• Гідрологія і Гідрометрія
• Господарське право
• Економіка будівництва
• Економіка природокористування
• Економічна теорія
• Земельне право
• Історія України
• Кримінально виконавче право
• Медична радіологія
• Методи аналізу
• Міжнародне приватне право
• Міжнародний маркетинг
• Основи екології
• Предмет Політологія
• Соціальне страхування
• Технічні засоби організації дорожнього руху
• Товарознавство продовольчих товарів

Поняття і предмет кримінологічної віктимології

Дослідження генезису вчення про жертву злочину дає можли-вість дійти висновку: ця проблема за останні роки отримала достат-нє обгрунтування. Водночас окремі її аспекти, зокрема криміноло-гічні, потребують своєї розробки та аргументації.

Ґрунтовний кримінологічний аналіз злочинності як соціального явища неможливий без вивчення негативних її аспектів і, насампе-ред, жертв злочинних посягань та ступеня віктимізації у країні. За даними лабораторій кримінологічних досліджень НД1 Національ-ної академії внутрішніх справ України, якщо у 2003 році від зло-чинних посягань постраждало 43,6% опитаних громадян, причому

51,7% із них - більше одного разу, то вже у 2004 році - відповід-но,- 50,8 та 54,5%'.

Щороку в Україні унаслідок вчинених навмисних злочинів гине понад 5 тис. осіб (у 2003 році - 5900, у 2004 році - 5600). Тільки у 2004 році було вчинено 3,7 тис. убивств і близько 1,8 тис. завдано тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілих". Віктимологічна ситуація, що склалася в державі, може бути оцінена як напружена, що потребує створення системи заходів, які забезпечать особисту та майнову безпеку громадян і юридичних осіб. Розв'язання цього завдання неможливе без глибокого дослі-дження детермінаційних факторів і процесів, які зумовлюють зро-стання рівня віктимізації, зокрема, з позиції криміногенної поведін-ки жертв злочинів. Саме ця обставина ініціювала дослідження, що проводяться в межах відносно нового напряму в кримінології, який дістав назву - кримінологічна віктимологія - вчення про криміногенну характеристику особи потерпілого (жертви злочи-ну), причини й умови такої поведінки та систему заходів віктимо-логічної профілактики.

Науковий інтерес до характеристики і визначення соціально-пси-хологічних особливостей жертви злочину виник давно і має майже сторічну історію. Однак виникнення цілісної теорії про жертву да-тується серединою XX століття. Віктимологія виконує функцію дослідження усіх закономірностей, пов'язаних із жертвою злочи-ну. З цього моменту проблема жертви стала по суті кримінологіч-ною, тобто розглядається в межах детермінації конкретного зло-чину та злочинності загалом.

Вивчення обставин учинення злочинів дає змогу зробити ви-сновок, що поряд з тим, що потерпілих, які стали такими через збіг певних обставин більшість, значною є і кількість жертв, які своєю поведінкою провокують злочини або полегшують їх учинення.

Тому особливий інтерес для кримінологічної віктимології ста-новлять жертви з віктимологічними девіаціями, тобто особи, яким, з огляду на певні соціальні (представники окремих професій, соці-альних груп) чи фізіологічні (вік, стать, стан здоров'я) характерис-тики, притаманна підвищена схильність стати жертвою злочинного посягання. Без вивчення всіх і, зокрема, таких осіб, неможлива

¹ Див.: Аналіз криміногенної ситуації в Україні у 2004 році.- К.: НДІ Нац. акад. внутр. справ України, 2005.

" Див.: Стан злочинності на території України за 12 місяців 2004 року.

розробка спеціальних, нетрадиційних (віктимологічних) заходів профілактики злочинності, основними завданнями яких є: запобі-гання необачній, ризикованій, легковажній, провокуючій поведінці особи, яка може бути небезпечною для неї.

Безперечно, що ґрунтовне всебічне вивчення жертв злочинів необхідне, оскільки значна кількість потерпілих опиняється в такій ролі через небезпечну для них, але вимушену поведінку (напри­клад, при виконанні службового чи громадського обов'язку). Крім того, узагальнення даних про потерпілих допомагає встановити реальну об'єктивну кримінальну ситуацію та передбачити її соці-альні наслідки.

