• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Народні принципи, методи, прийоми, форми

організації навчання

Народ постійно шукав раціональних шляхів організації навчан­ня. Усе це знайшло відображення в принципах і методах на­вчання.

Вироблення принципів навчання — це поступовий процес, по­в'язаний з кроками народу у пізнанні природи, суспільства, люди­ни, з розвитком виробництва, матеріальної і духовної культури. Мотивація доцільності принципів народної дидактики по­в'язана з народною психологією, фізіологією, народною філосо­фією. Наприклад, народна філософська течія природовідповід-ності активізувала в дидактиці принцип природовідповідності. За цим принципом навчання треба проводити з урахуванням природи дитини, зокрема її особливої схильності й податливості до навчання («Тоді учи, як упоперек на лавці лежить, а як упо­довж ляже, тоді вже його трудно вчити»).

Важливу роль відіграє врахування індивідуальних і вікових особливостей («Що голова, то розум», «Всяк розумний по-своє­му: один спершу, а інший потім»).

Народна філософія сенсуалізму висунула на передній план у народній дидактиці принцип наочності («Краще один раз поба­чити, ніж сто разів почути», «Око бачить далеко, а думка ще

далі»).

Чуттєве сприйняття деколи може бути неточним («Чув дзвін, та не знає, де він»), тому важливо забезпечувати єдність чуттєво­го з логічним («Треба розумом надточити, де руки не візьмуть»), збуджувати активність думки («Хто думає, той і розум має»).

Поширені народні афоризми: «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше», «Не на користь книжку читати, коли вершки лише хапати» — переконують у відстоюванні народною дидакти­кою принципу активного і свідомого навчання.

Народній дидактиці властивий оптимізм, віра в силу навчан­ня: «Не кажи «не вмію», а кажи «навчусь».

Народна дидактика відстоює принцип доступності навчан­ня (посильність для дитини, ґрунтування нових знань на життє­вому досвіді, шлях у навчанні від легкого до важкого, від невідо­мого до відомого, від простого до складного).

Доступність — це не спрощеність і штучне полегшення на­вчання. Навчання - наполеглива праця, що вимагає долання

102

труднощів: «Доки не впріти, доти не вміти», «Хто хоче знати, тому треба менше спати». Навчання дає людині знання на все життя, тому народна дидактика орієнтує на додержання принци­пу міцності знань: «Що в молодості навчишся, то на старість як знайдеш», «Учись змолоду, пригодиться на старість».

Провідним орієнтиром народної дидактики є життя, жит­тєві потреби людини. Важлива дидактична вимога народу - це зв'язок навчання з життям, життєвість і актуальність навчання («Потрібно вчиться, завжди пригодиться», «Хто що вміє, то і діє», «Хто що знає, тим і хліб заробляє», «Знання без застосування -це хмара без дощу», «Десять мільйонів видів знань потрібно для того, щоб здобувати їжу»). Про того, в кого голова начинена знан­нями, далекими від життя, у народі іронізують: «Учений, а коби­ли не запряже».

Народна дидактика відстоює достовірні, правдиві, наукові знан­ня: «Той дає раду, хто знає правду», «Наука в ліс не веде, а з лісу виводить», «Чим більше науки, тим довші руки», «Де більше науки, там менше муки». Вона поставила науковість навчання в ряд своїх найважливіших принципів.

Народна дидактика послідовно обстоює принцип виховуючо­го навчання. Народ інтуїтивно дійшов і до розуміння того, що необхідна систематичність в одержанні знань, неперервність осві­ти: «Вчитися — усе одно, що плисти проти течії: зупинився на хвилину — і тебе віднесло назад», «Чоловік розуму вчиться ці­лий вік».

Народна дидактика дійшла справедливого висновку про на­вчання як основний чинник становлення особистості (форму­вання розуму, світогляду, почуттів, пам'яті, уяви, мовлення, мис­лення, уваги, спостережливості, ставлення до життя, знань, праці, пізнавальних і творчих здібностей та інтересів). Навчання, за народною дидактикою, спонукає людський розум вбирати ідеоло­гію і психологію народу, його переконання, традиції, звичаї, мора­льну, інтелектуальну й естетичну культуру. Надійним спільни­ком у цій справі є різноманітні методи і прийоми навчання. Методи і прийоми народної дидактики прості, легкі, загальнодоступні.

