Творчість Анни Ахматової

“Поезія Ахматової – це насамперед щирість, непридуманість почуттів, поезія, відмічена надзвичайною увагою і підвищеними вимогами до моральних засад” (О.Твардовський)

_______________________________________________________________________

“Ярославна ХХ століття”. Творча особистість Анни Ахматової.

У Нобелівській лекції 1987 p. Й. Бродський назвав п'ять найкращих, на його думку, поетів XX ст. — О. Мандельштам, М. Цветаєва, Р. Фрост, У. Оден і А.Ахматова: "Бути краще заних на папері неможливо, неможливо бути краще за них і в житті, яким би трагічним і гірким воно не було..." Головна ознака їхньої поезії — те, про що писала А. Ахматова: створювати вишукану красу із "сміття" реальної дійсності, тобто підніматися із землі до зірок, а потім повертатися зорепадом віршів знову на землю.

1889 (23 червня) - народилася в передмісті Одеси, що мало назву Великий Фонтан. Анна була третьою з шести дітей родини. 1890 – родина перебирається в Царське Село, де Ахматова навчається в Маріїнській гімназії 1903 – знаймоство з майбутнім чоловіком М.Гумільовим. 1905 – розлучення батьків. Анна з матір’ю рік живе в Євпаторії. 1906 – переїзд до Києва. Навчання у Фундуклеєвській гімназії Києва. 1907 - після закінчення гімназії поступила на юридичний факультет Вищих жіночих курсів у Києві. 1910 – одруження з М.Гумільовим. Живе переважно (до 1916 р.) в Царському Селі. 1910-1911 – поїздки разом з чоловіком до Парижу. 1912 - Поїздка до Італії. (18 вересня) - народження сина Лева. 1913 – розлучилася з М.Гумільовим. 1915 – 1916 через загострення туберкульозу лікується в санаторії у Фінляндії, а потім у Криму. 1918 – одружується з поетом і вченим-сходознавцем В. Шилейком. 1921 - Розлучення з В.Шилейко. 1922 – одружується з мистецтвознавцем М.Пуніним. 1924 – постанова ЦК, в якій вірші Ахматової піддавалися нищівній ідеологічній критиці, через що вона фактично втратила можливість друкуватися (з 1924 по 1939 рр.). 1935 – перший арешт сина Лева 1939 – другий арешт сина (вирок - десять років виправно-трудових таборів) . 1940 – прийняття в Спілку Письменників. 1941 – евакуювалася до Ташкенту, часто виступала у госпіталях. 1943 – приїзд в Москву. 1944 – приїзд до Ленінграду. 1946 - постанова ЦК щодо журналів «Звезда» і «Ленинград», в якій, крім усього іншого, ідеологічній «обробці» піддавалися й імена М.Зощенко і А.Ахматової. 1949(6 листопада) – арешт сина Лева, який проведе в концтаборах 7 років. 1964 - міжнародна літературна премія "Етна-Таорміна" (вручена в італійському місті Катанья). 1965 – вручення почесної мантії доктора Оксфордського університету. 1966(5 березня) - померла від серцевого нападу. Похована в Комарово поблизу Санкт-Петербурга.

Поетична творчість Анни Андріївни Ахматової (справжнє прізвище Горенко, 1889-1966) є справжньою окрасою, однією з вершин не лише “срібної доби”, але й усієї російської поезії. Блискуче ерудована, начитана, вона прекрасно володіла поетичною технікою, знала і шанувала традиції своїх попередників і поетичні здобутки своїх сучасників, перекладала з італійської, індійської, польської, корейської, сербської мов. Була особисто знайома з кращими поетами ХХ століття – О.Блоком, Б.Пстернаком, З.Гіппіус, Д. Мережковським, М.Цвєтаєвою, О.Мандельштамом, які посвячували їй і яким вона посвячувала свої вірші. За спогадами сучасників, Ахматова мала царську осанку, величаву ходу, прекрасну зовнішність. Вона була сильною, вольвою, жінкою твердих моральних поглядів та ідейних переконань, яких не змінювала на догоду моді чи політичній кон’юктурі. Її мужність, незламана людська гідність стали одним з найяскравіших прикладів протистояння людини тиску тоталітарного режиму. “Доля Анни Ахматової, - як зауважив Г.Іванов, - це повсякчасний подвиг мужньості, титанічний шлях подолання усього неправедного й підлого, це буття на межі життя і смерті”.

Вірші Ахматової завжди адресовані читачам інтелігентним і начитаним. Вона ніколи не була шанувальницею так званої масової культури, але, водночас, не прагнула й до того, щоб бути незрозумілою, “елітарною”. Культура в її розумінні – це передусім велика інтелектуальна праця, висота, для сходження на яку потрібно докладати неабияких духовних зусиль. Такою і була її поезія, що відрізняється величною класичною простотою, “надзвичайною увагою і підвищеними вимогами, за словами О.Твардовського, до моральних засад”.

Поезія Ахматової спирається на традиції російської поезії ХІХ ст. і кращі надбання її поетичної сучасності. З поетів минулого вона найбільше шанувала О.Пушкіна, з сучасних поетів своїми прямими вчителями називала І.Анненського і О.Блока. Значний вплив на творче становлення Ахматової мали поети акмеїстичного кола, до яких вона деякий час належала й сама, але загалом творча особистість поетеси була надто яскравою і осібною, щоб її можна було без останку розчинити в межах будь-якого, окремо взятого художнього напрямку чи поетичної школи. Внутрішній стрижень поезії Ахматової – це світ, пропущений крізь почуття та переживання жінки. Поезію Анни Ахматової недаремно називають "щоденником жіночої душі". У своїх віршах вона показала епоху глибоких криз і катаклізмів через чутливе сприйняття жінки, яка сподівалася і втрачала віру, помирала і воскресала, билася у безвиході, але все ж шукала шляхи відродження світу. Душа ахматовської героїні — це душа, що кохає і ненавидить, мучиться і жертвує собою, переживає драматичний розрив і прагне возз'єднання. Це душа, у якій може все вигоріти від горя, але вона житиме всупереч смерті. Всупереч смерті Ахматова пройшла довгий життєвий шлях, ставши свідком і літописцем своєї трагічної доби. Вона стала, за висловом В.Баєвського, своєрідною “Ярославною ХХ століття”, оплакавши у віршах своє покоління – розкидане по світу, розчавлене і розстріляне сталінським тоталітарним режимом. На протязі півстоліття Ахматова відзивалась на загальні для країни біди, голосом плакальщиці виливала загальнонародні страждання. Про смерть Ахматової відомий дослідник ї творчості В.Топоров написав, що вона “була сприйнятя, як смерть останнього поета – не загалом, а останнього у тій великій традиції, що була життєво поєднана із вищими духовними досягненнями Росії і назавжди обірвалася з цією смертю. Звідси відчуття сирітства і чітке усвідомлення ситуації – Коли ховають епоху...”

Читайте також:

<== попередня сторінка	\|	наступна сторінка ==>
Періодизація творчості О.Блока	\|	Періодизація творчості А. Ахматової

Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:

Генерація сторінки за: 0.003 сек.