Віктимність, віктимізація, віктимологічні фактори, віктимогенні ситуації в системі детермінації злочину і злочинності - все це за-галом сьогодні частково досліджуються в рамках предмета кримі-нології, але цього недостатньо.

Для більш глибокого їх вивчення необхідно розробити й запро-вадити спеціальний курс віктимології, який деталізував би кримі-нологічне значення феномена жертви злочину. Цей науковий напрям виник як реалізація ідеї вивчення жертв злочинів у кримі-нології. Однак з часом уявлення про неї зазнали змін, визначилися різні думки відносно предмета віктимології та її наукового стату-су. Якщо узагальнити наукові погляди і думки, що висловлюються сьогодні, то їх можна звести до такого:

віктимологія - самостійна наука, причетність якої до юридич-ної можна визнати лише частково. Це - вчення про жертву, пред-метом дослідження якого є жертва будь-якого діяння чи явища як протиправного, так і не пов'язаного із правопорушенням;

віктимологія - допоміжна для кримінального права, криміналь-ного процесу, криміналістики міждисциплінарна наука про жертву злочинних посягань, що функціонує паралельно з кримінологією;

віктимологія - галузь кримінології чи окрема кримінологічна теорія, що розвивається в межах її предмета.

Отже, віктимологія може бути визначена як загальнотеоретична концепція чи система знань про природу, закономірності й зумов-нсність поведінки людини, яка наражає себе на небезпеку запо-діяння шкоди; про потерпілого від нещасного випадку чи іншого ннливу, що не передбачає юридичної відповідальності щодо запо-діяної шкоди; про потерпілого від протиправного посягання та за-ходи профілактики віктимної поведінки. Водночас як науково-

прикладний напрям віктимологія виникла в рамках кримінології, оскільки об'єктивна необхідність соціальної практики потребувала відповіді на питання: через які причини або обставини ті чи інші особи або соціальні групи стають жертвами злочинних посягань частіше, ніж інші, які перебували в аналогічних ситуаціях. Тому абсолютно логічним є висновок про те, що віктимологія - наука кримінологічна, основним завданням якої є дослідження специфі-ки причинового комплексу злочинності загалом та конкретного злочину зокрема, з урахуванням обставин ситуативного характеру, які формуються під впливом поведінки жертви злочинного пося-гання чи підвищеної схильності стати жертвою злочину.

Тому, з урахуванням природи формування віктимної поведінки, віктимологія може бути казусною (неправовою), тобто заподіяння шкоди внаслідок екологічного лиха, техногенної катастрофи тощо, та деліктною (правовою: цивільно-правовою, адміністративно-правовою та кримінально-правовою) - заподіяння шкоди внаслі-док протиправної поведінки.

Особливе значення для кримінологічної науки має розвиток кримінальної віктимології як комплексної міждисциплінарної га-лузі, що досліджує проблему жертви злочину з позицій криміналь-ного, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого пра-ва, криміналістики та кримінології¹.

Урахування потреб практики диктує необхідність «роз'єднати» цю комплексну міждисциплінарну галузь знань на такі складові: кримінально-правову, кримінально-процесуальну, кримінально-виконавчу, криміналістичну та кримінологічну. Це необхідно зро-бити, беручи до уваги істотні розбіжності предмета, мети, завдань, функцій та принципів віктимології.

Кримінально-правова віктимологія - вчення про роль потерпі-лого у злочинних діяннях. Його завданням є вивчення особистіс-них якостей і використання віктимологічних знань у вирішенні питань кваліфікації діяння, індивідуалізації покарання, можливості кримінально-правового переслідування чи відмови від нього, а та-кож кримінально-правового захисту потерпілого від злочину в рам-ках кримінального закону.

Кримінально-процесуальна віктимологія - система знань про роль потерпілого як учасника кримінального процесу, яка розроб-

¹ Див.: Джужа О. М. Віктимологія на захисті прав і законних інтересів жертви злочину // Право України.- 2002.- № 2.- С. 134.

ляє критерії визнання особи потерпілого, визначає статус потерпі-лого, його права й обов'язки, можливість порушення кримінального переслідування за скаргою потерпілого, визнання потерпілого ци-вільним позивачем, відшкодування майнової та немайнової шкоди потерпілому, захист потерпілого та інших учасників процесу під час розслідування, судового слідства, про реалізацію покарання щодо особи, яка вчинила злочин.