Народна дидактика розглядає досить різноманітні методи навчання: бесіди, розповіді, описи, пояснення, читання, народні оповіді (казки, легенди, перекази, спогади), народну пісенну і на­родну повчальну творчість (прислів'я, приказки, притчі, заповіді, сентенції, заборони); спостереження за працею, змінами в житті

103

рослин, тварин, у неживій природі, за вчинками людей, побутом; показ предметів, малюнків, зразків, способів дій; виконання прак­тичних завдань за зразком чи за вказівкою, дидактичні, рухливі, драматизовані ігри і ігрові прийоми.

Досить ефективним методом у народній дидактиці є евристи­чна бесіда. Народна дидактика звертає особливу увагу на вміння її проводити: «Добра голова не скаже пусті слова», «Не мели, як пустий млин», «Не мовчанка буває нудна, а пуста балачка», «Тре­ба знати, де що сказати», «Слухай тисячу разів, а говори один раз», «Говори мало, слухай багато, а думай ще більше», «Або розумне казать, або зовсім мовчать», «Що маєш казати, то напе­ред обміркуй».

Народна дидактика засуджує антипедагогічні методи навчан­ня: «Не вчи дитину штурханнями, а хорошими слівцями», «Учи дітей не страшкою, а ласкою». У центрі уваги народної дидакти­ки є такі розумові операції, як аналіз, синтез, індукція, дедукція, абстрагування, узагальнення.

Якщо класифікувати методи навчання, які розглядаються народною дидактикою, то можна виділити такі їх групи:

а) наочні методи: спостереження, показ предметів, малюнків,
зразків, способів дій, ознайомлення з продуктами народної
творчості;

б) словесні методи: бесіда, розповідь, опис, пояснення, читання,
народні оповідки (казки, легенди, перекази, спогади, бува­
льщини), народна пісенна творчість, повчання і повчальна
творчість (прислів'я, заповіді, настанови, притчі, правила);

в) ігрові методи навчання.

Важливим компонентом народної дидактики є форма навчан­ня. В ній відображається найраціональніша організація навчан­ня. Народна дидактика виділяє такі форми навчання: навчання ланцюжком («Знаєш і вмієш сам — навчи цього інших»), само­навчання, челядництво (профнавчання у майстра), наставництво, похід, прогулянка, екскурсія, заняття в гуртках, колективне чи­тання вголос.

Наукова дидактика знаходить своє вираження в наукових працях учених, а застосування - у діяльності педагогів-професіо-налів, у шкільному навчальному процесі. Народна ж дидактика живе в пам'яті народу, у масовій його навчальній практиці, на­вчально-виховних народних традиціях.

104

Народна дидактика надає великого значення мовленнєвому розвитку дітей. Вона створила дитячу мову як надійний трамп­лін для опанування мови дорослих, як перший етап на шляху мовленнєвого розвитку дитини (мама, киця, гам, ляля, люля, жижа, бека, цяця, тася, коко, му, дюдя та ін.). Без застосування створе­ної народом мови для дітей навряд чи можна було б прилучити дітей до словесного спілкування. Завдяки дитячій мові дитина швидко і впевнено входить в русло материнської мови. Стиму­люючим засобом цього процесу є дитячий фольклор, який охоп­лює словесну творчість дорослих для дітей (колискові пісні, пес-тушки, потішки, забавлянки, небилиці, казки, примовки, лічилки, скоромовки, дражнилки). Велике педагогічне значення має вход­ження дитини в мову і навколишній світ через пісню.

Народна дидактика вчить жити. У цьому найвище її покли­кання. Причому жити чесно, справедливо, обстоюючи добро і правду. Покликання народної дидактики - активно допомагати молоді в трудовому і моральному зростанні, у прилученні її до знань, самостійного думання, старанної праці; у формуванні її світоглядної позиції. Народна дидактика схвально оцінює того, хто вчить дітей спостерігати, бути уважним, розвиває дитячу па­м'ять і уяву. Народна дидактика високо оцінює мудру відповідь на запитання дитини, оцінює як велике мистецтво, що розширює кругозір дітей, сприяє засвоєнню нових знань. Окрасою народної дидактики стали загадки, загадки-шаради, загадки-задачі, загад-ки-жарти, вікторини. Вони розвивають і перевіряють розум людини. На їх основі влаштовуються інтелектуальні поєдинки.

Народна дидактика відображає загальнодидактичні законо­мірності навчання, а також аспекти вивчення окремих навчаль­них предметів, що свідчить про зародження в середовищі народу предметних дидактик. Усі нинішні шкільні наукові методики з'явилися значною мірою завдяки народній дидактиці.

