціальної відповідальності: основні підходи	\|	За» та «проти» соціальної відповідальності: основні підходи

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.041 сек.