Кримінально-виконавча віктимологія - система знань про жерт-ву злочинів у місцях позбавлення волі; ефективність запобігання конкретним злочинам та злочинності загалом серед засуджених шляхом застосування безпосередніх заходів правового та виховного впливу, орієнтованих як на безпосередніх жертв, так і на потен-ційних потерпілих з високим ступенем ризику (віктимності) в кр-мінально-виконавчих установах.

Криміналістична віктимологія - окремий напрям знань у кри-міналістиці, завданням якого є оптимізація процесу розслідування злочинів, удосконалення тактичних і методичних рекомендацій на основі специфічної віктимологічної інформації про потерпілу осо-бу, її поведінку, зв'язки та взаємини¹.

Кримінологічна віктимологія - вчення про жертву злочину, її кримінолого-віктимологічні характеристики, якості та властивості; систему віктимологічних детермінант індивідуальної та групової віктимності, віктимізації та віктимної поведінки жертви злочину на основі накопичення віктимогенного потенціалу, а також про систему заходів віктимологічної профілактики на загальному, спе-ціальному та індивідуальному рівнях.

Специфіка кримінологічної віктимології зумовлює і специфіку предмета її вивчення. Якщо з позиції кримінально-правової та кримінально-процесуальної віктимології вивчається правовий ста-тус потерпілого, то з огляду кримінологічної віктимології наукові інтереси орієнтовані на кримінологічний аспект, пов'язаний з жерт-вою злочину, її місцем і роллю в причиновому комплексі та меха-нізмі віктимної поведінки, а також віктимологічною профілакти-кою. Щодо оцінки об'єкта дослідження - підходи авторів також неоднакові. Об'єктом кримінально-процесуальної віктимології може бути тільки потерпілий, визнаний таким на підставі закону, тобто особою, яка проводить дізнання чи слідство і виносить з цього

¹ Див.: Криминалистическая виктимология (вопросьі теории и практики): ('6. науч. тр. / Иркутский гос. ун-т им. А. А. Жданова.- 1980.- С. 25.

приводу відповідну постанову (ухвалу). У кримінологічній вікти-мології термін «потерпілий» - не єдиний. Цілком припустимо вжи-вання поняття «жертва», «рецидивна жертва», «потенційна жерт-ва», що значно розширює сферу досліджень і передбачає систему профілактичних заходів.

Із кримінологічних позицій розглядається жертва будь-якого кримінально караного посягання, навіть якщо особа, котра завдала шкоду, не встановлена, і злочин залишається нерозкритим, або коли особа, яка вчинила злочин, звільняється від кримінальної відповідаль-ності взагалі (зокрема, за бажанням самої жертви, яка вибачає правопорушнику). Водночас для забезпечення практичного засто-сування висновків віктимологічних досліджень необхідна впев-неність практичних працівників правоохоронних органів у можли-вості та потребах реалізації віктимологічних знань у конкретних умовах їх діяльності. Переконанню практичних працівників у по-требі віктимологічних знань немало сприяє і та обставина, що Вер-ховний Суд України у постановах Пленуму та узагальненнях прак-тики¹ послідовно проводить думку про необхідність врахування особливостей поведінки потерпілого, його відносин зі злочинцем з метою правильної кваліфікації злочинів, об'єктивного дослідження всіх обставин справи, індивідуалізації вини та відповідальності.

Підсумовуючи різні напрями та погляди вітчизняних віктимо-логіє, можна зробити такі висновки.

Предметом вивчення кримінологічної віктимології є:

а) віктимологічна характеристика жертв (потерпілих)² від зло-чинних посягань як на соціальному (статистичному), так і на інди-відуальному (фізичному) рівнях, згідно з їх класифікаційними ди-ференційованими ознаками і властивостями віктимності певних груп ризику;

¹ Див.: Узагальнення практики Верховного Суду України щодо застосу­вання кримінально-процесуального законодавства, що передбачає захист прав потерпілого (від 22 жовтня 1998 року).

На нашу думку, основним терміном для визначення тих, кому злочин­ними посяганнями завдана шкода, повинен все ж таки залишатися «потерпі­лий», тобто термін, обраний законодавцем. Однак й інші синоніми «потерпі­лого» (передусім «жертва») можуть бути використані не лише без шкоди для точного викладення тих чи інших положень, а й для точнішого словесного забарвлення багатогранної суперечливої фігури потерпілого в тому чи іншо­му контексті (Див.: Франк Л. В. Потерпевшие от преступления и проблеми советской виктимологии...- С. 9).