Народна дидактика дає знання і поради дівчині - майбутній матері, радить залучати до педагогічної праці старших дітей. А основна мета народної дидактики - навчити кожного бути лю­диною. Народна дидактика виражає віковічну мрію народу про писемність і грамотність («Вчення - світ, а невчення - тьма», «Учений іде, а неук слідом спотикається», «Де грамотні люди, там біди не буде», «Грамота - не хвороба, літ не збавить», «Хто пише та малює, той діток своїх годує»). Оволодіння грамотою відкриває шлях до могутнього світочу знань - книги: «Книга

105

вчить, як на світі жить», «Слово книжкове як світло денне», «Купиш хорошу книжку, придбаєш розумного друга».

Народною дидактикою високо оцінюється школа як святиня і надія народу, його духовна колиска: «У життя світла дорога починається від шкільного порога», «Здобудеш освіту - побачиш більше світу», «Школа - народу опора», «Щоб техніку осідлати - треба політехнічну школу кінчати», «Поганцем той називаєть­ся, хто рідної школи цурається», «Навіть з далекої дороги кла­няйся шкільному порогу», «Честь школи не плямуй ніколи».

Народна дидактика вчить шанобливому ставленню до вчите­ля: «Шануй учителя, як родителя», «Священна праця вчителя що­денна», «Учитель - як мати, прагне все краще дітям дати», «Учи­тель - добра і розуму повелитель», «Учитель народний, бо труд його благородний», «Щоб учителем стати, треба щире серце мати».

Народна дидактика і навчально-виховний процес сучасної національної школи

Народна дидактика завжди актуальна. Вона повністю співзвуч­на з навчально-виховною діяльністю сучасної національної школи. Народна дидактика сприяє реалізації принципу зв'язку школи з життям народу, забезпечує наступність між домашнім і шкіль­ним навчанням, збагачує і оптимізує працю вчителя. Народна дидактика актуалізує позитивні емоції та переживання, прикра­шає педагогічне дійство вчителя. У наш час вчитель має широку можливість залучати в повсякденний навчальний процес народ­ну дидактику. Це і використання неперевершеного, незвичайного педагога - рідної мови; це і прилучення учнів до мовних скарбів, використання фольклору; це і народні математика, історія, при­родознавство, географія, біологія, фізика, астрономія, креслення, народне образотворче мистецтво, народна музика, народні спорти­вні традиції, народна медицина, народний досвід трудової і профе­сійної підготовки. Високу ефективність у навчанні дошкільників і молодших школярів дає застосування в навчально-виховному процесі загадок, шарад, анограм, запитань. Наприклад, до теми «Іменник»:

• Як написати у чотирьох клітинах «суха трава»? (Сіно).

• Яке місто має назву зі ста жіночих і одного чоловічого
імені? (Севастополь).

106

• Чи можна взяти буряк і зробити з нього бурю? (Відкину­ти К).

Навчання мови в школі проходить успішно, коли мовні впра­ви побудовані на фольклорному матеріалі.

Народна дидактика створила й дала в руки шкільному вчи­телю такий могутній засіб впливу на особистість, як народний гумор, який відображає мудрість і дотепність народу, кмітливість і гострий розум. «Розвивати в дитини здатність сміятися, утвер­джувати почуття гумору означає разом з тим зміцнювати її ро­зумові сили й здібності, вчити тонко думати й мудро бачити світ» (В.О. Сухомлинський). Наші учні прилучаються до такого силь­ного народного педагогічного засобу, як казка, не тільки в аспекті її переказування, слухання, а й творення. Потрібну й навчальну інформацію несуть учням афоризми, які вчать говорити мудро й лаконічно, увиразнюють дидактичну дію уроку, надають йому при­вабливих тонів. Широким простором для використання народ­ної дидактики є позакласна робота. Способи використання на­родної дидактики в позакласній роботі досить різноманітні: са­мостійне читання й обговорення фольклорних збірок, проведення ранків казок, уявних казкових подорожей, збирання фольклору, ведення рукописних фольклорних збірок, фіксування влучних висловів народу, складання казок, зустрічі з фольклористами, за­пис народних пісень, коломийок, частівок, жартів, байок, опові­дань, конкурси читців-декламаторів, мудрих народних оповідачів, фольклорні гуртки, турніри кмітливих, народні ігри, розваги, свя­та, трудові об'єднання, народне вишивання, гуртки художньої са­модіяльності.

Дуже чарівний світ народної дидактики, благотворний вплив якого людина відчуває протягом усього життя. Вона вчить нас жити і працювати, любити, думати, творити, боротися і перемага­ти, примножувати добро та щастя на землі, бути справжніми людьми.

Література для самостійного опрацювання

1. Вік живи - вік учись: Українська народна мудрість / Упоряд. І.П. Бе-
резовський. -К., 1961.

2. Культура і побут населення України. - К., 1993.

3. Стельмахович М.Г. Народна дидактика. - К., 1985.

107

4.Стельмахович М.Г. Українська народна педагогіка. - К., 1997.

5. Українська минувщина. -К., 1999.

Контрольні запитання і завдання

1.Розкрийте суть народної дидактики.

2. Дайте коротку характеристику принципам навчання народної ди­
дактики.

3.Які ефективні методи і прийоми навчання розглядає народна дида­
ктика?

4.Ознайомтесь з посібником «Вік живи - вік учись». Законспектуй­
те найбільш цікаві, на ваш погляд, вислови.

Тема 1 1

Українська козацька педагогіка

1. Сутність, специфіка, завдання козацької педагогіки.

2. Козацька духовність, її ознаки, компоненти і особливості.

3. Шляхи впровадження козацької педагогіки і формування козаць­
кої духовності в сучасних умовах.

Сутність,специфіка, завданнякозацької педагогіки

Національна ідея є провідною в історичному бутті кожного наро­ду, нації. Вона проходить через всю педагогічну спадщину мину­лих епох. Особливо чітко вона виражена в добу козацтва, коли відстоювався політичний, державний, економічний і культурний суверенітет України. Козацька епоха породила незвичайний фе­номен — козацьку педагогіку. Вона ввібрала в себе дух козацької доби - традиції самоврядування, ідеї захисту прав людини, нації, суверенності держави, ідеї народовладдя, гуманізму, козацького світогляду, ідеології та демократизму. Українська національна ідея доби козацтва пов'язана з народною педагогікою, рідною мовою, народними традиціями, звичаями, обрядами, народним мистецтвом, фольклором. Козацькій педагогіці притаманне ро­динно-шкільне виховання як вияв єдності впливу на особистість таких важливих факторів, як сім'я і школа, при пріоритеті бать­ків і родинного оточення. Функції козацької педагогіки реалізу­вались у сім'ї, школі, козацьких об'єднаннях, повсякденному житті і праці.

Козацька педагогіка - це частина народної педагогіки у вер­шинному її вияві, яка формувала синівську вірність рідній землі, незалежній Україні. Це народна виховна мудрість, яка ставила метою формування козака-лицаря, мужнього громадянина з яск­раво вираженою українською національною свідомістю та само­свідомістю.

108

109

Основні завдання козацької педагогіки: готувати фізично за­гартованих, з міцним здоров'ям, мужніх воїнів - захисників рід­ного народу, виховувати український національний характер і світогляд, національні і загальнолюдські цінності; формувати високі лицарські якості, пошану до старших і старих, жінок, пра­гнення допомогти іншим, милосердя; виховувати громадян, які б розвивали культуру, економіку, інші сфери життєдіяльності народу.

Провідними в національній системі виховання в добу козацт­ва були такі ідеї козацького руху, як свобода і незалежність України, непорушність прав людини і народу, суверенітет особи­стості, народовладдя. Особливе місце в козацькій педагогіці по­сідає дошкільне родинне виховання. Воно утверджувало висо­кий статус батька, матері, дідуся, бабусі, роду і народу.

Центральними питаннями козацького родинного виховання були: загартування дітей, моральне виховання, розумовий роз­виток, виховання вміння долати життєві труднощі, підготовка до життя вільного, до захисту рідної землі. У дітей розвивалась ідеальна сфера особистості: відчуття, сприймання, уява, інтуїція, підсвідомість, кмітливість, фізичні сили, інші резерви пізнаваль­ного апарату. Національні звичаї, обряди, традиції, здобутки хри­стиянської моралі визначали напрям родинного виховання. Психологічний комфорт, демократизм, рівноправність, сімейні традиції благотворно впливали на виховання дітей.

Козацька педагогіка акцентує увагу на систематичному, фі­зичному, психічному, моральному, трудовому, естетичному вихо­ванні, національно-патріотичній підготовці, спортивно-військо­вому вишколі.

Вона орієнтується на такі складники національного способу життя українців, як чемність, вихованість, освіченість.