б) соціальні та особистісні (об'єктивні і суб'єктивні) причини й
умови, що сприяють становленню потерпілих; їх роль у генезисі
й механізмі злочину;

в) особистісно-ситуаційна природа взаємодії злочинця і жертви
під час вчинення злочину (віктимологічна ситуація);

г) комплекс запобіжних (профілактичних) заходів, спрямованих
на потерпілого та потенційну жертву на різних соціальних, у тому
числі на індивідуальному (фізичному), рівнях;

д) шляхи, засоби та способи захисту і відшкодування збитків,
заподіяних потерпілому (жертві) внаслідок злочинного посягання.

Наведені вище проблеми частково вивчалися в юридичній науці (передусім кримінології) й до виникнення вчення про жертву, але кримінальна віктимологія¹ досліджує їх у комплексі.

Виходячи із зазначеного вище, й була зроблена спроба теоретич-но обгрунтувати необхідність розвитку кримінальної віктимології у вигляді окремої дисципліни і як наукового напряму в межах за-гальнотеоретичної концепції віктимології, розробити низку вузло-вих проблем даного напряму і, зокрема, систему курсу, а підхода-ми до його окреслення слугували як об'єктивні, так і суб'єктивні умови розвитку дисциплін кримінально-правового напряму. Важ-ливу роль тут відіграв закон диференціації наук, тобто виокрем-лення з кримінології приватних теорій. І потерплий від злочину не зміг залишитися в цьому розумінні винятком.

Наведене свідчить, що на грунті кримінальної віктимології, є можливість як її складовий елемент, визначити й обґрунтувати курс кримінологічної віктимології і науковий напрям у межах за-гальної і кримінальної віктимології, а також у межах кримінології окреслити, виходячи з концептуальних проблем, компоненти, які увійшли б до Загальної частини вивчення, поняття предмета, ме-тодологічну базу дослідження, принципи, завдання і функції, істо-рію виникнення і розвитку даного наукового напряму, співвідно-шення зв'язку кримінологічної віктимології з іншими науками, поняття віктимності, віктимізації та їх основні характеристики,

¹ Для чіткості в характеристиках звужуємо дуже широке значення термі-на «віктимологія», тобто вчення про жертву взагалі. З цією метою вводиться визначення «кримінальна віктимологія», тобто галузь знань, що вивчає по-терпілих (жертв) від злочинних посягань, а не жертв природних економічних катаклізмів і не постраждалих від будь-яких правопорушень (адміністратив-них, цивільних, трудових тощо).

потерпілого (жертву) від злочину, віктимологічну детермінацію, прогнозування віктимної поведінки і планування запобіжних вік-тимізації заходів, а також віктимологічну програму щодо вирі-шення проблем компенсації збитків жертвам злочинних посягань.

Спеціальна (Особлива) частина кримінологічної віктимології могла б, на наш погляд, вивчати жертву, її ставлення до злочинних посягань у конкретних видах злочинів, зокрема проти особи, влас-ності, стосовно неповнолітніх, жінок, літніх людей, у місцях по-збавлення волі, стосовно військових, у сфері екології, економіки та в побуті тощо. Показником є все більш зростаючий потік спеціаль-них досліджень з таких проблем, як: потерпілий від статевих зло-чинів, умисних убивств, автодорожніх подій, злочинів, учинених з необережності, та система заходів запобігання віктимності в гене-зисі названих видів злочинів.

Загальна і кримінальна віктимологія (як загальне й особливе) в комплексній загальнотеоретичній концепції системи знань пере-буває на початковому етапі становлення і розвитку, методологія, понятійний апарат якої складається і викристалізовується. І, ви-ходячи з набуття цих знань, як один із наукових напрямів кримі-нології, як її підгалузі, використовуючи понятійний апарат юри-дичних, соціологічних і психологічних галузей науки, формується (як одиничне) кримінологічна віктимологія, спираючись на роз-робки спеціальних галузевих знань, положень і понять, що ви-ступають не лише як результат пізнання кримінальної дійсності, а і як засіб, апарат мислення, на підставі якого відбувається ви-значення й освоєння нових об'єктів дослідження, властивостей і закономірностей віктимологічних процесів у суспільстві та їх нейтралізація.