Козацька духовність, її ознаки, компоненти й особливості

У центрі козацької педагогіки — ідеал вільної людини з незлам­ним прагненням до свободи, людини, яка на вітчизняних традиці­ях розвиває рідну культуру, економіку, будує незалежну державу; той тип українця, який свято береже національні й загальнолюд­ські цінності, ідеал козака-хлібороба, власника землі, її дбайливого

господаря; ідеал козака-воїна, лицаря нескореного духу, честі і звитяги, духовно багатої людини.

Центральним у козацькій педагогіці є формування козаць­кої духовності.

Українська козацька духовність - це історично сформова­на система духовних багатств рідного народу, яка відображає най­вищі цінності його національної душі, характеру, світогляду та ідеології. Козацька духовність — це містке, фундаментальне поняття, насичене згустками життєвої, культурно-історичної мудрості, ідейно-моральним і емоційно-естетичним змістом, на­ціональним і загальнолюдським потенціалом.

Козацька духовність має свою самобутню систему цінностей: цілісність і гармонійність, віра, надія і любов до всього батьків­ського і материнського, свого родоводу, повага до загальнолюдсь­ких здобутків, єдність істини, добра і краси, ненависть до ворогів рідної землі, презирство до всього, що гальмує розвиток рідного народу, прагнення і уміння подолати перешкоди на шляху до волі, свободи, незалежності України, рівноправності всіх націй. На вершині козацької духовності були Бог і Україна, а непоруш­ними підвалинами її були ідеї любові до рідної землі і народу, пошани до батьків, дідів і прадідів, їх духовних заповідей, спорід­неність з рідною природою, землею, середовищем, у якому жили, бережливе ставлення до них.

Найвищими духовними цінностями козацтва були й ідеї волі і свободи людини, народу, нації і держави. Духовно багаті коза­ки були першопроходцями в численних сферах національного життя. Вони — творці багатьох пріоритетів у галузі суспільного, державного, політичного і культурного життя. Українські лица­рі, наприклад, одними з перших оволоділи ракетною технікою, елементами підводного плавання з військовою метою; забезпе­чували високу ефективність розвитку економіки, плекали висо­кі врожаї пшениці і інших злакових. Чужеземці згадували, що в козацьку добу українці вирощували стільки хліба, що подекуди не знали, куди його дівати.

Важливими особливостями духовного життя козаків були гармонія любові і ненависті, висока вимогливість до людей з негативними якостями, вимогливість до земляків і друзів, вимо­ги до себе, своєї духовності, постійне прагнення до досконалості, гармонійності свого внутрішнього світу (тіло, душа і розум), пра­гнення проникнути в таємниці буття, Космосу.

ПО

НІ

Основні компоненти козацької духовності:

1. Козацька філософія. У козаків була філософія свободи і
незалежності, любові до матері-природи, рідної землі, волі люди­
ни як головного дару життя, її природного права. Вони ґрунтов­
но осмислювали життєвий досвід пращурів, буття народу, його
духовні скарби, глибоко замислювались над проблемами життя і
смерті, вічності і миттєвості. Козацька філософська система об­
ґрунтовувала такі найвищі цінності, як людина, народ, національна
держава, соборність нації, закони її збереження.

2.Козацький світогляд. Це своєрідна система поглядів, пере­
конань, ідеалів, ціннісних орієнтацій. Козацький світогляд ґрун­
тувався на таких фундаментальних поняттях, як Бог, Україна,
природа, людина, народ, воля, держава, віра, любов, ненависть, пе­
ремога. Козацький світогляд плекав ідеали братства, згуртовано­
сті і єдності людей.

Козацькі переконання й ідеали - жити самобутнім національ­ним життям, розвивати духовність рідного народу, передавати її з покоління в покоління.

3. Козацький характер. Це вищий тип українського націо­
нального характеру. Його якості: сильна воля, багатство почут­
тів, внутрішня енергія, порядність, кмітливість, дотепність, прак­
тичність, стійкість і незламність, твердість, ніжність і ліризм, любов
до друзів і товариства, пошана до громади, вірність обов'язку,
співчуття знедоленим, милосердя, прагнення до волі, до боротьби
за незалежну державність, гуманність, прагнення до високих
ідеалів.

4. Козацька мораль. їй характерне шляхетне ставлення до
людини, батьківська турбота про дітей, глибока пошана до літніх
і похилих людей, любов до рідної землі, героїзм, нетерпиме став­
лення до зла, допомога знедоленим, скромність, миротворча місія,
людяність, діяльна доброта, милосердя, жертовність, честь і обо­
в'язок, гідність і гордість.