Такий підхід не суперечить і не заважає, а, навпаки, сприяє об'єктивному розгляду й характеристиці злочинності комплексно, як системи злочинів і злочинців, так і системи жертв (потерпілих) від злочинів у тісній взаємозумовленості і взаємодії. При цьому кримінологічний аспект віктимології, або віктимологічний аспект (фактор) кримінології не повинен розглядатись як додаток (допов-нення) до характеристики злочинності, а як органічно існуючий у складі події злочину фактор. Умовний поділ предмета даної ком-плексної проблеми з виділенням кримінологічної віктимології є лише спробою звернути на цей фактор увагу і більш професійно підійти до його вивчення і дослідження.

• 1.3. Методологія кримінологічної віктимології

Термін «метод», у його буквальному значенні, перекладається з грецької як «шлях» до будь-чого або виступає синонімом слів «за-сіб», «спосіб», «прийом» тощо.

Поняття методу кримінологічної віктимології є узагальнюючим і містить у собі:

1) методологію - основоположні принципи науки;

2) методику - сукупність конкретних методів (інструментарій дослідження), що застосовуються при вивченні конкретних проб-лем, пов'язаних із жертвою злочину;

3) методи - конкретні прийоми й способи дослідження.

Методологічною основою кримінологічної віктимології є поло-ження теорії пізнання і загальної теорії кримінології та віктимології. Методологічні принципи дозволяють розглядати жертву злочину, її віктимогенні детермінанти як явища соціально-психологічні у постійній взаємодії та розвитку. Саме такий методологічний під-хід має вирішальне значення в реалізації віктимологічних засад профілактики злочинів загалом та запобігання окремим видам зло-чинів зокрема.

Принцип діалектичного розвитку - як один з найважливіших принципів пізнання жертви - дає можливість дослідити причини та умови, що призводять до зростання рівня віктимізації як соціаль-ного явища та зміни соціально-економічного розвитку, які впли-вають на такі процеси.

Не менш важливу роль у кримінологічній віктимології відігра-ють інші філософські закони та категорії. Зокрема, грунтуючись на філософському законі загального взаємозв'язку й взаємозалежнос-ті явищ природи та суспільства, можна стверджувати, що жертву не можна вивчати ізольовано, поза її зв'язком з іншими соціаль-ними процесами.

У кримінологічній віктимології активно застосовується метод системного підходу. Він дає можливість дослідити об'єкт в єднос-ті значної кількості взаємодіючих елементів, а якість об'єкта ви-значити не стільки набором складових його елементів, скільки ха-рактером взаємодії між ними. Тому неможливо дати адекватну кримінологічну оцінку злочину доти, доки не будуть детально до-сліджені всі внутрішні зв'язки та обставини, які у своїй сукупності створили умови його вчинення, тим чи іншим чином вплинули на

злочинну поведінку, сформували мотиваційну готовність злочинця до протиправних дій.

Загальнонауковий метод структурно-функціонального аналізу дає можливість дослідити обмеження криміногенних проявів шляхом ефективного застосування заходів віктимологічної про­філактики, які у взаємодії з іншими елементами становлять ціліс­ну систему заходів запобігання окремим злочинам і злочинності загалом.

Серед конкретних методів для проведення досліджень жертв злочинів використовують статистичні й соціологічні методи.

Статистичні методи застосовують для:

1) характеристики кількісно-якісних показників жертв рівня віктимності та ступеня віктимізації;

2) установлення взаємозв'язків між злочинцями та їх жертвами;

3) розроблення прогнозу на майбутнє;

4) оцінки ефективності діяльності правоохоронних органів;

5) установлення рівня суспільної небезпеки злочинних наслід-ків тощо.

Серед соціологічних методів значного поширення у віктимо-логії набули такі методи, як опитування, тестування, експертної оцінки, соціометрії, аналізу тощо.

Анкетний метод являє собою спосіб дослідження жертви зло-чину шляхом опитування репрезентативного числа осіб або уза-гальнення відомостей, наприклад, у кримінальних справах, за спе-ціально розробленою письмовою анкетою з подальшим узагаль-нюючим аналізом й оцінкою зібраних даних. Анкетне опитування може проводитися серед потерпілих працівників правоохоронних органів, представників громадських організацій, окремих груп на-селення тощо.