Кодекслицарської честі

• Любов до батьків, рідної мови, вірність у коханні, дружбі,
побратимстві, ставленні до батьківщини - України.

• Готовність захищати слабших, турбуватися про молод­
ших, зокрема дітей.

• Шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі.

• Непохитна вірність ідеям, принципам народної духовнос­
ті (правдивість, справедливість, працьовитість).

• Відстоювання повної свободи і незалежності особистості,
народу, держави.

• Турбота про розвиток національних традицій, звичаїв, об­
рядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі.

• Прагнення робити пожертвування на будівництво храмів,
навчально-виховних і культурних закладів.

• Цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних
сил, волі, можливостей свого організму.

• Уміння скрізь і всюди діяти благородно, шляхетно, вияв­
ляти інші чесноти.

Кодекслииарської звитяги

• Готовність боротися до загину за волю, віру, честь і славу
України.

• Нехтування небезпекою, коли йдеться про життя друзів,
побратимів, матері-України.

• Ненависть до ворогів, прагнення звільнити рідний край
від завойовників.

• Героїзм, подвижництво в бою та праці.

Козаки були глибоко милосердними. Вони чуйно ставилися до інших людей, поділяли з ними радість і горе.

5.Козацька естетика. У козаків панував культ краси люди­
ни, краси світу, краси природи, побуту. Вони витончено сприйма­
ли дійсність, розвивали всі види народного мистецтва, залюбки
грали на кобзі, бандурі, сопілці, лірі, цимбалах. їх архітектура
мала яскраво виражений національний характер.

6.Козацька правосвідомість. Козацьке право відображало
інтереси всього народу. Воно передбачало виборність органів
самоврядування, демократичні основи української духовності,
гуманістичні засади громадського життя, волю і свободу особис­
тості, охорону власності.

7. Козацька ідеологія. Це система філософських, політичних,
правових, економічних, моральних, естетичних, релігійних ідей,
принципів, ідеалів, покликана захищати демократичний лад, по­
літичний устрій, самостійну державність України, самоврядування,
інтереси народу, його права, привілеї, цілісність нації, цілісність
особистості, українську законність.

112

113

Козаки надавали завжди пріоритетність таким інтегруючим, соборним якостям особистості, як мудрість, шляхетність, муж­ність, справедливість, доблесть, войовничість у відстоюванні все­народної правди, аскетизм (свідоме обмеження природних по­треб), стоїцизм (стійка, непохитна, самопожертвенна позиція), слава, дух господаря, володаря своєї землі.

Важливе місце козаки відводили вихованню фізичної і психо­логічної культури. Вони прагнули розвинути в собі богатирську силу і дух, у чому домагалися вражаючих успіхів. Козаки сміли­во йшли на лови, приборкували диких коней, боролися зі стихі­єю. Загартовуючи себе і готуючи свій організм до складних ви­пробувань, козаки влітку спали проти зоряного неба, думкою ширяли у невідомі світи, прагнули проникнути в таємниці кос­мосу. Вони ґрунтовно знали народну медицину, яка забезпечува­ла їм міцне здоров'я і довголіття. Популярними в козаків з самого дитинства були дитячі забави, ігри, різноманітні фізичні вправи. Важливе місце посідало формування вмінь їздити верхи, рубати шаблею, стріляти з рушниці, плавати, веслувати, керувати човном, ховатися під водою. Під час народних свят та ігор тради­ційними були змагання на силу, спритність, винахідливість, точ­ність, різноманітні змагання верхи. До тих, хто хотів бути коза­ками, висувалися вимоги бути сильними, вольовими, мужніми, володіти українською мовою, присягнути на вірність Україні, спо­відати християнську віру. Новобранців-козаків козацька стар­шина піддавала випробуванням, перевіряла їхню загартованість і витривалість спекою, холодом, дощем, снігом, браком одягу, їжі тощо. Популярним у козаків було мистецтво единоборств. Існу­вало кілька систем единоборств. Найвідоміша становить основу козацького танку гопак. Добре знаною є система козацької бороть­би - гойдок (боєць ніби приклеювався до суперника), система боротьби - спас (філігранне блокування дій супротивника). Ве­ликий виховний потенціал мало козацьке характерництво. Це цілий пласт культури наших предків. Козаки володіли уміння­ми, які в наш час демонструють екстрасенси. Були чаклуни, які впливали на психіку ворога, заворожували його, вивідували в нього військові таємниці. Характерники вміли залякати ворога, навіювати йому інформацію про свою силу і непереможність, про те, що їх не бере ні куля, ні шабля, ні вогонь, ні вода. Вороги нерідко вірили, що козаки могли брати голими руками розпечені ядра, обминати кулі тощо.