Перевага анкетного методу в тому, що він дозволяє одержувати дані за такими показниками, які неможливо виявити у статистич-них матеріалах, і, що особливо важливо, дає можливість проводи-ти кількаразову перевірку отриманої інформації. Недолік зазначе-ного методу - в неминучій суб'єктивності інформації, отриманої методом анкетного опитування. Тому іноді з метою перевірки та-кої інформації використовують метод анонімного анкетного опи-тування, який за рубежем дістав назву seft-report. Як правило, він застосовується при вивченні латентної злочинності та криміноло-гічних якостей особистості.

Розрізняють анкети: закриті, в яких відповіді підготовлені за­здалегідь, і респонденту пропонується найбільш точну, на його думку; і відкриті, в яких відповідь надається опитуваним особис­то або записується на основі даних матеріалів справи. Можуть бути змішані анкети, в яких частина відповідей уже запропоно­вана, а інша записується під час безпосереднього анкетування. Відкриті й закриті відповіді можуть бути навіть у рамках одного

питання.

Метод анкетування дає позитивні результати тільки в поєднанні з іншими методами, забезпечуючи таким чином повноту, об'єкти-ність і вірогідність усього дослідження та його результатів.

Інтерв'ю - опитування у формі бесіди, один з учасників якої ставить запитання, а інший на них відповідає.

Інтерв'ювання багато в чому схоже з анкетуванням, але на від-міну від нього відповіді опитування даються в усній формі. У цьому виявляються позитивні й негативні сторони зазначеного методу. Перевагами інтерв'ю є те, що воно дозволяє за певних обставин отримати необхідну, досить ґрунтовну інформацію в стислий від-тинок часу. Однак, з огляду на специфіку дослідження і його зав-дань, можливі й серйозні ускладнення в досягненні позитивних результатів. Для уникнення цих ускладнень потрібна спеціальна організаційно-психологічна підготовка до проведення усного опи-тування й відповідна професіоналізація осіб, які використовують такий метод. Зазвичай інтерв'ювання застосовується для поглиб-леного вивчення особистості, потерпілих і суспільної думки. Виді-ляють такі різновиди інтерв'ю:

вільне (неформальне), коли допускається довільна зміна кілько-сті й змісту питань залежно від ходу бесіди;

стандартизоване (формальне), за умови чіткого обмеження й формулювання конкретних питань.

Усне опитування може бути індивідуальним і груповим, в останньому варіанті інтерв'юер спілкується відразу з декількома особами, думка яких ураховується за ступенем значущості.

Тестування (від англ. test - досвід, проба) - метод психологіч-ної діагностики, що використовує стандартизовані питання й зав-дання (тести), які мають певну шкалу значень. Застосовується для стандартизованого виміру індивідуальних розходжень. Процес те-стування може бути поділений на три етапи: 1) вибір тесту, що визначається метою тестування, завданнями дослідження загалом,

а також ступенем вірогідності й надійності тесту; 2) його прове­дення, що обумовлено інструкцією до тесту; 3) інтерпретація ре­зультатів, що пов'язано із системою теоретичних допущень щодо предмета тестування й теоретичних установок. Тестування завжди повинен проводити кваліфікований психолог.

Тестування дає можливість кількісно оцінити психологічні яко-сті, які складно піддаються розрахункам, а також виявити ті якості особистості, які важко або неможливо виявити під час клінічних бесід або вивчення письмових матеріалів. У кримінологічній вік-тимології тестування зазвичай застосовується для дослідження жертви злочину, мотивації віктимної поведінки, емоційних, вольо-вих, інтелектуальних й інших особливостей потерпілих, їх устано-вок й орієнтації, характеру й змісту відносин з іншими людьми, ставлення до самого себе тощо.

Соціометрія (лат. socius - товариш, співучасник, лат. зосіеіаз -суспільство і грец. metrum - вимір) - це вимір емоційно-психо-логічних зв'язків між людьми; система організаційно-технічних засобів і процедур для кількісного та якісного аналізів. Соціально-емоційні зв'язки конкретного індивіда з тією групою осіб, у якій він живе та працює.