Постійно займаючись самовдосконаленням, козаки, зокрема, оволодівали специфічними вправами, доводячи невичерпні мож­ливості людського організму (від подиху людина падала з ніг). Тілесне і психологічне загартування козаків було складовою частиною комплексної і цілісної системи виховання, компонен­ти якої сьогодні потребують глибокого вивчення, аналізу і твор­чої реалізації.

Шляхи впровадженнякозацької педагогіки і формуваннякозацької духовності

У наш час відбувається процес активного відродження козаць­кої педагогіки і козацьких виховних традицій.

Ще в 1991 р. з'явилася ідея створення всеукраїнських дитя­чих і юнацьких організацій. На сьогодні гурти, загони та інші об'єднання юних козаків уже діють у ряді шкіл. Ці козацькі осередки у своїй діяльності керуються національною ідеологією, філософією, світоглядом та іншими складовими духовності.

Важливим кроком у справі реалізації ідей і засобів козаць­кої педагогіки є поширення знань про козацький національно-визвольний рух. У цій справі допомагають фольклорні джерела, історичні документи, козацькі літописи, наукові праці про ко­заччину М. Костомарова, В. Антоновича, М. Грушевського, М. Ар-каса, Д. Яворницького, Д. Дорошенка, І. Огієнка, художні твори Т. Шевченка, П. Куліша, Б. Грінченка, Олександра Олеся, Б. Леп-кого, поетів В. Симоненка, Л. Костенко, І. Драча, Д. Павличка.

Фундаментальним напрямом впровадження козацької пе­дагогіки є дослідження юними козаками, гуртами, загонами істо­рії українського козацтва, вивчення героїчного життя, подвиж­ницької діяльності гетьманів, отаманів.

Доцільно скласти конкретні програми вивчення в школі ко­зацького визвольного руху, козацького краєзнавства. Важливо, щоб учні успішно оволодівали історією української козацької державності. Одним із головних напрямів втілення в життя козацької педагогіки є відродження військово-спортивного мис­тецтва наших предків. Доцільно, щоб учні оволодівали такими видами спорту, як верхова їзда, стрільба, володіння списом, шаб­лею, плавання, подолання природних перешкод, кермування чов­ном, боротьба.

На високий теоретичний і практичний рівень слід піднести пізнання і відродження традицій козаків як мудрих хліборобів, орачів, оберігачів і примножувачів скарбів рідного краю, його природних багатств. Учні старших класів можуть прилучатися до організації і ведення фермерських господарств, оволодіння господарською винахідливістю, кмітливістю, творчою ініціати­вою, діловитістю козаків, до роботи у госпрозрахункових об'єд­наннях, майстернях, кооперативах, асоціаціях, зразкових молодіж­но-козацьких об'єднаннях і господарствах різного профілю. Не слід забувати, що козаки були чудовими городниками, садівника­ми, скотарями, пасічниками, займалися рибальством і мисливст­вом, розводили породистих свійських тварин (овець, коней). По­требують практичного відродження і козацькі мистецькі тради­ції кобзарства, лірництва, гуртового танцю, співу, дотепного слова, різьбярства, іконопису, бондарства, гончарства, ковальства та ін. З цією метою доцільно організувати різноманітні мистецькі тру­дові об'єднання.

На особливу увагу заслуговує вивчення і застосування на практиці козацьких знань з медицини, астрономії, агрономії, ме­теорології, кулінарії, а також пізнання сутності й особливостей козацької ідеології, філософії, світогляду, моралі, етики, характе­ру, правосвідомості як вищих виявів українського національно­го духу.

Козацька педагогіка передбачає проведення індивідуальної, групової і масової культурно-просвітницької роботи, спрямова­ної на організацію самопізнання, саморегулювання, розвиток здіб­ностей і можливостей кожного.

Відроджуються дитячі та юнацькі об'єднання суто козаць­кого характеру («Джура», «Січ»).

Традиційними стають посвяти учнів у козачата, фестивалі козацької пісні і танцю, змагання з козацьких видів спорту, ігри і забави. У навчально-виховний процес школи і родини впрова­джуються ідеї і засоби козацької педагогіки, оформлюються ка­бінети народної педагогіки, викладаються інтегровані курси «За­порізьке козацтво», оформляються музеї козацької слави, орга­нізовується робота «кобзарських шкіл», фольклорних ансамблів, музеїв і кімнат народознавства, кабінетів народної вишивки, майстерень народних ремесел і промислів. Традиційними ста­ють вечори козацьких забав, веселі старти, зльоти пошукових загонів «Козацькими шляхами», організація шкільних конеферм,

вирощування козацького коня, кінні бойові заняття, кінні похо­ди шляхами лицарської слави України.

Частішають міжнародні зустрічі юних козаків і членів дорос­лих козацьких організацій. Так, у березні 1992 р. у Краснодарі відбувся міжнародний фестиваль козацької думи і пісні. У бага­тьох країнах світу існують козацькі організації, які прагнуть налагодити контакти з аналогічними об'єднаннями материко­вої України. На порядку денному стоїть потреба створення нау­ково-методичного центру, який би розробляв навчальні плани, програми, методичні рекомендації з проблем реалізації козацької педагогіки на уроках і в позаурочний час.

З метою активного формування козацької духовності, націо­нальної свідомості і самосвідомості необхідно:

а) щоб учні зрозуміли зміст понять «козацький характер»,
«козацький світогляд», «лицарська честь», брали участь у
відродженні економічних, громадських, культурно-мисте­
цьких та інших традицій козацтва;

б) привчати учнів до самостійності, самодіяльності, розрахову­
вати на власні можливості, зосереджувати увагу на розвитку
в них традиційних козацьких якостей - мудрості, кмітливо­
сті, ініціативності, підприємливості, гнучкості мислення;

в) створення бази для розвитку традицій козацтва (вечірньо-не­
дільні козацькі школи, колегіуми, козацькі ліцеї, пансіонати);

г) проводити ранки на козацьку тематику, організовувати ви­
ставки, фестивалі, конкурси, вікторини, зміст яких відображає
різноманітні грані українського козацтва;

д) організовувати українські великосвітські і козацько-старшин­
ські бенкети. Як нова форма виховної роботи бенкети покли­
кані формувати в учнів норми і правила лицарської поведін­
ки, залишати в їхніх серцях і думах торжество народної пра­
вди, національних ідеалів краси, добра, істини, надихати на
патріотичні справи, пробуджувати національну свідомість і
самосвідомість. Структурні частини бенкету: історична, по­
літична, музична, танцювальна, розважально-ігрова;

є) розвивати козацьке краєзнавство, активно вивчати історію українського козацтва, життєписи діячів національно-ви­звольного руху, представляти козацькі роди Симеренків, Терещенків, Ханенків, Харитоненків та ін.;

є) активізувати роботу зі створення Всеукраїнської молодіж­ної козацької організації «Січ»;

116

117

ж) організовувати учнівське самоврядування на козацьких

традиціях;

з) впроваджувати в життя, побут і дозвілля козацькі ігри, заба­ви, розваги.

Відродження і творчий розвиток у сучасних умовах козаць­кої педагогіки є одним з ефективних шляхів становлення і вдо­сконалення національної школи, системи виховання, формуван­ня в підростаючих поколінь високої духовності, утвердження дер­жавної незалежності України.

Для сучасної теорії і практики виховання є секретом форму­вання вірності і відданості, самопожертви, самозабуття козаків, що браталися між собою. У відродженні козацької педагогіки важливим є пізнання психологічних, моральних світоглядних механізмів героїчних вчинків українського козацтва.

Читайте також:

1. А) Відносини власності і форми господарювання в сільському господарстві
2. А) Заробітна плата її форми та системи.
3. А) Заробітна плата, її форми та системи.
4. А/. Форми здійснення народовладдя та види виборчих систем.
5. Автоматизовані форми та системи обліку.
6. Аграрні реформи та розвиток сільського госпо- дарства в 60-х роках XIX ст. — на початку XX ст.
7. Акредитив та його форми
8. Активні форми участі територіальної громади у вирішенні питань ММС
9. Атипові форми.
10. Б) Перекладіть текст з урахуванням Вашого фаху, знайдіть у ньому займенникові форми і охарактеризуйте особливості їх вживання у науковому тексті.
11. Банківський контроль та нагляд: форми та мета здійснення. Пруденційний нагляд: поняття, органи та мета проведення.
12. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства.

Переглядів: 3560