За допомогою цього методу можна простежити віктимологічні особливості взаємин у групі, дати їм оцінку, виявити характер психологічних взаємовідносин, наявність конфліктних ситуацій

тощо.

Соціометрічне дослідження пропонує використання переважно методів письмового й усного опитувань (анкетування, інтерв'ю). Отримані дані обробляють та підводять підсумки в соціоматрицях

(схемах)¹.

Документальний метод передбачає вивчення документів, що містять інформацію про жертву злочину.

Найважливішим джерелом документальної інформації є уза-гальнення судово-слідчої практики".

Вивчення кримінальних справ, як правило, доповнюється: опи-туванням жертв, їх родичів, товаришів по службі; аналізом доку-ментів, що не ввійшли до кримінальної справи (особистих листів,

¹ Див.: Волков И. П. Социометрические методьі социально-психологичес-
ких нсследований.-Л., 1970.

² Див.: Кримінологія: Підручник для студентів вищих навчальних закла­
дів / За заг. ред. О. М. Джужі- К.: Юрінком Інтер, 2002.- С. 11.

офіційних свідоцтв тощо); проведенням психологічних тестів, складанням соціограм тощо.

Крім кримінальних справ, зазначений метод використовується для аналізу найрізноманітної іншої документації: офіційної і не-офіційної (нормативні акти, особисті документи, правова, еконо-мічна та інша статистика тощо).

Спостереження являє собою процес візуального сприйняття обстановки (ситуації), що має віктимологічне значення.

Відомі такі види спостереження, як: безпосереднє, за якого до-слідник обмежує свою роль пасивним спостереженням конкретної ситуації. Інший вид - включене спостереження, під час здійснення якого дослідник стає активним учасником досліджуваного процесу (діяльності) в колективі (групі), у якому про його ролі найчастіше нікому не відомо, втім, цей аспект залежить від форми, мети і ха-рактеру спостереження.

Експеримент - науково поставлений досвід, завданням якого є отримання віктимологічної інформації шляхом формування конт-рольованих умов функціонування об'єкта дослідження. У вузь-кому розумінні застосовується досить обмежено, оскільки через його віктимологічну суть нерідко виникають проблеми етичного характеру. Так, некоректно методом експерименту відтворювати дослідним шляхом систему причин та умов конкретного злочину. Водночас зазначений метод може бути успішно застосований для перевірки дії соціально позитивних факторів, ефективності про-філактичної роботи тощо. Інакше кажучи, соціальний експери-мент корисний при вивченні штучно створюваних змін умов і форм суспільного життя в рамках, наприклад, економічних або соціально-правових перетворень (формування системи органів

ювенальної юстиції).

Експертна оцінка необхідна при прогнозуванні тих або інших явищ. При застосуванні цього методу в основі результату оцінки заданих суб'єктивних й об'єктивних факторів, що впливають на рівень віктимності та віктимізації злочинності, лежить думка фахів-ців, відповіді яких узагальнюються, аналізуються з метою визна-чення їх опосередкованого значення.

Зазначений перелік методів не є вичерпним. Крім названих, з метою більш повного, ґрунтовного та всебічного дослідження елементів предмета кримінологічної віктимології можуть викорис-товуватися й інші, як загальнонаукові (аналізу і синтезу), так і

окремо наукові (психолого-педагогічні) методи (прийоми), що становлять основу наукового інструментарію пізнання. Кожен із названих методів передбачає певну процедуру (техніку) дослід-ження, вибір якої залежить від програми, мети і завдань такого ви-вчення.

Читайте також:

1. II. Поняття соціального процесу.
2. V. Поняття та ознаки (характеристики) злочинності
3. А є А, тобто усякий предмет є те, що він є.
4. А/. Поняття про судовий процес.
5. Абетково-предметний покажчик
6. Адміністративний проступок: поняття, ознаки, види.
7. Адміністративні правовідносини: поняття, ознаки,
8. Адміністративні провадження: поняття, класифікація, стадії
9. Акти застосування юридичних норм: поняття, ознаки, види.
10. Аналіз основних систем трудового і професійного навчання: предметної, предметно-операційної, операційної, операційно-предметної, системи ЦІП, операційно-комплексної тощо.
11. Аналіз предметної сфери соціальної роботи
12. Аналіз ступеня вільності механізму. Наведемо визначення механізму, враховуючи нові поняття.

Переглядів: 1684